Ухвала суду № 54226469, 18.11.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 листопада 2015 року м. Київ К/800/59592/13

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого - Шипуліної Т.М.,

суддів: Бившевої Л.І., Лосєва А.М.

розглянула у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Волинській області на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 18.11.2010 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 05.11.2013 у справі №2а-2302/10/0370 (№37575/10) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Вест Ойл Груп» до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Волинській області, за участю прокуратури Волинської області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Заслухавши доповідь судді Шипуліної Т.М., перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія

В С Т А Н О В И Л А:

Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 18.11.2010, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 05.11.2013, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Вест Ойл Груп» до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Волинській області, яка є правонаступником Луцької об'єднаної державної податкової інспекції, за участю прокуратури Волинської області задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Луцької об'єднаної державної податкової інспекції від 13.02.2010 №0000552399/0, від 26.04.2010 №0000552399/1 та від 02.06.2010 №0000552399/2 про зменшення Товариству з обмеженою відповідальністю «Вест Ойл Груп» суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на 953807,00грн.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Луцька об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Міндоходів у Волинській області 25.11.2013 звернулась з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, який ухвалою від 02.12.2013 прийняв її до свого провадження.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати постанову Волинського окружного адміністративного суду від 18.11.2010 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 05.11.2013, прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права, зокрема пунктів 1.3, 1.8 статті 1, підпункту 7.2.3 пункту 7.2, підпунктів 7.7.1, 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», статей 69, 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Перевіривши матеріалами справи наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що посадами особами Державної податкової адміністрації у Волинській області було проведено документальну невиїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Вест Ойл Груп» з питань правових відносин з постачальниками першої ланки: з Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія «Ресайл» за грудень 2008 року, червень 2009 року, які вплинули на бюджетне відшкодування по деклараціях за січень, липень 2009 року; з Приватним підприємством «Сіріус III» за лютий, березень, липень 2009 року, які вплинули на бюджетне відшкодування по деклараціях за березень, квітень, серпень 2009 року; з Товариством з обмеженою відповідальністю «Індітрейд» за липень 2009 року, які вплинули на бюджетне відшкодування по декларації за серпень 2009 року.

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог підпунктів 1.3, 1.8 статті 1, підпункту 7.2.3 пункту 7.2, підпункту 7.7.1, абзацу «а» підпункту 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» внаслідок завищення позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість на загальну суму 154818,00грн., в тому числі: за березень 2009 року на суму 144454,00грн., за липень 2009 року на суму 10364,00грн. та не підтверджено заявлену суму бюджетного відшкодування на розрахунковий рахунок платника в банку у розмірі 953807,00грн., в тому числі: за січень 2009 року у розмірі 81281,00грн., за березень 2009 року у розмірі 100012,00грн., за квітень 2009 року у розмірі 626402,00грн., за липень 2009 року у розмірі 135442,00грн., за серпень 2009 року у розмірі 10670,00грн.

Висновок податкового органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства ґрунтується на не підтвердженні заявленої позивачем до відшкодування суми податку на додану вартість на розрахунковий рахунок, з огляду на неможливість проведення зустрічних перевірок контрагентів позивача по ланцюгу постачання та неможливість підтвердження факту надмірної сплати сум податку на додану вартість до бюджету в господарських відносинах між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія «Ресайл», Приватним підприємством «Сіріус III», Товариством з обмеженою відповідальністю «Індітрейд».

За результатами проведеної перевірки Державною податковою адміністрацією у Волинській області складено акт від 08.02.2010 №535/07/34524327 на підставі якого Луцькою об'єднаною державною податковою інспекцією прийнято податкове повідомлення-рішення від 13.02.2010 №0000552399/0, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за січень, березень, квітень, липень, серпень 2009 року на 953807,00грн.

За наслідками адміністративного оскарження рішеннями Луцької об'єднаної державної податкової інспекції, Державної податкової адміністрації у Волинській області та Державної податкової адміністрації України скарги позивача залишено без задоволення та прийнято податкові повідомлення-рішення від 26.04.2010 №0000552399/1 та від 02.06.2010 №0000552399/2.

Порядок визначення сум податку, що підлягають відшкодуванню з Державного бюджету України регламентований пунктом 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» вимоги якого платник податків зобов'язаний дотримуватися і виключно за умови порушення якого, заявлення від'ємного значення з податку на додану вартість до бюджетного відшкодування може бути визнано неправомірним.

