Ухвала суду № 54226702, 02.12.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"02" грудня 2015 р. м. Київ К/800/50894/14

Вищий адміністративний суд України у складі суддів: головуючого - Веденяпіна О.А. (судді-доповідача), Зайцева М.П., Маринчак Н.Є., секретар судового засідання Корецький І.О., за участю:представника відповідача Терепи С.В.,розглянувши у судовому засіданні касаційну скаргу Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Вінницькій області на постанову та ухвалуВінницького окружного адміністративного суду від 28 липня 2014 року Вінницького апеляційного адміністративного суду від 17 вересня 2014 року у справі№802/1511/14-а за позовомПублічного акціонерного товариства «Володарка» доВінницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Вінницькій областіпровизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

в с т а н о в и в:

Публічне акціонерне товариство «Володарка» (далі - позивач, ПАТ «Володарка») звернулось позовом, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного Управління Міністерства доходів і зборів у Вінницькій області від 14 квітня 2014 року №0003352201 (форми «Р») та №0003382201 (форми «П»).

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 28 липня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 17 вересня 2014 року, адміністративний позов задоволено повністю, визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 14 квітня 2014 року №0003352201 (форми «Р») та №0003382201 (форми «П»).

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просив їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.

В письмовому запереченні на касаційну скаргу позивач, посилаючись на те, що вимоги касаційної скарги є необґрунтовані та не можуть бути задоволені, просив в задоволенні касаційної скарги відмовити, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити без змін.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, заслухавши пояснення представника відповідача, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведена планова виїзна документальна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 1 квітня 2011 року по 31 грудня 2012 року, валютного та іншого законодавства за перевіряємий період, за результатами якої складено акт №549/2201/05502381 від 7 березня 2014 року, згідно висновків якого встановлено порушення позивачем вимог пунктів 152.1, 152.2 статті 152 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено грошове зобов'язання з податку на прибуток підприємств за період з 1 квітня 2011 року по 31 грудня 2012 року всього на суму 336892 грн. та завищено від'ємне значення об'єкта оподаткування (р. 07 Декларації) за 2012 рік в сумі 20796 грн.

На підставі названого акта перевірки відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення від 14 квітня 2014 року форми «Р» №0003352201 про визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств в сумі 336892,00 грн. основного платежу та застосування штрафних санкцій в сумі 23131,00 грн. та форми «П» №0003382201 про зменшення суми від'ємного значення об'єкта податком на прибуток у розмірі 20796,00 грн.

Задовольняючи позов, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що відповідач не довів правомірності своїх дій, висновки акта перевірки є необґрунтованими та суперечать чинному законодавству України з питань оподаткування та фактичним обставинам справи.

Разом з тим Вищий адміністративний суд України вважає зазначені висновки судів попередніх інстанцій такими, що зроблені без повного з'ясування обставин, що мають значення для вирішення спору, а оцінка наявних у матеріалах справи доказів здійснена без дотримання положень статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, а відтак такі судові рішення не є такими, що відповідають вимогам законності та обґрунтованості, що встановлені статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Згідно частини 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За змістом частин 4, 5 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд повинен визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі вимог та заперечень; з'ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів. Суд вживає передбачені законом заходи для витребування належних доказів із власної ініціативи.

Згідно з пунктом 4 статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України одним із принципів адміністративного судочинства є змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з'ясування всіх обставин у справі. Дотримання цього принципу вимагає від суду, який розглядає адміністративну справу, встановлення фактичних обставин справи, навіть якщо на них немає посилання сторін в їх доводах чи запереченнях, з витребуванням відповідних доказів в тому числі із власної ініціативи, що обумовлюється публічним характером спору в адміністративній справі.

Під час прийняття постанови суд вирішує, зокрема, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження (стаття 161 Кодексу адміністративного судочинства України).

Оскаржувані рішення судів вказаним вимогам не відповідають.

Як вбачається з судових рішень, суди попередніх інстанцій, вирішуючи спір по суті, встановили, що підставою для донарахування суми податку на прибуток підприємств податковим повідомленням-рішенням від 14 квітня 2014 року форми «Р» №0003352201 за період з 1 квітня 2011 року по 31 грудня 2012 року на суму 336892 грн. став висновок податкового органу про порушення позивачем вимог пунктів 152.1, 152.2 статті 152 Податкового кодексу України.

В той же час, вказаним податковим повідомленням-рішенням визначено суму грошового зобов'язання за порушення позивачем пунктів 152.1, 152.2, 152.10 статті 152, пункту 150.1 статті 150, пункту 144.1 статті 144, пунктів 138.8, 138.2, підпункту 138.10.6 пункту 138.10 статті 138, пункту 159.1 статті 159, пункту 146.11 статті 146, пункту 5 підрозділу 4 розділу XX Податкового кодексу України, що також зазначено у висновках акта перевірки №549/2201/05502381 від 7 березня 2014 року.

