Рішення № 54207290, 10.12.2015, Апеляційний суд Вінницької області

Справа № 133/317/13-ц Провадження № 22-ц/772/2927/2015Головуючий в суді першої інстанції ОСОБА_1Категорія 27 Доповідач Панасюк О. С.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 грудня 2015 рокум. Вінниця

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Вінницької області у складі: головуючого судді Панасюка О.С., суддів Голоти Л.О., Берегового О.Ю., з участю секретаря Мельникової А.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення боргу за кредитним договором за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4 на рішення Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 16 травня 2013 року,

встановила:

В лютому 2015 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі ПАТ КБ «ПриватБанк», банк) звернулося до суду з цим позовом, вказуючи, що 18 травня 2007 року ОСОБА_2 отримав кредит в розмірі 24000,00 дол. США на строк до 16 травня 2027 року зі сплатою 0,84% на місяць на суму залишку по кредиту. Позичальник своїх зобов'язань за кредитним договором не виконував, у зв'язку з чим станом на 25 грудня 2012 року утворилась заборгованість в розмірі 50821,89 дол. СШ, з яких: тіло кредиту 23448,49 дол. США, заборгованості за відсотками 11179,01 дол. США, заборгованості за комісією 1968,00 дол. США, 11776,60 дол. США пеня за несвоєчасне виконання зобовязань за договором, штраф 31,29 дол. США фіксована частина та 2418,60 дол. США процентна складова.

Просило стягнути з відповідача суму заборгованості за кредитом в розмірі 50821,89 дол. США, що за курсом НБУ станом на 25 грудня 2012 року становило 406076 грн 73 к.

Рішенням Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 16 травня 2013 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором від 18 травня 2007 року в розмірі 50821,89 дол. СШ, що за курсом НБУ станом на 25 грудня 2012 року становило 406076 грн 73 к. та 3441 грн судового збору.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_2 ОСОБА_5, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи просила скасувати рішення суду і ухвалити нове про відмову у позові.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Ч. ч. 1, 2 ст. 303 ЦПК України передбачає, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції; апеляційний суд досліджує лише ті докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.

Таким чином, судова колегія розглядає справу та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.

Разом з тим, ч. 3 ст. 303 ЦПК України дозволяє суду апеляційної скарги вийти за межі доводів апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обовязковою підставою для скасування рішення.

Задовольняючи позовні вимоги банку суд першої інстанції виходив із того, що відповідач неналежно виконував зобовязання за кредитним договором, у звязку з чим допустив заборгованість станом на 25 грудня 2012 року у розмірі 50821,89 дол. СШ, що за курсом НБУ становило 406076 грн 73 к., а відтак вона підлягає стягненню з нього на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» у примусовому порядку на підставі ст. ст. 526, 527, 530, 1050, ч. 2 ст. 1054 ЦК України.

ОСОБА_1 погодитись із таким висновком суду не можна, тому що суд дійшов його з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Таким вимогам рішення суду не відповідає з огляду на таке.

Так, зазначаючи у рішенні про часткове визнання позову ОСОБА_2 в частині розміру боргу, в рахунок якого було ухвалене рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки суд першої інстанції всупереч приписам п. 3 ч. 1 ст. 215 ЦПК України не навів встановлених судом обставин справи (окрім визнаного відповідачем факту укладення кредитного договору та його узагальнених умов (суми кредиту і строку договору)) та визначених відповідно до них правовідносин; мотивів, з яких суд вважав встановленою наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувались вимоги позивача і заперечення відповідача, бере до уваги або відхиляє докази (рішення взагалі не містить доказів, досліджених судом), застосовує у рішенні нормативно-правові акти; висновку про те, чи були порушені права позивача.

Тобто, у рішенні суду першої інстанції фактично відсутня мотивувальна частина, а у його резолютивній частині немає висновку про задоволення позову повністю чи частково (п. 4 ч. 1 ст. 215).

Відтак, переглядаючи рішення в повному обсязі відповідно до ч. 3 ст. 303, ч. 1 ст. 304 ЦПК України судом апеляційної інстанції встановлено наступне.

