Ухвала суду № 54197123, 09.12.2015, Апеляційний суд Рівненської області

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 грудня 2015 року м. Рівне

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Рівненської області в складі:

головуючого судді Рожина Ю.М.,

суддів Григоренка М.П., Ковальчук Н.М.

секретаря судового засідання Шептицької С.С.,

за участю

представника відповідача ПАТ „Альфа банк ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду Рівненської області цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 05 жовтня 2015 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_3, публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» про розірвання договорів та стягнення матеріальної і моральної шкоди,додатковий позов ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» про визнання правочину недійсним.

Заслухавши суддю-доповідача, учасників судового розгляду, що зявились у судове засідання, перевіривши рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів, -

в с т а н о в и л а:

Рішенням Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 05 жовтня 2015 року позов задоволено частково.

Договір на виконання замовлення від 21 травня 2014 року, укладений між ОСОБА_2 та фізичною особою-підприємцем, на виготовлення металопластикового вікна розірвано.

Стягнуто з фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 3200 грн. матеріальної шкоди, 1500 грн. за надання юридичної допомоги, 10000 грн. моральної шкоди, а всього стягнуто 14700 (чотирнадцять тисяч сімсот) гривень.

Стягнуто з фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 в дохід держави 487 грн. 20 коп.судового збору.

В частині позову про розірвання кредитного договору №401617052 від 22 травня 2014 року, укладеного між ОСОБА_2 та публічним акціонерним товариством «Альфа-Банк», додатковому позові ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» про визнання правочину недійсним відмовлено за безпідставністю позовних вимог.

В апеляційній скарзі позивачка вважає рішення суду першої інстанції в частині визнання недійсним кредитного договору незаконним, постановленим без врахування обставин справи, таким що не базується на вимогах закону, не відповідає вимогам матеріального права.

Доводить, що кредитний договір між нею та банком відбувся під впливом обману, в результаті злочинної домовленості між представником банку та представником виконавця робіт ФОП ОСОБА_3, якій банк перерахував кошти.

Зазначає, що ніхто їй не пояснював, що вона підписує кредитний договір, що повинна сплачувати банку певні кошти та відсотки за користування кредитом, що кошти видаються не їй, а виконавцю замовлення, ніхто не питав її згоди на вказану операцію.

Вказує, що суд не надав належної оцінки тому факту, що договір був укладений у неї вдома в м. Дубно без її на те бажання, а у договорі місце укладання договору вказано м. Рівне.

Стверджує, що оскільки вона фактично не отримувала від банку ніяких грошей, то в розумінні ст.1054 ЦК України вона не може вважатися позичальником, а банк кредитором.

Посилається, що судом не враховано розяснення, викладені в постанові Пленуму Верховного Суду України №9 від 06 листопада 2009 року «Про розгляд судами справ про визнання правочинів недійсними» де наголошується що суди повинні при розгляді справ подібної категорії виходити із норм матеріального права, на підставі якого має вирішуватись спір.

За викладених обставин просить рішення в частині відмови їй в позові до ПАТ «Альфа-Банк» про визнання правочину недійсним скасувати, ухвалити нове, яким задовольнити її позов до ПАТ «Альфа-Банк» про визнання правочину недійсним та звільнення її від зобовязань по цьому договору.

В запереченні на апеляційну скаргу представник ПАТ «Альфа-Банк» вважає скаргу необґрунтованою, такою, що спростовується наявними у матеріалах справи доказами, просить апеляційну скаргу відхилити, рішення залишити без змін.

Перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що 21 травня 2014 року між замовником ОСОБА_2 та виконавцем ФОП ОСОБА_3 було укладено договір індивідуального замовлення на виготовлення метало-пластикового вікна, загальною вартістю 5590 грн., з яких 2000 грн. замовник сплатила виконавцю завдатку, за виконання замовлення.

