Рішення № 54172324, 07.12.2015, Старовижівський районний суд Волинської області

Справа № 168/761/15-ц

Провадження № 2/168/252/15

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07.12.2015 р. Старовижівський районний суд Волинської області в складі:

головуючого-судді Хаврони О.Й.,

з участю секретаря Островерхої Т.С.,

позивача ОСОБА_1,

представника позивача ОСОБА_2,

представників відповідача ОСОБА_3, ОСОБА_4,

розглянувши в смт. Стара Вижівка в залі суду у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до СМП «Стара Вижваагробуд» про стягнення заборгованості за несвоєчасне виконання зобовязання,

в с т а н о в и в:

Позивач звернувся із позовом, в якому зазначає, що в листопаді 2014 р. з керівником СМП «Стара Вижваагробуд» /далі Підприємство/ ОСОБА_5 він домовився про укладення договору купівлі-продажу нежитлових приміщень бетонно-розчинного вузла, розташованих по вул.Незалежності, 58, в смт. Стара Вижівка, належних Підприємству. Сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов договору. За домовленістю письмово договір мав бути укладеним після виготовлення відповідачем технічної документації на приміщення. Для виготовлення технічної документації він передав керівнику відповідача кошти під розписку 37000 грн. Згодом, для забезпечення зобовязання і на виконання свого зобовязання за договором перерахував на рахунок відповідача кошти на загальну суму 49700, а всього 86700 грн. Вважає, що платіжні квитанції і розписка колишнього керівника СМП «Стара Вижваагробуд» свідчать про укладення договору купівлі-продажу. Перерахувавши кошти як аванс за договором, він виконав частково свої зобовязання. Відповідач відмовляється від виконання зобовязань, проте продовжує користуватись авансом. З огляду на наведене, просить стягнути з відповідача сплачений аванс 86700 грн., а також на підставі ст. 625 ЦК стягнути втрати від інфляції в розмірі 31422,75 грн., пеню за несвоєчасне виконання зобовязань 35395,34 грн., на підставі ст. 536 ЦК проценти за користування чужими грошовими коштами 1975,09 грн., а всього 155493,18 грн. і судові витрати по справі.

У судовому засіданні позивач позов підтримав, будучи допитаним в судовому засіданні як свідок /в порядку ст.184 ЦПК/, дав пояснення аналогічні наведеним, пояснив, що на момент досягнення між ними домовленості Підприємство не мало технічної документації на нерухоме майно приміщення бетонно-розчинного вузла. Керівник підприємства запропонував йому придбати це приміщення за нижчу ціну, ніж для інших. На особисте прохання керівника підприємства він передав ОСОБА_5 кошти в сумі 37000 грн. під особисту розписку в рахунок майбутніх платежів за договором. Ці кошти мали бути використані для виготовлення документації підприємством. Згодом йому порадили вказати у розписці свідків, які були присутніми під час передачі коштів. Тож на його прохання, наступного дня ОСОБА_5 дав вказівку своєму працівнику ОСОБА_6 написати в розписці про те, що вона була присутня під час передачі цих коштів, хоча факту передачі коштів вона не бачила, а про отримання грошей їй повідомив ОСОБА_5 Дізнавшись, що працівник МБТІ приступає до виготовлення технічної документації, він (знов таки на пропозицію ОСОБА_5Я.) перерахував через установу банку ще 49700 грн. як завдаток в рахунок майбутніх платежів. На його письмове і усне звернення відповідач кошти не повертає. Просить задовольнити позов.

У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_2 пояснила, що позивач сплатив аванс в сумі 86700 грн., що підтверджується відповідними квитанціями і розпискою, вважаючи договір укладеним. Проте, відповідач відмовився від укладення договору, не передає позивачу товар, не повертає кошти. З огляду на викладене, вважає, що відповідач є боржником за зобовязанням перед позивачем, користуючись його коштами в сумі і відмовляється їх повернути. Позивач поніс втрати у зв'язку із інфляцією, він міг використати ці кошти на інші цілі. Тому просить стягнути з відповідача на підставі ст. 693 ЦК 86700 грн. як попередню оплату за договором, на підставі ч.2 ст. 625 ЦК втрати від інфляції, на підставі ст. 549 ЦК пеню, яку визначає в розмірі, встановленому Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань», на підставі ст. 536 ЦК проценти за користування чужими грошовими коштами, в розмірі, встановленому ч.2 ст. 625 ЦК, а саме 3% річних.

