Ухвала суду № 54171617, 26.11.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"26" листопада 2015 р. м. Київ К/800/26940/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Степашка О.І.

Суддів Островича С.Е.

Федорова М.О.

за участю:

секретаря судового засідання Чайки О.С.

представника відповідача Бідзяна А.К.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Красногвардійському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області

на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 13.11.2013

у справі №804/3718/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Веста-Індастріал»

до Державної податкової інспекції у Красногвардійському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області

про скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Веста-Індастріал» (далі по тексту - позивач, ТОВ «Веста-Індастріал») звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Красногвардійському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області (далі по тексту - відповідач, ДПІ у Красногвардійському районі м. Дніпропетровська ГУ Міндоходів у Дніпропетровській області) про скасування податкових повідомлень-рішень від 23.11.2012 №0000282305, №0000262305, №0000272305.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19.04.2013 у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 13.11.2013 рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нове рішення про задоволення позову.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій зазначено, згідно акту перевірки встановлено порушення позивачем п. 138.2, пп. 138.5.2 п. 138.5, пп. 138.10.5 п. 138.10 ст. 138, п. 141.1 ст. 141 Податкового кодексу України, що призвело до завищення від'ємного значення об'єкта оподаткування за перевіряємий період у 1 кварталі 2012 року у сумі 93861365,00 грн., та порушення пп. 14.1.11 п. 14.1 ст. 14, ст. 192 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету на загальну суму 182258,00 грн. та завищено рядок 24 «залишок від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового кредиту» за перевіряємий період у сумі 192909,00 грн.

На підставі даних порушень відповідачем були прийнятті оскаржуванні податкові повідомлення-рішення.

Стосовно завищення позивачем суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податку на прибуток за перевіряємий період у 1 кварталі 2012 року в розмірі 93861365,00 грн., то слід зазначити наступне

Згідно висновку податкового органу з якими погодився суд першої інстанції, ТОВ «Веста-Індастріал» до складу фінансових витрат сум сплачених відсотків за кредитними угодами у 4 кварталі 2011 року в розмірі 21143875,00 грн. та у 1 кварталі 2012 року в розмірі 21736814,00 грн., у загальному розмірі 42880689,00 грн., які мали бути включені до собівартості кваліфікаційного активу, оскільки, що на створення кваліфікаційного активу позивачем отримані кошти за кредитними угодами, при цьому основні фонди підприємства введені в експлуатацію в 2010 році., а відсотки за кредитними угодами підприємство сплачує по теперішній час, а оскільки кошти за кредитними угодами отримані підприємством безпосередньо для створення кваліфікаційного активу, то капіталізації підлягає вся сума фінансових витрат, пов'язаних із цими кредитами, в тому числі і відсотки, що сплачуються відповідно до укладених угод.

Відповідно до пп. 138.10.5 п. 138.10 ст. 138 та п. 141.1 ст. 141 Податкового кодексу України, до складу інших витрат включаються будь-які витрати, пов'язані з нарахуванням процентів за борговими зобов'язаннями (в тому числі за будь-якими кредитами, позиками, крім фінансових витрат, включених до собівартості кваліфікаційних активів відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку), якщо такі нарахування здійснюються у зв'язку з провадженням господарської діяльності платника податку.

Регулювання фінансових витрат та їх розподіл між витратами періоду та вартістю кваліфікаційного активу проводиться на підставі Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 31 «Фінансові витрати», затвердженого наказом Міністерства Фінансів України від 28.04.2006 №415 (далі по тексту - П(С)БО 31).

Під капіталізацією П(С)БО 31 розуміє включення нарахованих (визнаних) відсотків за запозиченнями, тобто фінансових витрат, до собівартості кваліфікаційного активу. Під останнім розуміють актив, який обов'язково потребує суттєвого часу для його створення. П(С)БО 31 не містить визначення, що саме вважається суттєвим часом, проте Методичні рекомендації з бухгалтерського обліку фінансових витрат, затверджені наказом Міністерства Фінансів України від 01.11.2009 № 1300 (далі по тексту - Методичні рекомендації №1300), визначають його як час, який становить більше, ніж 3 місяці.

Пункт 5 П(С)БО 31 встановлює, що капіталізація фінансових витрат (тобто віднесення процентів пов'язаних із запозиченнями, до собівартості кваліфікаційного активу) застосовується лише до суми тих фінансових витрат, яких можна було б уникнути, якби не здійснювалися витрати на створення кваліфікаційного активу. Пункт 2.3 Методичних рекомендацій №1300 деталізує дану норму, вказуючи, що капіталізація фінансових витрат здійснюється тільки протягом періоду створення кваліфікаційного активу.

