Постанова № 54206196, 02.12.2015, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" грудня 2015 р. Справа№ 910/14394/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Гончарова С.А.

суддів: Скрипки І.М.

Шаптали Є.Ю.

секретар судового засідання Котовський С.О.

за участі представників сторін:

від прокуратури: Жовтун Н.Б. - за посвідченням від 21.08.2013 року;

від позивача-1: Сотнікова І.В. - за довіреністю № 31-13030-08/6 від 31.03.2015 року;

від позивача-2: Саковець І.В. - за довіреністю № 86 від 22.09.2015 року;

від відповідача: не з`явились

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Заступника прокурора міста Києва та Публічного акціонерного товариства "Мостобуд"

на рішення Господарського суду міста Києва від 31.07.2015 року

у справі № 910/14394/15 (суддя Літвінова М.Є.)

за позовом Заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Міністерства фінансів України та Публічного акціонерного товариства "Родовід банк"

до відповідача Публічного акціонерного товариства "Мостобуд"

про стягнення 214184405,08 грн.

ВСТАНОВИВ:

Заступник прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Міністерства фінансів України та Публічного акціонерного товариства "Родовід Банк" звернувся до Господарського суду міста Києва з позовними вимогами до Публічного акціонерного товариства "Мостобуд" про стягнення 97405818,32 грн. на підставі Кредитного договору № 28.1/КЛТ-10 від 26.02.2010 року.

10.07.2015 року позивач звернувся до суду першої інстанції із заявою про збільшення позовних вимог, відповідно до якої просить стягнути з відповідача 214184405,08 грн., з яких: 94158095,69 грн. заборгованості по процентам, 57787025,05 грн. пені, 7243158,46 грн. 3 % річних, 54993125,88 грн. інфляційних.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 31.07.2015 року у справі № 910/14394/15 позовні вимоги задоволено частково, а саме стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Мостобуд" на користь Публічного акціонерного товариства "Родовід Банк" заборгованість по відсоткам 94158095,69 грн., 3 % річних 7243158,46 грн., інфляційні 54993125,88 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Заступник прокурора міста Києва звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення у частині відмови у позові про стягнення 57787025,05 грн. пені та прийняти нове, яким позов прокуратури міста Києва в цій частині задовольнити. В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Апеляційна скарга Заступника прокурора міста Києва вмотивована тим, що місцевий суд норми матеріального права застосував невірно та не врахував, що сторони у кредитному договорі дійшли згоди про нарахування пені за весь час прострочки без обмеження шестимісячним періодом, що у повній мірі кореспондується з вимогами ст. 232 Господарського кодексу України.

Публічне акціонерне товариство "Мостобуд" звернулось до Київського апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою на рішення Господарського суду міста Києва від 31.07.2015 року у справі № 910/14394/15, відповідно до якої просить апеляційний суд скасувати рішення в частині стягнення заборгованості по відсоткам в сумі 94158095,69 грн., 3 % річних у сумі 7243158,46 грн., інфляційних втрат в сумі 54993125,88 грн. прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Апеляційна скарга Публічного акціонерного товариства "Мостобуд" вмотивована тим, що вважає оскаржуване рішення необґрунтованим, протиправним, таким, що було винесене з порушенням і неправильним застосуванням матеріальних та процесуальних норм права, при винесені рішення не було доведено обставин справи доведено обставин, що мають значення для справи, які місцевий суд визнав встановленими, було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, викладені висновки в рішенні висновки не відповідають обставинам справи.

Публічне акціонерне товариство «Мостобуд» зазначає, що відповідно до п. 2.10.3 Кредитного договору нарахування процентів на частину кредиту в сумі 260000000 грн. вже припинилося з 26.02.2012 року, тому за період з 27.06.2012 року по 26.02.2013 року проценти за користування кредитом в розмірі 23% (а не 25 %, як помилково зазначає Банк) повинні нараховуватися лише на суму 300000000 грн.. що, відповідно, складе 46406490,01 грн.. а не 94158095,69 грн., як нарахував Банк (контррозрахунок ПАТ «Мостобуд» знаходиться в матеріалах справи).

Враховуючи зменшення суми нарахованих процентів, то відповідно, повинен зменшитися і розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, оскільки, як вбачається із вищевикладеного, зменшується база для нарахувань (зменшується сума нарахованих процентів).

