Рішення № 54205898, 07.12.2015, Господарський суд Тернопільської області

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"07" грудня 2015 р.Справа № 921/1001/15-г/8Господарський суд Тернопільської області

у складі судді Гирили І.М.

Розглянув справу

за позовом Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Хрещатик", вул. Хрещатик, 8-а, м. Київ, 01001 (адреса для листування: вул. І. Франка, 23, м. Тернопіль, 46001)

до відповідача ОСОБА_1 особи - підприємця ОСОБА_2, вул. Наливайка, 16/15, смт. Гусятин, Тернопільська область, 48201

про стягнення заборгованості в загальній сумі 332 199,68 грн

За участі представників:

Позивача: ОСОБА_3 головного юрисконсульта, довіреність №5501 від 26.10.2015р.

Відповідача: не прибув

В попередніх судових засіданнях представникам сторін розяснювались процесуальні права та обовязки, передбачені ст. ст. 20, 22, 81-1 Господарського процесуального кодексу України (надалі ГПК України).

За відсутністю відповідного клопотання сторін технічна фіксація судового процесу не здійснюється.

Суть справи:

Публічне акціонерне товариство "Комерційний банк "Хрещатик", м. Київ, надалі - позивач, звернулось до господарського суду Тернопільської області з позовом до фізичної особи - підприємця ОСОБА_2, смт. Гусятин, Тернопільська область, надалі відповідач, про стягнення заборгованості в загальному розмірі 332 199 грн 68 коп., з яких: 259 898 грн 15 коп. прострочена заборгованість за кредитом, 72 301 грн 43 коп. пеня.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобовязань за Кредитним договором №14-065-КЛ від 21.02.2007 року.

В підтвердження наведеного до матеріалів справи долучено: кредитний договір №14-065-КЛ від 21.02.2007 року із Додатковими угодами до нього №1 від 07.05.2008 р., №2 від 14.07.2009 р., №3 від 31.07.2009 р., №4 від 21.05.2010 р., акти передвіки наявності та стану зберігання майна, наданого в заставу від 18.03.2013 р., від 08.09.2014 р., 31.07.2015 р., рішення та ухвалу господарського суду Тернопільської області відповідно від 25.01.2011 року та від 27.09.2011 по справі №12/112-2058, виписки по особовому рахунку відповідача за періоди з 04.04.2014 р. по 09.09.2014 р. та з 01.04.2014 р. по 09.09.2014 р., постанову ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик" №1840 від 15.09.2011 року про припинення Тернопільською філією ПАТ "КБ "Хрещатик" нарахування доходів за кредитним договором №14-065-КЛ від 21.02.2007 р., розрахунок заборгованості за кредитним договором №14-065-КЛ від 21.02.2007 р., претензію №1 від 16.07.2014 р. та докази її надіслання відповідачу, а також інші документи, належним чином засвідчені копії яких знаходяться в матеріалах справи.

Розгляд справи, призначений вперше ухвалою суду від 28.09.2015 р. на 10:30 год. 21.10.2015 р., в порядку ст. 77 ГПК України, було відкладено на 14:15 год. 09.11.2015 р., на 09:30 год. 25.11.2015 р. та, відповідно, на 14:00 год. 07.12.2015 р., з викладених у відповідних ухвалах суду підстав. В судовому засіданні 07.12.2015 р., в порядку ч. 3 ст. 77 ГПК України, оголошувалась перерва до 17:20 год. 07.12.2015 р., з викладених у відповідному формулярі (протоколі) судового засідання підстав, про що повноважного представника позивача повідомлено під розписку (в матеріалах справи).

Строк вирішення спору продовжено, в передбаченому ч. 3 ст. 69 ГПК України порядку, про що судом винесено відповідну ухвалу від 25.11.2015 року.

В судове засідання 07.12.2015 року повноважний представник відповідача 07.12.2015 р. не прибув, хоча про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином (розписка в матеріалах справи). Однак, в порядку ст. 22 ГПК України, звернувся до суду із письмовою заявою б/н від 04.12.2015 р. (вх. № 25703 від 07.12.2015 р.) про розгляд справи без його участі та участі його довірителя.