18 травня 2007 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 укладено кредитний договір № VIKWGK00001383, за яким ОСОБА_2 отримав кредит в розмірі 24000,00 дол. США на строк до 16 травня 2027 року зі сплатою 0,84% на місяць на суму залишку по кредиту (а. с. 11-13).

В забезпечення виконання зобовязань за цим кредитним договором між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 було укладено договір іпотеки, відповідно до якого відповідач передав в іпотеку житловий будинок в м. Козятині Вінницької області по пров. Веселому, 16, який належав ОСОБА_2, вартість якого було визначено у розмірі 15000 грн. (ця обставина визнана сторонами, а відтак не підлягає доказуванню відповідно до ч. 1 ст. 61 ЦПК України).

24 січня 2012 року рішенням Козятинського міськрайонного суду звернуто стягнення на предмет іпотеки житловий будинок, загальною площею 44,80 кв.м., який розташований за адресою: м. Козятин Вінницької області, пров. Веселий, 16, шляхом його продажу ПАТ КБ «ПриватБанк» з укладенням від імені ОСОБА_2 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, а також надання ПАТ КБ «ПриватБанк» всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу. З описової частини цього рішення вбачається, що на момент звернення банку до суду із позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки заборгованість ОСОБА_2 становила 36296,79 дол. США, що за курсом НБУ було еквівалентно 289285 грн 44 к. (а. с. 66).

З наданих ПАТ КБ «ПриватБанк» довідки від 2 грудня 2015 року (а. с. 100) та меморіального валютного ордеру № 1 від 16 липня 2014 року (а. с. 101) видно, що предмет іпотеки реалізовано 16 липня 2014 року за ціною 8021,80 дол. США, які повністю були спрямовані на погашення заборгованості за тілом кредиту.

Залишок заборгованості за оскаржуваним рішенням суду становить:

-15426,69 дол. США борг по тілу кредиту;

-11179,01 дол. США заборгованість по процентах;

-1968 дол. США заборгованість за комісією;

-11776,60 дол. США пеня;

-31,26 дол. США та 3418,60 дол. США штраф.

Правильності цього розрахунку відповідач не заперечував.

Згідно з ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобовязується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобовязується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обовязок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право дострокового повернення частини позики, що залишилась, та сплати процентів.

При цьому за змістом ч. 1 ст. 526 ЦК України зобовязання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору, у визначений у ньому строк.

Відповідно до ч. 1 ст. 598 ЦК України, ч. 1 ст. 598 ЦК України зобовязання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом, зокрема, виконанням, проведеним належним чином.

Отже, колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що із набранням законної сили рішенням Козятинського міськрайонного суду від 24 січня 2012 року зобовязання за кредитним договором припинилось.

Однак, суд першої інстанції не взяв до уваги, що положення ч.1 ст.11 Закону «Про іпотеку», яким установлена відповідальність майнового поручителя перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобовязання виключно в межах вартості предмета іпотеки, передбачає право кредитора стягнути непокриту предметом іпотеки суму боргу з боржника у разі, якщо вартість іпотечного майна є меншою від заборгованості за основним зобовязанням. Зважаючи на той факт, що чинне законодавство (ст.39 Закону «Про іпотеку») та відповідні розяснення (п.42 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України №5) передбачають зазначення в рішенні суду початкової ціни предмета іпотеки, беручи до уваги, що фактична ціна продажу цього майна в процесі його реалізації може змінюватися, вимога про стягнення суми боргу непокритого іпотечним майном повинна заявлятися лише після фактичного звернення стягнення на предмет іпотеки, причому як у випадку, коли мало місце звернення стягнення на предмет іпотеки, який належить майновому поручителю, так і тоді, коли іпотечне майно належить боржнику за основним зобовязанням.

Не дивлячись на часткове заперечення проти позову відповідача суд не перевірив чи виконане рішення Козятинського міськрайонного суду від 24 січня 2012 року про звернення стягнення на предмет іпотеки та прийшов до передчасного висновку про задоволення позову.