22 травня 2014 року між ПАТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір №401617052, згідно якого Банк дає позичальнику кредит в розмірі 3590 грн. Кредит надається позичальнику для оплати товарів згідно з переліком, що вказаний у специфікації №401617052 від 22 травня 2014 року або в листі-гарантії до цього договору від 22 травня 2014 року у загальній сумі 3374,60 грн., шляхом безготівкового перерахування грошових коштів на поточний рахунок ФОП ОСОБА_3 №26001055503458 у ПАТ КБ «Приватбанк» МФО 303440, код ЄДРПОУ НОМЕР_1.

Згідно п.2.6 даного договору сума авансового внеску за товар, який сплачується за рахунок власних коштів позичальника становить 2000 грн.Вказаний кредитний договір підписаний представником Банку та позичальникомОСОБА_2

Відповідно до специфікації товару №401617052 від 22 травня 2014 року, яка підписана ФОП ОСОБА_3 та покупцем ОСОБА_2, згідно рахунку-фактури 112/14, виконавець робіт зобовязується виготовити ОСОБА_2 вікна металопластикові загальною вартістю 5374,60 грн., з яких покупець сплатив готівкою 2000 грн., а сума платежу за рахунок кредиту складає 3374,60 грн., яку Банк підтверджує (гарантує) надати кредит на умовах кредитного договору з покупцем №401617052 від 22 травня 2014 року терміном на 24 місяці.

22 травня 2014 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було підписано анкету-заяву на отримання кредиту, а також договір між Банком та позивачкою про використання аналогу власноручного підпису та факсимільного відтворення печатки для вчинення правочинів.

23 травня 2014 року банк перерахував ФОП ОСОБА_3 3374,60 грн. по кредитному договору №401617052 від 22 травня 2014 року, укладеному з ОСОБА_2, що підтверджується меморіальним ордером №30439.

16 червня 2014 року та 11 липня 2014 року, в рахунок повернення кредиту, позивачем ОСОБА_2 в банк було сплачено по 600 грн., а всього 1200 грн., що підтверджується копіями квитанцій представлених позивачем.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог в частині позову про розірвання кредитного договору та визнання правочину недійсним суд першої інстанції виходив з безпідставності та недоведеності позовних вимог, а саме недоведеності доказами та доводами позивачки щодо нерозуміння який договір вона підписує і не усвідомлення про його наслідки.

Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобовязується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобовязується повернути кредит та сплатити проценти.

ПАТ «Альфа-Банк», взяті на себе зобовязання виконало повністю, перерахувало кошти ФОП ОСОБА_3, що підтверджується меморіальним ордером №30439 від 23 травня 2015 року.

Відповідно дост.60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до приписів, викладених у п.19постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року №9 «Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними» правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним.

При цьому законодавець саме на позивача покладає обовязок довести ті обставини, що правочин був вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції відмовляючи у позовних вимогах щодо розірвання кредитного договору та визнання правочину недійсним врахував вищенаведені вимоги та зробив правильний висновок щодо недоведеності належними доказами факту укладення кредитного договору під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, а доводами апеляційної скарги протилежне не доведено.

Доводи апеляційної скарги щодо нерозуміння позивачкою укладення саме кредитного договору та його наслідків спростовуються також матеріалами справи, а саме здійснення останньою 16 червня та 11 липня 2014 року повернення кредиту, що підтверджується відповідними квитанціями, в яких зазначено про повернення кредиту згідно з умовами кредитного договору №401617052 від 22 травня 2015 року.

Дані обставини підтверджують визнання позивачкою укладення кредитного договору та погодження з його умовами.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено без порушень норм матеріального і процесуального права, судом зясовано обставини, що мають значення для справи, в повній мірі, апеляційна скарга не містить посилань на закон, з порушенням якого ухвалено рішення, та не спростовує правильності висновків суду, а тому відсутні підстави для його скасування.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.303,307,308,313,314,315,317,324,325 ЦПК України колегія суддів, -

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 05 жовтня 2015 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею чинності.

Головуючий Ю.М. Рожин

Судді М.П. Григоренко

ОСОБА_4