Поряд із цим, 02.11.2015 р. відповідач звертався до суду із письмовою заявою б/н від 29.10.2015 р. (вх. №23078), згідно якої зазначав, що позовні вимоги заявлено з порушенням визначених чинним законодавством строків позовної давності, а відповідно просив останню застосувати до заявлених позовних вимог. Присутній в судовому засіданні 25.11.2015 р. повноважний представник відповідача, згідно відзиву на позов б/н від 25.11.2015 р. (вх. №24831), позовні вимоги не визнавав, з підстав наведених у ньому. Водночас, враховуючи долучені позивачем до матеріалів справи додаткові документи, про існування яких представнику відповідача не було відомо, просив суд відкласти розгляд справи з метою вивчення поданих доказів та, відповідно, надання суду уточненого відзиву на позов.

07.12.2015 р. від представника відповідача на адресу суду надійшов уточнений відзив на позовну заяву б/н від 04.12.2015 р. (отримано та зареєстровано канцелярією суду за вх. №25702), згідно якого останній вважає, що позовні вимоги Банку в частині заявленої до стягнення суми простроченого кредиту в розмірі 259 898,15 грн задоволенню не підлягають, а провадження в даній частині спору слід припинити на підставі п. 2 ч. 1 ст. 80 ГПК України, оскільки даний позов вже вирішено по суті рішенням господарського суду Тернопільської області від 25.01.2011 р. у справі №12/112-2058. При цьому, зазначає, що згідно актів перевірки наявності стану зберігання майна, наданого в заставу, позивачем встановлено наявність останнього у відповідача, а в силу приписів ст. 24 Закону України "Про заставу", заставодержатель має право одержати суму, якої не вистачає для повного задоволення вимоги, з іншого майна боржника в порядку черговості, передбаченої законодавством України. Поряд із цим, щодо вимог про стягнення пені, вважає, що позивачем пропущений строк позовної давності, просить застосувати останню з підстав, викладених в первинному відзиві на позов.

Повноважний представник позивача в судове засідання 07.12.2015 року прибув, позовні вимоги підтримав в повному обсязі, з викладених у позовній заяві підстав та посилаючись на долучені документи. Твердження позивача про безпідставність позовних вимог в частині заявленої до стягнення суми кредиту, та, відповідно, необхідності припинення провадження у справі в даній частині позову вважає такими, що не відповідають дійсним обставинам справи та вимогам закону. Щодо тверджень відповідача про наявність у банку можливості звернути стягнення на інше заставне майно, зазначає, що долучені позивачем до матеріалів справи копії актів перевірки наявності стану зберігання, наданого в заставу майна від 18.03.2013р., від 08.09.2014 р. та від 31.07.2015 р. підтверджують факт відсутності вказаного у договорах застави майна. Відтак, доводи представника відповідача про можливість застосування приписів ст. 24 Закону України "Про заставу" вважає безпідставними.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши в судових засіданнях доводи та пояснення представників сторін, оцінивши наявні у справі докази, суд встановив:

21 лютого 2007 року між Відкритим акціонерним товариством Комерційний банк "Хрещатик", правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Комерційний банк "Хрещатик" (докази правонаступництва в матеріалах справи), - Банком/ позивачем у справі, з однієї сторони, та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2, - Позичальником/відповідачем у справі, з другої сторони, укладено Кредитний договір №14-065-КЛ (далі - Кредитний договір), за умовами якого Банк надає Позичальнику в порядку, передбаченому цим договором, кредит в формі невідновлювальної кредитної лінії з максимальним лімітом 750 000,00 грн, з кінцевим терміном повернення 19 лютого 2010 року. Позичальник зобовязується використати кредит на цілі, передбачені цим договором, сплатити Банку відсотки за користування кредитом і комісії у розмірі та в порядку, передбачених цим договором та повернути Банку суму кредиту в порядку і строки, передбачені цим договором (п. п. 1.1, 1.2 р. 1 Кредитного договору).