У п. 4.1 Методичних рекомендацій №1300 визначено умови, за якими мають діяти підприємства при визначенні суми фінансових витрат, що підлягає капіталізації. Так, серед іншого, для її обчислення необхідно визначитися: чи не скінчився термін створення кваліфікаційного активу у той час, як відсотки за позику підприємство продовжує сплачувати. Відповідно до п. 13 П(С)БО 31, капіталізація фінансових витрат припиняється, якщо створення кваліфікаційного активу завершено.

Таким чином, на капіталізацію фінансових витрат жодним чином не впливає факт погашення або наявності заборгованості за запозиченнями підприємства. Втім головним критерієм включення фінансових витрат до собівартості активу є процес його створення, і, як тільки такий процес завершується, витрати за нарахованими процентами мають визнаватися поточними витратами періоду, а їх капіталізація припиняється. При цьому, судами попередніх інстанцій належним чином не з'ясовано, що кредитні кошти отримані позивачем використовувались безпосередньо для створення кваліфікаційних активів, а не у зв'язку з провадженням господарської діяльності платника податків. Крім того, судам необхідно з'ясувати питання чи підпадають основні фонди позивача, введені в експлуатацію в 2010 році, під визначення кваліфікаційного активу.

Стосовно заниження податкових зобов'язань з податку на додану вартість на загальну суму 375167,00 грн. внаслідок здійснення коригування податкових зобов'язань в зв'язку з поверненням коштів, отриманих на підставі податкових накладних, по яким сплив трирічний строк з моменту виписки, слід зазначити наступне.

Відповідно до п. 192.1 та п. 192.3 ст. 192 Податкового кодексу України, якщо після постачання товарів/послуг здійснюється будь-яка зміна суми компенсації їх вартості, включаючи наступний за постачанням перегляд цін, перерахунок у випадках повернення товарів/послуг особі, яка їх надала, або при поверненні постачальником суми попередньої оплати товарів/послуг, суми податкових зобов'язань та податкового кредиту постачальника та отримувача підлягають відповідному коригуванню. Результат перерахунку податкових зобов'язань і податкового кредиту постачальника та отримувача відображається у складі податкової декларації за звітний податковий період у порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної фінансової політики.

Положення п. 50.1 ст. 50 Податкового кодексу України передбачають, що в разі, коли в майбутніх податкових періодах, з урахуванням визначених строків давності, платник податків самостійно, в тому числі за результатами електронної перевірки, виявляє помилки, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації, крім визначених обмежень, він зобов'язаний надіслати уточнюючий розрахунок до такої податкової декларації за формою чинного на час подання уточнюючого розрахунку.

Платник податків має право не подавати такий розрахунок, якщо відповідні уточнені показники зазначаються ним у складі податкової декларації за будь-який наступний податковий період, протягом якого такі помилки були самостійно, в тому числі за результатами електронної перевірки виявлені. Також платник податків, який самостійно, в тому числі за результатами електронної перевірки, виявляє факт заниження податкового зобов'язання минулих податкових періодів, зобов'язаний, за винятком установлених випадків:

- або надіслати уточнюючий розрахунок і сплатити суму недоплати та штраф у розмірі трьох відсотків від такої суми до подання такого уточнюючого розрахунку;

- або відобразити суму недоплати у складі декларації з цього податку, що подається за податковий період, наступний за періодом, у якому виявлено факт заниження податкового зобов'язання, збільшену на суму штрафу у розмірі п'яти відсотків від такої суми, з відповідним збільшенням загальної суми грошового зобов'язання з цього податку.

Якщо після подачі декларації за звітний період платник податків подає нову декларацію з виправленими показниками до закінчення граничного строку подання декларації за такий самий звітний період, то штрафи, визначені у цьому пункті, не застосовуються.

Таким чином, для правильного вирішення справи судам попередніх інстанцій необхідно було здійснити аналіз звітності позивача з податку на додану вартість для вирішення питання щодо правомірності коригування податкових зобов'язань та дослідити відповідні первинні документи податкового обліку.

Вищевказані обставини та фактичні дані залишилися поза межами дослідження судами першої та апеляційної інстанцій, що, з урахуванням повноважень касаційного суду (які не дають касаційній інстанції права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні), виключає можливість перевірити Вищим адміністративним судом України правильність висновків судів попередніх інстанцій в цілому по суті спору.

Відповідно до п. 2 ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Оскільки, передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, ухвала та постанова у справі підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду першої інстанції необхідно врахувати, що рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального закону і всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір відповідно до норм матеріального права, а обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 221, 223, 227, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Красногвардійському районі м.Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області задовольнити частково.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19.04.2013 та постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 13.11.2013 скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.

овуючий(підпис)О.І. Степашко Судді(підпис)С.Е. Острович (підпис)М.О. Федоров