Разом з тим, надавши в суд апеляційної інстанції довідку про розмір заборгованості та меморіальний валютний ордер про зарахування коштів, отриманих від продажу предмета іпотеки, на тіло кредиту, банк фактично погодився на зменшення позовних вимог на цю суму (8021,80 дол. США).

Колегія суддів відхиляє доводи представника відповідача ОСОБА_5 щодо спливу позовної давності, зокрема за вимогами про стягнення неустойки з огляду на таке.

Згідно з ч. 1 ст. 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист права або інтересу.

Сплив позовної давності, як загальної (ст. 257 ЦК України стосовно вимог про стягнення боргу по тілу кредиту), так і спеціальної (п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України щодо вимог про стягнення неустойки) є підставою для відмови у позові, лише у разі, якщо про її застосування було зроблено заяву до ухвалення судового рішення у справі (ч. ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України).

Однак, такої заяви ні письмово (як вбачається із матеріалів справи), ні усно (відповідно до журналу судового засідання та технічного запису) під час розгляду справи в суді першої інстанції відповідач не подавав.

Разом з тим, відповідно до п. 7.1. кредитного договору за надання фінансового інструменту встановлюється щомісячна плата (комісія) в розмірі 0,2% від суми виданого кредиту.

Згідно з ч. 1 ст. 1011 ЦК України за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобовязується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента.

Відповідно до ч. 8 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача.

Згідно з ст. 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

З рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 вбачається, що положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» від 12 травня 1991 року, з наступними змінами, у взаємозв'язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

Відповідно до п. 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача, тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо).

ОСОБА_1, при укладенні кредитного договору жодних доручень за плату вчиняти будь-які правочини від імені Банку та за рахунок споживача ОСОБА_2 банку не надавав, окремий договір комісії між сторонами не укладався.

Встановивши в договорі комісію за надання фінансового інструменту (видачу коштів позичальнику, як пояснив в суді апеляційної інстанції представник позивача, тобто, виходячи зі змісту ч. 2 ст. 1054, ч. 1 ст. 1046 ЦК України, за яким кредитний договір є укладеним з моменту передання грошей) за укладення кредитного договору) банк жодних послуг позичальнику не надав, будь-яких правочинів від його імені та в його інтересах не вчиняв, а відтак підстав для стягнення нарахованої ПАТ КБ «ПриватБанк» комісії в розмірі 1968,00 дол. США у суду першої інстанції не було.

Також, п. 4.1. кредитного договору встановлено, що сплата пені здійснюється в гривні. У випадку, якщо кредит видається в іноземній валюті, пеня сплачується в гривневому еквіваленті по курсу НБУ на дату сплати.

Згідно з п. 5.4. договору при порушенні позичальником строків платежів по будь-якому з грошових зобовязань, передбачених кредитним договором, більше ніж на 30 днів, у звязку з чим банк змушений буде звертатись до суду, позичальник зобовязаний сплатити банку штраф у розмірі 250 грн + 5 % від суми позову.

Як роз'яснено у п. 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», у рішенні щодо грошових зобов'язань має бути висновок суду про розмір грошових сум та детальний порядок його обчислення за кожною з вимог (стягнення процентів, пені тощо).

Відповідно до ст. 551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

При цьому, розмір заборгованості та штрафних санкцій є фактичними обставинами справи, встановлення яких судом відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 214 ЦПК України є обов'язковою умовою при розгляді справи та ухваленні судового рішення у справі.

Рішення суду першої інстанції взагалі не містить складових боргу ОСОБА_2, а встановлена п. 4.1 кредитного договору пеня розрахована банком у дол. США, а тому, з урахуванням позовних вимог підлягає перерахуванню у гривню за курсом НБУ станом на 25 грудня 2012 року (11776,60 дол. США Х 7.99 = 94095 грн 03 к.).

