Ухвала суду № 54225990, 01.12.2015, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 грудня 2015 р. Справа № 876/8440/15

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді: Гудима Л.Я.

суддів: Довгополова О.М., Святецького В.В.,

за участю секретаря судового засідання: Кудєрової О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові апеляційну скаргу Самбірської об»єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 27 липня 2015 року в адміністративній справі за позовом приватного підприємства «Кавказ» до Самбірської об»єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області про визнання протиправним та скасування наказу, визнання протиправною відмову,визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

В травні 2015 року позивач ПП «Кавказ» звернулось в суд з позовом до Самбірської ОДПІ ГУ ДФС у Львівській області, в якому просило визнати протиправним та скасувати наказ Самбірської об»єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області від 24 березня 2015 року № 116 «Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ПП «Кавказ», визнати протиправною відмову Самбірської об»єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області в розгляді заперечень на акт про результати документальної позапланової невиїзної перевірки від 15.04.2015 року № 130/22-00/22385147, визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення форми «Р» №№0000172200, НОМЕР_1 від 28.04.2015 року.

В обґрунтування своїх позовних вимог посилався на те, що відповідач протиправно призначив документальну позапланову невиїзну перевірку ПП «Кавказ» щодо питань, які вже попередньо були перевірені, при відмові в розгляді заперечень на акт про результати документальної позапланової невиїзної перевірки від 15.04.2015 р. відповідач дійшов суб»єктивного висновку про порушення позивачем строків направлення заперечень. Вважає, що вказані висновки в акті перевірки про відсутність реального характеру господарських операцій між позивачем і ТзОВ «Бар Блюз» та ТОВ «Фірма Фінанссервіс» не відповідають дійсності, оскільки первинні документи, надані при проведенні перевірки в повній мірі підтверджують обставини щодо постачання товарно-матеріальних цінностей та є такими документами на підставі яких ведеться податковий та бухгалтерський облік. З прийнятими відповідачем податковими повідомленнями-рішеннями позивач не згідний, вважає їх незаконними та такими, що повинні бути скасовані.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 27.07.2015 року адміністративний позов задоволено; визнано протиправним та скасовано наказ Самбірської об»єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області від 24 березня 2015 року № 116 «Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ПП «Кавказ»; визнано протиправною відмову Самбірської об»єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області в розгляді заперечень ПП «Кавказ» на акт про результати документальної позапланової невиїзної перевірки від 15.04.2015 року № 130/22-00/22385147; визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення форми «Р» №0000172200 та №0000182200 від 28.04.2015 року.

Не погодившись із винесеною судом постановою, її оскаржив відповідач Самбірська ОДПІ ГУ ДФС у Львівській області, яка, покликаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить винесену постанову суду скасувати та постановити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Вимоги за апеляційною скаргою обґрунтовує тим, що наказ Самбірської ОДПІ ГУ ДФС у Львівській області від 24.03.15 р. №116 «Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ПП «Кавказ» є правомірним. Разом з тим, відмова Самбірської ОДПІ ГУ ДФС у Львівській області від 28.04.15 р. № 446/10/13-10-22-00/253 в розгляді заперечень на акт про результати документальної позапланової невиїзної перевірки від 15.04.15 р. №130/22-00/22385147 також є правомірною, оскільки позивачем порушено п. 86.7 ст. 86 ПК України. Зазначає, що даний акт позивачем отримано 19.04.15 р., про що свідчить відстеження пересилання поштових відправлень,а тому позивачем порушено строки подання заперечення на акт. Також, проведеною перевіркою встановлено неправомірне відображення ПП «Кавказ» у податковому обліку господарських операцій з ТзОВ «Фірма Фінанссервіс» та ТзОВ «Бар Блюз» щодо придбання нафтопродуктів.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла переконання, що постанову суду першої інстанції слід залишити без змін з наступних мотивів.

Як встановлено судом першої інстанції та матеріалами справи підтверджується, що приватне підприємство «Кавказ» зареєстроване Виконавчим комітетом Старосамбірської районної державної адміністрації 15.08.1995 року, включене до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців 01.04.2005 року, номер запису про реєстрацію - 14091200000000101.

Відповідно до Свідоцтва №18650258 від 03 квітня 2000 року позивач є зареєстрованим платником податку на додану вартість.

03 березня 2015 року позивачем отримано запит про надання інформації та її документального підтвердження від 17.02.2015 року № 96/10/13-10-22-00/125 щодо надання документів, що підтверджують факти здійснення господарських операцій по взаємовідносинах із ТзОВ «Фірма Фінанссервіс» у період з 01.06.2014 року по 30.06.2014 року та із ТзОВ «Бар Блюз» у період з 01.03.2013 року по 31.03.2013 року. Відповідь на даний запит відповідача та запитувані документи листом за вих. № 15 від 06 березня 2015 року було надано відповідачеві.