Також, в обґрунтування зазначеної апеляційної скарги Публічне акціонерне товариство «Мостобуд» посилається на те, що з інформації Держстату України щодо величин індексів інфляції у 2012р. вбачається, шо в червні 2012р. індекс інфляції становив - 99,7%, в липні 2012р. - 99,8%, в серпні - 99.7%. тобто мала місце дефляція. Але Банк не включив до розрахунку період з червня 2012 року по серпень 2012 року (включно), коли мала місце дефляція, що в свою чергу, необгрунтовано збільшило суму розрахунку інфляційних втрат.

Публічне акціонерне товариство «Мостобуд» також обґрунтовує скаргу тим, що оскільки лист-вимога № 28-11-6929/21212 від 29.09.2010 року в матеріалах справи взагалі відсутній доказ правомірності підвищення процентної ставки з 23% до 25%.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 28.08.2015 року у складі колегії суддів: головуючий суддя - Гончаров С.А., судді - Авдеєв П.В., Пономаренко Є.Ю., апеляційні скарги прийняті до розгляду, об'єднанні в одне апеляційне провадження тапорушено апеляційне провадження у справі, розгляд справи призначено на 15.10.2015 року.

У зв'язку відставкою судді Авдеєва П.В., розпорядженням секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 15.10.2015 року, для розгляду справи сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя: Гончаров С.А.; судді Пономаренко Є.Ю., Шаптала Є.Ю.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 15.10.2015 року відкладено розгляд апеляційних скарг на 29.10.2015 року.

У зв'язку затвердженим персональним складом постійних колегій суддів Київського апеляційного господарського суду, розпорядженням секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 29.10.2015 року, для розгляду справи сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя: Гончаров С.А.; судді Скрипка І.М., Шаптала Є.Ю.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 29.10.2015 року відкладено розгляд апеляційних скарг на 02.12.2015 року.

Позивач-2, згідно з поданим до суду 27.10.2015 року відзивом, підтримав апеляційну скаргу заступника прокурора міста Києва та просить апеляційний суд задовольнити його скаргу.

Позивач-2, згідно з поданим до суду 27.10.2015 року відзивом, проти доводів викладених в апеляційній скарзі Публічного акціонерного товариства "Мостобуд" заперечив та просить апеляційний суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення в частині задоволених позовних вимог на загальну суму 156394380,03 грн. залишити без змін.

Відповідач до судового засідання, що відбулось 02.12.2015 року, не з'явились, хоча були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання.

Згідно із п. 3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011 року Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Судовою колегією встановлено, що неявка представників відповідача не перешкоджає розгляду апеляційної скарги за наявними у справі матеріалами, та, за таких обставин, розгляд справи за відсутності відповідача є можливим.

Розглянувши у судовому засіданні апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи та зібрані у ній докази, заслухавши пояснення учасників судового процесу, присутніх в судовому засіданні, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 99 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами наданими суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Місцевим господарським судом вірно встановлено та матеріалами справи підтверджується наступне.

26.02.2010 року між Публічним акціонерним товариством "Родовід Банк" (банк) та Відкритим акціонерним товариством "Мостобуд" (позичальник) було укладено Кредитний договір №28.1/03-КЛТ-10 (надалі по тексту - Кредитний Договір).

Відповідно до пункту 1.1. Кредитного договору цим Договором встановлюються:

- Мета, порядок та умови видачі (надання ) банком в майбутньому кредитів (траншів) позичальнику в загальній сумі 1545910000,00 (один мільярд п'ятсот сорок п'ять мільйонів дев'ятсот десять) гривень(надалі - ліміт кредитування ) на основі додаткових договорів про видачу (надання) кредиту (траншу) до цього договору, які є його невід'ємною частиною (надалі - додаткові договори);

- порядок та умови погашення /(повернення) позичальником отриманих кредитів, нарахування та сплати процентів за отриманими кредитами;

- вид(и) забезпечення виконання зобов'язань позичальника;

- порядок плати за користування кредитами (траншами);

- порядок плати за послуги, що надаються банком позичальнику;

- відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредитів;

- а також взаємні права та обов'язки сторін, що виникають/виникнуть при видачі/наданні банком кредитів.

