Ухвала суду № 54226942, 03.12.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 грудня 2015 року м. Київ К/800/36279/15

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі

суддів: Леонтович К.Г., Васильченко Н.В., Калашнікової О.В.,

розглянувши у попередньому розгляді справу за касаційною скаргою управління праці та соціального захисту населення Ірпінської міської ради Київської області на постанову Шевченківського районного суду м.Києва від 22 травня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23 липня 2015 року у справі № 761/26142/14-а за позовом державного територіально-галузевого об’єднання „Південно-Західна залізниця” до управління праці та соціального захисту населення Ірпінської міської ради Київської області про зобов'язання вчинити дії, стягнення заборгованості, -

в с т а н о в и л а :

У вересні 2014 року Державне територіально-галузеве об’єднання „Південно-Західна залізниця” звернулося в суд з позовом до управління праці та соціального захисту населення Ірпінської міської ради Київської області, в якому просило: зобов’язати в частині невиконання вимог п. 6 „Порядку фінансування видатків бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету”, затвердженого Постановою КМ України № 256 від 04.03.2002, здійснити реєстрацію за період з 01.10.2013 по 31.12.2013 додаткових зобов`язань за фактично надані послуги пільгового проїзду залізницею окремих категорій громадян по м. Ірпінь за вказаний період та надіслати інформацію про додаткові зобов`язання щомісяця до 18 числа фінансовому органу Ірпінської міської ради Київської області; стягнути з відповідача на користь позивача витрати на перевезення залізницею пасажирів, які користуються пільгами з оплати проїду у приміських поїздах, за період з 01.10.2013 по 31.12.2013 в сумі 75 507, 47 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що внаслідок невиконання державної програми соціального захисту населення порушується законне право ДТГО „Південно-Західної залізниці” на отримання компенсаційних виплат за пільговий проїзд окремих категорій громадян залізницею в повному обсязі.

Постановою Шевченківського районного суду м. Києва від 22 травня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 23 липня 2015 року, позов задоволений частково. Зобов’язане управління праці та соціального захисту населення Ірпінської міської ради Київської області вчинити дії щодо виконання вимог п. 6 „Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету”, затвердженого Постановою КМ України № 256 від 04.03.2002, а саме: здійснити реєстрацію за період з 01.10.2013 по 31.12.2013 своїх зобов`язань за фактично надані послуги пільгового проїзду залізницею окремих категорій громадян по м. Ірпінь за вказаний період та надіслати інформацію про такі зобов`язання до фінансового управління Ірпінської міської ради Київської області. Стягнуто з управління праці та соціального захисту населення Ірпінської міської ради Київської області на корись Державного територіально-галузевого об’єднання „Південно-Західна залізниця” витрати на перевезення залізницею пасажирів, які користуються пільгами з оплати проїзду у приміських поїздах, за період з 01.10.2013 по 31.12.2013 кошти в сумі 75 507, 47 грн.

Не погоджуючись з ухваленими по справі рішеннями, управління праці та соціального захисту населення Ірпінської міської ради Київської області звернулося до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення судів першої і апеляційної інстанцій та відмовити в позові, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши правову оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, матеріали касаційної скарги, проаналізувавши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що відсутні підстави для скасування судових рішень, а касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 08.02.2013 року між державним територіально-галузевим об’єднанням „Південно-Західна залізниця” та Ірпінською міською радою Київської області укладений договір на пільгове перевезення пасажирів залізничним транспортом загального користування та про відшкодування витрат за надані послуги.

Договір регламентує взаємовідносини сторін щодо пільгового перевезення залізничним транспортом пільгових категорій громадян, та порядок відшкодування коштів за їх перевезення у 2013 році.

Пунктом 3.2.1 договору передбачено, що перевізник зобов’язується здійснювати щоденне безоплатне перевезення пільгових категорій громадян згідно із Законами України: “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”; “Про основні засади соціального захисту ветеранів та інших громадян похилого віку в Україні”; “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”; “Про статус ветеранів військової служби і ветеранів органів внутрішніх справ та їх соціальний захист”; “Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні”; “Про соціальний захист дітей війни”, „Про охорону дитинства”, постанови КМ України № 256 від 04.03.2002.