29 березня 2015 року позивачем отримано наказ Самбірської обєднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області № 116 від 24 березня 2015 року про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ПП «Кавказ», повідомлення від 24 березня 2015 року № 9/22-00 про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ПП «Кавказ» з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства України по питанню взаємовідносин із ТзОВ «Фірма Фінанссервіс» у періоді з 01.06.2014 року по 30.06.2014 року, ТзОВ «Бар Блюз» у періоді з 01.03.2013 року по 31.03.2013 року, запит про надання інформації та її документального підтвердження від 24.03.2015 року № 243/10/13-10-22-00/115. Листом від 31 березня 2015 року № 17 позивачем надано відповідь на даний запит відповідача та надано запитувані документи.

20 квітня 2015 року позивачем отримано акт про результати документальної позапланової невиїзної перевірки від 15.04.2015 року № 130/22-00/22385147, яка проводилася в період із 02.04.2015 року по 08.04.2015 року, який складений головним державним ревізором-інспектором відділу податкового аудиту ОСОБА_1

З даного акта видно, що при взаємовідносинах із ТОВ «Фірма Фінанссервіс» за період із 01.06.2014 року по 30.06.2014 року, податковим органом встановлено такі обставини для визнання операцій ПП «Кавказ» та ТОВ «Фірма Фінанссервіс» на загальну суму 361745,86 грн., в т.ч. ПДВ на суму 60290,98 грн. як безтоварних: встановлення стану « 9» платника (направлено повідомлення про відсутність за місцезнаходженням); відсутність даних про сплату статутного капіталу; відсутність даних про сплату єдиного внеску за працівників ТОВ «Фірма Фінанссервіс»; неподання податкової декларації з податку на додану вартість за вказаний період; відсутність інформації про реєстрацію податкових накладних №60301 від 03.06.2014 року, №60401 від 04.06.2014 року, №61901 від 19.06.2014 року, № 62001 від 20.06.2014 року; при взаємовідносинах із ТзОВ «Бар Блюз» за період із 01.03.2013 року по 31.03.2013 року, податковим органом встановлено такі обставини для визнання операцій ПП «Кавказ» та ТзОВ «Бар Блюз» як безтоварних: відсутність засобів у ТОВ «Бар Блюз» для проведення операцій; порушення при оформленні первинних документів бухгалтерського обліку; встановлення фактів користування ТОВ «Бар Блюз» послугами фіктивних субєктів підприємницької діяльності з метою одержання неправомірної вигоди.

21 квітня 2015 року від Самбірської ОДПІ ГУ ДФС у Львівській області із супровідним листом за вих. № 385/10/13-10-22-00/215 від 17.04.2015 року надійшли доповнення до акту без підписів уповноважених осіб.

Листом за вих. №25 від 24 квітня 2015 року позивач направив заперечення на акт перевірки відповідачу. У запереченнях позивач посилається на те, що первинні документи, надані при проведенні перевірки в повній мірі підтверджують обставини щодо постачання товарно-матеріальних цінностей та є такими документами, на підставі яких ведеться податковий та бухгалтерський облік.

Позивач не погодився із наказом відповідача № 116 від 24 березня 2015 року про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ПП «Кавказ», його відмовою в розгляді заперечень на акт перевірки та прийнятими на його підставі податковими повідомленнями-рішеннями та оскаржив їх в судовому порядку.

Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що твердження органу державної податкової служби, викладені в акті перевірки, є необґрунтованими та не знайшли свого підтвердження зібраними у справі належними та допустимими доказами, а тому відсутні правові підстави вважати правомірними оскаржувані податкові повідомлення-рішення.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, вважаючи, що він відповідає нормам матеріального права та фактичним обставинам справи з огляду на наступне.

Відповідно до п.п. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20 Податкового кодексу України, органи державної податкової служби мають право проводити перевірки платників податку в порядку, встановленому цим Кодексом.

Згідно із п. 75.1 ст. 75 Податкового кодексу України, органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Підпунктом 75.1.2 пункту 75.1 зазначеної статті встановлено, що документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи органу державної податкової служби і проводиться за наявності хоча б однієї з обставин, визначених цим Кодексом. Документальною невиїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться в приміщенні органу державної податкової служби.

Пунктом 79.1 статті 79 ПК України передбачено, що документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником органу державної податкової служби рішення про її проведення та за наявності обставин для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 цього Кодексу. Документальна невиїзна перевірка здійснюється на підставі зазначених у підпункті 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 цього Кодексу документів та даних, наданих платником податків у визначених цим Кодексом випадках, або отриманих в інший спосіб, передбачений законом.

