Рішення № 54213352, 07.12.2015, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/9158/15

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач Гірняк Л. А.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.12.2015 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

ОСОБА_2

ОСОБА_3, ОСОБА_4

При секретарі - Джинчарадзе Н.С.

Розглянула у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

Дочірнього підприємства «Тест» на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 18.11.2014 року по справі за позовом Одеської міської ради до ОСОБА_5, ОСОБА_6, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору Дочірнє підприємство «Тест», Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю в Одеській області

-про визнання договору міни недійсним, звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки шляхом знесення самочинно збудованого обєкту,

та за зустрічним позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_5, Одеської міської ради , за участю третьої особи: ОСОБА_7

-про визнання добросовісним набувачем та визнання права власності,-

ВСТАНОВИЛА:

21.06.2013 року Одеська міська рада звернулась до суду з позовними вимогами в котрих просила суд визнати недійсним договір міни нежитлового приміщення(гараж), по провулку Чайковського, 10 від 09.11.2007 року, укладеного між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 Зобовязати ОСОБА_5 власними силами і за власні кошти привести до попереднього стану земельну ділянку, шляхом знесення самочинно збудованої прибудови до нежитлового приміщення № 501, що розташована в м. Одесі по провулку Чайковського,10.

Вимоги обґрунтовувала тим, що право власності ОСОБА_5 набув на підставі рішення Приморського районного суду м. Одеси від 04.05.2007 року, котре було скасоване ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 06.09.2011 року. Позивач зазначає, що спірна будівля була побудована без належного дозволу, без виділу йому земельної ділянки для будівництва та являється самочинним, а тому зазначена угода суперечить Закону України « Про місцеве самоврядування» та відповідно до вимог ст.203,215 ЦПК України є недійсною. Одночасно позивач зазначає, що самочинне будівництво порушує право власності територіальної громади на землю, а тому з підстав ст. 391 ЦК України просять усунути перешкоди в її користуванні , шляхом знесення незаконно побудованого спірного приміщення.

ОСОБА_8 звернулась до суду з зустрічними вимогами в котрих просила суд визнати її добросовісним набувачем гаражу, площею 25 кв.м., що знаходиться в м. Одесі по провулку Чайковського,10 в м. Одесі та визнати за нею право власності на нього посилаючись на те, що право власності на спірне приміщення набула у відповідності до нотаріально засвідченого договору міни від 09.11.2007 року.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 18.11.2014 року первісний позов Одеської міської ради - задоволено частково.

Зобов'язано ОСОБА_5 власними силами і за рахунок власних коштів привести до попереднього стану, відповідно, земельну ділянку, шляхом знесення самочинно збудованої прибудови до нежитлового приміщення № 501 за адресою: м. Одеса, провулок Чайковського. 10.

Стягнуто з ОСОБА_5 на користь Одеської міської ради судовий збір в розмірі 114 (сто чотирнадцять) гривень 70 (сімдесят) копійок.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Зустрічний позов ОСОБА_9 - залишити без задоволення.

В апеляційній скарзі ставиться питання про скасування рішення суду, в частині відмови в позовних вимогах щодо визнання недійсного правочину, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Зокрема посилається на те, що право власності на самочинно збудоване майно не набувається за рішенням суду, а його відчуження є таким, що не відповідає вимогам закону.

В судове засідання ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7ВА. не зявились, про час та місце розгляду справи сповіщені належним чином, відповідно до повідомлення про вручення поштового відправлення від отримання судових повісток відмовились.

За приписами ст.74 ч.8 та 305 ч.2 ЦПК України судова колегія вважає можливим розглянути справу за їх відсутністю.

Колегія суддів заслухавши суддю-доповідача, яка доповіла зміст рішення, вислухавши пояснення сторін, що зявились, перевіривши доводи апеляційної скарги, межі, в яких повинні проводитися перевірка рішення, встановлюватися обставини і досліджуватися докази вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню за наступних підстав.

Відмовляючи в заявлених вимогах про визнання недійсним договору міни районний суд виходив з того, що він не був зареєстрований та позивач пропустив строк позовної давності, що є підставою у відповідності до вимог ст.267 ЦК України для відмови в позові.

Проте з таким судження районного суду погодитись не можна з наступних підстав.

Матеріалами справи встановлено, що рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 04.05.2005 року був задоволений позов ОСОБА_5 до ОСОБА_7 про визнання дійсним договору купівлі-продажу та визнання права власності. Визнано дійсним договір купівлі-продажу від 17 лютого 2005 року нежилого приміщення, загальною площею 25 кв.м., що розташоване в будинку №10 по провулку Чайковського в м. Одесі укладеного між ОСОБА_7 та ОСОБА_5. Визнано за ОСОБА_10 вадимовичем право власності на нежиле приміщення загальною площею 25 кв.м. що розташоване в будинку №10 по провулку Чайковського в м. Одесі.

Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 06.09.2011 року рішення Приморського районного суду м. Одеси від 04 травня 2007 року скасовано. В заявлених позовних вимогах ОСОБА_5 до ОСОБА_7 про визнання дійсним договору купівлі-продажу та визнання права власності-відповлено( а.с.9-12).

19 листопада 2007 року ОСОБА_5 уклав з ОСОБА_6М, договір міни нежитлового приміщення гаражу загальною площею 25 кв.м., що розташоване в будинку №10 по провулку Чайковського в м. Одесі на нежитлове приміщення № 8 за тією ж адресою, загальною площею 24,9 кв.м.( а.с.34).

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою для визнання правочину недійсним є недодержання в момент вчинення правочину вимог, які встановлені ч. ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України.

