Постанова № 54167404, 03.12.2015, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" грудня 2015 р. Справа № 917/1837/15

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Пелипенко Н.М., суддя Івакіна В.О. , суддя Камишева Л.М.

при секретарі Пляс Л.Ф.

за участю представників:

позивача - ОСОБА_1, за довіреністю № 48 від 06 листопада 2015 року; ОСОБА_2, за довіреністю № 14 від 05 січня 2015 року;

відповідача - ОСОБА_3, за довіреністю б/н від 05 листопада 2015 року;

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача (вх. № 4932 П/1-6) на рішення господарського суду Полтавської області від 23 вересня 2015 року у справі № 917/1837/15

за позовом Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації Лубнигаз, м. Лубни

до Товариства з обмеженою відповідальністю фірми ТДК, м. Харків

про визнання недійсною третейської угоди та застосування наслідків недійсності нікчемного правочину; скасування рішення та ухвали Постійно діючого третейського суду

ВСТАНОВИЛА:

Позивач звернувся до суду із позовом про визнання недійсною третейської угоди від 16 жовтня 2007 року, укладеної між Товариством з обмеженою відповідальністю фірмою ТДК та Відкритим акціонерним товариством по газопостачанню та газифікації Лубнигаз, та застосування наслідків недійсності нікчемного правочину; скасування рішення Постійно діючого третейського суду при Всеукраїнській організації Український правовий союз від 19 листопада 2007 року у справі № 43/7 за позовом ТОВ фірми ТДК до ВАТ по газопостачанню та газифікації Лубнигаз про визнання договору купівлі-продажу нерухомого майна дійсним та про визнання права власності на нерухоме майно та ухвали Постійно діючого третейського суду при Всеукраїнській організації Український правовий союз від 28 листопада 2007 року у цій же справі третейського суду.

Рішенням Господарського суду Полтавської області від 23 вересня 2015 року у справі № 917/1837/15 (суддя Гетя Н.Г.) в позові відмовлено.

Заяву позивача про збільшення позовних вимог та клопотання позивача про залучення до участі у справі співвідповідача залишені без задоволення. Відмовлено в задоволенні заяви про забезпечення позову.

Позивач з рішенням суду першої інстанції не погодився, подав до Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій просить рішення Господарського суду Полтавської області від 23 вересня 2015 року у цій справі скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі. Позивач вважає, що рішення суду першої інстанції винесено при неповному зясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, при недоведеності обставин, які мають значення для справи та які місцевий господарський суд визнав встановленим. При винесення оскаржуваного рішення судом першої інстанції були порушені як норми матеріального, так і норми процесуального права.

Зокрема, зазначає, що спірна третейська угода не відповідає вимогам цивільного законодавства, а тому є всі підстави для визнання такої угоди недійсною, а відтак і наявні підстави для скасування рішення Постійно діючого третейського суду.

Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу просить відмовити позивачу в задоволенні апеляційної скарги на рішення Господарського суду Полтавської області 23 вересня 2015 року у цій справі (вх. № 15099 від 06.11.2015р.).

Відповідач зазначає, що подана позивачем апеляційна скарга не підлягає задоволенню, оскільки її доводи є безпідставними та необґрунтованими, а рішення суду першої інстанції ухвалене у відповідності до вимог чинного законодавства, враховуючи всі обставини справи, вірно застосовані як норми матеріального, так і норми процесуального права, в повному обсязі зясовані обставини, що мають значення для правильного вирішення господарського спору, надано належну оцінку всім доказам, ґрунтуючись на повному та обєктивному розгляду всіх обставин справи в їх сукупності. Зокрема, зазначає, що допущені в спірній третейській угоді помилки є технічними помилками, які не можуть бути підставами для визнання такої угоди недійсною та застосування наслідків недійсності нікчемного правочину скасування рішення третейського суду від 19 листопада 2007 року та ухвали від 28 листопада 2007 року.

В судовому засіданні від 10 листопада 2015 року позивач надав додаткові письмові пояснення, в який зокрема, зазначає, що місцевий господарський суд при вирішення даного господарського спору не дослідив та не встановив наявність чи відсутність підстав для поновлення строків позовної давності.