Відповідно до абз. 2 п. 81.3 ст. 81 ПК України керівники і відповідні посадові особи юридичних осіб та фізичні особи - платники податків під час перевірки, що проводиться контролюючими органами, зобов»язані виконувати вимоги контролюючих органів щодо усунення виявлених порушень законів про оподаткування і підписати акт (довідку) про проведення перевірки та мають право надати заперечення на цей акт (довідку).

Акт (довідка) документальної невиїзної перевірки після його реєстрації вручається особисто платнику податків чи його законним представникам або надсилається рекомендованим листом з повідомленням про вручення. У разі відмови платника податків або його законних представників від підписання акта (довідки) перевірки посадовими особами контролюючого органу складається відповідний акт, що засвідчує факт такої відмови. Відмова платника податків або його законних представників від підписання акта перевірки не звільняє такого платника податків від обов»язку сплатити визначені контролюючим органом за результатами перевірки грошові зобов»язання. Заперечення по акту перевірки розглядаються у порядку і строки, передбачені пунктом 86.7 цієї статті. Податкове повідомлення-рішення приймається у порядку і строки, передбачені пунктом 86.8 цієї статті.

Відповідно до абз.1 п. 86.7 ст. 76 ПК України у разі незгоди платника податків або його законних представників з висновками перевірки чи фактами і даними, викладеними в акті (довідці) перевірки, вони мають право подати свої заперечення до контролюючого органу за основним місцем обліку такого платника податків протягом п»яти робочих днів з дня отримання акта (довідки).

Із виданої позивачеві поштової квитанції № 202/67675 видно, що поштове відправлення - рекомендований лист з повідомленням, штрих-код № 8206000067675 було відправлено 24.04.2015 року, що підтверджується відбитком календарного штампу відділення зв»язку м. Хирів. Зі змісту Рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення штрих-код № 8206000067675 видно, що рекомендований лист було подано до ВПЗ м. Хирів 24.04.2015 року.

Згідно із ст. 255 Цивільного кодексу України якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку. У разі, якщо ця дія має бути вчинена в установі, то строк спливає тоді, коли у цій установі за встановленими правилами припиняються відповідні операції. Письмові заяви та повідомлення, здані до установи зв»язку до закінчення останнього дня строку, вважаються такими, що здані своєчасно.

Як видно з матеріалів справи позивач отримав акт перевірки у суботу 18.04.2015 року, тобто обчислення строку на направлення заперечень до нього відбувається з понеділка 20.04.2015 року.

Відповідно до абз. 1 п. 86.7 ст. 76 ПК України цей строк становить п»ять робочих днів, останнім днем строку була п»ятниця 24.04.2015 року, з огляду на що суд першої інстанції вірно зазначив, що доводи відповідача про пропущення позивачем строку подання заперечень на акт перевірки є безпідставними.

Згідно з п. п. 198.1, 198.2 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійсненні операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї з подій, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 ст. 198 ПК України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 зазначеного Кодексу та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 Податкового кодексу України, протягом звітного періоду у зв»язку з придбанням або виготовленням товарів (в тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи товари/послуги та основні фонди почали використовуватись в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного періоду.

Згідно із п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв»язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу (п. 198.6 ст. 198 ПК України).

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту, згідно з п. 201.10 ст. 201 ПК України.

Виходячи з вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 року №996-ХГУ обґрунтування відображення господарських операцій в податковому обліку здійснюється на підставі даних бухгалтерського обліку.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій, згідно з вимогами п. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», первинний документ документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена п. 1.2 ст. 1, п. 2.1 ст. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 року № 88.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що Приватне підприємство «Кавказ» зареєстроване Виконавчим комітетом Старосамбірської районної державної адміністрації 15.08.1995 року, включений до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців 01.04.2005 року та є зареєстрованим платником податку на додану вартість.

З матеріалів справи видно, що позивачем у червні 2014 року було придбано у ТОВ «Фірма Фінанссервіс» нафтопродукти.

Факт такого придбання підтверджується: видатковими накладними: № 60301 від 03.06.2014 року на суму 91 111,50 грн.; №6041 від 04.06.2014 року на суму 91 111,50 грн.; №61901 від 19.06.2014 року на суму 89 761,43 грн.; №62001 від 20.06.2014 року на суму 89 761,43 грн. Товарно-транспортними накладними: № 60301 від 02.06.2014 року; №6041 від 03.06.2014 року; № 61901 від 19.06.2014 року ; №62001 від 20.06.2014 року.

Оплата коштів підтверджується квитанціями до прибуткових касових ордерів.

Також, у березні 2013 року позивачем було придбано у ТзОВ «Бар Блюз» нафтопродукти, що підтверджується: видатковою накладною №РН-0000010 від 29.03.2013 року на суму 183007,96 грн. та товарно-транспортною накладною №000010 від 29.03.2013 року.

Оплата коштів підтверджується платіжними дорученнями.

