Ухвала суду № 54226669, 02.12.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"02" грудня 2015 р. м. Київ К/800/33009/15

Вищий адміністративний суд України у складі суддів: головуючого - Веденяпіна О.А. (судді-доповідача), Зайцева М.П., Маринчак Н.Є., секретар судового засідання - Корецький І.О., представники сторін: позивача: Сєтова М.О., відповідача: Сперкача С.В.,розглянувши у судовому засіданні касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Маркасон» та Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києвіна постановуОкружного адміністративного суду міста Києва від 08 травня 2015 рокута ухвалуКиївського апеляційного адміністративного суду від 25 червня 2015 рокуу справі№ 826/306/15 за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Маркасон»доДержавної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києвіпровизнання дій протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення, -

в с т а н о в и в :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Маркасон» (далі - ТОВ «Маркасон») звернулось в суд з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (надалі - ДПІ у Печерському районі), в якому просило суд визнати протиправними дії ДПІ у Печерському районі по призначенню та проведенню документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Маркасон», за результатами якої складений акт від 11 серпня 2014 року № 751/26-55-22-08/37118680, та визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 04 вересня 2014 року № 124826552208, яким ТОВ «Маркасон» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 1 736 691,00 грн.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 травня 2015 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 04 вересня 2014 року № 1248265508 в частині застосування до ТОВ «Маркасон» суми штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 289 449, 25 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 25 червня 2015 року апеляційні скарги ДПІ у Печерському районі та ТОВ «Маркасон» залишено без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 травня 2015 року - без змін.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій просив їх скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог та ухвалити в цій частині нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

ДПІ у Печерському районі також не погодилась з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, і, оскарживши їх у касаційному порядку, просила скасувати в частині задоволених позовних вимог та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Заперечення на касаційні скарги не надходили, що не перешкоджає їх розгляду по суті.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, заслухавши представників сторін, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційних скарг, виходячи з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 04 серпня 2014 року ДПІ у Печерському районі прийнято наказ № 2312 «Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки» та письмове повідомлення № 626/26-55-22-08, які надіслані на адресу позивача 04 серпня 2014 року рекомендованим листом із повідомленням про вручення.

На підставі вказаних документів відповідачем проведена документальна позапланова невиїзна перевірка ТОВ «Маркасон» з питань дотримання вимог податкового законодавства під час здійснення фінансово-господарських взаємовідносин із ТОВ «Мані-Тайм», ТОВ «Сефт Плюс» та ТОВ «Формула Профіт» за період діяльності з 01 січня 2014 року по 30 червня 2014 року, за результатами якої складений акт перевірки від 11 серпня 2014 року № 751/26-55-22-08/37118680, згідно з яким позивачем порушено вимоги пункту 185.1 статті 185, пункту 198.3 та пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 1 157 793,00 грн., у тому числі: за лютий 2014 року - на 326 433,00 грн.; за березень 2014 року - на 277 227,00 грн.; за квітень 2014 року - на 554133,00 грн.

Підставою для висновків, викладених в акті перевірки, про наявність порушень податкового законодавства позивачем був встановлений в ході перевірки факт безпідставного відображення позивачем у податковому обліку вартості господарських операцій з ТОВ «Мані-Тайм», ТОВ «Сефт Плюс» та ТОВ «Формула Профіт», оскільки господарські операції із зазначеними суб'єктами господарювання не були реальними.

На підставі зазначеного вище акта ДПІ у Печерському районі прийнято податкове повідомлення-рішення від 4 вересня 2014 року № 124826552208, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на загальну суму 1 736 691,00 грн. (з яких: 1 157 793,00 грн. - основний платіж та 578 898,00 грн. - штрафні санкції).

Суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, частково відмовляючи у задоволенні позову, виходив із того, що позивачем на підставі належних та допустимих доказів не підтверджено реальності господарських операцій із його контрагентами. Також, в обгрунтування правомірності дій податкового органу суди попередніх інстанцій зазначили, що відповідачем виконані всі встановлені законодавством умови, які дають право розпочати проведення документальної невиїзної перевірки. Роблячи висновок про протиправність оскарженого податкового повідомлення-рішення в частині застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 289 449, 25 грн. суди виходили із того, що відповідачем не доведено наявності підстав для донарахування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 50% у зв'язку із повторним вчиненням ТОВ «Маркасон» протиправних діянь.