До того ж, підставою для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення форми «П» №0003382201 стали аналогічні положення Податкового кодексу України.

Податковий орган в ході розгляду справи в попередніх судових інстанціях неодноразово стверджував, що підставою для донарахування сум податку позивачу є не лише порушення ним пунктів 152.1, 152.2 статті 152 Податкового кодексу України, а й інші порушення та інші обставини, пов'язані з :

- включенням до складу собівартості придбаних (виготовлених) та реалізованих товарів/ робіт/послуг вартість проведеної уцінки готової продукції (пункт 152.10 статті 152 Податкового кодексу України);

- віднесенням амортизаційних відрахувань по основних засобах, придбаних за рахунок вивільнених коштів, які не сплачуються до бюджету та залишаються в розпорядженні платника податку, лише до складу витрат без одночасного їх віднесення до валових доходів (пункт 144.1 статті 144, пункт 138.8 статті 138, пункт 146.11 статті 146 Податкового кодексу України);

- віднесенням до складу інших витрат дебіторську заборгованість по рахунку 361.3 «Розрахунки з вітчизняними покупцями» з підприємством ЗАТ «Хмельницьклегпром», яка виникла 30 січня 2008 року (підпункт 138.10.6 пункту 138.10 статті 138, пункту 159.1 статті 159, пункт 5 підрозділу 4 розділу XX Податкового кодексу України).

Суди попередніх інстанцій вказаним доводам правової оцінки взагалі не надали, не встановили чи відповідають вони дійсності, не з'ясували з яких сум по окремим епізодам складається донарахована сума, з урахуванням періодів та природи їх виникнення, що виключає можливість перевірки касаційним судом правильності судових актів у цій частині, а відтак ці обставини підлягають дослідженню при новому розгляді справи.

Поруч з цим, згідно відповіді на заперечення позивача до акта перевірки та заперечень податкового органу на позовну заяву, порушення позивачем правил, встановлених пунктами 152.1, 152.2 статті 152 Податкового кодексу України, при формуванні складу витрат та доходів від провадження діяльності, яка підлягає патентуванню, призвело до невірного обрахування позивачем показника від'ємного значення, отриманого від такої діяльності, як наслідок порушення ним пункту 150.1 статті 150 Податкового кодексу України і винесення податкового повідомлення-рішення форми «П» №0003382201.

Однак, поза увагою судів попередніх інстанцій залишена необхідність надання оцінки особливостям формування від'ємного значення, що виникає від провадження діяльності, яка підлягає патентуванню, та не наведено жодних мотивів та обґрунтувань в судовому рішенні, а також не встановлено обставин щодо дотримання позивачем спеціальних вимог при формуванні такого показника від'ємного значення, відповідно не надано належну правову оцінку законності прийняття податкового повідомлення-рішення форми «П» №0003382201.

Зважаючи на викладене, колегія суддів касаційної інстанції не може погодитись або спростувати, як висновки податкового органу стосовно суті порушення, так і перевірити висновки судів попередніх інстанцій, оскільки дослідження та відсутність належної оцінки доказів, виключає можливість перевірки касаційним судом правильності судових актів.

Зокрема, згідно приписів пункту 9 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України «Про судове рішення в адміністративній справі» від 20.05.2013 №7, у мотивувальній частині судового рішення зазначаються обставини, встановлені судом із посиланням на докази, мотиви неврахування окремих доказів, а також мотиви, з яких суд виходив при ухваленні рішення, і положення закону, якими він керувався.

Таким чином, у мотивувальній частині рішення необхідно наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, з яких виходив суд при вирішенні спору.

Вказані обставини залишилися поза межами дослідження судів, що, з урахуванням повноважень касаційного суду (які не дають касаційній інстанції права встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні), виключає можливість перевірити Вищим адміністративним судом України правильність висновків в цілому по суті спору.

Під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги викладене в цій ухвалі, повно та об'єктивно дослідити обставини справи, що входять до предмета доказування, дати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам та в залежності від встановленого, правильно застосувати до спірних правовідносин норми матеріального права та постановити рішення відповідно до вимог статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

З огляду на викладене, а також враховуючи той факт, що судами попередніх інстанцій на підставі належних та допустимих доказів не було з'ясовано належним чином обставини справи, в той час як їх встановлення впливає на правильність вирішення спору, ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України,

у х в а л и в:

Касаційну скаргу Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Вінницькій області задовольнити частково.

Постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 28 липня 2014 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 17 вересня 2014 року скасувати та направити справу на новий розгляд до Вінницького окружного адміністративного суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.

Судді О.А. Веденяпін М.П. Зайцев Н.Є.Маринчак