Кредитні зобов'язання банку щодо видачі/надання кредитів (траншів) та зобов'язання позичальника щодо погашення кредитів (траншів), сплати процентів, комісій, а також інші права та зобов'язання сторін, передбачені цим договором , виникають з моменту укладання сторонами за взаємною згодою додаткових договорів про видачу кредитів до цього договору, що є його невід'ємними частинами, в межах ліміту кредитування та суми кредитів, передбачених такими додатковими договорами. Строк користування кожним окремим кредитом (траншем) визначаються відповідним додатковим договором. Заборгованість за кредитами , наданими за цим договором має бути погашена в строки, вказані у відповідних додаткових договорах, але не пізніше 26.02.2013 року (пункт 1.2. Кредитного договору).

Згідно з пунктом 2.2. Кредитного договору кредити видаються на наступні цілі (мета використання кредитів): для фінансування будівництва мостового переходу через р. Дніпро в місті Києві фінансування будівництва автотранспортної магістралі через р. Дніпро в місті Запоріжжя.

Пунктом 2.10.2. Кредитного договору сторони погодили, що проценти за користування кредитами, наданими відповідно до додаткових договорів, нараховуються банком щомісячно 25-го числа (за період з 26-ого числа місяця, що передує звітному, до 25-го числа звітного місяця включно -"звітний період"), а також у день повного погашення заборгованості за кредитами, але не пізніше дати погашення кредитів, визначених у відповідних додаткових договорах, та дати вказаної в п. 1.2. цього договору, виходячи із суми заборгованості на відповідних позичкових рахунках та процентних ставок, що встановлені цим договором, а також у день повного погашення заборгованості за кредитами та припинення дії відповідного додаткового договору, але не пізніше дати вказаної в п. 1.2. цього договору, виходячи із суми заборгованості на відповідних позичкових рахунках та процентних ставок, що встановлені цим договором. У разі якщо день нарахування процентів припадає на вихідний, святковий або інший не робочий день, проценти нараховуються в робочий день, що йому передує. У разі, якщо дата вказана, вказана в п. 1.2. цього договору припадає на не робочий (вихідний, святковий) день, то останньою датою нарахування банком процентів є наступний за ним робочий день.

Відповідно до пункту 2.10.3. Кредитного договору у разі несвоєчасного погашення заборгованості за кредитами у строки, що вставлені у додаткових договорах або у пункті 1.2. цього договору, останнє нарахування процентів за користування кредитами здійснюється наступного робочого дня за датою, вказаною у відповідному додатковому договорі або у п. 1.2. цього договору, в подальшому проценти за користування кредитами не нараховуються.

Сплата нарахованих процентів за користування кредитами протягом дії цього договору здійснюється позичальником щоквартально, в період з 26-го числа звітного кварталу до останнього робочого дня звітного кварталу включно (надалі - період сплати процентів). У разі повного погашення заборгованості за кредитами та припинення дії відповідного додаткового договору/цього договору сплата процентів відбувається в день погашення цієї заборгованості на рахунок банку, що вказані у відповідних додаткових договорах (Пункт 2.10.4 Кредитного договору).

На виконання умов Кредитного договору банк надав позичальнику кредитні кошти у розмірі 560000000,00 грн., що встановлено в межах справи №34/534 рішенням господарського суду міста Києва від 28.09.2014 та в порядку ст. 35 ГПК України повторному доведенню не підлягають встановлені факти.

17.03.2010 року між Публічним акціонерним товариством "Родовід Банк" та Відкритим акціонерним товариством "Мостобуд" було укладено Додатковий договір № 1 до Кредитного договору №28.1/03-КЛТ-10 від 26.02.2010 року (надалі по тексту - Додатковий договір № 1).

Відповідно до пункту 3 Додаткового договору № 1 сторони погодили викласти пункт 3.1.13 Кредитного договору в наступній редакції: "3.1.13. Встановити процентну ставку за користування кредитами, наданими згідно з Додатковими договорами до цього Договору, в розмірі: процентна ставка за користування кредитами за кожним окремим кредитом (траншем) +2% річних у разі незабезпечення позичальником надходжень на поточний рахунок №26000005001475.980 в банку в розмірі та на умовах, встановлених пунктом 3.4.10. цього Договору, яка буде діяти до моменту забезпечення позичальником умов, встановлених пунктом 3.4.10 цього Договору."

Згідно з пунктом 4 Додаткового договору № 1 банк надає позичальнику кредит (транш) згідно з цим додатковим Договором в сумі 560000000,00 грн."

