Рішення № 54205489, 07.12.2015, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.12.2015р. Справа№ 914/3701/15

За позовом: Філії Комунального підприємства «Київпастранс» «Автобусний парк №8», м. Київ

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Гал-Всесвіт», м.Львів

про стягнення заборгованості, 3% річних та інфляційних збитків в сумі 5135,72 грн.

Суддя Коссак С.М.

при секретарі Куць М.Я.

Представники:

Від позивача: не з’явився.

Від відповідача: не з’явився.

На розгляд господарського суду Львівської області Філією комунального підприємства «Київпастранс» «Автобусний парк №8» подано позов до Товариства з обмеженою відповідальністю «Гал-Всесвіт» про стягнення заборгованості, 3% річних та інфляційних збитків в сумі 5 135,72 грн.

Ухвалою господарського суду Львівської області від 29.10.2015р. позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до судового розгляду на 16.11.2015р., про що сторони були повідомлені належним чином під розписку, що підтверджуються повідомленнями про вручення поштового відправлення (оригінали поштівок – в матеріалах справи).

З підстав зазначених в ухвалі суду від 16.11.2015р. розгляд справи відкладено на 07.12.2015р.

Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач в порушення умов договору про надання автостаційних послуг в повному обсязі не оплатив вартість наданих послуг в сумі 3 476,00 грн. У зв’язку не повною оплатою відповідачем вартості наданих послуг позивач в порядку ст. 625 ЦК України просить стягнути 94,28 грн. - 3% річних та 1 565,44 грн. – інфляційних втрат.

У судове засіданні 07.12.2015р. позивача явку повноважного представника не забезпечив, про причини не явки суд не повідомив хоч належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи. 17.11.2015р. від позивача надійшло письмове підтвердження про відсутність підстав передбачених п.2 ч. 1 ст. 62 ГПК України та акт звірки взаємних розрахунків між сторонами, по заборгованості, що є предметом даного спору (вх.№ 49873/15).

Відповідач в черговий раз у судове засідання 07.12.2015р. явку повноважного представника не забезпечив, причин неявки та невиконання вимог ухвал суду не повідомив, хоча належним чином був повідомлений про дату, час та місце розгляду справи.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов’язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Відповідач не скористався своїм правом подання відзиву на позовну заяву та надання доказів в порядку статті 33 Господарського процесуального кодексу України.

Враховуючи те, що норми статті 38 Господарського процесуального кодексу України щодо обов’язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства - свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції.

Щодо розгляду справи за відсутності повноважних представників у судовому засіданні суд зазначає наступне.

Нормами чинного законодавства України не обмежено коло осіб, які можуть представляти особу в судовому процесі. Тому неможливість представників: позивача та відповідача, бути присутнім у судовому засіданні не перешкоджає реалізації права учасника можливості скористатися правами ст. 28 ГПК України та ст. 244 ЦК України.

Разом з тим, відповідно до абз. 1 п. 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 передбачено, що у випадку нез’явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Стаття 22 ГПК України зобов’язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки, явка в судове засідання представників сторін – це право, а не обов’язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез’явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Відповідно до приписів ст.ст. 67 та 77 ГПК України, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 15 липня 2013 року по справі № 6/175(2010)).

Суд оглянувши та дослідивши наявні у справі документи не вбачає підстав для відкладення розгляду справи,

Не явка представників сторін та не подання додаткових доказів в матеріали справи, не перешкоджає вирішенню спору, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній матеріалами.

У судовому засіданні 07.12.2015р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, судом встановлено таке.

01.01.2012р. між позивачем (перевізник) та відповідачем (виконавець) укладено договір № 01/СК-41М(1) про надання автостанційних послуг при здійсненні перевезення пасажирів та багажу автомобільним транспортом загального користування на міжнародному автобусному маршруті (надалі - Договір).

Даний Договір визначає взаємовідносини між виконавцем та перевізником під час надання послуг, пов’язаних з відправленням та прибуттям згідно затверджених розкладів руху перевізника на території автовокзалу, що знаходиться за адресою: м. Львів, вул.. Стрийська, 109 рейсових автобусів, якими перевізник здійснює перевезення пасажирів та багажу на міжнародному автобусному маршруті загального користування згідно переліку маршрутів (додаток до договору №1).

На виконання умов Договору позивачем в жовтні 2014р. було надано відповідачу послуги на суму10 100,00 грн., що підтверджується Актом надання послуг, що підписаний сторонами та скріплений печатками без жодних застережень.

Відповідно до п. 3.4. Договору виконавець проводить розрахунки з перевізником один раз в 5 банківські днів, а кінцевий розрахунок проводиться не пізніше 10 числа кожного місяця, який слідує за звітним шляхом перерахування на розрахунковий рахунок перевізника коштів від реалізації, за мінусом винагороди, визначеної умовами Договору.

