Рішення № 54174650, 08.12.2015, Апеляційний суд Київської області

Справа № 371/1563/15-ц Головуючий у І інстанції Гаврищук А.В.Провадження № 22-ц/780/6653/15 Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_1Категорія 30 08.12.2015

РІШЕННЯ

Іменем України

08 грудня 2015 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:

головуючого судді Кашперської Т.Ц.,

суддів Фінагєєва В.О., Яворського М.А.,

за участю секретаря Нагорної Г.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду Київської області цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 центральної районної лікарні на рішення Миронівського районного суду Київської області від 27 жовтня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_2 центральної районної лікарні до ОСОБА_3 про відшкодування шкоди в порядку регресу,

заслухавши доповідь судді апеляційного суду, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів, -

в с т а н о в и л а :

В серпні 2015 року позивач ОСОБА_2 центральна районна лікарня звернувся до суду із позовом про відшкодування шкоди в порядку регресу. Заявлені вимоги мотивував тим, що ухвалою Миронівського районного суду Київської області від 22 травня 2013 року відповідача ОСОБА_3, який знаходився в трудових відносинах з лікарнею, визнано винним та звільнено від кримінальної відповідальності на підставі амністії. Рішенням Миронівського районного суду Київської області від 24 березня 2015 року з ОСОБА_2 центральної районної лікарні стягнуто грошові кошти на відшкодування моральної шкоди потерпілій від злочину ОСОБА_4, на виконання рішення суду лікарнею сплачено ОСОБА_4 зазначені кошти в сумі 50000 грн. Зазначені виплати є збитками, які понесла лікарня, а оскільки працівники відшкодовують у повному розмірі матеріальну шкоду, завдану їх діями, які мають ознаки діянь, що переслідуються у кримінальному порядку, вони повинні бути стягнуті із відповідача. Просив стягнути із ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 центральної районної лікарні матеріальні збитки у розмірі виплаченого відшкодування моральної шкоди потерпілій ОСОБА_4 у сумі 50000 грн. та покласти на відповідача судові витрати.

Рішенням Миронівського районного суду Київської області від 27 жовтня 2015 року позов ОСОБА_2 центральної районної лікарні задоволено частково, стягнуто із відповідача на користь позивача матеріальні збитки 10000 грн. та 100 грн. судових витрат.

Позивач ОСОБА_2 центральна районна лікарня, не погоджуючись із рішенням Миронівського районного суду Київської області від 27 жовтня 2015 року, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне зясування обставин, що мають значення для справи, порушення та неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити позов в повному обсязі. Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, посилався на те, що суд, ухвалюючи рішення, брав до уваги тільки докази відповідача, що нібито ОСОБА_3 не мав умов для належного виконання своїх трудових обовязків, не дослідивши попередні рішення судів, де вина ОСОБА_3 була повністю доведена.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення, виходячи із наступного.

Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно зясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Разом із тим рішення суду першої інстанції даним вимогам не відповідає.

З матеріалів справи колегія суддів вбачає, що ухвалою Миронівського районного суду Київської області від 22 травня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 02 липня 2013 року, звільнено завідувача хірургічним відділенням ОСОБА_2 ЦРЛ ОСОБА_3 від кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 140 КК України, а кримінальне провадження закрито на підставі закону про амністію. Даною ухвалою встановлено, що дії ОСОБА_3, які виразилися у неналежному виконанні медичним працівником своїх професіональних обовязків внаслідок недбалого та несумлінного до них ставлення, що спричинило тяжкі наслідки у виді смерті ОСОБА_5, підлягають кваліфікації за ст. 140 ч. 1 КК України, і даний злочин відселено до категорії злочинів невеликої тяжкості.

Рішенням Миронівського районного суду Київської області від 07 березня 2014 року задоволено позов ОСОБА_6 до ОСОБА_3 про відшкодування шкоди, завданої злочином, стягнуто із ОСОБА_3 на користь ОСОБА_6 13703 грн. матеріальної шкоди.

