Ухвала суду № 54174723, 08.12.2015, Апеляційний суд Київської області

Справа № 369/8728/15-ц Головуючий у І інстанції Дубас Т. В.Провадження № 22-ц/780/6204/15 Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_1Категорія 53 08.12.2015

УХВАЛА

Іменем України

08 грудня 2015 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі:

головуючого судді Кашперської Т.Ц.,

суддів Фінагєєва В.О., Яворського М.А.

за участю секретаря Нагорної Г.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду Київської області цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 06 жовтня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди,

заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів, -

в с т а н о в и л а :

У серпні 2015 року позивач ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди, посилаючись на те, що з 01 липня 2014 року працював начальником управління промислової безпеки екології та надзвичайних ситуацій департаменту охорони праці, промислової безпеки та надійності транспортування газу і нафти ПАТ НАК «Нафтогаз України» і з цього ж року хворіє на гіпертонічну хворобу. У період з 16 січня 2015 року по 24 квітня 2015 року він був тимчасово непрацездатним і перебував на лікуванні, після закінчення цього строку 27 квітня 2015 року в понеділок вийшов на роботу, де перебував з 08:30 до 15:10, виконуючи свої посадові обовязки. У цей самий день стан його здоровя різко погіршився і о 18:30 він був госпіталізований до хірургічного відділення 5 клінічної лікарні м. Києва, де перебував на стаціонарному лікуванні з 27 квітня 2015 року по 08 травня 2015 року, після чого лікування продовжив до 16 липня 2015 року. Під час його перебування на лікуванні в період тимчасової непрацездатності 22 травня 2015 року його було незаконно звільнено на підставі п. 5 ч. 1 ст. 40 КЗпП України. Вважає дії відповідача неправомірними, оскільки з 27 квітня 2015 року строк його непрацездатності було перервано і з цього часу почався новий період тимчасової втрати непрацездатності, який тривав до 16 липня 2015 року. 17 липня 2015 року йому було вручено трудову книжку та повідомлено про звільнення, проведено розрахунки по заробітній платі та здійснено спробу ознайомити його з наказом про звільнення, проте він відмовився від ознайомлення з наказом. Просив скасувати наказ ПАТ НАК «Нафтогаз України» № 145-к від 22 травня 2015 року про звільнення ОСОБА_2 та поновити його на посаді, стягнути з відповідача на користь позивача 39452,76 грн. середнього заробітку за час вимушеного прогулу в звязку з незаконним звільненням та 10000 грн. моральної шкоди.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 06 жовтня 2015 року в задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено.

Позивач ОСОБА_2, не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне зясування обставин, що мають значення для справи, порушення та неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 06 жовтня 2015 року та ухвалити нове рішення по суті позовних вимог, яким позов задовольнити. Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, посилався на те, що факт виходу позивача на роботу 27 квітня 2015 року визнається відповідачем, є встановленим і додаткового доказування не потребує, однак відповідач навмисно не зарахував вихід позивача на роботу як робочий день ще до отримання від позивача листків непрацездатності; крім того, звільнення позивача було проведено без попередньої згоди профспілкового органу.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно зясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції відповідає вказаним вимогам закону.

Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_2 про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції виходив із того, що перебіг строку тимчасової непрацездатності, що визначено п. 5 ст. 40 КЗпП України, не переривався, а отже позивача правомірно звільнено в звязку із нез?явленням на роботу протягом більш як чотирьох місяців підряд внаслідок тимчасової непрацездатності; інші вимоги не задоволені судом як похідні.

Колегія суддів погоджується із вказаними висновками суду першої інстанції, так як вони є обґрунтованими, відповідають обставинам справи і вимогам закону.

Із матеріалів справи колегія суддів вбачає, що на підставі наказу ПАТ НАК «Нафтогаз України» від 01 липня 2014 року № 144-к ОСОБА_2 переведений на посаду начальника Управління промислової безпеки, екології та надзвичайних ситуацій Департаменту охорони праці, промислової безпеки та надійності транспортування газу і нафти.

Наказом НАК «Нафтогаз України» від 14 жовтня 2014 року № 348 ліквідовано Департамент охорони праці, промислової безпеки та надійності транспортування газу і нафти і доручено попередити працівників, посади яких скорочуються, про переведення їх на іншу посаду або наступне вивільнення. 17 листопада 2014 року ОСОБА_2 попереджено про наступне вивільнення під підпис.