В судовому засіданні 10 листопада 2015 року оголошувалась перерва до 19 листопада 2015 року до 11:30 год.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 19 листопада 2015 року розгляд справи відкладався.

27 листопада 2015 року на адресу Харківського апеляційного господарського суду від відповідача надійшли додаткові письмові пояснення з нормативно-правовим обґрунтуванням своєї позиції у справі (вх. № 16017).

Від позивача надійшли додаткові письмові пояснення до апеляційної скарги, де, зокрема, вказує, що саме з квітня 2015 року, коли його представник ознайомився з матеріалами третейської справи, позивачу стало відомо про порушення своїх прав (вх. 16187 від 01.12.2015 р та №16277 від 03.12.2015 р.).

У призначене судове засідання 03 грудня 2015 року представники сторін зявились; представники позивача підтримали апеляційну скаргу, просили її задовольнити, представник відповідача заперечувала проти задоволення апеляційної скарги, просила оскаржуване рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, розглянувши справу відповідно до вимог статті 101 Господарського процесуального кодексу України, вислухавши пояснення представників сторін, перевіривши повноту встановлення місцевим господарським судом обставин, що мають значення для справи та правильність застосування норм матеріального і процесуального права, колегія суддів встановила наступне.

Приймаючи оскаржуване рішення, господарський суд першої інстанції, дослідивши матеріали третейської справи № 43/7, витребуваної у Постійно діючого третейського суду при Всеукраїнській громадській організації «Український правовий союз» виходив з того, що чинним законодавством не передбачено, що третейська угода не може укладатися на майбутнє та визначено, що третейська угода може укладатися у вигляді окремої письмової угоди, враховуючи відзив на позов у третейському суді, в якому одна із сторін підтверджує наявність угоди, а інша сторона проти цього не заперечує, а тому не вбачав підстав для визнання оспорюваної третейської угоди недійсною та застосування наслідків нікчемної угоди, у звязку з чим відмовив в позові.

Колегія суддів не може погодитись з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Як убачається із матеріалів справи, 15 листопада 2007 року між Відкритим акціонерним товариством по газопостачанню та газифікації Лубнигаз (правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації Лубнигаз) (Продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю ТДК (Покупець) укладений договір купівлі-продажу нерухомого майна № 17, відповідно до умов якого, Продавець зобов'язується передати у власність Покупця нерухоме майно, яке зазначено у п. 1.2, а Покупець зобов'язується прийняти майно й оплатити його на умовах даного договору (а.с. 8-9).

Найменування майна, згідно п. 1.2 Договору:

1. Частина будівель та споруд, які знаходяться за адресою: Полтавська область, Пирятинській район, м. Пирятин, вул. Сумська, 16, яка складає: газонаповнюючий склад літ. Б: склад 1 пл. 46,1 кв.м, склад 2 пл. 82,2 кв.м, склад 3 пл. 88,8 кв.м, усього по Б - 217,1 кв.м, резервуари літ. №1, №2, №3, №4, частина огорожі літ. №7, №8 довжиною 253 п.м.;

2. Частина будівель та споруд, які знаходяться за адресою: Полтавська область, м. Лубни, вул. Кононівська 152, яка складає: Б-1: номер частин приміщень 1: склад 1 пл. 69,5 кв.м; номер частин приміщень 2: майстерня 1 пл. 29,7 кв.м., топочна 2 пл. 29,0 кв.м., всього по Б-1 128,2 кв.м., газонаповнюючий склад літ. В-1: склад 1 пл. 71,1 кв.м., склад 2 пл. 141,2 кв.м., склад 3 пл. 129,8 кв.м., склад 4 пл. 7,4 кв.м., всього по В-1 349,5 кв.м.; вбиральня літ. Г, насосна літ Д, водопровідна колонка літ. №1, частина огорожі літ. №2, №5, №9 довжиною 269,1 п.м., частина замощення літ. 1 площею 2571 кв.м., резервуари 4,2 м3 літ. №6, №7, №8, №12, резервуар 50 м3 літ №10, резервуар для пального літ. №11.

