Ухвала суду № 54208848, 03.12.2015, Апеляційний суд Донецької області (м. Маріуполь)

22-ц/775/1103/2015(м)

221/1202/15-ц

Категорія 19 Головуючий у 1-й інстанції Аксьоненко В.І.

Суддя-доповідач ОСОБА_1

У Х В А Л А

І м е н е м У к р а ї н и

03 грудня 2015 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Донецької області в складі:

головуючого Мироненко І.П.

суддів: Лісового О.О., Супрун М.Ю.

секретаря Собецької О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Маріуполі апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Волноваського районного суду Донецької області від 10 серпня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Приватного акціонерного товариства «Екопрод» про стягнення суми боргу, -

в с т а н о в и л а:

У квітні 2015 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 "Екопрод" про стягнення суми боргу за договором позики посилалась на те, що до 26 квітня 2013 року вона працювала на посадах заступника директора та завідуючої господарством СТОВ «Святогорівське», яке 28 березня 2014 року було реорганізоване шляхом приєднання до ОСОБА_3 «Екопрод», яке стало його правонаступником. 19 січня 2011 року між нею та ОСОБА_4, який був головою господарства СТОВ «Святогорівське» і діяв в його інтересах, був укладений договір займу, за умовами якого вона була зобовязана придбати товарно-матеріальні цінності для потреб СТОВ «Святогорівське» за власні кошти, а друга сторона зобовязалася повернути їй грошові кошти за першою вимогою. За весь період роботи вона надала підприємству фінансову допомогу на суму 94 768 грн. 85 коп. На теперішній час гроші їй не повернуті. Просила стягнути з правонаступника СТОВ «Святогорівське» відповідача ОСОБА_3 «Екопрод» грошові кошти за договором позики та сплачений судовий збір.

Рішенням Волноваського районного суду Донецької області від 10 серпня 2015 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2, посилаючись на неповне зясування обставин, що мають значення, на невідповідність висновків суду обставинам справи, просить рішення суду скасувати і ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення ОСОБА_2, яка підтримала доводи апеляційної скарги, заперечення представника відповідача ОСОБА_3 «Екопрод» ОСОБА_5, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Відповідно до ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Відмовляючи в задоволені позову суд першої інстанції, виходив з того, що правовідносини, які склалися між сторонами, не ґрунтуються на договорі позики та не регулюються положеннями ст.ст. 1046, 1047 ЦК України.

Колегія суддів не може не погодитись з таким висновком суду першої інстанції, оскільки він відповідає фактичним обставинам справи та вимогам закону.

Відповідно до ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобовязується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей такого ж роду та такої ж якості. Договор позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно із ч.2 ст.1047 ЦК України на підтвердження укладання договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми визначеної кількості речей.

Отже, письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладання договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Договір позики є двостороннім правочином, а також він є односторонні договором, оскільки після укладення цього договору всі обовязки за договором позики, у тому числі повернення предмета позик або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.

Отже, дослідуючи боргові розписки чи договори позики, суд повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Так, зі змісту заявлених суді першої інстанції вимог вбачається, що позивач просила стягнути з відповідача 94 768 грн. 85 коп. за договором позики. При цьому зазначала, що взяла на себе зобовязання придбати за особисті кошти товарно-матеріальні цінності для потреб СТОВ "Святогорівське".

Відмовляючи у задоволені позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не довела наявність між сторонами правовідносин, що виникли саме договору позики та доказів отримання відповідачем коштів. Справжньою правовою природою спірного "Договору позики" від 19 січня 2011 року, незважаючи на свою назву, є правовідносини, передбачені нормами глави 68 ЦК України - "Доручення".

При цьому, судом було встановлено, що за умовами спірного договору, укладеного між сторонами 19 січня 2011 року, позивач ОСОБА_2, діючи в інтересах СТОВ "Святогорівське", взяла на себе зобовязання придбати товарно-матеріальні цінності для потреб СТОВ "Святогорівське" за особисті кошти на загальну суму 150 000 грн. А СТОВ "Святогорівське", в свою чергу, зобовязувалось повернути позивачу затрачені нею особисті кошти за першою вимогою (п.п. 1.2, 2.1 договору).

Згідно п.3.3 Договору позика вважається виданою з часу підтвердження відповідними документами про придбання товарно-матеріальних цінностей.

В суді апеляційної інстанції позивач ОСОБА_2 показала, що фактично грошові кошти за спірним договором нею СТОВ "Святогорівське" не передавались. Вона купувала за особисті кошти товарно-матеріальні цінності для СТОВ "Святогорівське" і ці відносини були оформлені договором позики, укладеним з головою товариства ОСОБА_4 На підтвердження виконання умов договору складалися звіти про використання коштів, виданих на відрядження або під звіт.

Відповідно до ст.16 ЦК України, звертаючись до суду, позивач за власним розсудом обирає спосіб захисту. Отже, обравши способом захисту стягнення заборгованості за договором позики, позивач, в силу ст.ст. 10, 60 ЦПК України, зобовязаний довести наявність правовідносини договору позики.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову, оскільки відносини, які склалися між сторонами, не ґрунтуються на договорі позики та не регулюються положеннями ст.ст. 1046, 1047 ЦК України. У звязку з цим, посилання в апеляційній скарзі на правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року є безпідставним.

Разом з тим, позивач ОСОБА_2 не позбавлена можливості захистити свої майнові права у спосіб визначений ч.2 ст.16 ЦК України.

Інші доводи апеляційної скарги наведених висновків суду не спростовують.

Згідно ч.1 ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку суд перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

За таких обставин, колегія суддів не вбачає підстав для скасування оскаржуваного судового рішення, так як воно ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, у звязку з чим апеляційна скарга підлягає відхиленню.

Керуючись ст.ст.303, 307, 308 ЦПК України, колегія суддів,-

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Волноваського районного суду Донецької області від 10 серпня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий І.П. Мироненко

Судді: О.О. Лісовий

ОСОБА_6