Пунктом 7 Додаткового договору №1 сторони погодили, що процентна ставка за користування кредитом встановлюється у розмірі 23% річних.

У відповідності до пункту 10 Додаткового договору №1 надання кредиту, нарахування та сплата процентів. іншої винагороди банку здійснюються на умовах, передбачених Кредитним договором та цим додатковим договором.

Повернення кредиту здійснюється наступним чином:

- 260000000,00 грн. до 26.02.2012 року;

- 300000000,00 грн. до 26.03.2012 року.

Пунктом 3.1.3. Кредитного договору встановлено, що банк має право достроково стягувати, частково або в повному обсязі, надані кредити та проценти за період фактичного користування цими кредитами і комісії. Сплата яких передбачена умовами цього договору, у разі:

- порушення позичальником умов цього договору ;

- порушення позичальником та/або поручителем/заставодавцем договорів, що укладені в забезпечення виконання зобов'язань за цим договором;

- ненадання позичальником відомостей, що стосуються його фінансово-господарської діяльності;

- використання кредитів не за цільовим призначенням;

- надання банку недостовірної звітності;

- втрати предмета (предметів) забезпечення забезпечень виконання зобов'язань позичальника за цим договором або зменшення його/їх вартості;

- у разі порушення процедури визнання позичальника та/або поручителя, та/або майнового поручителя банкрутом;

- за наявності інших обставин, які свідчать про те, що надані позичальником кредити своєчасно не будуть поверненні;

- у разі порушення позичальником та/або заставодавцем/іпотекодавцем строку(строків) укладення договорів страхування на користь банку майна, переданого в забезпечення виконання зобов'язань за цим договором та/або у разі порушення позичальником та/або заставодавцем/іпотекодавцем строку(строків) сплати страхових платежів за договором (договорами) страхування майна на користь банку, переданого в забезпечення виконання зобов'язань за цим договором.

Як зазначалось, позовними вимогами у даній справі є стягнення з відповідача 214184405,08 грн., з яких: 94158095,69 грн. заборгованості по процентам, 57787025,05 грн. пені, 7243158,46 грн. 3 % річних, 54993125,88 грн. інфляційних.

Позовні вимоги вмотивовані тим, що відповідач в порушення умов чинного законодавства, у визначений Кредитним договором строк не виконав свої зобов'язання, а саме, не здійснював щомісячні платежі в рахунок погашення суми кредиту та не сплатив нараховані проценти за користування кредитом.

Судова колегія, оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному дослідженні в судовому засіданні з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи їх взаємний зв'язок, погоджується з висновками, з яких виходив місцевий господарський суд при прийнятті оскаржуваного рішення з наступних підстав.

Згідно із ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язаннями є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитор) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Приписами п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України передбачено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Статтею 536 Цивільного кодексу України встановлено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

У відповідності до ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Аналогічні положення містяться у статтях 525, 526 Цивільного кодексу України.

Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Судом першої інстанції вірно встановлено, що відповідач в порушення умов чинного законодавства, у визначений Кредитним договором строк не виконав свої зобов'язання, а саме, не здійснював щомісячні платежі в рахунок погашення суми кредиту та не сплатив нараховані проценти за користування кредитом.

Частиною 1 статті 1056-1 Цивільного кодексу України передбачено, що розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Пунктом 3.1.13. Кредитного договору в редакції Додаткового договору №1 сторони погодили встановити процентну ставку за користування кредитами, наданими згідно з Додатковими договорами до цього Договору, в розмірі: процентна ставка за користування кредитами за кожним окремим кредитом (траншем) +2% річних у разі незабезпечення позичальником надходжень на поточний рахунок № 26000005001475.980 в банку в розмірі та на умовах, встановлених пунктом 3.4.10. цього Договору, яка буде діяти до моменту забезпечення позичальником умов, встановлених пунктом 3.4.10 цього Договору.

Разом з тим, у зв'язку з неналежним виконання умов договору у відповідача виникла заборгованість, яка станом на 26.06.2012 становила 892420143,62 грн., з яких 560000000 грн. основного боргу, 35191256,84 грн. строкової заборгованості за нарахованими процентами, 265318044,76 грн. простроченої заборгованості за нарахованими процентами, 12875683,06 грн. пені за кредитом та 19035158,96 грн. пені за несвоєчасне погашення заборгованості за процентами.