Згідно п. 1.3 р. 1 Кредитного договору, кредит надається Позичальнику на придбання деревообробного обладнання ("Profit 3Z-325"обробний центр) згідно Договору купівлі-продажу обладнання №702009 від 09.02.2007 р.

Відповідно до п. п. 4.1- 4.3 р. 4 Кредитного договору, за користування кредитом Позичальник сплачує Банку відсотки у розмірі 18 % річних. У разі зміни вартості кредитних ресурсів, зміни чинних законодавчих актів та нормативних актів НБУ, що якимось чином впливають на кредитну політику банку, банк має право, попередньо письмово повідомивши позичальника, змінити відсоткову ставку за користування кредитом, а також внести інші зміни до цього договору. Якщо позичальник протягом 10 днів з дня отримання повідомлення банку (враховуючи час поштового перебігу) не надасть банку згоди на внесення змін до цього договору, банк має право в односторонньому порядку внести зміни до договору або припинити кредитування і вимагати дострокового повернення вже виданих сум кредиту та сплати відсотків за користування кредитом. Відсотки за користування кредитом нараховуються Банком щомісячно, починаючи з дня виникнення позичкової заборгованості, за фактичний термін користування кредитом з урахуванням суми заборгованості, діючої процентної ставки та фактичної кількості календарних днів у році і сплачуються Позичальником не пізніше 7 числа наступного місяця на рахунок №20682420108754.

П. 4.4 р. 4 Кредитного договору сторони встановили терміни погашення кредиту та суми які підлягають сплаті у такі терміни, а саме: до 25.03.2008р. 75 000,00грн; до 25.06.2008р. - 75 000,00грн; до 25.09.2008р. 100 000,00грн; до 25.03.2009р. 100 000,00грн; до 25.06.2009р. 100 000,00грн; до 25.09.2009р. 100 000,00грн; до 19.02.2010р. 200 000,00грн.

Згідно пп. 5.3.2., 5.3.3., 5.3.5. п. 5.3 р. 5, пп. 6.2.1., 6.2.2 п. 6.2 р. 6 Кредитного договору, Позичальник зобов'язався: щомісячно, починаючи з лютого місяця 2007 року, сплачувати відсотки за користування кредитом у розмірах і порядку передбачених цим договором; щомісячно перераховувати банку плату за обслуговування кредитної заборгованості у розмірі, передбаченому п. 1.4. договору; у випадку прострочення повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом, повернути банку основну суму кредиту, з урахуванням індексу інфляції, який мав місце у період прострочення зі сплатою 36%, сплатити прострочені відсотки та пеню за прострочення повернення кредиту та сплати відсотків у розмірах та порядку, передбачених договором; у випадку прострочення повернення кредиту, сплати відсотків за користування кредитом, сплати комісій за розгляд та аналіз кредитного проекту сплачувати банку пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми невиконаних зобов'язань за кожен день прострочення; у разі прострочення погашення основної суми кредиту позичальник повертає банку прострочену суму з урахуванням індексу інфляції, що мав місце у період прострочення, та з урахуванням 36% річних та пеню за несвоєчасне погашення кредиту.

П. 9.1 р. 9 Кредитного договору сторони встановили, що він набирає чинності з моменту його підписання і діє до повного виконання ними прийнятих на себе зобов'язань.

07.05.2008 р. між сторонами у справі було підписано додаткову угоду №1 до Кредитного договору, якою внесено зміни у п.п. 4.1, 5.3.5, 6.2.2., зокрема: збільшено відсоткову ставку за користування кредитними коштами до 19%, а штрафні санкції у разі несплати чергового платежу по кредиту чи відсотків за користування ним до 38% річних за період такої прострочки.

14.07.2009 р. сторони уклали додаткову угоду №2 до Кредитного договору, відповідно до якої п. 5.3.3 р. 5 та п. 6.2.2 р. 6 викладено у новій редакції, зокрема, встановлено розмір штрафних санкцій у разі несплати чергового платежу по кредиту чи відсотків за користування ним до 30% річних за період такої прострочки.