Заборгованість нарахована по кожній складовій окремо на суму 37000 грн. (за період з моменту передачі коштів під розписку, а саме з 14.11.2014 р. і до 15.05.2015 р.), а також окремо на суму 49700 грн. (за період, починаючи з моменту перерахування цих коштів через установу банку з 24.02.2015 р. по 23.08.2015 р.). Після чого їх сумаи додані, і таким чином, визначена загальна сума заборгованості. Вважає, що 37000 грн., про отримання яких йдеться в розписці, отримав ОСОБА_5 як директор Підприємства, тому саме з цього ж Підприємства слід стягнути їх.

Представник відповідача ОСОБА_3 у судовому засіданні позов визнав частково, пояснивши, що позивач перерахував на рахунок підприємства кошти в сумі 49700 грн. які Підприємство готове повернути. Кошти в сумі 37000 грн., які зі слів позивача він передав під розписку колишньому керівнику, на рахунок Підприємства не надходили. Походження і належність розписки ставить під сумнів, вважає, що позивач не довів, що ця розписка підписана саме ОСОБА_5 Крім того, викладені в ній дані не відповідають дійсності, оскільки свідок не була присутня під час передачі грошей, незважаючи на те, що нею написано протилежне. Просить відмовити в позові про стягнення пені, втрат від інфляції, процентів за користування грошовими коштами, нарахування яких вважає безпідставним оскільки договір між сторонами не укладався, договірні відносини і грошові зобовязанні між сторонами не виникли. Були лише розмови про необхідність продажу приміщення, жодних рішень про продаж офіційно не прийнято, а згодом почались розмови про те, що саме позивач їх придбає.

Представник відповідача ОСОБА_4 в судовому засіданні пояснив, що правочин між сторонами не укладався, між сторонами виникли переддоговірні зобовязання. Такі правовідносини між сторонами не є грошовим зобовязанням, тому немає підстав для застосування ст.625 ЦК і нарахування коштів на підставі цієї статті. Нарахування позивачем пені вважає безпідставним, оскільки розмір пені законом не встановлений, а договір не був укладений. Крім того, звернув увагу на те, що позивач раніше не предявляв вимоги про повернення коштів.

Суд, заслухавши сторони, свідків, дослідивши матеріали справи, подані сторонами докази, суд приходить до висновку, що позов слід задовольнити частково з таких підстав.

Як встановлено позивач і колишній керівник Підприємства ОСОБА_5 досягли усної домовленості про майбутнє укладення договору купівлі-продажу нерухомого майна, належного Підприємству. Даний факт підтвердили свідки, допитані в судовому засіданні, яким про таку домовленість стало відомо зі слів ОСОБА_5

Для забезпечення виконання договору позивач, вважаючи договір таким, що укладений, перерахував на рахунок підприємства 49700 грн., для покриття витрат на виготовлення технічної документації, як аванс в рахунок майбутніх платежів /а.с.7/. Факт надходження цих коштів на рахунок підприємства сторони визнають.

Крім того, позивач передав колишньому керівнику підприємства ОСОБА_5 під розписку грошові кошти в сумі 37000 грн. як завдаток для виготовлення технічної документації /а.с. 8/. Вказані кошти на рахунок підприємства не надходили.

На час одержання коштів відповідач не мав технічної документації на нерухоме майно, про що позивачу було відомо. Договір мав бути укладеним після її виготовлення.

Таким чином, між сторонами лише досягнуто домовленості про укладення договору купівлі-продажу, однак письмово договір купівлі-продажу не укладався. Рішенням суду договір-купівлі продажу дійсним не визнавався. Позивач з таким позовом не звертався.

Згідно зі ст.570 ЦК України завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається

кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобовязання і на забезпечення його виконання. Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.

Таким чином, внесення завдатку як способу виконання зобовязання може мати місце лише в разі наявності зобовязання, яке повинно було виникати на підставі договорів.

Оскільки договір купівлі-продажу нерухомого майна, між сторонами у справі укладено не було, а сторони лише домовилися укласти такий договір в майбутньому, перерахована позивачем відповідачу грошова сума в розмірі 49700 грн. є авансом, який підлягає поверненню позивачу.

Відповідно до ч. 1 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

При цьому, зобов'язання з безпідставного набуття (придбання) майна виникають за наявності трьох умов, а саме: має місце набуття або збереження майна; вказане набуття або збереження майна здійснено за рахунок іншої особи; має місце відсутність правової підстави для набуття або збереження майна за рахунок іншої особи.