Згідно до ч. 3 ст. 203 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно приписів ч. 1 ст. 203 ЦК України, однією з підстав недійсності договору, є суперечність його змісту ЦК України, іншим актам цивільного законодавства а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до Постанови Пленуму ВСУ „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними від 06.11.09р. № 9, вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Згідно ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Стаття 658 ЦК України регламентує, що право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару. Якщо продавець товару не є його власником, покупець набуває право власності лише у випадку, якщо власник не має права вимагати його повернення.

Статтею 387 Цивільного кодексу України передбачено, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Відповідно до ст. 143 Конституції України територіальна громада міста безпосередньо або через створені ними органи місцевого самоврядування, керує майном, що знаходиться в комунальній власності.

Відповідно до ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на житловий фонд, нежитлові приміщення, інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі обєкти, визначені відповідно до закону як обєкти права комунальної власності та виняткова компетенція органів місцевого самоврядування стосовно правомочності по володінню, користуванню і розпорядженню об'єктами комунальної власності.

Відповідно до п. 8 ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», обєкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим субєктам права власності без рішення відповідної ради. Відповідно до п. 30 ст. 26 та п. 6 ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», доцільність, порядок і умови відчуження об'єктів комунальної власності відносяться до виняткової компетенції місцевих рід.

Відповідно до ст. 332 ЦК України встановлено, що особа, яка самочинно переробила чужу річ, не набуває право власності на нову річ.

Також, судом були порушені правила ч.2, п.2 ст.331 ЦК України, якою визначено, що якщо законом передбачено прийняття об'єкта нерухомості в експлуатацію, право власності виникає з моменту його прийняття в експлуатацію. У відповідності зі ст.18 Закону України «Про основи містобудування», закінчений реконструкцією об'єкт нерухомості підлягає прийняттю в експлуатацію. Експлуатація неприйнятих об'єктів забороняється.

В матеріалах справи відсутні докази, що після будівництва відповідачем спірна будівля здана в експлуатацію.

Частиною 3 п.2 ст.331 ЦК України встановлено, якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. Статтею 182 ЦК України визначено, що право власності на нерухомі речі підлягає державній реєстрації.

Проте, ОСОБА_5 здійснив реконструкцію спірного нежитлового приміщення за адресою: м. Одеса, провулок Чайковського, 10, без відповідної проектно-дозвільної документації.

За таких обставин, судова колегія приходить до висновку. що спірне нежитлове приміщення є самочинно збудованим на земельній ділянці, яка належить до земель комунальної власності територіальної громади м. Одеси, в особі Одеської міської ради, котра йому на право забудови не виділялась.

Відповідно до ст. З Земельного кодексу України земельні правовідносини в Україні регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

П.34 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» встановлює, що вирішення питань у сфері регулювання земельних відносин є винятковою компетенцією Одеської міської ради. Відповідно до ст. 12 ЗК України до виключної компетенції Одеської міської ради належить:

розпорядження землями територіальної громади міста ОСОБА_1;

здійснення контролю за використанням і охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства:

передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадянам та юридичним особам.

Згідно з п. 1 ст. 10, п. 5 ст. 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» ради представляють інтереси територіальної громади і здійснюють від їх імені і в їх інтересах функції та повноваження місцевого самоврядування.

Згідно ст. 83 ЗК України, у комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної і державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об'єкти комунальної власності.

Ст.116 ЗК України передбачає, що рішення про передачу земельної ділянки, що входить до складу державної (комунальної) власності в користування, є правом органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Виходячи з вищезазначеного, судова колегія приходить до висновку, що ОСОБА_5 не набув право власності в порядку визначеним законом на спірне майно, безпідставно ним розпорядився та провів міну самочинної будівлі з ОСОБА_6, а тому такий правочин є недійсним з підстав ст.203 ч.1 ,215 ЦК України.

Одночасно судова колегія приходить до висновку, що строк звернення до суду необхідно вираховувати з моменту скасування рішення Приморського районного суду м. Одеси за яким незаконно набув право власності ОСОБА_5 на спірне майно, котре припадає на 06.09.2011 року. До суду позивач звернувся 21.06.2013 року.

За таких обставин, районний суд дійшов помилкового висновку про пропуск строку позовної давності, оскільки він закінчується 06.09.2011 року +3 роки =06.09.2014 року.

Зважаючи на те, що суд першої інстанції помилково вважав, що правочин не можна визнати недійсним оскільки він не зареєстрований у встановленому законом порядку та посилався на пропуск пропущеного строку позивачем, що свідчить про порушення судом вимог ст.212-214 ЦПК України та не врахував норми матеріального та процесуального права, які регулюють спірні правовідносини, судова колегія з підстав ст.309 ч.1 п.3,4 ЦПК України дійшла висновку. що рішення в частині його оскарження підлягає скасуванню з ухваленням нового, про задоволення позовних вимог.

Керуючись ст.209, 309,316,317,319 ЦПК України, судова колегія

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу Дочірнього підприємства «Тест» задовольнити частково.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 18.11.2014 року, в частині відмови в позовних вимогах Одеської міської ради до ОСОБА_5, ОСОБА_6, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору Дочірнє підприємство «Тест», Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю в Одеській області про визнання договору міни недійсним скасувати.

Позовні вимоги Одеської міської ради до ОСОБА_5, ОСОБА_6, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору Дочірнє підприємство «Тест», Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю в Одеській області про визнання договору міни недійсним задовольнити.

Визнати недійсним договір міни нежитлових приміщень гаражів від 09.11.07 року, укладеного між ОСОБА_5 та ОСОБА_6.

В іншій частині рішення залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржена на протязі 20 днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ.

Голодуючий суддя - Л.А.Гірняк

Судді Є.С.Сєвєрова

ОСОБА_4