Відповідно до п. 3.2.2 договору перевізник зобов’язаний щомісячно до 3 числа наступного за звітним періодом надавати облікові форми, розрахунок на суму, яка підлягає компенсації від пільгового перевезення громадянам залізничним транспортом (форма № 2-пільга), акти звіряння розрахунків за формою № 3-пільга та акт здачі – приймання робіт (надання послуг) у сумі 1/12 бюджетних призначень на 2013 рік, згідно п. 2.1.3 (бюджетні призначення на 2013 рік в сумі 240 909, 53 грн.

Відшкодування проводиться згідно законодавства “Про Державний бюджет на 2013 рік” за рахунок коштів державного бюджету на компенсацію за пільговий проїзд окремих категорій громадян згідно наданих розрахунків.

Пунктом 3.3.2 визначено, що платник зобов’язаний у відповідності до постанови КМ України № 256 від 04.03.2002 приймати акти звірки та розрахунки від перевізника і здійснювати відшкодування компенсації за пільговий проїзд окремих категорій громадян при безпосередньому надходженні субвенції з державного бюджету місцевому бюджету у межах бюджетних призначень на 2013 рік.

Згідно п. 4.3 платник здійснює перерахування коштів Перевізнику на підставі розрахунків щодо надання послуг, акту звірки за надані послуги, підписаного сторонами, акту здачі-приймання робіт (надання послуг) в межах бюджетних призначень на 2013 рік щомісячно.

Відповідно до п. 4.4 у відповідності до постанови КМ України №256 від 04.03.2002 Платник перераховує кошти за пільгове перевезення Перевізнику у п`ятиденний строк після надходження коштів на рахунок Платника на підставі зареєстрованих фінансових зобов`язань.

Згідно п. 5.1 перевізник несе відповідальність за достовірність фінансово-господарських показників, наданих Платнику.

На виконання умов договору залізницею надані послуги по перевезенню пільгових категорій громадян зі станції м. Ірпінь на загальну суму 201 447,47 грн.

На підтвердження розміру витрат на перевезення пасажирів, що користуються пільгами, позивачем надані акти звіряння розрахунків, розрахунки витрат, облікові форми про недоотримані кошти за перевезення, рахунки-фактур на оплату вказаних послуг.

Вказані вище документи були направленні відповідачу із супровідними листами, проте Управлінням не підписані направленні позивачем акти звіряння розрахунків.

Загалом вартість наданих послуг складає 201 447,47 грн., а сума відшкодованих відповідачем збитків складає 125 940 грн., а відтак залишається невідшкодованою сума у розмірі 75 507, 47 грн, що і складає суму, заявлену у позові.

Судами встановлено, що під час розгляду справи відповідачем не надані докази на спростування вартості послуг. Більш того, наявність спірної суми невідшкодованої заборгованості у розмірі 75 507, 47 грн. підтверджується актами звіряння розрахунків.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суди першої і апеляційної інстанцій виходили з того, що відсутність бюджетного асигнування не є підставою для звільнення від виконання грошового зобов'язання, взятого на себе державою, а будь-який договір, незалежно від його правової природи, повинен виконуватися.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів першої і апеляційної інстанцій виходячи з наступного.

Частиною 5 статті 9 Закону України „Про залізничний транспорт” встановлено, що для захисту інтересів окремих категорій громадян на пасажирських перевезеннях, у тому числі приміських, можуть передбачатися пільгові тарифи. Збитки залізничного транспорту загального користування від їх використання відшкодовуються залізницям за рахунок державного або місцевих бюджетів залежно від того, яким органом прийняте рішення щодо введення відповідних пільг.

Згідно ст. 102 Бюджетного кодексу України видатки місцевих бюджетів, передбачені у підпункті „б” пункту 4 частини першої статті 89 цього Кодексу, проводяться за рахунок субвенцій з Державного бюджету місцевим бюджетам на здійснення державних програм соціального захисту у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п. 2 Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 256 від 4.03.2002 року (далі - Порядок № 256), фінансування видатків місцевих бюджетів за державними програмами соціального захисту населення провадиться за рахунок субвенцій, передбачених державним бюджетом на відповідний рік, у межах обсягів, затверджених у обласних бюджетах, бюджеті Автономної Республіки Крим, бюджетах міст Києва та Севастополя, міст республіканського Автономної Республіки Крим і обласного значення та у районних бюджетах на зазначені цілі. Забороняється фінансування місцевих програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету.

Згідно з п. 3 Порядку № 256 головним розпорядником коштів місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення є керівники головних управлінь, управлінь, відділів та інших самостійних структурних підрозділів місцевих держадміністрацій, виконавчих органів рад, до компетенції яких належать питання праці та соціального захисту населення.