Вказані обставини встановлені в рішенні господарського суду міста Києва від 28.09.2012 у справі №34/534, яке залишено без змін постановами Київського апеляційного господарського суду від 23.12.2014 року та Вищого господарського суду України від 10.03.2015 року, яким стягнуто з відповідача на користь банку 892420143,62 грн. заборгованості за кредитним договором.

Стягнута кредитна заборгованість у вказаному розмірі нарахована станом на 26.06.2012 року, а після вказаної дати кредитні кошти не повернуті відповідачем, тому у нього виникла заборгованість перед банком за період з 26.06.2012 року по 26.02.2013 року по процентам за користування кредитом у розмірі 94158095,69 грн.

Заперечення відповідача щодо безпідставності нарахування процентів за користування кредитом, судом відхиляються враховуючи, що проценти за користування кредитом нараховані позивачем обґрунтовано за період з 26.06.2012 року по 26.02.2013 року, відповідно до положення п. 2.10.2 кредитного договору.

Судом першої інстанції обґрунтовано визнано безпідставними заперечення відповідача щодо неправомірного підвищення банком процентної ставки за кредитом, оскільки відповідно до умов п. 3.1.13 кредитного договору в редакції додаткового договору № 1 банк застосував з 01.07.2010 року процентну ставку у розмірі 25% річних у зв'язку з незабезпеченням позичальником надходжень на поточний рахунок в ПАТ "Родовід Банк" в розмірі 70% від загального обсягу оборотів позичальника, як встановлено в п. 3.4.10 кредитного договору.

Тому, апеляційним судом також критично сприймаються доводи апелянта стосовно того, що матеріалах справи взагалі відсутній доказ правомірності підвищення процентної ставки з 23% до 25%.

Доводи апелянта стосовно того, що відповідно до п. 2.10.3 Кредитного договору нарахування процентів на частину кредиту в сумі 260000000 грн. вже припинилося з 26.02.2012 року, тому за період з 27.06.2012 року по 26.02.2013 року проценти за користування кредитом в розмірі 23% (а не 25 %, як помилково зазначає Банк) повинні нараховуватися лише на суму 300000000 грн.. що, відповідно, складе 46406490,01 грн.. а не 94158095,69 грн., як нарахував Банк (контррозрахунок ПАТ «Мостобуд» знаходиться в матеріалах справи), колегією суддів не приймається з огляду на наступне.

Умовами Кредитного договору та Додаткового договору № 1 сторони обумовили, що проценти нараховуються щомісячно за весь строк користування кредитними коштами, виходячи із суми заборгованості на відповідних позичкових рахунках, але не пізніше дат повернення кредитів (траншів) встановлених додатковими договорами про видачу кредитів (траншів), і в будь-якому випадку не пізніше 26.02.2013 року за наданим кредитом (траншем) за Додатковим договором № 1 у сумі 560000000,00 гри, було передбачено повернення цього кредиту (траншу) у строк до 26.02.2013 року. Оскільки умовами п. 6, п. 10 Додаткового договору № 1 було передбачено повернення наданого банком кредиту (траншу) у загальній сумі 560000000,00 грн. у повному обсязі до 26.02.2013 року, та виходячи із суми заборгованості за кредитом (траншем) на позичковому рахунку у розмірі 560000000,00 грн., згідно п. 2.10.2, п. 2.10.3 Кредитного договору проценти за користування позичальником кредитними коштами у сумі 560000000,00 грн. нараховані правильно, до 26.02.2013 року.

Крім того, правильність нарахування процентів за кредитом на суму 560000000,00 грн., а не на суму 300000000 грн. після 27.02.2012 року була предметом дослідження по справі № 34/534, оскільки предметом розгляду по справі №34/534 було стягнення процентів за період з 18.03.2010 по 25.06.2012 включно, та судами по справі № 34/534 підтверджено правомірність нарахування процентів за кредитом на суму 560000000,00 грн., а не на суму 300000000,00 грн. після 27.02.2012 року.

У відповідності до ч. 3 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Відповідач не спростував заявлену до стягнення суму основного боргу та не надав доказів її погашення, тому суд першої інстанції правомірно визнав вимоги про стягнення заборгованості по процентах за користування кредитом у розмірі 94158095,69 грн. обґрунтованими та документально доведеними і такими, що підлягають задоволенню.