Відповідно до п. 3.1. Договору, даний договір набирає сили з моменту його підписання Продавцем і Покупцем і до повного виконання сторонами взятих на себе зобов'язань (а.с.8-9).

Із матеріалів справи свідчить, що цей договір сторони уклали у простій письмовій формі.

На підставі акту прийому-передачі до договору купівлі-продажу нерухомого майна №17 від 15 листопада 2007 року Продавець передав, а Покупець прийняв майно, зазначене у п. 1.2 Договору (а.с. 10).

Між Відкритим акціонерним товариством по газопостачанню та газифікації Лубнигаз та Товариством з обмеженою відповідальністю ТДК укладено третейську угоду, згідно якої всі спори, розбіжності, вимоги або претензії, що виникають з договору купівлі-продажу нерухомого майна №17 від 15 листопада 2007 року, або у звязку з ним або витікають з нього, у тому числі, що стосуються його виконання, порушення, припинення, визнання дійсним або недійсним, спори з визнання права власності на нерухоме майно, що було предметом договору купівлі-продажу нерухомого майна №17 від 15 листопада 2007 року, підлягають вирішенню у Постійно діючому третейському суді при Всеукраїнській громадській організації Український правовий союз у відповідності з його Регламентом. Сторони домовились, що розгляд справи у Постійно діючому третейському суді при Всеукраїнській громадській організації Український правовий союз буде проходити тільки на підставі письмових матеріалів наданих сторонами, без проведення усного слухання і виклику сторін, з покладенням витрат, повязаних з розглядом спору на позивача. Третейській суд складається з одного третейського судді.

Дана третейська угода містить дату її підписання « 16.10.2007 року».

Разом з тим, строк дії цієї третейської угоди сторони обумовили до « 30» січня 2007 року (а.с 11).

16 листопада 2007 року Відповідач звернувся до Постійно діючого третейського суду при Всеукраїнській громадській організації Український правовий союз із позовною заявою про визнання договору купівлі-продажу нерухомості майна дійсним та про визнання права власності на нерухоме майно, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що Продавець (ВАТ по газопостачанню та газифікації Лубнигаз) відмовився від нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу нерухомого майна №17 від 15 листопада 2007 року.

19 листопада 2007 року рішенням Постійно діючого третейського суду при Всеукраїнській громадській організації «Український правовий союз» на підставі третейської угоди від «16» листопада 2007 року (як зазначено в самому рішенні), статей 220, 328 Цивільного кодексу України, закону України «Про третейські суди», Регламенту Постійно діючого третейського суду при Всеукраїнській громадській організації «Український правовий союз» позовні вимоги задоволені. Визнано дійсним укладений між сторонами у письмовій формі договір купівлі-продажу нерухомого майна № 17 від 15 листопада 2007 року.

Визнано за Товариством з обмеженою відповідальністю ТДК право власності на нерухоме майно: частину будівель та споруд, які знаходяться за адресою: Полтавська область, Пирятинській район, м. Пирятин, вул. Сумська, 16, яка складає: газонаповнюючий склад літ. Б: склад 1 пл. 46,1 кв.м, склад 2 пл. 82,2 кв.м, склад 3 пл. 88,8 кв.м, усього по Б - 217,1 кв.м, резервуари літ. №1, №2, №3, №4, частина огорожі літ. №7, №8 довжиною 253 п.м.; та частину будівель та споруд, які знаходяться за адресою: Полтавська область, м. Лубни, вул. Кононівська 152, яка складає: матеріальний склад літ Б-1: номер частин приміщень 1: склад 1 пл. 69,5 кв.м; номер частин приміщень 2: майстерня 1 пл. 29,7 кв.м., топочна 2 пл. 29,0 кв.м., всього по Б-1 128,2 кв.м., газонаповнюючий склад літ. В-1: склад 1 пл. 71,1 кв.м., склад 2 пл. 141,2 кв.м., склад 3 пл. 129,8 кв.м., склад 4 пл. 7,4 кв.м., всього по В-1 349,5 кв.м.; вбиральня літ. Г, насосна літ Д, водопровідна колонка літ. №1, частина огорожі літ. №2, №5, №9 довжиною 269,1 п.м., частина замощення літ. 1 площею 2571 кв.м., резервуари 4,2 м3 літ. №6, №7, №8, №12, резервуар 50 м3 літ №10, резервуар для пального літ. №11 (а.с. 12-15).