Додатковою угодою №3 від 31 липня 2009 року до Кредитного договору внесено зміни в п. 2.1.2. та 3.1. даного договору та визначено додатковий перелік заставного майна.

21.05.2010 р. між сторонами у справі укладено Додаткову угоду №4 до Кредитного договору, якою п. п. 1.1, 1.4, 1.5, 4.1, 4.4, 5.3.4 та 6.2.2 викладено у новій редакції та, зокрема, передбачено, що: банк реструктуризовує прострочену заборгованість за кредитом в сумі 476 000 грн терміном до 18.11.2011 р.; за обслуговування кредитної заборгованості Позичальник щомісячно сплачує Банку комісію у розмірі 0,7% від залишку кредитної заборгованості на початок місяця; за внесення змін до умов кредитування з ініціативи Позичальника він же сплачує Банку комісію в розмірі 0,2% від суми залишку заборгованості за кредитом; за користування кредитом Позичальник сплачує банку відсотки в розмірі 20% річних; змінено графік погашення кредиту, а саме: 30.07.2010 р. 20 000 грн, 31.08.2010 р. 20 000 грн, 30.09.2010 р. 35 000 грн, 29.10.2010 р. - 35 000 грн, 30.11.2010 р. 20 000 грн, 30.12.2010 р. 20 000 грн, 31.03.2011 р. 20 000 грн, 29.04.2011 р. 35 000 грн, 31.05.2011 р. 39 000 грн, 30.06.2011 р. 39 000 грн, 29.07.2011 р. 39 000 грн, 31.08.2011 р. 39 000 грн, 30.09.2011 р. 39 000 грн, 31.10.2011 р. 39 000 грн та 18.11.2011 р. 37 000 грн; встановлено штрафні санкції у разі прострочення погашення основної суми кредиту в розмірі 40% річних.

Позивач стверджує, що відповідач взяті на себе зобов'язання за Кредитним договором №14-065-КЛ від 21.02.2007 р. виконував неналежним чином, у звязку із чим, станом на 01.08.2015 р. заборгованість останнього становить 332 199 грн 68 коп, з яких: 259 898,15 грн сума простроченого кредиту та 72 301 53 грн пеня, нарахована за період з 01.02.2015 р. по 31.07.2015 р. за порушення строків повернення кредиту.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України (надалі ЦК України) передбачено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

Оцінивши умови укладеного між сторонами Кредитного договору, суд приходить до висновку, що між позивачем та відповідачем виникло зобовязання за кредитним договором, згідно якого, в силу ст. 1054 ЦК України, банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно ст. 345 Господарського кодексу України (надалі - ГК України) кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту. Кредити надаються банком під відсоток, ставка якого, як правило, не може бути нижчою від відсоткової ставки за кредитами, які бере сам банк, і відсоткової ставки, що виплачується ним по депозитах.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави (статті 1046-1053 ЦКУ), якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Статтею 536 ЦК України встановлено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобовязаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Відповідно до статті 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (ч.1). Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок (ч.3).

У відповідності до ст. 509 ЦК України, ст. 173 ГК України, в силу господарського зобовязання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

В судовому засіданні встановлено, що рішенням господарського суду Тернопільської області від 25.01.2011 р. у справі №12/112-2058, яке набрало законної сили 14.02.2011 р., стягнуто з фізичної особи - підприємця ОСОБА_2, вул. Наливайка, 16/15, смт. Гусятин, Тернопільської області, 48200, ідентифікаційний номер 20023554072, на користь публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Хрещатик", вул. Хрещатик, 8-А, м. Київ, 01001, ідентифікаційний код 19364259, 606 989,83 грн. заборгованості згідно кредитного договору №14-065-КЛ від 21.02.2007р., шляхом звернення стягнення на заставне майно фізичної особи - підприємця ОСОБА_2, вул. Наливайка, 16/15, смт. Гусятин, Тернопільської області, яке є предметом застави згідно договору застави №14-065-КЛ-З-МП від 21 лютого 2007 року, а саме: майнові права на деревообробне обладнання (3z-325 обробний центр), заставною вартістю 806 000,00грн.

