Рішення № 54204316, 09.12.2015, Господарський суд Волинської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

09 грудня 2015 р. Справа № 903/1144/15Господарський суд Волинської області у складі:

головуючого судді Гарбара Ігоря Олексійовича

секретар судового засідання Шевчук С.А.

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1 (представник за дов. № 19/26-24 від 15.05.2015 р.);

від відповідача: ОСОБА_2 (представник за дов. №261 від 20.11.2015 р.)

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Луцьку у приміщенні господарського суду Волинської області справу за позовом публічного акціонерного товариства "Волиньобленерго" в особі Володимир-Волинської філії до Володимир-Волинського управління водопровідно-каналізаційного господарства про стягнення 13608,94 грн.

В судовому засіданні 09.12.2015 р. у відповідності до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Волиньобленерго" в особі Володимир-Волинської філії звернулось в суд з позовом до Володимир-Волинського управління водопровідно-каналізаційного господарства про стягнення 25496,52 грн.

Позов мотивувало тим, що 14.05.2004 р. між публічним акціонерним товариством "Волиньобленерго" в особі Володимир-Волинської філії та Володимир-Волинським управлінням водопровідно-каналізаційного господарства укладено договір про постачання електричної енергії № 521-0182.

На виконання умов договору позивач повністю виконав свої зобовязання, а саме відпущено активну електроенергію на його обєми та виписані рахунки згідно додатку № 10 до договору.

Відповідач в повному обсязі провів розрахунки за отриману електричну енергію, проте оплати проводив не завжди вчасно та у повному обсязі.

Беручи до уваги викладене, публічне акціонерне товариство "Волиньобленерго" в особі Володимир-Волинської філії просило суд стягнути з Володимир-Волинськогоуправління водопровідно-каналізаційного господарства 25496,52 грн. з них: 25496,99 грн. пені, 157,43 грн. інфляційних втрат, 194,10 грн. 3% річних.

Ухвалою господарського суду від 04.11.2015 р. прийнято заяву про зменшення позовних вимог судом прийнято, а тому мала місце нова ціна позову, а саме 17082,11грн.

Через канцелярію суду 03.12.2015 р. від позивача надійшла заява про зменшення розміру позовних вимог в якій позивач просив суд стягнути з відповідача 15775,56 грн. з них: 15424,03 грн. пені, інфляційних втрат 157,43 грн. та 194,10 грн. 3% річних.

Суд прийняв подану заяву, а тому має місце нова ціна позову, а саме 15775,56 грн. з них: 15424,03 грн. пені, інфляційних втрат 157,43 грн. та 194,10 грн. 3% річних.

В судовому засіданні представник позивача позов підтримала та подала заяву про зменшення розміру позовних вимог, а саме просила суд зменшити позовні вимоги в сумі 2166,62 грн. пені.

Суд прийняв подану заяву, а тому має місце нова ціна позову, а саме 13608,94 грн. з них: 13257,41 грн. пені, інфляційних втрат 157,43 грн. та 194,10 грн. 3% річних.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнала. Через канцелярію суду 03.12.2015 р. від відповідача надійшли письмові пояснення по суті позовних вимог в яких останній просив суд відмовити в задоволенні позову.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши письмові докази в справі, суд приходить до наступного висновку.

Як вбачається з матеріалів справи, 14.05.2004 р. між публічним акціонерним товариством "Волиньобленерго" в особі Володимир-Волинської філії та Володимир-Волинським управлінням водопровідно-каналізаційного господарства укладено договір про постачання електричної енергії № 521-0182 (а.с.8-13).

Відповідно до розділу 1 договору постачальник електричної енергію постачає електричну енергію споживачу, споживач оплачує постачальнику електричної енергії її вартість та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору та додатками до договору, що є його невідємними частинами.

У відповідності до п.8.1 договору оплата електричної енергії та інші платежі здійснюються споживачем самостійно, шляхом перерахування коштів на відповідні розрахункові рахунки постачальника електричної енергії в терміни визначені додатком №2 «Порядок розрахунків».

Згідно п.2.2.3 договору оплачувати постачальнику електричної енергії вартість електричної енергії згідно з умовами додатків №2 Порядок розрахунків та №3 Порядок зняття показів засобів обліку електричної енергії.