Крім основної суми заборгованості, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, позивач заявив до стягнення 57787025,05 грн. пені, 7243158, 46 грн. 3 % річних та 54993125, 88 грн. інфляційних втрат.

Відповідно до ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Приписами ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Так, досліджуючи матеріали справи суд зазначає, що відповідно до пункту 3.4.8. Кредитного договору у разі не своєчасного погашення заборгованості за кредитами та/або процентами за користування ними та/або комісіями сплати банку пеню від суми простроченого платежу, за кожний день прострочення, в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, за умовами її нарахування банком.

Згідно розрахунку позивача пеня у розмірі 57787025,25 грн. за період з 01.10.2012 року по 06.07.2015 року з посиланням на те, що умовами кредитного договору сторони погодили фразою "за кожен день прострочення" інший період її нарахування ніж встановлений ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, з чим суд першої інстанції вірно не погоджується з огляду на наступне.

Щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України, строку, за який нараховуються штрафні санкції (п. 2.5 постанови пленуму ВГСУ №14 від 17.12.2013 року).

Оскільки п. 3.4.8 кредитного договору не було встановлено інше, тому нарахування пені за прострочення виконання зобов'язання слід проводити відповідно до положень ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України.

Відповідно до п. 2.10.4 кредитного договору, сплата нарахованих процентів за користування кредитом протягом дії цього договору здійснюється позичальником щоквартально, в період з 26-го числа звітного кварталу до останнього робочого дня звітного кварталу включно (період сплати процентів).

Таким чином, за другий квартал 2012 року проценти мали були сплачені до 29.06.2012 року (включно), за 3 квартал 2012 року - 28.09.2012 року, 4 квартал - 31.12.2012 року, за 1 квартал 2013 року - 29.03.2013 року.

Тобто з наступного дня вказаних дат починається прострочення виконання зобов'язання щодо сплати процентів за користування кредитом.

Відповідно до ч. 5 ст. 254 Цивільного кодексу України, якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Останнім днем нарахування пені з урахуванням ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України є: за 2 квартал 2012 року - 30.12.2012, за 3 квартал 2012 року - 29.03.2013, за 4 квартал 2012 року - 01.07.2013, за 1 квартал 2013 року - 30.09.2013.

Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно із п. 1 ч. 2 ст. 258 Цивільного кодексу України, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.

Приписами ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

У відповідності до п 2.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 року "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів", за змістом ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Відповідно до ч. 2 ст. 264 Цивільного кодексу України позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.

Правила переривання перебігу позовної давності (стаття 264 Цивільного кодексу України) застосовуються господарським судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останній є докази, що підтверджують факт такого переривання. При цьому господарським судом слід мати на увазі таке.

У дослідженні обставин, пов'язаних із вчиненням зобов'язаною особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку (частина перша статті 264 Цивільного кодексу України), господарському суду необхідно у кожному випадку встановлювати, коли конкретно вчинені боржником відповідні дії, маючи на увазі, що переривання перебігу позовної давності може мати місце лише в межах строку давності, а не після його спливу (п. 4.4, 4.4.1 постанови пленуму ВГСУ №10 від 29.05.2013 року).

Положеннями п. 4.4.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 року "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" визначено, що з урахуванням положення ч. 4 ст. 51 Господарського процесуального кодексу України днем подання позову слід вважати дату поштового штемпеля підприємства зв'язку, через яке надсилається позовна заява (а в разі подання її безпосередньо до господарського суду - дату реєстрації цієї заяви в канцелярії суду). Якщо позовну заяву було повернуто, перебіг позовної давності переривається з того дня, коли заяву подано до суду з додержанням установленого порядку.

Таким чином, з урахуванням положень ч. 2 ст. 264 Цивільного кодексу України, суд не погоджується з твердження позивача щодо переривання строку позовної давності з урахуванням рішення від 28.09.2012 року №34/534.

Згідно з ч. 3 ст. 267 Цивільного кодексу України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Даний позов поданий до суду 05.06.2015 року, тому в задоволенні позовних вимог про стягнення пені правомірно відмовлено судом першої інстанції, у зв'язку з пропуском строку позовної давності.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже передбачене законом право кредитора вимагати спати боргу з урахуванням, процентів річних та процентів за користування чужими грошовими коштами є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утриманими ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Таким чином, інфляційні нарахування на суму боргу та проценти річних входять до складу грошового зобов'язання і не ототожнюються із санкціями за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань.