Згідно з п. 5 Порядком № 256 головні розпорядники коштів місцевих бюджетів щомісяця готують інформацію про фактично нараховані суми та акти звіряння розрахунків за надані послуги з підприємствами - надавачами відповідних послуг.

Відповідно до п. 6 Порядку № 256 у разі виникнення додаткових зобов'язань головні розпорядники коштів місцевих бюджетів надсилають щомісяця до 18 числа фінансовим органам райдержадміністрацій, виконкомів міських рад (міст республіканського Автономної Республіки Крим і обласного значення) уточнену інформацію про фактично нараховані у поточному місяці суми. Зазначені фінансові органи готують уточнені реєстри нарахованих у поточному місяці сум та подають їх до 20 числа Міністерству фінансів АРК, фінансовим органам обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій, управлінням Державної казначейської служби Автономної Республіки Крим, областях, міст Києві та Севастополі.

Отже, як вірно встановлено судами, управління не виконало вимоги п. 6 Порядку № 256, а саме не зареєструвало додаткові зобов'язання, чим порушило вимоги вищезгаданих нормативних актів, у зв’язку з чим колегія суддів погоджується з висновком першої інстанції щодо задоволення в цій частині позовних вимог.

Крім того, згідно з положеннями пунктів 9, 10, 11 Порядку розрахунку обсягів компенсаційних виплат за пільгові перевезення залізничним транспортом окремих категорій громадян, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 1359 від 16.12.2009 на підставі місячної станційної звітності залізниці складають облікову форму про недоотримані кошти за перевезення залізничним транспортом окремих категорій громадян, витрати на перевезення яких відшкодовуються з державного або місцевих бюджетів, згідно з додатком.

Для компенсації недоотриманих коштів облікова форма складається окремо для органу виконавчої влади, який є головним розпорядником бюджетних коштів, передбачених на цю мету державним бюджетом, та органу виконавчої влади, який є головним розпорядником коштів, виділених місцевим бюджетом.

Залізниці не пізніше ніж 15 числа місяця наступного звітного періоду подають відповідним головним розпорядникам коштів рахунок на суму, яка підлягає компенсації, та облікові форми.

Головні розпорядники коштів, передбачених на компенсаційні виплати, після надходження їх на власні рахунки у п'ятиденний строк перераховують зазначені кошти відповідній залізниці.

Слід додати, що вищезгаданий договір, як вже зазначалося вище, за своєю правовою природою є адміністративним договором.

За відсутності врегулювання у чинному законодавстві особливостей укладення та виконання адміністративних договорів, до правовідносин сторін за адміністративним договором підлягають до застосування загальні положення ЦК України та ГК України.

Договором є домовленість двох або більше сторін, на підставі якої виникають зобов'язальні правовідносини відповідної правової природи. Права та обов'язки сторін, обумовлені договором, складають його зміст і повинні дотримуватись сторонами.

За вказаним вище договором на відповідача покладений обов'язок відшкодувати позивачу вартість перевезення по пільговим тарифам відповідних категорій громадян.

Невиконання відповідачем зобов'язань за договором про розрахунки за надані послуги по перевезенню було зумовлено відсутністю відповідного асигнування в необхідному розмірі.

Внаслідок цього позивач поніс витрати на пільгове перевезення, які не були йому відшкодовані всупереч умовам вказаного договору.

У зв’язку з вищезазначеним, вірними є висновки судів першої та апеляційної інстанцій про те, що відсутність бюджетного асигнування не є підставою для звільнення від виконання грошового зобов'язання, взятого на себе державою відповідно до вищевказаних Законів України будь-який договір незалежно від його правової природи повинен виконуватись.

Враховуючи викладене, суди першої і апеляційної інстанцій дійшли до вірного висновку про наявність підстав часткового задоволення позовних вимог.

Згідно ч.3 ст.220-1 КАС України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Відповідно до ст. 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення – без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Колегія суддів вважає, що доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

З урахуванням викладеного, судами першої і апеляційної інстанцій винесені законні і обґрунтовані рішення, постановлені з дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстав для їх скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 220, 220-1, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України, -

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу управління праці та соціального захисту населення Ірпінської міської ради Київської області відхилити.

Постанову Шевченківського районного суду м.Києва від 22 травня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23 липня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через 5 днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав передбачених ст.ст.237-239 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді: