Постанова № 54206338, 03.12.2015, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" грудня 2015 р.Справа № 914/2138/15

ОСОБА_1 апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого суддіГалушко Н.А.

суддівКузь В.Л.

ОСОБА_2

розглянув апеляційну скаргу ОСОБА_1 міського комунального підприємства Львівтеплоенерго б/н від 13.10.2015 р.

на рішення Господарського суду Львівської області від 17.08.2015 року

у справі № 914/2138/15

за позовом: Публічного акціонерного товариства Львівобленерго м. Львів

до відповідача ОСОБА_1 міського комунального підприємства Львівтеплоенерго м.Львів

про стягнення заборгованості за спожиту електричну енергію в сумі 281 457, 04 грн.

за участю представників:

від позивача: ОСОБА_3 - представник

від відповідача: не зявився

Представнику позивача розяснено права та обовязки передбачені ст. 20, 22 ГПК України.

Клопотань про здійснення фіксації судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, в порядку ст. 81№ ГПК України, учасником судового процесу не заявлено.

Скаржник в судові засідання не з»явився, розгляд справи відкладався за клопотанням скаржника, про причини неявки в судове засідання 03.12.2015р. не повідомив,

Враховуючи викладене, суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для реалізації скаржником права на судовий захист своїх прав та інтересів, що дає підстави для висновку суду про можливість розгляду справи без представника скаржника.

Рішенням Господарського суду Львівської області у справі №914/2138/15 від 17.08.2015р. (суддя Березяк Н.Є) позов задоволено частково; стягнуто з ОСОБА_1 міського комунального підприємства Львівтеплоенерго на користь Публічного акціонерного товариства Львівобленерго 62 169,78 грн. пені, 4 443,55 грн. три відсотки річних, 188 199,52 грн. інфляційних та 5 629,14 грн. судового збору.

ЛМКП Львівтеплоенерго подано апеляційну скаргу б/н від 13.10.2015р. в якій просить рішення суду скасувати та прийняти постанову, якою відмовити ПАТ Львівобленерго в задоволенні позовної заяви щодо стягнення 62 169,78 грн. пені, 188 199,52 грн. інфляційних втрат та 4 443,55грн. 3% річних в повному обсязі. Зокрема, скаржник посилається на те, що рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, без дослідження всіх істотних обставин справи. Скаржник зазначає, що тариф на послуги з теплопостачання та централізованого опалення, що діє у Львові є економічно необгрунтованим, скаржник не отримує прибутку від здійснення своєї діяльності та не покриває фактичної виробничої собівартості виробленої теплової енергії та наданих послуг.

Також, скаржник наголошує, що ним нерегулярно отримується субвенція на погашення заборгованості з різниці в тарифах у зв»язку із невідповідністю фактичної вартості теплової енергії тарифам, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи місцевого самоврядування. Така субвенція спрямована лише на покриття затрат на вироблення теплової енергії та надання послуг з централізованого опалення та гарячого водопостачання для категорії «населення». У 2015 році ціна на газ для виробництва теплової енергії лише для населення зросла у 2,29 рази. Заборгованість контрагентів перед підприємством станом на 30.06.2015р. становить 150 637 000грн.

Скаржник просить врахувати, що підприємством здійснено оплату по договору №90170 в повному обсязі і на момент подання позовної заяви переплата по договору становила 1 72 962,56грн., отже вважає, що у позивача немає підстав стверджувати про настання для нього негативних наслідків спричинених незначною затримкою в оплаті.

Окрім того, скаржник зазначає, що позивачем не надано доказів в підтвердження розміру індексу інфляції за спірний період та судом неправомірно нараховано 3% річних за період заборгованості менше року, враховуючи те, що відповідачем постійно здійснювалась переплата за договором.

ПАТ «Львівобленерго» у відзиві на апеляційну скаргу рішення суду просить залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення з підстав, зазначених у відзиві.

Розглянувши матеріали справи, апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника позивача, суд апеляційної інстанції встановив наступне.

04.12.2001 року між ВАТ «Львівобленерго» (постачальник) та ЛМКП «Львівтеплоенерго» (споживач) укладено договір про постачання електричної енергії № 90170, за умовами якого постачальник зобовязується постачати споживачу електроенергію, як різновид товарної продукції, а споживач зобовязується здійснювати своєчасну і повну оплату за передану йому електричну енергію (п.2.1, 2.4 договору)

Всі розрахунки за даним договором проводяться згідно додатку № 6 до договору (а.с.21-23).

Відповідно до п.5.7 договору за кожний день прострочення оплати за договором споживачу нараховується пеня у розмірі подвійної облікової ставки НБУ.

В ході розгляду справи в суді першої інстанції встановлено, що відповідач в порушення умов договору оплату за поставлену йому електричну енергію здійснював з порушенням встановлених договором строків.

За порушення строків оплати в порядку передбаченому п.7.5 договору позивачем нарахована пеня в розмірі 88 813,97 грн. та відповідно до ст..625 ЦК України нараховані три відсотки річних в сумі 4 443,55 грн. та інфляційні в розмірі 188 199,52 грн.

Вищенаведене стало підставою для звернення позивача із позовними вимогами про стягнення 88 813,97грн. пені, 4 443,55грн. 3% річних та інфляційних в розмірі 188 199,52грн.

Відповідно до ч.1 ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Згідно ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку, при цьому зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, ст.193 ГК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У ст. 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від виконання зобов'язань не допускається, а у відповідності до ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Якщо у зобовязанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (ст.530 ЦК України).

Згідно із ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обовязковим для виконання сторонами.

В силу положень ст.610 ЦК України, порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання).

У ч.1 ст.612 Цивільного Кодексу України зазначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як зазначалось вище відповідач взяті на себе зобовязання по оплаті поставленого газу виконав із порушенням встановленого договором строку виконання.

Відповідно до вимог статті 611 ЦК України та статті 230 ГК України у разі порушення зобов'язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно із ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобовязання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 229 ГК України учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

Згідно із ч.1. ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставі закону та договору.

Частинами першою і третьою статті 549 ЦК України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Приписами п.5.7 договору встановлено, зокрема, що споживач зобов»язується за кожний день прострочення оплати за договором сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ.

Отже за порушення строків здійснення платежів, відповідно до п.5.7 договору за 10.09.2014 року та за період з 11.03.2015 року по 29.03.2015 року позивачем нарахована пеня, що не перевищує подвійної облікової ставки НБУ та складає 88 813,97 грн.

Згідно із ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд першої інстанції, здійснивши перерахунок сум інфляційних та 3% річних правомірно прийшов до висновку, що згідно поданого позивачем розрахунку відповідачу правомірно нараховано 3 % річних в розмірі 4 443,55 грн. та інфляційні в розмірі 188 199,52 грн., які підлягають до стягнення з відповідача в повному обсязі.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем заявлено клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій.

В силу ч.1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобовязаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобовязання.

Пунктом 1 статті 233 цього ж Кодексу закріплено, що суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому, повинно бути взято до уваги ступінь виконання зобовязання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобовязанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Статтею 83 ГПК України надано господарському суду право, приймаючи рішення, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Зі змісту зазначеної норми вбачається, що зменшення розміру заявленої до стягнення пені є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені.

Таким чином, вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду.

В пункті 3.17.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України" зазначено, що вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків), тощо.

Крім того, у п. 7 оглядового листа Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань (за матеріалами справ, розглянутих у касаційному порядку ВГСУ)" від 29.04.2013р. №01-06/767/2013 зазначено, що положеннями частини першої статті 233 ГК України передбачено, що у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно зі збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому, повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Приймаючи рішення про зменшення розміру неустойки (пені) судова колегія бере до уваги наступне.

Як на підставу для зменшення пені відповідач посилається на те, що підприємство відповідача перебуває у скрутному матеріальному становищі, що зумовлене збитковістю затверджених тарифів на теплопостачання та наявністю значної заборгованості населення за спожиту теплову енергію. Крім того, прострочення виконання зобовязання за договором про постачання електричної енергії існувало лише декілька днів і було сплачено відповідачем добровільно, а відтак, судова колегія погоджується із висновком суду першої інстанції, що завдані позивачу збитки від несвоєчасної оплати поставленої електричної енергії є не значними.

Враховуючи вищенаведене, а також те, що відповідач належить до державного сектору, є комунальним підприємством та неприбутковою організацією, юридичною особою публічного права, яка створена органом влади з метою забезпечення безперервного постачання населенню, комунально-побутовим та іншим підприємствам, організаціям, установам електроенергії, без мети отримання прибутку, а також ступінь виконання зобов'язання, а саме те, що відповідачем було здійснено погашення основної суми боргу, період прострочення виконання зобов'язання, а також те, що додаткові збитки позивача покриваються також і стягненням з відповідача 3 % річних та інфляційними втратами, дійшов висновку про можливість зменшення розмір пені, яка заявлена до стягнення саме на 30% від заявленої суми, що становить 62 169,78грн.

При цьому, ОСОБА_1 апеляційний господарський суд зазначає, що ні до матеріалів позовної заяви, ні в суді апеляційної інстанції позивач не подав обґрунтованого розрахунку та не підтвердив наявності фактично отриманих збитків внаслідок порушення відповідачем строків розрахунку за договором №90170 від 04.12.2001р.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ст. 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Доводи апеляційної скарги щодо безпідставного зменшення судом розміру пені на 30% не спростовують висновків суду першої інстанції.

За таких обставин, апеляційний господарський суд прийшов до висновку про те, що рішення суду першої інстанції прийняте із дотриманням норм законодавства та у відповідності до обставин справи, а тому підстав для його зміни чи скасування колегія суддів не вбачає.

Судові витрати відповідно до ст. 49 ГПК України за розгляд апеляційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, -

ОСОБА_1 апеляційний господарський суд П О С Т А Н О В И В:

1.Рішення Господарського суду Львівської області у справі №914/2138/15 від 17.08.2015р. залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

2.Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

3.Справу направити у Господарський суд Львівської області.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 09.12.2015р..

Головуючий суддя Галушко Н.А

Суддя Кузь В.Л.

Суддя Орищин Г.В.