Вказаним рішенням встановлено, що станом на 10.11.2010 р. заборгованість позичальника за Кредитним договором №14-065-КЛ від 21.02.2007 р. (відповідача у даній справі) становить 606 989 грн 83 коп., з яких: 476 000 грн - борг по кредиту, 100 027 грн 09 коп заборгованість по відсотках за період з 01.02.2010 р. по 10.11.2010 р., 27 837 грн 45 коп борг по сплаті комісії та 3 125 грн 29 коп пеня.

При встановленні обставин справи та оцінці доказів, суд застосовує положення ч. 3 ст. 35 ГПК України щодо підстав звільнення від доказування, відповідно до яких обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Тому при вирішенні даного спору суд виходить з того, що в рішенні господарського суду від 25.01.2011 р. у справі №12/112-2058 встановлено факт неналежного виконання фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2 зобов'язань за Кредитним договором №14-065-КЛ від 21.02.2007р., у зв'язку з чим у останнього, станом на 10.11.2010 р., виникла заборгованість в загальному розмірі 606 989 грн 83 коп, зокрема, 476 000 грн - борг по кредиту, 100 027 грн 09 коп заборгованість по відсотках, 27 837 грн 45 коп борг по сплаті комісії та 3 125 грн 29 коп борг по пені.

В судовому засіданні встановлено, що 14.02.2011 р. на виконання зазначеного вище рішення господарським судом Тернопільської області, на підставі ст. 116 ГПК України, видано відповідний наказ, який Банком було скеровано до органу ДВС для його примусового виконання.

15.09.2011 р. Правлінням ПАТ "КБ "Хрещатик" прийнято постанову за №1840, якою надано дозвіл ТФ ПАТ "КБ "Хрещатик" з 01.09.2011 року припинити нарахування доходів за кредитним договором від 21.02.2007 р. №14-065-КЛ, укладеним з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2, у звязку з набранням законної сили рішення господарського суду Тернопільської області від 25.01.2011 р. №12/112-2058 про стягнення боргу шляхом звернення стягнення на заставлене майно.

11.12.2013 р. ФОП ОСОБА_2 звернувся до Тернопільського регіонального відділення ПАТ "КБ "Хрещатик" з листом б/н від 10.12.2013 р. (вх. №2458), згідно якого просив надати дозвіл на реалізацію заставного майна, з метою направлення коштів на оплату простроченого боргу за кредитним договором № 14-065-КЛ від 21.02.2007 р.

26.12.2013 р. на засіданні Правління ПАТ "КБ "Хрещатик" було розглянуто зазначене вище клопотання ФОП ОСОБА_2 та вирішено: 1) надати останньому дозвіл реалізувати заставне обладнання за ціною 321 613,00 грн, а саме: шліфувально-полірувальний верстат із абразивним інструментом пелюсткового типу Wikoma модель SP-3/М/300*1010*2, за ціною 40 800 грн, широко стрічковий калібрувально-шліфувальний верстат BULDOG Модель 1100R/C, за ціною 32 000 грн, чотирьохсторонній фрезерний верстат NIKMANN Модель 4РМ 180/4), за ціною 41 073 грн, деревообробне обладнання ("Profit 3z-325" деревообробний центр), за ціною 207 740 грн; 2) кошти від реалізації майна направити на погашення заборгованості за відсотками в сумі 105 511,72 грн та на погашення заборгованості за кредитом в сумі 216 101,28 грн; 3) звернутися до суду з позовом щодо стягнення залишку заборгованості в сумі 259 898,72 грн за кредитним договором №14-065-КЛ від 21.02.2007 р., укладеним з СПД ФО ОСОБА_2, який залишається непогашеним після реалізації заставленого майна. Вказане рішення Правління банку викладено у постанові №3308 від 26.12.2013 р. "Про реалізацію заставного обладнання, що виступає забезпеченням за кредитним договором №14-065-КЛ від 21.02.2007 р., укладеним з СПД ФО ОСОБА_2І." (в матеріалах справи)

Як зазначає позивач, на виконання досягнутої між Банком та Позичальником домовленості, зазначене вище заставне майно, в т.ч. і майно, на яке рішенням суду у справі №12/112-2058 звернуто стягнення згідно договору застави №14-065-КЛ-З-МП від 21.02.2007 р., було реалізовано за ціною 321 613,00 грн.