Колегія суддів суду касаційної інстанції вважає висновки судів першої та апеляційної інстанцій помилковими, зробленими з порушенням норм процесуального права, без повного з'ясування обставин, що мають значення для вирішення спору, а оцінка наявних у матеріалах справи доказів здійснена без дотримання положень статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, а відтак оскаржувані судові рішення не відповідають вимогам законності та обґрунтованості, що встановлені статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до частин 2 та 3 статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Згідно з частиною 4 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України на суд покладається обов'язок вживати передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі.

За змістом пункту 3 частини 1 статті 163 Кодексу адміністративного судочинства України у мотивувальній частині судового рішення зазначаються обставини, встановлені судом із посиланням на докази, мотиви неврахування окремих доказів, а також мотиви, з яких суд виходив при ухваленні рішення, і положення закону, якими він керувався. В мотивувальній частині рішення наводяться дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінка всіх доказів, з яких виходив суд при вирішенні спору; визнаючи одні і відхиляючи інші докази, суд повинен це обґрунтувати.

В світлі висновку, викладеному у пункті 25 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України», суд зобов'язаний надавати відповідь на кожен із специфічних, доречних та важливих доводів заявника, а виходячи з позиції цього суду, що висловлена в пункті 42 рішення «Бендерський проти України», відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються.

Вказані вимоги зобов'язують суди при вирішенні справи у кожному конкретному випадку вживати передбачені законом заходи з метою з'ясування всіх обставин у справі, що мають значення для вирішення спору, встановити та надати вичерпну оцінку фактичним обставинам у межах спірних правовідносин з метою з'ясування об'єктивних причин та факторів, що зумовили настання для платника податків негативних наслідків у вигляді порушеного права, що підлягає захисту, та в достатній мірі висвітлити мотиви прийняття конкретних рішень.

Разом з тим, наведених вимог суди попередніх інстанцій не дотримались.

Так, відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, і щодо здійснення контрольних заходів регулюються положеннями Податкового кодексу України.

Відповідно до пункту 79.2 статті 79 Податкового кодексу України документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу виключно на підставі рішення керівника контролюючого органу, оформленого наказом, та за умови надіслання платнику податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення або вручення йому чи його уповноваженому представнику під розписку копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки. Виконання умов цієї статті надає посадовим особам контролюючого органу право розпочати проведення документальної невиїзної перевірки.

Верховний Суд України, усуваючи неоднакове застосування судом касаційної інстанції пункту 79.2 статті 79 Податкового кодексу України, у постанові від 27 січня 2015 року № 21-425а14 зазначив, що наведеною нормою Податкового кодексу України, з дотриманням балансу публічних і приватних інтересів, встановлені умови та порядок прийняття контролюючими органами рішень про проведення перевірок, зокрема документальних позапланових невиїзних. З наказом про перевірку, відомостями про дату її початку та місце проведення платник має бути ознайомлений у встановлений законом спосіб до її початку. Невиконання вимог пункту 79.2 статті 79 Податкового кодексу України призводить до визнання перевірки незаконною та відсутності правових наслідків такої.

Відповідно до частини 1 статті 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

Таким чином, Верховний Суд України у своєму рішенні зазначив, що обов'язковою умовою, що надає право податковому органу реалізовувати свої повноваження щодо проведення невиїзної документальної перевірки, є ознайомлення платника податку з наказом про перевірку, відомостями про дату її початку та місце.

Таким чином, вказана обставина входить до предмету доказування для цілей вирішення позовної вимоги про протиправність дій ДПІ у Печерському районі по призначенню та проведенню документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Маркасон», за результатами якої складений акт від 11 серпня 2014 року № 751/26-55-22-08/37118680.

Разом з тим, суди попередніх інстанцій на підставі належних та допустимих доказів не перевірили чи був ознайомлений позивач з наказом про проведення перевірки до початку проведення такої.

Щодо висновків судів попередніх інстанцій, зроблених за результатами аналізу господарських операцій між позивачем та його контрагентами - ТОВ «Мані-Тайм», ТОВ «Сефт Плюс» та ТОВ «Формула Профіт», то колегія суддів звертає увагу також на наступне.

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Не відносяться до податкового кредиту, виходячи з положень пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

З системного аналізу вказаних норм слідує, що обов'язковою умовою виникнення у платника права на податковий кредит та витрати є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою використання у господарській діяльності, а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку.

При цьому, сама по собі наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, позивач здійснював господарські операції на підставі укладених із ТОВ «Мані-Тайм», ТОВ «Сефт Плюс» та ТОВ «Формула Профіт» договорів поставки.