У даній справі такі умови існують, зокрема, має місце набуття або збереження майна - отримання відповідачем грошових коштів; набуття або збереження здійснено за рахунок іншої особи - має місце наявність квитанцій про отримання відповідачем саме від позивача 49700 грн., відсутні підстави для набуття або збереження майна - у матеріалах справи відсутні відомості, що договір купівлі-продажу був укладений, під час розгляду справи встановлено, що такий договір не укладався у зв'язку з відсутністю технічної документації і правовстановлюючих документів у відповідача.

Позивач в серпні 2015 р. звернувся з письмовим запитом чи виготовлена технічна документація на нерухоме майно, проханням погодити дату підписання договору і надати рахунок для перерахування коштів на виконання договору /а.с.6/.

Однак зазначена вимога залишена без задоволення.

Вказана сума не є завдатком, не є попередньою оплатою за договором, оскільки договору не укладено.

Ст.1212 ЦК застосовується лише в тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуто з допомогою інших спеціальних способів захисту (правова позиція ВСУ в справі №6-122цс14 від 24.09.2014 р.).

За таких обставин, суд дійшов висновку про необхідність застосування саме вказаної норми до спірних правовідносин і про необхідність стягнення з відповідача 49700 грн., набутих та збережених без достатньої правової підстави, а не про застосування ст.693 ЦК, на яку покликається позивач. При цьому не порушуються права позивача.

Встановлено, що позивач передав кошти в сумі 37 000 грн., які згідно з розпискою отримав ОСОБА_5 (колишній директор підприємства) для оформлення документів частини приміщень незавершеного будівництва бетонно-розчинного вузла СМП «Стара Вижваагробуд». Встановлено, що свідок, яка засвідчила своїм підписом факт отримання коштів, при цьому не була присутньою, а такий запис зробила за вказівкою керівника.

Відповідно до ст.545 ЦК України наявність боргового документа в боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку. Оскільки оригінал розписки знаходиться у позивача, це свідчить про неповернення йому грошових коштів, отриманих ОСОБА_5

Досліджуючи боргові розписки, слід виявляти їх справжню правову природу, незалежно від найменування документа, і залежно від встановлених результатів робити відповідні правові висновки.

Вказані кошти 37900 грн. на рахунки підприємства не надійшли. Разом з тим зі змісту розписки не вбачається, що ці кошти отримані ОСОБА_5 як директором підприємства. Суд розглядає справу в межах предявлених позовних вимог. Враховуючи наведене, вимоги про стягнення цих коштів саме з СМП «Стара Вижваагробуд» не підлягають задоволенню, і можуть бути предметом судового розгляду з інших підстав, в разі їх предявлення.

Інші вимоги (пеня, інфляція, проценти за користування коштами) не підлягають задоволенню з таких підстав.

Так, позивач просить стягнути з відповідача кошти на підставі ст.625 ЦК, вважаючи, що відповідач виступає перед ним як боржник в зобовязанні, користуючись його грошима.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Ст.625 ЦК встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Вказана норма передбачає стягнення коштів саме за невиконання грошового зобовязання. Проте, дана норма не може бути застосована до спірних правовідносин, оскільки між сторонами грошового зобовязання не виникло.

Стягнення з відповідача суми авансу не є наслідком порушення ним грошового зобовязання, оскільки такі дії вчиняються не на виконання взятих на себе грошових зобовязань, а з інших підстав повернення сплаченого авансу за договором, який в цьому випадку не укладений (постанова ВСУ від 16.09.2015 р. в справі № 3-90гс14).

За своєю суттю обовязок повернення грошових коштів, отриманих як передоплата, або аванс не можна розцінювати як грошове зобовязання в розумінні ст. 625 ЦК.

Грошовим зобовязанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана сплатити гроші на користь другої сторони (кредитора), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку.

Отже, грошовим слід вважати будь-яке зобовязання, що складається, у тому числі, з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій відповідає кореспондуючий обовязок боржника сплатити гроші на користь кредитора (правова позиція ВСУ в справі № 6-49цс12 від 06.06.2012 р.).

Договір чи попередній договір, де окрім умов про передачу нерухомого майна, була б встановлена ціна договору, сума коштів, яка сплачується, умови і строк сплати грошей тощо, сторонами не укладався. Наявність квитанцій про переказ коштів не свідчить про те, що договір купівлі-продажу нерухомого майна укладений чи є дійсний, оскільки його форма не дотримана, дійсним договір не визнавався.

З огляду на викладене, слід дійти висновку про те, що правовідносини, які склалися між сторонами, не є грошовим зобовязанням.