Відповідач покладенні на нього зобов’язання щодо повної оплати наданих послуг згідно акту надання послуг не виконав, у зв’язку з чим у нього виникла заборгованість перед позивачем в сумі 3 476,00 грн., що вбачається з Акту звіряння взаємних розрахунків станом на 21.12.2014р., що підписаний сторонами та скріплений печатками без жодних застережень.

Крім цього, Актом звірки взаєморозрахунків за період січня - жовтень 2014р. підписаний сторонами та скріплений печатками без жодних застережень станом на 31.10.2014р. заборгованість на користь позивача становить 3 476,00 грн.

29.07.2015р. позивач надіслав відповідачу претензію № 06-1/732 від 28.07.2015р. про оплату заборгованості в розмірі 3 476,00 грн., яка було отримана відповідачем 05.08.215р.(про що свідчить відмітка на рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення)

Однак дана претензія відповідачем була залишена без розгляду.

Належних та допустимих доказів сплати заборгованості згідно Договору в сумі 3 476,00 грн. відповідачем не надано.

За неналежне виконання грошового зобов’язання позивач просить стягнути з відповідача 1 565,44грн. інфляційних втрат та 94,28 грн. 3% річних.

Доказів повного або часткового погашення заборгованості на момент розгляду справи в суді сторонами суду не подано.

При прийнятті рішення суд виходив з такого.

Відповідно до частини 1 статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до статті 179 Господарського кодексу України майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.

Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

В силу положень статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу інших актів цивільного законодавства.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Між сторонами у справі виникли зобов'язання на підставі договору надання послуг в силу пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України.

Згідно з ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник, зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно з ст.612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання. Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачені наслідки порушення зобов’язання.

Матеріалами справи підтверджено факт виконання позивачем своїх зобов’язань за Договором, що зокрема, вбачається з Акту надання послуг підписаних сторонами без жодних застережень. Відповідач не заперечив надання послуг позивачем згідно Договору, належних та допустимих доказів сплати заборгованості згідно Договору в сумі 3 476,00 грн. відповідачем не надано.

Виходячи з наведеного, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення заборгованості за Договором в сумі 3 476,00 грн., оскільки такі обґрунтовані та підтверджені матеріалами справи.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд здійснивши перерахунок 3% річних (з врахуванням ст. 253 ЦК України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов’язано його початок та п.3.4. Договору, що кінцевий розрахунок проводиться не пізніше 10 числа кожного місяця, який слідує за звітним шляхом) дійшов висновку, що з стягненню підлягає 3% річних за період з 11.11.2014р. по 28.09.2015р. в сумі 91,99 грн. В частині стягнення 2,29 грн. 3% річних слід відмовити.

Відповідно п. 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» зазначено, що розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

З врахуванням вище наведено, з врахуванням ст. 253 ЦК України та п. 3.4. Договору, суд здійснив перерахунок, прийшов до висновку, що стягненню підлягає 1 471,44 грн. інфляційних втрат, а в частині стягнення 94,00 грн. слід відмовити.

Відповідно до підпункту абзацу 2 пункту 1.7. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» коло повноважень відокремленого підрозділу юридичної особи стосовно здійснення у господарському суді повноваження сторони у справі від імені цієї особи визначається установчими документами останньої, положенням про відокремлений підрозділ, яке затверджено юридичною особою, або довіреністю, виданою нею ж у встановленому порядку керівникові цього підрозділу. При цьому слід мати на увазі, що стороною у справі є юридична особа, від імені якої діє відокремлений підрозділ, і рішення приймається саме стосовно підприємства чи організації - юридичної особи, але в особі її відокремленого підрозділу, наприклад: "Стягнути з підприємства "А" в особі його відокремленого підрозділу - філії № 1 на користь організації "Б" в особі її Н-ської філії таку-то суму".

Отже, з врахуванням вище наведеного суд доходить висновку, про стягнення на користь Комунального підприємства «Київпастранс» в особі філії Комунального підприємства «Київпастранс» «Автобусний парк №8»

Згідно з ст.33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідно до ст.34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Виходячи з наведеного вище, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог частково.

Судові витрати, відповідно до ст. 49 ГПК України, покласти на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 179, 193 Господарського кодексу України, ст.ст. 11, 15, 610, 611, 612, 626, 629 Цивільного кодексу України та ст.ст. 33, 34, 43, 49, 82, 83, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженої відповідальністю «Гал-Всесвіт» (79024, м. Львів, вул. Пластова, буд. 10; ідентифікаційний код 25235879) на користь Комунального підприємства «Київпастранс» в особі філії Комунального підприємства «Київпастранс» «Автобусний парк №8» (04119, м. Київ, вул. Сім’ї Хохлових, буд. 7/9; ідентифікаційний код 03114230) 3 476,00 грн. заборгованості за надані послуги, 91, 99 грн. 3% річних, 1 471,44 грн. інфляційних втрат та 1 195,16 грн. витрат по сплаті судового збору.

3. В задоволені решти позовних вимог відмовити.

4. Наказ видати відповідно до статті 116 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складено та підписано 10.12.2015 року.

Суддя Коссак С.М.