Із 16 січня 2015 року по 16 липня 2015 року ОСОБА_2 був відсутнім на роботі внаслідок тимчасової непрацездатності, лікарняні листки серії АГЗ № 637488 за період з 16 січня 2015 року по 11 лютого 2015 року, серії АГЗ № 637810 за період з 12 лютого 2015 року по 20 березня 2015 року, серія АГЛ № 071908 за період з 21 березня 2015 року по 24 квітня 2015 року, серія АГЧ № 591352 за період з 27 квітня 2015 року по 08 травня 2015 року, серія АГЧ № 890274 за період з 12 травня 2015 року по 08 червня 2015 року, серія АГЧ № 402844 за період з 09 червня 2015 року по 16 липня 2015 року.

27 квітня 2015 року ОСОБА_2 знаходився в адміністративній будівлі НАК «Нафтогаз України» з 08:30 до 15:10, власноруч розписався в журналі обліку відвідувачів адміністративного будинку НАК «Нафтогаз України» та у журналі місцевих відряджень Управління охорони праці та екології.

Згідно довідки Київської міської клінічної лікарні № 5 від 03 грудня 2015 року № 008-1466, ОСОБА_2 звернувся по акту самозвернення на приймальне відділення лікарні 27 квітня 2015 року о 18:20; госпіталізований в хірургічне відділення в ургентному порядку з діагнозом гострий холецистопанкреатит.

Згідно табелю обліку робочого часу працівників Департаменту охорони праці, промислової безпеки та надійності транспортування газу і нафти НАК «Нафтогаз України» за квітень 2015 року, ОСОБА_2 27 квітня 2015 року протабельований як такий, що перебував на лікарняному та був звільнений від роботи у звязку з тимчасовою непрацездатністю.

22 травня 2015 року наказом № 145-к від ОСОБА_2 звільнений із займаної посади із 22 травня 2015 року у звязку з незявленням на роботу протягом більш як чотирьох місяців підряд внаслідок тимчасової непрацездатності, п. 5 ст. 40 КЗпП України.

На засіданні профспілкового комітету первинної профспілкової організації НАК «Нафтогаз України» від 29 вересня 2015 року, протокол № 102, постановлено дати згоду на розірвання трудового договору з ОСОБА_2, начальником Управління промислової безпеки, екології та надзвичайних ситуацій Департаменту охорони праці, промислової безпеки та надійності транспортування газу і нафти, за п. 5 ст. 40 КЗпП України у звязку з незявленням на роботу протягом більш як чотирьох місяців підряд внаслідок тимчасової непрацездатності.

Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами.

Відповідно до вимог ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно із ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, обєктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Оцінюючи законність рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог про скасування наказу № 145-к від 22 травня 2015 року про звільнення ОСОБА_2 з посади та доводи апеляційної скарги, колегія суддів враховує наступне.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 40 КЗпП України власник або уповноважений ним орган вправі розірвати трудовий договір з підстав незявлення працівника на роботу протягом більш як чотирьох місяців підряд внаслідок тимчасової непрацездатності, не рахуючи відпустки по вагітності і родах, якщо законодавством не встановлений триваліший строк збереження місця роботи (посади) при певному захворюванні. Звільнення за п. 5 ч. 1 ст. 40 КЗпП України визнається незаконним, якщо воно проведено до закінчення строку, протягом якого за працівником за правилами цієї норми або іншого законодавчого акта зберігається місце роботи (посада), або після того, як працівник приступив до виконання трудових обовязків, незалежно від строку відсутності.

Так, із матеріалів справи вбачається та не заперечувалося відповідачем, що 27 квітня 2015 року ОСОБА_2 перебував в приміщенні адміністративної будівлі ПАТ НАК «Нафтогаз України» до 15 години, після чого звернувся за медичною допомогою і був госпіталізований за станом здоровя, при цьому відповідачем заперечувався сам факт того, що ОСОБА_2 приступив до виконання посадових обовязків.