Як свідчать матеріали справи, на підтвердження фактичної поставки товарів позивачем надано заявки, видаткові та податкові накладні, платіжні доручення, реєстри продажів, звіти з руху товарів,оборотно-сальдові відомості по рахунку 631, докази подальшої реалізації придбаного у контрагентів товару та ін.

Суди, не надавши належної оцінки вказаним доказам, дійшли висновку про непідтвердженість господарських операцій.

Роблячи такий висновок суди зазначили, що позивачем не були надані первинні документи, які посвідчують факт транспортування та зберігання товару.

Однак під час розгляду справи суди залишили поза увагою той факт, що відсутність доказів транспортування товару так само і зберігання товарів, не є свідченням не здійснення господарської операції з поставки товару, адже за наявності документів, які підтверджують фактичне отримання позивачем товарів та використання їх у власній господарській діяльності, ненадання таких документів, не може бути підставою для висновків про відсутність підтвердження реальності здійснення господарських операцій з поставки товару, оскільки відповідною транспортною документацією обов'язково мають бути підтверджені витрати з послуг по перевезенню вантажів, а документацією щодо зберігання товару - витрати по зберіганню товару, а не послуги з придбання товару.

Поряд з цим варто відмітити і те, що під час судового розгляду позивачем надавались докази, які підтверджують наявність у позивача можливостей для зберігання поставленого товару у відповідному об'ємі; також позивач зазначав (том 2, а с. 2), що транспортування придбаного у контрагентів товару відбувалось власними силами постачальників, без залучення перевізних організацій. Однак, вказані доводи та докази залишені судами попередніх без належної оцінки.

Також судами попередніх інстанцій зроблено висновок про відсутність реальності господарських операцій позивача з контрагентом з посиланням на протокол допиту свідка ОСОБА_5 (директор ТОВ «Формула Профіт»). При цьому суди не звернули уваги на те, що лише вирок суду у кримінальній справі, який набрав законної сили, може встановлювати факти, що впливають на визначення податкових зобов'язань, і можуть бути використані податковим органом при наданні оцінки фінансово-господарським операціям платників податків. Протокол допиту свідка у кримінальній справі, по якій немає обвинувального вироку, не може впливати на визначення податкових зобов'язань, що, зокрема, слідує із системного аналізу положень Податкового кодексу України. Правову оцінку свідченням свідка, які викладені у протоколі допиту свідка, має давати суд в порядку кримінального судочинства, а не податковий орган у своїх актах. За таких обставин, вищевикладений протокол допиту не є належним доказом, який свідчить про допущення порушень позивачем при формуванні даних податкового обліку. Судами також залишено поза увагою й ту обставину, що згідно свідчень, наведених у вказаному протоколі, директор ТОВ «Формула Профіт» не спростовував реальності поставок товарів вказаним суб'єктом іншим контрагентам, в тому числі і позивачу.

Посилання податкового органу на результати проведення звірок, якими встановлено неможливість здійснення контрагентами поставок товарів у періоди, що перевірялися, з урахуванням часу, місця знаходження майна, обсягу ресурсів та персоналу, економічно необхідних для цих операцій, не може бути доказом на спростування факту реального виконання господарських операцій, оскільки такі обставини в даному випадку необхідно встановити, враховуючи відповідні первинні документи та інші докази в сукупності. Роблячи висновок про здійснення чи нездійснення господарської операції має здійснюватися аналіз суті та наслідків господарських операцій, які мали місце у перевіряємому періоді.

Поряд з цим варто зазначити і те, що судами попередніх інстанцій оцінка наданих на підтвердження реальності господарських операцій з поставки товару доказів здійснення без аналізу суті операцій та специфіки діяльності позивача, без врахування наданих позивачем доказів та пояснень у сукупності.

Не надання судами оцінки господарським операціям відповідно до їх реального змісту в контексті їх відповідності вимогам чинного податкового законодавства та первинним документам не відповідає правилам оцінки доказів за статтею 86 Кодексу адміністративного судочинства України.

Безтоварність господарських операцій з придбання платником податку товару (робіт, послуг) має підтверджуватися належними, допустимими та достатніми доказами і не може ґрунтуватися на припущеннях, зокрема обумовлюватись лише допущеними контрагентами порушеннями вимог законодавства щодо створення підприємства та ведення фінансово-господарської діяльності. Якщо контрагент допустив такі порушення, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо нього, адже законом іншого не передбачено.

При дотриманні контрагентом законодавчо встановлених вимог щодо оформлення відповідних документів підстави для висновку про недостовірність або суперечливість відомостей, зазначених у таких первинних документах, відсутні, якщо не встановлені обставини, що свідчать про обізнаність покупця про зазначення продавцем недостовірних відомостей.