04.04.2014 р., на виконання постанови Правління ПАТ "КБ "Хрещатик" за №3308 від 26.12.2013 р., отримані від реалізації наведеного вище заставного майна грошові кошти в сумі 105 511,72 грн та в сумі 216 101,28 грн, згідно заяв на переказ готівки №№ 15, 16 від 04.04.2014 р., спрямовані ОСОБА_4 (поручителем відповідача згідно договору поруки №14-065-КЛ-П від 21.02.2007 р.) на погашення відсотків та тіла кредиту (заявки на переказ готівки № №15, 16 від 04.04.2014 р., банківські виписки та Договір поруки №14-065-КЛ-П від 21.02.2007 р. в матеріалах справи).

26.08.2014 р. старшим державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Гусятинського районного управління юстиції на підставі заяви стягувача №90/07-1139 від 11.08.2014 р. виконавчий документ (наказ суду від 14.02.2011 р. №12/112-2058) було повернуто стягувачу без виконання, про що винесено відповідну постанову (в матеріалах справи).

Окрім того, з матеріалів справи вбачається, що 22.12.2014 р. Банком з рахунку СПДФО ОСОБА_4 в рахунок часткового погашення позики ОСОБА_2 списано грошові кошти в сумі 0,57 грн (меморіальний ордер №20 від 22.12.2014 р. в матеріалах справи).

Таким чином, позивач стверджує, що станом на 01.08.2015 р. заборгованість Позичальника за Кредитним договором №14-065-КЛ від 21.02.2007 р. по тілу кредиту становить 259 898,15 грн, яку і просить стягнути в судовому порядку.

Статтями 526 ЦК України та 193 ГК України встановлено обовязок учасників господарських відносин належним чином виконувати свої зобовязання відповідно до вказівок закону, інших правових актів, договору, а при відсутності таких вказівок відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Згідно з ч. 2 ст. 193 ГК України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобовязання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до статті 526 ЦК України, зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 598 ЦК України передбачено, що зобовязання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

За змістом ст. 202 ГК України, ст. 599 ЦК України зобовязання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 4-3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності; кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно вимог ст. ст. 32, 33 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Як вже зазначалось вище, факт надання відповідачу кредитних коштів згідно Кредитного договору №14-065-КЛ від 21.02.2007 р., користування ними та наявність заборгованості за згаданим вище Кредитним договором вже був предметом судового розгляду у справі про звернення стягнення на заставне майно ФОП ОСОБА_2 в рахунок погашення заборгованості, зокрема, рішенням суду від 25.01.2011 р. у справі №12/112-2058 встановлено, що станом на 10.11.2010 р. заборгованість відповідача за тілом кредиту становить 476 000 грн.

Судом встановлено, підтверджено матеріалами справи та не заперечено в судовому засіданні 25.11.2015 р. повноважними представниками сторін, що в рахунок часткового погашення заборгованості відповідача за Кредитним договором, 04.04.2014 р., згідно заявки на переказ готівки №16, сплачено кошти в сумі 216 101,28 грн; 22.12.2014 р., згідно меморіального ордера №20, списано кошти в сумі 0,57 грн.

Таким чином, заборгованість відповідача по тілу кредиту за Кредитним договором №14-065-КЛ від 21.02.2007 р. становить 259 898,15 грн (476 000 - 216 101,28 -0,57).