Ухвалою Постійно діючого третейського суду від 28 листопада 2007 року у справі №43/7, на підставі висновку від 28 листопада 2007 року № 29/07 спеціаліста - судового експерта ОСОБА_4 за заявою позивача у третейській справі, уточнено резолютивну частину рішення щодо розміру часток обєктів, зокрема: визнано право власності за Товариством з обмеженою відповідальністю ТДК на нерухоме майно: частину будівель та споруд, які знаходяться за адресою: Полтавська область, Пирятинській район, м. Пирятин, вул. Сумська, 16, що складає 568/1000 частин обєкта; визнано право власності за Товариством з обмеженою відповідальністю ТДК на нерухоме майно: частину будівель та споруд, які знаходяться за адресою: Полтавська область, м. Лубни, вул. Кононівська 152, що складає 314/1000 частин обєкта.

Позивач зазначає, що третейська угода, на основі якої розглядався спір, не відповідає вимогам статті 12 Закону України Про третейські суди, адже не є та не може вважатись частиною договору з огляду на те, що: по-перше, вона укладена за місяць до підписання договору і в ній відсутня вказівка про те, що така угода є невід'ємною частиною договору; по-друге, на час укладення договору строк дії третейської угоди вже закінчився (відповідно до п. 3 третейської угоди угода діє до 30 січня 2007 року). Тобто, станом на 16 листопада 2007 року (день прийняття позовної заяви до розгляду Третейським судом) та на 19 листопада 2007 року (день винесення рішення по справі) третейська угода від 16 жовтня 2007 року була нечинною, а тому така третейська угода є нікчемною, що є безумовною підставою для скасування рішення третейського суду.

Аналізуючи матеріали справи, а також наявній в ній докази в їх сукупності, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно частини 2 статті 1 Закону України «Про третейські суди», до третейського суду за угодою сторін може бути переданий будь-який спір, що виникає з цивільних та господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом.

Відповідно до статті 2 цього Закону, третейська угода - це угода сторін про передачу спору на вирішення третейським судом. Статтею 5 Закону визначено, що юридичні та/або фізичні особи мають право передати на розгляд третейського суду будь-який спір, який виникає з цивільних чи господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом. Спір може бути переданий на розгляд третейського суду за наявності між сторонами третейської угоди, яка відповідає вимогам цього Закону.

Частиною 1 статті 12 Закону України «Про третейські суди» визначено, що третейська угода може бути укладена у вигляді третейського застереження в договорі, контракті або у вигляді окремої письмової угоди.

Третейська угода укладається у письмовій формі. Третейська угода вважається укладеною, якщо вона підписана сторонами чи укладена шляхом обміну листами, повідомленнями по телетайпу, телеграфу або з використанням засобів електронного чи іншого зв'язку, що забезпечує фіксацію такої угоди, або шляхом направлення відзиву на позов, в якому одна із сторін підтверджує наявність угоди, а інша сторона проти цього не заперечує.

У разі недодержання правил, передбачених цією статтею (ч.ч. 1, 4, 6 статті 12 Закону), третейська угода є недійсною.

Як зазначив Верховний Суд України в узагальненнях судової практики застосування судами Закону України «Про третейські суди» від 11 лютого 2009 року, третейська угода є підставою для передачі спору на розгляд третейського суду, а в деяких випадках - і підставою для створення та діяльності такого суду.

Таким чином, належність форми і змісту третейської угоди, наявність у ній всіх істотних умов, передбачених законом, є первинною та обов'язковою умовою правомірності третейського розгляду, а відтак - і третейського рішення.

