Ухвала суду № 54226676, 02.12.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"02" грудня 2015 р. м. Київ К/800/52409/14

Вищий адміністративний суд України у складі суддів: головуючого - Веденяпіна О.А. (судді-доповідача), Зайцева М.П., Маринчак Н.Є.,секретар судового засідання Корецький І.О., за участю: представника позивача: Вітрука М.А., представника відповідача: Грищенко В.Ю.,розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Українська фінансова група»на постановуОкружного адміністративного суду міста Києва від 10 червня 2014 рокута постановуКиївського апеляційного адміністративного суду від 16 вересня 2014 рокуу справі№ 826/6052/14 за позовомПриватного акціонерного товариства «Українська фінансова група»доМіністерства доходів і зборів Українипровизнання недійсною та скасування податкової консультації,

в с т а н о в и в :

Приватне акціонерне товариство «Українська фінансова група» (далі - ПАТ «Українська фінансова група») звернулося в суд з адміністративним позовом до Міністерства доходів і зборів України про визнання недійсною та скасування податкової консультації.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 червня 2014 року в задоволенні позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 16 вересня 2014 року апеляційну скаргу ПАТ «Українська фінансова група» задоволено частково. Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 червня 2014 року змінено, зазначено, що підставами для відмови у задоволенні позовних вимог приватного акціонерного товариства «Українська фінансова група» слід вважати обставини, викладені у мотивувальній частині даного рішення. В іншій частині постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 червня 2014 року залишено без змін.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій просив їх скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, заслухавши представників сторін, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 12 березня 2014 року ТОВ «Українська фінансова група» звернулося до Міністерства доходів і зборів України із листом № 519-08 про надання податкової консультації з питань практичного використання окремих норм податкового законодавства при виконанні рішень загальних зборів акціонерів про зменшення статутного капіталу шляхом зменшення номінальної вартості акцій та виплату акціонерам - фізичним особам різниці між старою та новою номінальною вартістю акцій.

Позивач в листі поставив наступні запитання: 1) за яким кодом ознаки доходу потрібно відображати зазначену виплату в формі № 1ДФ? 2) чи потрібно акціонерному товариству утримувати податок на доходи фізичних осіб із зазначенням виплати?

Податковим органом надана позивачу податкова консультація від 4 квітня 2014 року № 6034/6/99-99-17-03-03-15, зі змісту якої слідує, що Міністерство доходів і зборів України, керуючись статтею 52 Податкового кодексу України, в межах компетенції розглянуло лист ПАТ «Українська фінансова група» від 12 березня 2014 року № 519-08 щодо оподаткування доходу, отриманого внаслідок зменшення статутного капіталу акціонерного товариства, та повідомлено, що лист не містить достатньої інформації для надання більш детальної відповіді по суті; щодо питань, порушених у зверненні, неможливо надати конкретну відповідь по суті, оскільки кожний випадок, який виник у платника податку, слід розглядати з урахуванням документів, що стосуються окремої справи. Крім того, як зазначено в податковій консультації, лист не містить інформації щодо обставин та в який спосіб платник податку отримав дохід від товариства.

Щодо відображення доходів, отриманих платником у вигляді додаткового блага, відповідач у податковій консультації зазначив, що наказом Міністерства доходів і зборів України від 21 січня 2014 року № 49 затверджено форми податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку (форма № 1ДФ) та Порядок заповнення та подання податковими агентами Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку. Згідно з додатком до зазначеного Порядку сума коштів, отриманих платником податку як додаткове благо відповідно підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України, відображається у ф. № 1ДФ з ознакою доходів « 126».

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов до висновку, що податкові консультації за своїм змістом не є рішеннями суб'єкта владних повноважень, не є нормативно-правовими актами та не створюють і не припиняють права чи обов'язки особи, а є лише допомогою контролюючого органу конкретному платнику податків стосовно практичного використання конкретної норми закону. Як зазначив суд першої інстанції, жодних управлінських висновків оскаржувана податкова консультація не містить, вчинити будь-які обов'язкові дії позивача вона не зобов'язує, та, відповідно, не порушує права, свободи та інтереси осіб у сфері публічно-правових відносин, а тому позов не підлягає задоволенню.

Суд апеляційної інстанції погодився лише з висновками суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позовних вимог, однак зазначив, що податкова консультація, в розумінні положень Податкового кодексу України, є правовим актом індивідуальної дії, який в розумінні Кодексу адміністративного судочинства України є рішенням та може бути оскаржений платником податків у судовому порядку. Також суд апеляційної інстанції, приймаючи судове рішення, зробив висновок про правомірність винесення оскаржуваної податкової консультації.

Судова колегія суду касаційної інстанції вважає висновок суду першої інстанції помилковим, а висновок суду апеляційної інстанції - передчасним, з огляду на наступне.

За змістом підпункту 19-1.1.28 пункту 19-1.1 статті 19-1 Податкового кодексу України податкові органи надають консультації відповідно до цього Кодексу, законодавства з питань сплати єдиного внеску та інформаційно-довідкові послуги з питань оподаткування й іншого законодавства, контроль за додержанням якого покладено на контролюючі органи.

Підпунктом 17.1.7 пункту 17.1 статті 17 Податкового кодексу України надано право платникам податку оскаржувати в порядку, встановленому цим Кодексом, рішення, дії (бездіяльність) контролюючих органів (посадових осіб), надані контролюючими органами роз'яснення.