Рішенням Миронівського районного суду Київської області від 24 березня 2015 року за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 центральної районної лікарні в особі головного лікаря ОСОБА_7, третя особа ОСОБА_3 про стягнення моральної шкоди, завданої смертю фізичної особи внаслідок скоєння кримінального правопорушення, залишеного без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 25 травня 2015 року, позов задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_2 центральної районної лікарні на користь ОСОБА_4 завдану працівником ОСОБА_3 під час виконання трудових обовязків моральної шкоди в розмірі 50000 грн., в дохід держави судовий збір у розмірі 500 грн.

27 липня 2015 року платіжним дорученням № 245 ОСОБА_2 центральна районна лікарня виплатила ОСОБА_4 50000 грн.

Згідно довідки ОСОБА_2 центральної районної лікарні від 11 серпня 2015 року № 26 ОСОБА_3 працює в ОСОБА_2 центральній районній лікарні на посаді завідувача хірургічного відділення з 14 вересня 2001 року. З лютого 2015 року по липень 2015 року нараховано заробітної плати в розмірі 46208,72 грн., виплачено 36708,20 грн.

Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами.

Згідно ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обовязків.

Відповідно до ч. 1 ст. 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Під час розгляду справи судом першої інстанції обґрунтовано було враховано, що оскільки відповідач перебуває у трудових відносинах з позивачем, то до правовідносин про відшкодування шкоди, які виникли між сторонами, слід застосовувати норми КЗпП України.

Відповідно до ст. 130 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обовязків.

Згідно зі ст. 131 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний створити працівникам умови, необхідні для нормальної роботи і забезпечення повного збереження дорученого їм майна.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 134 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, коли шкоди завдано діями працівника, які мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку.

Відповідно до ст. 137 КЗпП України суд при визначенні розміру шкоди, що підлягає покриттю, крім прямої дійсної шкоди, враховує ступінь вини працівника і ту конкретну обстановку, за якої шкоду було заподіяно. Коли шкода стала наслідком не лише винної поведінки працівника, але й відсутності умов, що забезпечують збереження матеріальних цінностей, розмір покриття повинен бути відповідно зменшений.

Згідно п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 29 грудня 1992 року № 14 «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками», виходячи з вимог ст. 15 ЦПК суд у кожному випадку зобовязаний вживати передбачених законом заходів до всебічного, повного й обєктивного зясування обставин, від яких згідно зі статтями 130, 135-3, 137 КЗпП залежить вирішення питання про покладення матеріальної відповідальності та про розмір шкоди, що підлягає відшкодуванню. Зокрема, зясовувати: наявність прямої дійсної шкоди та її розмір; якими неправомірними діями її заподіяно і чи входили до функцій працівника обовязки, неналежне виконання яких призвело до шкоди; в чому полягала його вина; в якій конкретно обстановці заподіяно шкоду; чи були створені умови, які забезпечували б схоронність матеріальних цінностей і нормальну роботу з ними; який майновий стан працівника.

Ухвалюючи оскаржуване судове рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив із того, що відповідачем шкода завдана за відсутності умов для належного виконання ним своїх трудових обовязків.

Однак, вирішуючи спір, суд першої інстанції усупереч вимогам ст. ст. 212 - 214 ЦПК України залишив поза увагою та не надав належної оцінки дійсним обставинам у справі, а саме що відповідач не звертався до керівництва ОСОБА_2 центральної районної лікарні про те, що лікарнею не створено умов для нормальної роботи, та чи перешкоджало перебування у відпустці двох лікарів (завідувача терапевтичного відділення, який одночасно є лікарем з ультразвукової діагностики, та лікаря-ендоскопіста) належному виконанню відповідачем своїх трудових обовязків.

При цьому колегія суддів враховує, що згідно ухвали Миронівського районного суду Київської області від 22 травня 2013 року, якою ОСОБА_3 звільнено від кримінальної відповідальності, висновком комісійної судово-медичної експертизи встановлено, що матеріально-технічна база ОСОБА_2 центральної районної лікарні дозволяла встановити діагноз «перфоративні виразки шлунку з розвитком фіброзно-гнійного перитоніту» у хворого ОСОБА_5, але завідувач хірургічним відділенням лікарні ОСОБА_3 не розпізнав клініку даного діагнозу та не виконав необхідні діагностичні заходи.