Наведене дає підстави стверджувати про неповноту встановлення судами всіх обставин справи, що мають значення для правильного вирішення справи, що також вказує на непідтвердження відповідних обставин та фактів належними засобами та у передбачений чинним законодавством спосіб.

Задля визначення правомірності формування податкового кредиту необхідно здійснювати дослідження всіх наявних у справі доказів, реальність виконання господарських операцій, рух активів у процесі здійснення господарських операцій, питання подальшої реалізації і використання у господарській діяльності платника податку.

Суди повинні були витребувати у сторін докази, які підтверджують або спростовують правомірність їхніх доводів і заперечень. Якщо сторони у справі таких доказів не надали або надані докази були недостатніми, суд, керуючись частинами 4, 5 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, зобов'язаний був із власної ініціативи витребувати докази, які підтверджують або спростовують ці обставини.

Таким чином, висновок судів попередніх інстанцій про не підтвердження фактичного здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами не ґрунтується на повному встановленні обставин, що мають значення для вирішення спору.

Висновок судів попередніх інстанцій про недоведеність відповідачем підстав для донарахування штрафних санкцій у розмірі 289 449, 25 грн. згідно з оскарженим податковим повідомленням-рішенням також зроблено без повного дослідження обставин справи, виходячи з наступного.

Відповідно до пункту 123.1 статті 123 Податкового кодексу України у разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов'язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.4, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, - тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми визначеного податкового зобов'язання, завищеної суми бюджетного відшкодування.

При повторному протягом 1095 днів визначенні контролюючим органом суми податкового зобов'язання з цього податку, зменшення суми бюджетного відшкодування - тягне за собою накладення на платника податків штрафу у розмірі 50 відсотків суми нарахованого податкового зобов'язання, завищеної суми бюджетного відшкодування.

Таким чином, в розумінні пункту 123.1 статті 123 Податкового кодексу України штрафні (фінансові) санкції в розмірі 50% застосовуються не за сам факт повторного виявлення будь-яких порушень, а за повторне вчинення протиправних діянь за обставин, передбачених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.2 статті 54 Податкового кодексу України.

Роблячи висновок про неправомірність застосування податковим органом штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 50%, суди зазначили що податковим органом не доведено наявності підстав для нарахування штрафних (фінансових) санкцій саме у такому розмірі. Разом з тим, суди першої та апеляційної інстанції, залишили поза увагою той факт, що згідно з розрахунком штрафних санкцій до акта перевірки від 11 серпня 2014 року № 751/26-55-22-08/37118680 (том 1, а.с. 35), податковий орган зазначав про повторність вчинення протиправних діянь, що зафіксовано у акті документальної перевірки від 29 березня 2014 року № 252/26-55-22-01/37118680. Вказаний акт подавався до суду, однак мотивів неврахування такого доказу судові рішення не містять.

Згідно з пунктом 4 статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України одним із принципів адміністративного судочинства є змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з'ясування всіх обставин у справі.

Дотримання цього принципу вимагає від суду, який розглядає адміністративну справу, встановлення фактичних обставин справи, навіть якщо на них немає посилання сторін в їх доводах чи запереченнях, з витребуванням відповідних доказів в тому числі, як вказано вище, із власної ініціативи, що обумовлюється публічним характером спору в адміністративній справі.

Вказані обставини та фактичні дані залишилися поза межами дослідження судами першої та апеляційної інстанцій, що, з урахуванням повноважень касаційного суду (які не дають касаційній інстанції права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні), виключає можливість перевірити Вищим адміністративним судом України правильність висновків судів попередніх інстанцій в цілому по суті спору.

Під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги викладене в цій ухвалі, встановити наведені у ній обставини, що входять до предмета доказування у даній справі, для чого в разі необхідності зобов'язати сторони надати докази, яких не буде вистачати для з'ясування цих обставин, або ж витребувати такі докази у інших осіб, в яких вони можуть знаходитися; дати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам та постановити рішення відповідно до вимог статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та(або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

З огляду на викладене, а також враховуючи той факт, що судами попередніх інстанцій на підставі належних та допустимих доказів не було з'ясовано належним чином обставини справи, в той час як їх встановлення впливає на правильність вирішення спору, ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України,

у х в а л и в:

Касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Маркасон» та Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 травня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 25 червня 2015 року скасувати і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.

Судді О.А. Веденяпін М.П. Зайцев Н.Є.Маринчак