Відповідно до них не можна застосувати вимоги ст.625 ЦК, яка передбачає стягнення пені, втрат від інфляції.

Пеня неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 ЦК). Позивач просить стягнути пеню, розмір якої визначає на підставі ст. 549 ЦК і Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань». Разом з тим, вказані норми права регулюють грошові зобовязання і застосувати їх в даному випадку неможливо.

Таким чином, стягнення коштів на підставі ст. 625 ЦК (втрати від інфляції, три проценти річних) є не обґрунтованим. За своєю суттю обовязок повернення грошових коштів, отриманих як передоплата, або аванс не можна розцінювати як грошове зобовязання в розумінні ст. 625 ЦК. На вказану суму можуть нараховуватись лише проценти, передбачені ст. 536 ЦК.

До того ж ст.625 ЦК не застосовується, якщо застосування ст.536 ЦК передбачено за прямою вказівкою в законі як спеціальна міра відповідальності за порушення грошового зобовязання (наприклад в ст. 693 ЦК, про застосування якої покликається позивач).

Факт стягнення авансу на підставі ст. 1212 ЦК не впливає на висновок суду про відмову у стягненні пені, втрат від інфляції і процентів.

Вимоги про стягнення процентів за користування чужими коштами не підлягають задоволенню за таких підстав.

Згідно зі ст.536 ЦК за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Відповідно до ч.2 ст.1214 ЦК України у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу).

Разом з тим, ст. 536 ЦК, ст. 1214, ст. 693 ЦК не встановлюють розмір процентів за користування чужими коштами, а договір, де б міг бути їх розмір визначений, сторонами не був укладений.

Суд не може погодитись з доводами позивача про визначення розміру таких процентів, в розмірі, встановленому ст.625 ЦК (3% річних) та Законом «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань», оскільки ці норми матеріального права регулюють грошові зобовязання, а між сторонами грошового зобовязання не виникло.

Крім того, слід зазначити, що ст. 625 ЦК України розміщена в розд. І Загальні положення про зобовязання книги 5 ЦК України, а тому поширює свою дію на всі зобовязання, якщо інше не передбачено в спеціальних нормах, які регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобовязань. В даному випадку між сторонами договірних зобовязань не виникло.

Також слід врахувати, що ч.3 ст. 693 ЦК на застосування якої посилається позивач, не може бути застосована до вказаних правовідносин,і тому, що проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу нараховуються від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договір, де передбачено момент передачі товару, сплати коштів за товар, сторонами не укладений.

Отже, за обставин, на які посилається позивач, договором, законом або іншим актом цивільного законодавства розмір процентів за користування грошима не передбачено.

Підстав для застосування аналогії закону немає.

Тому в позовних вимогах про стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами на підставі ст. 536 ЦК слід відмовити.

Згідно зі ст.10, ст.11 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як підставу своїх вимог або заперечень. Суд розглядає цивільні справи на підставі доказів сторін.

З урахуванням того, що позивач просить стягнути кошти на підставі норм матеріального права, які регулюють правовідносини щодо грошового зобовязання, але ці норми не можуть бути застосовані в даній справі, оскільки грошового зобовязання між сторонами немає, підстав для застосування інших норм права не встановлено, суд приходить до висновку, що підлягає задоволенню лише вимога позивача про стягнення 47900 грн., в задоволенні решти позовних вимог слід відмовити. В тому числі слід відмовити в стягненні в стягненні з відповідача 37000 грн., переданих особисто ОСОБА_5

Відповідно до ст. 88 ЦК судові витрати понесені позивачем слід задовольнити пропорційно до задоволених вимог, а саме в розмірі 31,96% (49700 грн. х 100 % : 155 493грн.), що становить 496,98 грн. (1555 грн. х 31,96 % : 100 %).

Керуючись ст.ст. 536, 549, 625, 670, 693, 1212, 1214 ЦК України, ст.ст.10, 11, 60, 212-215 ЦПК України, суд

в и р і ш и в:

Позов ОСОБА_1 до СМП «Стара Вижваагробуд» про стягнення заборгованості за несвоєчасне виконання зобовязання задовольнити частково.

Стягнути з СМП «Стара Вижваагробуд» на користь ОСОБА_1 49700 /сорок дев'ять тисяч сімсот/ грн.

У решті позову відмовити.

Стягнути з СМП «Стара Вижваагробуд» на користь ОСОБА_1 496 /чотириста девяносто шість/ грн. 98 коп. судових витрат.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Волинської області через Старовижівський районний суд Волинської області шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня проголошення рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя ОСОБА_7