За виникненням від'ємного значення, визначеного виходячи із вимог підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» відсутністю законодавчо визначених обставин, які б позбавляли платника податку (покупця) права на формування податкового кредиту, зокрема за відсутністю з боку платника податку порушення приписів підпункту 7.4.5 пункту 7.4, підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 цього Закону при формуванні податкового кредиту, за наявності факту дотримання платником податку вимог підпункту «а» підпункту 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 щодо заявлення до бюджетного відшкодування частини від'ємного значення у межах суми податку, фактично сплаченої ним у попередньому податковому періоді постачальникам товару, та вимог підпункту 7.7.4 пункту 7.7 статті 7 щодо подання податковому органу податкової декларації, розрахунку та заяви про повернення суми бюджетного відшкодування, платник податку на додану вартість має право на бюджетне відшкодування.

Судами попередніх інстанцій встановлено, у період 2007-2008 років між Товариством з обмеженою відповідальністю «Вест Ойл Груп» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія «Ресайл», Приватним підприємством «Сіріус III», Товариством з обмеженою відповідальністю «Індітрейд» було укладено ряд інвестиційних договорів, предметом яких є інвестиційна діяльність по проектуванню, будівництву та введенню в експлуатацію автозаправного комплексу або автозаправної станції за рахунок коштів позивача (Інвестора), який вносить інвестиції шляхом безготівкового перерахування коштів на розрахунковий рахунок Учасників-Замовників.

Фактичне виконання умов вказаних договорів та факт сплати позивачем сум податку на додану вартість у ціні товару (послуг) податковим органом не заперечується та підтверджується належними первинними документами копії яких наявні в матеріалах справи, зокрема договорами, додатковими угодами до договорів, податковими накладними, актами приймання-передачі, довідками про вартість виконаних робіт, платіжними дорученнями та банківською випискою по рахунку позивача.

Судами також встановлено, що на момент здійснення спірних господарських операцій Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія «Ресайл», Приватне підприємство «Сіріус III» та Товариство з обмеженою відповідальністю «Індітрейд» були зареєстровані у встановленому законом порядку та мали статус платників податку на додану вартість.

Відтак, позивачем було включено до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість, нарахованого у зв'язку з придбанням та фактичним отриманням товарів (послуг) підтверджених документально, на підставі дійсних, реально виконаних правочинів з Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія «Ресайл», Приватним підприємством «Сіріус III» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Індітрейд».

В той же час, Закон України «Про податок на додану вартість» не пов'язує право платника податку на податковий кредит з проведенням будь-яких зустрічних перевірок, та не ставить право платника податку на бюджетне відшкодування в залежність від сплати податку іншими учасниками по всьому ланцюгу товарообігу.

Допущені попередніми постачальниками у ланцюгу постачання товару певні порушення податкового законодавства тягнуть негативні наслідки саме для таких постачальників та не впливають на право позивача «добросовісного платника податку» на віднесення до складу податкового кредиту сплаченого податку на додану вартість постачальникам товару та заявлення до бюджетного відшкодування від'ємного значення з податку на додану вартість.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними платниками податків (постачальниками) з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару у ланцюгу постачання від виконання податкових зобов'язань може слугувати підставою для відмови в отриманні бюджетного відшкодування.

Відповідно до вимог частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України обов'язок щодо доказування фактичної відсутності надмірної сплати податку на додану вартість та ненадходження до Державного бюджету України сум податку на додану вартість покладається саме на суб'єкта владних повноважень.

Податкова інспекція не навела жодних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірних дій та не вказала на обставини, які б позбавляли позивача права на формування податкового кредиту та права на з'явлення до відшкодування від'ємного значення з податку на додану вартість.

Враховуючи викладене висновок судів першої та апеляційної інстанцій щодо протиправності податкових повідомлень-рішень від 13.02.2010 №0000552399/0, від 26.04.2010 №0000552399/1, від 02.06.2010 №0000552399/2 є правильним.

Доводи касаційної скарги зазначених висновків суду не спростовують і не дають підстав вважати, що судами попередніх інстанцій при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 210, 2201, 223, 224, 230, 231, частиною п'ятою статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -

У Х В А Л И Л А:

Касаційну скаргу Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Волинській області залишити без задоволення.

Постанову Волинського окружного адміністративного суду від 18.11.2010 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 05.11.2013 у справі №2а-2302/10/0370 (№37575/10) залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку, на підставі та у строки, передбачені статтями 235 - 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: ___ Т.М. Шипуліна

Судді: ___ Л.І. Бившева

___ А.М. Лосєв