Виходячи із заявлених ОСОБА_2 вимог та аналізу змісту п. 5 ч. 1 ст. 40 КЗпП України суд, ухвалюючи рішення з дотриманням положень ст. ст. 212, 213 ЦПК України, повинен був встановити факт саме виходу ОСОБА_2 27 квітня 2015 року на роботу, в результаті якого він дійсно приступив до виконання своїх службових обовязків, а не лише факт перебування на роботі з метою, не повязаною з виконанням трудових функцій, який не є доказом переривання чотиримісячного строку тимчасової непрацездатності працівника і підставою для визнання незаконним звільнення за п. 5 ч. 1 ст. 40 КЗпП.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції врахував зазначені вимоги закону, встановивши, що позивач ОСОБА_2 27 квітня 2015 року дійсно перебував в приміщенні НАК «Нафтогаз України», однак не повідомив керівництво про вихід на роботу та про необхідність надання відповідного робочого місця для здійснення своїх службових обовязків; листок непрацездатності за період з 21 березня 2015 року по 24 квітня 2015 року залишив на столі працівника, відповідального за ведення табелю обліку робочого часу перед залишенням будівлі відповідача.

Враховуючи встановлені під час розгляду справи обставини, суд першої інстанції прийшов до висновку, що позивач не довів факт виконання даного дня своїх службових обовязків та відповідно здійснення обсягу роботи, передбаченої посадовою інструкцією, відтак в період часу із 16 січня 2015 року по 22 травня 2015 року не приступив до виконання своїх службових обовязків внаслідок тимчасової непрацездатності, а отже перебіг чотирьохмісячного строку тимчасової непрацездатності не переривався.

Таким чином, виходом ОСОБА_2 на роботу 27 квітня 2015 року не було перервано обчислення строку його хвороби, а тому суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що наказ № 145-к від 22 травня 2015 року про звільнення позивача виданий із дотриманням вимог закону і скасуванню не підлягає, а звільнення позивача відповідає вимогам закону.

Із наведених вище підстав колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги, що позивач був безпідставно позбавлений відповідачем робочого місця.

Доводи апеляційної скарги про те, що позивач мав погодинну оплату праці, а тому відповідач не мав законних підстав не зараховувати вихід позивача на роботу 27 квітня 2015 року через невиконання певного обсягу роботи також відхиляються колегією суддів, оскільки позивач самостійно надав відповідачу 15 травня 2015 року листок непрацездатності за період непрацездатності із 27 квітня 2015 року по 08 травня 2015 року без відповідних застережень не наполягаючи на внесенні змін до відповідного табелю обліку робочого часу.

Доводи апеляційної скарги про необхідність поновлення позивача на роботі в звязку із звільненням позивача без згоди виборного органу первинної профспілкової організації відхиляються колегією суддів, виходячи із наступного.

Як вбачається із матеріалів справи, дійсно позивача було звільнено 22 травня 2015 року, а згоду на розірвання трудового договору адміністрація отримала 29 вересня 2015 року.

Відповідно до ч. 9 ст. 43 КЗпП України якщо розірвання трудового договору з працівником проведено власником або уповноваженим ним органом без звернення до виборного органу первинної профспілкової організації, суд зупиняє провадження по справі, запитує згоду виборного органу первинної профспілкової організації і після її одержання або відмови виборного органу первинної профспілкової організації в дачі згоди на звільнення працівника розглядає спір по суті.

Оскільки таку згоду було отримано судом першої інстанції під час розгляду справи, вимог ст. 43 КЗпП України було дотримано.

Відповідно до ч. 2 ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Оцінюючи правильність вирішення судом першої інстанції вимог ОСОБА_2 про стягнення на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу, колегія суддів враховує, що дана вимога має похідний характер від вимоги про скасування наказу про звільнення, а отже суд обґрунтовано відмовив в її задоволенні.

Висновки суду першої інстанції щодо відмови позивачу в задоволенні вимог про відшкодування на її користь моральної шкоди також є правильними з урахуванням наступного.

Відповідно до ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих звязків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Згідно із п. 13 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31 березня 2009 року, судам необхідно враховувати, що відповідно до ст. 237-1 КЗпП (набрала чинності 13 січня 2000 р.) за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоровя умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих звязків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обовязок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Оскільки в судовому засіданні не встановлено обставин порушення права позивача у сфері трудових відносин, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про залишення даних вимог без задоволення.

Інші доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на доказах та законі і не спростовують висновків суду першої інстанції.

З огляду на викладене висновки суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову ОСОБА_2 в цілому відповідають обставинам справи та вимогам закону.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення суду першої інстанції без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 313, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 06 жовтня 2015 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий : Кашперська Т.Ц.

Судді : Фінагєєв В.О.

ОСОБА_3