Відповідно до п. 2 додатку № 2 «Порядок розрахунків» до договору (а.с.20) відповідно до визначеної згідно п.3 цього додатку величини коштів за фактично спожиту електричну енергію постачальник електричної енергії виписує споживачу рахунок на оплату електричної енергії, який має бути оплачений протягом 3 операційних днів від дня отримання споживачем рахунку.

Відповідач в повному обсязі провів розрахунки за отриману електричну енергію, проте оплати проводив не завжди вчасно, у звязку з чим позивач нарахував відповідачу 13257,41 грн. пені, інфляційних втрат 157,43 грн. та 194,10 грн. 3% річних.

Щодо вимоги позивача про стягнення суми пені в розмірі 13257,41 грн. згідно кожного виставленого рахунку окремо, слід зазначити наступне.

У відповідності до п. 4.2.1. договору за внесення платежів, передбачених пунктами 2.2.3-2.2.4 цього договору, з порушенням термінів, визначених додатком №2 Порядок розрахунків, споживач сплачує постачальнику електричної енергії пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення, враховуючи день фактичної оплати.

Згідно п.3 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

У відповідності до ч. 2 ст. 551 ЦК України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Суд перевіривши розрахунок пені в сумі 13257,41 грн., яка нарахована, згідно кожного виставленого рахунку окремо, вважає що остання підставна та підлягає до задоволення.

Щодо вимоги позивача про стягнення загальної суми 3% річних в розмірі 194,10 грн. які нараховані помісячно згідно кожного виставленого рахунку окремо, слід зазначити наступне.

Згідно ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд перевіривши методику та періоди нарахування 3% річних вважає, що останні відповідають фактичним обставинам справи, є арифметично вірними, а відтак підлягають до задоволення.

Щодо вимоги позивача про стягнення 157,43 грн. суми інфляційних втрат, які нараховані за прострочення платежів, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобовязання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.

Суд перевіривши методику та періоди нарахування інфляційних втрат вважає, що останні відповідають фактичним обставинам справи, є арифметично вірними, а відтак підлягають до задоволення.

Додатково суд зазначає, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Згідно ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Статтею 43 ГПК України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Враховуючи викладені обставини, беручи до уваги наявні в матеріалах справи документи господарський суд, оцінюючи подані сторонами докази за своїм переконанням, що ґрунтується на всебічному й обєктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, дійшов до висновку про підставність та обґрунтованість предявленого позивачем до відповідача позову, вважає за необхідне позовні вимоги задовольнити та стягнути з відповідача на користь позивача 13608,94 грн. з них: 13257,41 грн. пені, інфляційних втрат 157,43 грн. та 194,10 грн. 3% річних.

Судом не беруться до уваги пояснення представника відповідача, а саме щодо проведення взаєморозрахунків відповідно до укладеного договору № 1200/30 про організацію взаєморозрахунків відповідно до постанови Кабінету міністрів України від 29.01.2014 р. №30, з огляду на наступне. Вищезазначений договір укладений 11.12.2014 р. а позивач просив стягнути пеню з врахуванням заяви про зменшення позовних вимог за період який не має відношення до укладеного договору.

Позивач при подачі позову просив суд стягнути з відповідача 1378,00 грн. судового збору.

Відповідності до ст. 4 ЗУ "Про судовий збір" за подання позовної заяви майнового характеру ставка судового збору 1,5 відсотка ціни позову, але не менше одного розмір мінімальної заробітної плати та не більше 150 розмір мінімальної заробітної плати.

Отже позивач за подачу даної позовної заяви мав сплатити 1 218,00 грн.

Оскільки, спір до суду доведений з вини відповідача, то витрати по сплаті судового збору в сумі 1 218, 00 грн. згідно ст. 49 ГПК України слід покласти на нього.

Керуючись ст. ст. 22, 44, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Стягнути з Володимир-Волинського управління водопровідно-каналізаційного на користь публічного акціонерного товариства "Волиньобленерго" в особі Володимир-Волинської філії 13608,94 грн. (тринадцять тисяч шістсот вісім гривень девяносто чотири копійки) з них: 13257,41 грн. пені, 157,43 грн. інфляційних втрат, 194,10 грн. 3% річних та витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 218,00 грн. (одна тисяча двісті вісімнадцять гривень).

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Апеляційна скарга подається через господарський суд Волинської області до Рівненського апеляційного господарського суду протягом 10 днів з моменту підписання повного тексту рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 10.12.2015 р.

СуддяІ. О. Гарбар