Як передбачено п. 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України №01-06/928/2012 від 17.07.2012 року "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права" сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція). При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу.

При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця.

Вказана правова позиція також відображена у листі Верховного Суду України "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" №62-97р від 03.04.1997 року.

Згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. (п. 3.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" №14 від 17.12.2013).

Дії відповідача є порушенням вимог договору, тому є підстави для застосування відповідальності за умовами договору та положень статті 625 Цивільного кодексу України.

Доводи апелянта стосовно того, що з інформації Держстату України щодо величин індексів інфляції у 2012р. вбачається, шо в червні 2012 року. індекс інфляції становив - 99,7%, в липні 2012 року. - 99,8%, в серпні - 99.7%. тобто мала місце дефляція. Але Банк не включив до розрахунку період з червня 2012 року по серпень 2012 року (включно), коли мала місце дефляція, що в свою чергу, необгрунтовано збільшило суму розрахунку інфляційних втрат, колегією суддів приймаються критично з огляду на таке.

Виходячи з умов п.п.2.10.2, 2.10.4 Кредитного договору проценти, що заявлені у даному позові за період з 26.06.2012 року по 30.06.2012 року мали бути сплачено Відповідачем з 26.06.2012 до 02.07.2012 року (оскільки 01.07.2012 року - вихідний день), однак оскільки заборгованість складає менше 15 днів, то інфляційні втрати не нараховуються на заборгованість за ці 5 днів.

Так, сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця (Лист Верховного Суду України "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ"№ 62-97р від 03.04.1997 року), проценти, що заявлені у даному позові за період з 01.07.2012 по 30.09.2012 мало бути сплачено Відповідачем з 26.09.2012 року до 01.10.2012 року, оскільки їх Відповідачем сплачено не було, то інфляційні втрати нараховуються з 01.10.2012.

Також, з огляду на ці положення Кредитного договору з 01.10.2012 нараховується не лише інфляційні втрати, а й пеня та 3 % річних, що спростовує припущення Відповідача про намагання позивачів безпідставно збільшити розрахунок інфляційних втрат, не включивши в розрахунок місяці з дефляцією.

Судами першої інстанції та апеляційної інстанції перевірено розрахунок 3% річних та інфляційних витрат здійснений позивачем та визнано його обґрунтованим, тому 3 % підлягають до стягнення у розмірі 7243158,46 грн., інфляційні - 54993125,88 грн.

Враховуючи, що суми нарахованих процентів відповідачем належними та допустимими доказами не спростовано, то відповідно, апеляційним судом не приймаються доводи апелянта, щодо того, що оскільки, зменшується база для нарахувань (зменшується сума нарахованих процентів), то повинен зменшитися і розрахунок 3% річних та інфляційних втрат

З огляду на викладене позовні вимоги Заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Міністерства фінансів України та Публічного акціонерного товариства "Родовід банк" є обґрунтованими та такими, що вірно задоволені судом першої інстанції в частині стягнення 94158095,69 грн. заборгованості за процентами по кредиту, 7243158,46 грн. 3% річних та 54993125,88 грн. інфляційних витрат.

За таких обставин, висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки відповідають дійсним обставинам справи і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення господарського суду міста Києва від 31.07.2015 року у справі № 910/14394/15 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування не вбачається.

Разом з тим, доводи Заступника прокурора міста Києва та Публічного акціонерного товариства "Мостобуд", викладені в апеляційних скаргах, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції.

З огляду на викладене, судова колегія приходить до висновку про те, що апеляційні скарги Заступника прокурора міста Києва та Публічного акціонерного товариства "Мостобуд" на рішення господарського суду міста Києва від 31.07.2015 року у справі № 910/14394/15 є необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на апелянта.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Заступника прокурора міста Києва на рішення господарського суду міста Києва від 31.07.2015 року у справі № 910/14394/15 - залишити без задоволення.

2. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Мостобуд" на рішення господарського суду міста Києва від 31.07.2015 року у справі № 910/14394/15 - залишити без задоволення.

3. Рішення Господарського суду міста Києва від 31.07.2015 року у справі № 910/14394/15 - залишити без змін.

4. Матеріали справи № 910/14394/15 повернути до суду першої інстанції.

Постанова може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя С.А. Гончаров

Судді І.М. Скрипка

Є.Ю. Шаптала