Так, рішенням Миронівського районного суду Київської області від 24 березня 2015 року про відшкодування моральної шкоди на користь ОСОБА_4 встановлено, що кримінальне правопорушення, у вчиненні якого обвинувачувався ОСОБА_3, вчинене за обставин: 03 серпня 2008 року після поступлення хворого ОСОБА_5 до приймального відділення ОСОБА_2 ЦРЛ, ОСОБА_3, який є завідуючим хірургічним відділенням лікарні, невірно встановлений діагноз та призначення неправильне лікування. В подальшому лікар ОСОБА_3 не організував належних обстежень, не проконтролював роботу лікарів-хірургів з приводу проведення всіх обстежень з метою встановлення вірного діагнозу і, як наслідок цього, ОСОБА_5 помер 05 серпня 2008 року в ОСОБА_2 центральній районній лікарні.

Згідно довідки ОСОБА_2 центральної районної лікарні від 03 листопада 2015 року № 1776, 03 серпня 2008 року завідувач терапевтичного відділення, лікар-хірург ОСОБА_3 перебував на чергуванні по хірургічному відділенню ОСОБА_2 центральної районної лікарні згідно графіка чергувань, а лікар з УЗД та лікар-ендоскопіст не перебували у плановій відпустці та при потребі могли бути викликані на приймальне відділення.

Так, згідно довідки ОСОБА_2 центральної районної лікарні від 27 жовтня 2015 року № 1723 завідувач терапевтичного відділення, лікар з ультразвукової діагностики ОСОБА_8 перебував у черговій щорічній відпустці з 04 серпня 2008 року терміном на 31 календарний день, лікар-ендоскопіст ОСОБА_9 перебувала у черговій щорічній відпустці з 04 серпня 2008 року терміном на 5 календарних днів.

Крім того, згідно витягу з наказу ОСОБА_2 центральної районної лікарні від 07 серпня 2008 року № 114-к, на період відпустки лікаря з УЗД ОСОБА_8 з 04 серпня 2008 року виконання його обовязків покладено на лікаря з УЗД ОСОБА_10

Таким чином, на час перебування хворого ОСОБА_5 у лікарні були присутні лікарі відповідної спеціалізації і наявна матеріально-технічна база для встановлення правильного діагнозу, однак з вини завідувача хірургічним відділенням лікарні ОСОБА_3 цього зроблено не було, а отже висновки суду першої інстанції щодо відсутності умов для належного виконання відповідачем своїх трудових обовязків не відповідають дійсним обставинам справи.

Отже, оскільки неповнота зясування обставин у справі та порушення зазначених норм матеріального права унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення спору, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню.

Вирішуючи заявлені позивачем вимоги, колегія суддів враховує, що вину відповідача в заподіянні моральної шкоди ОСОБА_11 у вигляді смерть хворого ОСОБА_5, яка наступила під час виконання ним трудових обовязків внаслідок невірного встановлення діагнозу та неправильного призначення лікування встановлено рішенням Миронівського районного суду Київської області від 24 березня 2015 року, і позивач поніс витрати по її відшкодуванню, що спричинило пряму дійсну шкоду в розмірі 50000 грн. підстави для зменшення розміру покриття відсутні, із відповідача на користь позивача підлягає стягненню в порядку регресу сума виплаченої моральної шкоди в повному розмірі 50000 грн.

З огляду на викладене колегія суддів прийшла до висновку про доведеність заявлених позивачем позовних вимог та задовольняє позовні вимоги про відшкодування збитків в порядку регресу.

За таких обставин рішення суду першої інстанції ухвалене за неповного зясування обставин, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи та зроблені із порушенням та неправильним застосуванням судом норм матеріального та процесуального права, що відповідно до вимог ст. 309 ЦПК України є підставами для його скасування із ухваленням нового рішення про задоволення позову.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України колегія суддів здійснює перерозподіл судових витрат та стягує із відповідача на користь позивача 1878 грн.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 313, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів, -

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 центральної районної лікарні задовольнити.

Рішення Миронівського районного суду Київської області від 27 жовтня 2015 року скасувати та ухвалити нове рішення.

Позов ОСОБА_2 центральної районної лікарні до ОСОБА_3 про відшкодування шкоди в порядку регресу задовольнити.

Стягнути із ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 центральної районної лікарні 50000 грн. в порядку регресу та 1878 грн. судових витрат.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий : Кашперська Т.Ц.

Судді : Фінагєєв В.О.

ОСОБА_12