Визначний у п. 5.4 договору штраф (процентна складова) за порушення позичальником строків платежів по будь-якому з грошових зобовязань, передбачених кредитним договором, більше ніж на 30 днів дійсно відповідає 5 % від суми прострочених платежів, але з урахуванням безпідставності нарахування комісії, підлягає перерахуванню у гривневому еквіваленті в межах позовних вимог станом на 25 грудня 2012 року ((23448,49 дол. США (борг по тілу кредиту на момент звернення до суду) + 11179,01 дол. США заборгованість по процентах за користування кредитом) Х 7,99 Х 5 % = 13833 грн 69 к.

Доводи в суді апеляційної інстанції представника ОСОБА_2 ОСОБА_5 про те, що встановивши у договорі окремо пеню та штраф банк поклав на позичальника подвійну відповідальність за одне і теж правопорушення (ст. 61 Конституції України, за якою ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення) колегія суддів також відхиляє з огляду на таке.

Відповідно до п. 4.1. кредитного договору пеня, як вид цивільно-правової відповідальності застосовується у випадку порушення позичальником обовязку з поверненням тіла кредиту та сплати процентів за користування кредитом, а згідно з п. 5.4. сплата штрафу як виду цивільно-правової відповідальності передбачена за інше правопорушення прострочення більше як на 30 днів строків погашення тіла кредиту і процентів за кредитом, отже цей пункт встановлює відповідальність за інше правопорушення (порушення графіку платежів більше ніж на 30 днів).

Разом з тим фіксована частина штрафу в розмірі 31,29 доларів США (у п. 5.4 договору розмір такий штраф встановлено у розмірі 250 грн) не відповідає положенню ч. 2 ст. 549 ЦК України, яки штраф визначено як неустойку, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного, або неналежно виконаного зобовязання, а тому позовна вимога в цій частині задоволенню не підлягає через безпідставність.

Оскільки при поданні позовної заяви банком сплачена максимальна сума судового збору відповідно до п.п. 1 п. 1 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» (в редакції Закону № 3684-VI від 8 липня 2011 року) в розмірі 3441 грн, що перевищує 1% суми позовних вимог, які визнав обґрунтованими суд апеляційної інстанції 3220508 грн 26 к., то зазначена сума судового збору відповідно до ч. 1 ст. 88 ЦПК України підлягає стягненню з ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк», натомість з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_2 необхідно стягнути суму судового збору, сплаченого ним за подання апеляційної скарги пропорційно до розміру позовних вимог, у задоволенні яких судом апеляційної інстанції відмовлено 1605 грн Х (3220508 грн 26 к. / 406067 грн 73 к. Х 100) % = 1267 грн 95 к.

Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 309, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,

вирішила:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 16 травня 2013 року скасувати.

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» (код ЄДРПОУ 14360570, рах. № 29092829003111, МФО 305299) заборгованість за кредитним договором № VIKWGK00001383 від 18 травня 2007 року в розмірі 26 605 (двадцять шість тисяч шістсот пять) дол. США 70 центів, що становить 212579 (двісті дванадцять тисяч пятсот сімдесят девять) грн 54 к. за курсом НБУ станом на 25 грудня 2012 року, і складається з: 15426,69 дол. США боргу по тілу кредиту, 11179,01 дол. США заборгованості по процентах за користування кредитом; 94095 (девяносто чотири тисячі девяносто пять) грн 03 к. пені та 13833 (тринадцять тисяч вісімсот тридцять три) грн 69 к. штрафу.

У решті позову відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» (код ЄДРПОУ 14360570, рах. № 64993919400001, МФО 305299) 3441 (три тисячі чотириста сорок одну) грн у відшкодування судового збору, сплаченого при поданні позовної заяви.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на користь ОСОБА_2 1267 (одну тисячу двісті шістдесят сім) грн 95 к. судового збору, сплаченого при поданні апеляційної скарги.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий: /підпис/ ОСОБА_6

Судді: /підпис/ ОСОБА_7

/підпис/ ОСОБА_8

Згідно з оригіналом: ОСОБА_6