Відповідач, в судове засіданні не прибув, доказів належного, своєчасного та повного виконання взятих на себе зобовязань в частині повернення позивачу всієї суми отриманих кредитних коштів не надав. Разом з тим, долучений представником відповідача до матеріалів справи уточнений відзив на позов б/н від 04.12.2015 р. свідчить про те, що факт наявності боргу у визначеній позивачем сумі по суті ним не заперечується. Поряд із цим, відповідач вважає, що позовні вимоги в частині стягнення заборгованості по тілу кредиту є безпідставними, а провадження у справі в даній частині слід припинити, зважаючи на вирішення даного спору по суті господарським судом у справі №12/112-2058.

На думку суду, дані твердження є помилковими, з огляду на наступне.

В силу приписів чинного законодавства, підставою для припинення провадження у справі згідно п. 2 ч. 1 ст. 80 ГПК України, є наявність рішення господарського суду або іншого органу, який в межах своєї компетенції вирішив господарський спір між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав.

При цьому, під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

З матеріалів справи вбачається, що предметом судового розгляду у даній справі є стягнення коштів - заборгованості відповідача за Кредитним договором №14-065-КЛ від 21.02.2007 р., підставою неналежне виконання останнім взятих на себе зобовязань за вказаним правочином.

Поряд із цим, предметом судового розгляду у справі №12/112-2058 було звернення стягнення на заставне майно в рахунок погашення заборгованості за Кредитним договором №14-065-КЛ від 21.02.2007 р. у звязку із неналежним виконанням позичальником зобовязань за даним договором.

Зі змісту судового рішення у справі № 12/112-2058 вбачається, що суд, керуючись ч. 5 ст. 590 ЦК України та ч. 4 ст. 20 Закону України «Про заставу», зважаючи на оціночну вартість предмету застави, звернув стягнення лише на частину заставного майна.

В судовому засіданні встановлено, що вартості проданого заставного майна (в т.ч. і майна, на яке рішенням суду звернуто стягнення) не вистачило для повного погашення заборгованості за кредитом та, відповідно, борг відповідача по тілу кредиту становить 259 898 грн 15 коп.

Таким чином, зобовязання відповідача за Кредитним договором не можуть вважатись припиненими та виконаними належним чином.

Ст. 24 Закону України "Про заставу" дійсно передбачено право заставодержателя, якщо інше не передбачено законом чи договором, у випадках, коли суми, вирученої від продажу предмета застави, недостатньо для повного задоволення вимог, одержати суму, якої не вистачає для повного задоволення вимоги, з іншого майна боржника в порядку черговості, передбаченої законодавством України.

Поряд із цим, відповідно до ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Способи захисту цивільних прав та інтересів наведені в ч.2. ст.16 ЦК України, в якій також встановлено, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Законодавством України передбачено можливість захисту порушених прав декількома способами. Здійснення особою свого права на судовий захист не може ставитись у залежність від використання нею інших засобів правового захисту, до яких відноситься, зокрема, захист цивільних прав шляхом звернення стягнення на заставне майно.

Таким чином, обрання способу захисту погашення заборгованості за Кредитом шляхом звернення стягнення на інше майно боржника чи звернення до суду з позовом про стягнення коштів є виключним правом сторони та не може бути обмежене судом. Слід також зазначити, що наявність судового рішення про звернення стягнення на заставне майно, зважаючи на відсутність факту належного та повного виконання взятих Позичальником на себе зобовязань, жодним чином не перешкоджає позивачу звернутись до суду із позовом про стягнення боргу.

За даних обставин, суд визнає обґрунтованими, правомірними та такими, що підлягають до задоволення вимоги ПАТ "КБ"Хрещатик" щодо стягнення з ФОП ОСОБА_2 259 898 грн 15 коп. заборгованості по кредиту.

Окрім того, предметом судового розгляду є вимога позивача про стягнення з відповідача 72 301,53 грн пені.

Статтею 209 ЦК України встановлено, що особа, яка не виконала зобовязання або виконала його неналежним чином несе майнову відповідальність на умовах, передбачених законом або договором.