Виходячи з вищенаведеного, що не спростовано податковим органом, судом першої інстанції правильно встановлено, що надані позивачем первинні документи відповідають вимогам статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та підпункту 2.4 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 року за №168/704.

Колегія суддів дійшла висновку, що на підставі належних, допустимих та достатніх доказів встановлено факт реального придбання ПП «Кавказ» у ТзОВ «Бар Блюз» та у ТОВ «Фірма Фінанссервіс» нафтопродуктів, які використовувались позивачем в господарській діяльності, підтвердження здійснення господарських операцій первинними документами, які відповідають вимогам законодавства, тому у податкового органу не було законних підстав для висновків про недоведеність господарських операцій позивача з контрагентами.

Висновки викладені в акті перевірки щодо зайвого віднесення позивачем до складу валових витрат вартості придбаних товарів не ґрунтуються на нормах закону та не містять посилань на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що б підтверджували наявність факту порушення податкового законодавства саме позивачем.

Окрім цього, на підтвердження факту проведення господарських операції з придбання нафтопродуктів позивачем було отримано від своїх контрагентів ТОВ «Фірма Фінанссервіс»: податкові накладні: № 60301 від 03.06.2014 року на суму 91 111,50 грн.; №60401 від 04.06.2014 року на суму 91 111,50 грн.; № 61901 від 19.06.2014 року на суму 89 761,43 грн.; № 62001 від 20.06.2004 року на суму 89 761,43 грн. ТзОВ «Бар Блюз»: податкова накладна: № 43 від 29.03.2013 року на суму 183 007,96 грн.

Разом з цим, колегія суддів зазначає, що законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит та формування валових витрат від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб»єктом господарювання. Якщо контрагент не виконав свого зобов»язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи.

Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на формування податкового кредиту і відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Крім того, згідно з практикою Європейського суду з прав людини у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява №3991/03) Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов»язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ вдруге. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Вказана правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду України від 31 січня 2011 року справа №21-47а10.

Посилання податкового органу на відсутність доказів транспортування продукції відповідно до договору не заслуговують на увагу, оскільки товарно-транспортна накладна не є обов»язковим первинним документом, що складається під час здійснення господарської операції з поставки товару, а є первинним документом, що підтверджує операції учасників транспортних перевезень (вантажовідправника, вантажоотримувача, перевізника), тому її відсутність у покупця товару за наявності належних первинних документів, що підтверджують поставку та оприбуткування товару, не може бути самостійною підставою для висновку про безтоварний характер господарських операцій з поставки товару.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, щодо неправомірності твердження апелянта про відсутність між зазначеними підприємствами господарських відносин, вказуючи на нікчемність укладених між ними договорів, оскільки такі вчинені без мети настання реальних наслідків, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до приписів статті 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов»язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п»ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно з ч. ч. 2, 3 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Визнання правочину недійсним судом не вимагається лише у тому випадку, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ст. 228 ЦК, згідно якої такими є: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Тобто, такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об»єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст. 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об»єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об»єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Зміст наведеної правової норми свідчить про те, що законодавець відокремив порушення публічного порядку від інших підстав нікчемності правочинів та передбачив наявність умислу сторін (сторони) на незаконний результат, а також суперечність його публічно-правовим актам держави.

Таким чином, при кваліфікації правочину за ст. 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Зважаючи на те, що публічний порядок держави порушується у разі недотримання нормативних актів, у яких він закріплений, а порушення податкового законодавства є злочином, відповідальність за який встановлена Кримінальним кодексом України, суд констатує, що кваліфікація правочину як такого, що порушує публічний порядок, повинен передувати вирок суду про притягнення учасника (учасників) такого правочину до кримінальної відповідальності, який би набрав законної сили, саме за злочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави.

В контексті наведеного слід зазначити, що висновок податкового органу про нікчемність правочину є необґрунтованим.

Крім того, на момент укладення угод та їх виконання, позивач та його контрагент були наділені належною господарською компетенцією, знаходилися в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України. Доказів, які б свідчили про відсутність у них відповідної правоздатності відповідачем не надано.

Відповідно до ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим, тобто ухваленим відповідно до норм матеріального права з дотриманням процесуальних норм, та на підставі повно і всебічно з»ясованих обставин справи.

Колегія суддів апеляційного суду з урахуванням встановлених судом обставин справи та доказів вважає, що суд першої інстанції дотримався зазначених вимог.

Відповідно до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову - без змін, якщо визнає що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Зважаючи на те, що суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а постанову без змін.

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Самбірської об»єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 27 липня 2015 року у справі №813/2669/15 без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою законної сили, а у разі складення ухвали в повному обсязі відповідно до ст. 160 КАС України - з дня складення ухвали в повному обсязі.

Головуючий суддя : Л.Я. Гудим

Судді: О.М. Довгополов

ОСОБА_2

Повний текст ухвали виготовлено та підписано 03.12.2015 року.