Підпунктом 14.1.172 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначено, що податкова консультація - допомога контролюючого органу конкретному платнику податків стосовно практичного використання конкретної норми закону або нормативно-правового акта з питань адміністрування нарахування та сплати податків чи зборів, контроль за справлянням яких покладено на такий контролюючий орган.

Відповідно до пункту 52.1 статті 52 Податкового кодексу України за зверненням платників податків контролюючі органи надають безоплатно консультації з питань практичного використання окремих норм податкового законодавства протягом 30 календарних днів, що настають за днем отримання такого звернення даним контролюючим органом.

Як зазначено в пункті 52.2 статті 52 Податкового кодексу України податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.

Контролюючі органи мають право надавати консультації виключно з тих питань, що належать до їх повноважень (пункт 52.5 статті 52 Податкового кодексу України).

Згідно з пунктом 53.3 статті 53 Податкового кодексу України платник податків може оскаржити до суду як правовий акт індивідуальної дії податкову консультацію контролюючого органу, викладену в письмовій або електронній формі, яка, на думку такого платника податків, суперечить нормам або змісту відповідного податку чи збору. Визнання судом такої податкової консультації недійсною є підставою для надання нової податкової консультації з урахуванням висновків суду.

З аналізу наведених норм слідує, що податкова консультація є правовим актом індивідуальної дії, який містить правову позицію контролюючого органу щодо застосування конкретних норм податкового законодавства, та може бути оскаржена платником податків у судовому порядку.

Відтак, суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, дійшов до правильного висновку про те, що податкові консультації за своїм змістом не є рішеннями суб'єкта владних повноважень, не є нормативно-правовими актами та не створюють і не припиняють права чи обов'язки особи, а є лише допомогою контролюючого органу конкретному платнику податків стосовно практичного використання конкретної норми закону.

Враховуючи наведені вище норми, чинне законодавство передбачає визнання судом податкової консультації недійсною лише в тому випадку, якщо вона суперечить нормам або змісту відповідного податку чи збору.

Ці обставини відповідно до частини першої статті 138 Кодексу адміністративного судочинства України входять до предмета доказування при розгляді судом цього адміністративного позову.

Таким чином, для правильного вирішення спору необхідно встановити чи суперечить оскаржена податкова консультація нормам або змісту податку.

Щодо висновку суду апеляційної інстанції про відповідність оскарженої податкової консультації нормам та змісту податку, то колегія суддів суду касаційної інстанції його вважає передчасним.

Відповідно до частин 2 та 3 статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Згідно з частиною 4 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України на суд покладається обов'язок вживати передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі.

За змістом пункту 3 частини 1 статті 163 Кодексу адміністративного судочинства України у мотивувальній частині зазначаються обставини, встановлені судом із посиланням на докази, мотиви неврахування окремих доказів, а також мотиви, з яких суд виходив при ухваленні рішення, і положення закону, якими він керувався. В мотивувальній частині рішення наводяться дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінка всіх доказів, з яких виходив суд при вирішенні спору; визнаючи одні і відхиляючи інші докази, суд повинен це обґрунтувати.

В світлі висновку, викладеному у пункті 25 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України», суд зобов'язаний надавати відповідь на кожен із специфічних, доречних та важливих доводів заявника, а виходячи з позиції цього суду, що висловлена в пункті 42 рішення «Бендерський проти України», відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються.

Вказані вимоги зобов'язують суди при вирішенні справи у кожному конкретному випадку вживати передбачені законом заходи з метою з'ясування всіх обставин у справі, що мають значення для вирішення спору, встановити та надати вичерпну оцінку фактичним обставинам у межах спірних правовідносин з метою з'ясування об'єктивних причин та факторів, що зумовили настання для платника податків негативних наслідків у вигляді порушеного права, що підлягає захисту, та в достатній мірі висвітлити мотиви прийняття конкретних рішень.

Втім, судом апеляційної інстанції не дотримано вказаних вимог, адже, процитувавши позицію податкового органу, висловлену в оскарженій податковій консультації, з приводу оподаткування доходів фізичних осіб, суд взагалі не надав жодної правової оцінки доводам позивача, якими він обґрунтовував недійсність податкової консультації, як і не навів жодних мотивів неврахування таких доводів.

При цьому фактично не дослідженими (з урахуванням доводів позивача) лишились обставини, що становлять предмет доказування для цілей вирішення вказаного спору, а саме: суперечність нормам або змісту відповідного податку чи збору оскарженої податкової консультації.

Оскільки вказані обставини залишилися поза межами дослідження судів першої та апеляційної інстанцій, що, з урахуванням повноважень касаційного суду (які не дають касаційній інстанції права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні), виключає можливість перевірити Вищим адміністративним судом України правильність їх висновків в цілому по суті спору. Під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги викладене в цій ухвалі, встановити наведені у ній обставини, що входять до предмета доказування у даній справі.

Відповідно до частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та(або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

З огляду на викладене, а також враховуючи той факт, що судами попередніх інстанцій на підставі належних та допустимих доказів не було з'ясовано належним чином обставини справи, в той час як їх встановлення впливає на правильність вирішення спору, ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України,

у х в а л и в:

Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Українська фінансова група» задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 червня 2014 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 16 вересня 2014 року скасувати та направити справу на новий розгляд Окружного адміністративного суду міста Києва.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.

Судді О.А. Веденяпін М.П. Зайцев Н.Є.Маринчак