Відповідно до ст. ст. 610, 611 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання. У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

В силу ст. ст. 546-551 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Виконання зобовязання (основного зобовязання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. При цьому, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобовязання. Пеня, як неустойка обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання і її розмір (ч.2 ст. 551 ЦК України) встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Штрафні санкції за порушення зобовязання застосовуються у розмірі, передбаченому сторонами у договорі (ч. 4, 6 ст. 231 Господарського кодексу України).

Ч. 2 ст. 343 ГК України, ст. ст. 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань" визначено, що платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

П.п. 6.2.1 п. 6.2 р. 6 Кредитного договору сторони передбачили, що у випадку прострочення погашення кредиту, сплати відсотків за користування кредитом, сплату комісій за розгляд та аналіз кредитного проекту Позичальник сплачує Банку пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми невиконаних зобовязань за кожен день прострочення.

На підстав даних положень договору позивачем заявлено до стягнення пеню в розмірі 72 301,53 грн, нараховану за період з 01.02.2015 р. по 31.07.2015 р.

Поряд із цим, відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою повязано його початок.

Виходячи зі змісту зазначених норм, початком для нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобовязання буде день, наступний за днем, коли воно мало бути виконано. Нарахування санкцій триває протягом шести місяців. Проте законом або договором можуть бути передбачені інші умови нарахування.

В п.1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» № 14 від 17.12.2013, зазначено, що з огляду на вимоги частини першої статті 4-7 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

В п. 2.5 згаданої постанови Пленум ВГСУ звертає увагу на те, що приписом п. 6 ст. 232 ГК України передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Оскільки, за умовами укладеного Кредитного договору, в редакції Додаткової угоди №4 від 21.05.2010 р., сторони встановили графік погашення кредиту, позивач наділений правом нараховувати пеню на заборгованість стосовно кожної окремої частини, від дня, коли відбулося таке порушення, протягом шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане, зокрема, враховуючи передбачений договором останній платіж 18.11.2011 р. (кінцевий термін повернення кредиту), на заборгованість яка мала місце станом на 18.11.2011р., в період з 19.11.2011 р. по 19.05.2012р.

За даних обставин, зважаючи на те, що позивачем пеню нараховано всупереч приписів чинного законодавства та з порушенням встановленого законом можливого терміну нарахування такої, умовами укладеного договору сторони не передбачили іншого ніж передбачений ч. 6 ст. 232 ГК України строку, за який нараховуються штрафні санкції, суд прийшов до висновку, що нарахування пені за визначений позивачем період, а саме з 01.02.2015 р. по 31.07.2015 р. є неправомірним, а позов в даній частині таким, що задоволенню не підлягає.

Зважаючи на встановлені судом обставини безпідставності нарахування пені за визначений позивачем період, підстави для застосування позовної давності, про яку просить відповідач, відсутні.

Відповідно до ст. 49 ГПК України, витрати по сплаті судового збору в розмірі 3 898 грн 48 коп. відшкодовуються позивачу за рахунок відповідача, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 20, 22, 32-34, 43, 44, 49, 69, 82-85, 115-117 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд , -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з ОСОБА_1 особи - підприємця ОСОБА_2, вул. Наливайка, 16/15, смт. Гусятин, Тернопільська область (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Хрещатик", вул. Хрещатик, 8-а, м. Київ (ідентифікаційний код 19364259): 259 898 грн 15 коп. заборгованості по кредиту та 3 898 грн 48 коп. в повернення сплачених позивачем судових витрат.

3. В задоволенні решти частини позову відмовити.

4. Рішення господарського суду набирає законної сили в десятиденний строк з дня його прийняття (підписання рішення).

5. Наказ видати стягувачеві після набрання судовим рішенням законної сили.

6. Сторони вправі подати апеляційну скаргу на рішення місцевого господарського суду, яке не набрало законної сили протягом десяти днів з дня його прийняття, через місцевий господарський суд.

Повне рішення складено 10.12.2015 року

СуддяІ.М. Гирила