Розглядаючи будь-яке питання, пов'язане з діяльністю третейського суду, суду перш за все необхідно перевірити наявність укладеної сторонами належним чином третейської угоди, відповідність її форми та змісту встановленим вимогам, оскільки грубі недоліки третейської угоди, наявної у матеріалах справи, в цілому дають підстави для сумнівів у правомірності третейського розгляду і законності рішення третейського суду.

Слід зазначити, що третейська угода є різновидом цивільно-правового правочину, тому вона має відповідати вимогам, встановленим цивільним законодавством.

Підставою недійсності правочину згідно статті 215 Цивільного кодексу України є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Тобто, вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину. Отже, вирішуючи спори про визнання договорів недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання договорів недійсними на момент їх укладення, при цьому, відповідність чи невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Аналізуючи умови третейської угоди, колегія суддів зазначає, що угода містить суперечливі дані, що дає підстави вважати про невідповідність третейської угоди вимогам цивільного законодавства.

Як уже було зазначено в цій постанові, зі змісту третейської угоди, яка знаходиться в матеріалах справи вбачається, що ця угода укладена сторонами 16 жовтня 2007 року. Третейська угода набирає чинності з моменту її підписання сторонами і діє до 30 січня 2007 року.

У відповідності до частини 5 статті 12 закону України «Про третейські суди» третейська угода має містити, зокрема, дату укладення угоди.

Цивільним законодавством України передбачено, що строк і термін можуть бути визначені правочином або рішенням суду. Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обовязки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення.

Сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення.

Місцевий господарський суд, досліджуючи третейську угоду, дійшов висновку щодо допущеної технічної описки в угоді щодо дати терміну її дії.

Проте, з яких саме міркувань суд першої інстанції дійшов до такого висновку, в оскаржуваному рішенні господарського суду не зазначено.

Як розяснив Вищий господарський суд в постанові Пленуму № 6 від 23 березня 2012 року «Про судове рішення» рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального та процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто зясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Судом першої інстанції не встановлено, в чому саме полягала технічна помилка, яка описка мала місце, в судовому засіданні не встановлено дійсного строку цієї угоди.

Отже, розглядаючи третейську справу Постійно діючий третейський суд виніс рішення від 19 листопада 2007 року на підставі третейської угоди, яка припинила свою дію.

Посилання місцевого господарського суду на те, що в матеріалах третейської справи міститься відзив на позовну заяву від 19 листопада 2007 року ВАТ по газопостачанню та газифікації Лубнигаз про те, що підприємство не заперечує проти розгляду справи третейським суддею Постійно діючого третейського суду при Всеукраїнській громадській організації «Український правовий союз за відсутності представника ВАТ «Лубнигаз», який свідчить про укладення третейської угоди та про підтвердження однієї із сторін про наявність такої угоди, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки предметом позовних вимог є визнання третейської угоди недійсною, а не укладеною.

Враховуючи встановлені вади форми правочину, з якими закон пов'язує визнання договорів недійсними на момент їх укладення, колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про визнання третейської угоди від 16 жовтня 2007 року недійсною.

Відповідно до ч. 1, 2 статті 51 Закону України "Про третейські суди", рішення третейського суду є остаточним і оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених цим законом. Рішення третейського суду може бути оскаржене сторонами, третіми особами, а також особами, які не брали участі у справі, у разі якщо третейський суд вирішив питання про їх права і обов'язки у випадках, передбачених цим законом, до компетентного суду відповідно до встановлених законом підвідомчості та підсудності справ. Аналогічна правова норма закріплена в ч. 1 статті 122-1 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з ч. 3 статті 51 Закону України "Про третейські суди", рішення третейського суду може бути оскаржене та скасоване лише з таких підстав:

1) справа, по якій прийнято рішення третейського суду, не підвідомча третейському суду відповідно до закону;

2) рішення третейського суду прийнято у спорі, не передбаченому третейською угодою, або цим рішенням вирішені питання, які виходять за межі третейської угоди. Якщо рішенням третейського суду вирішені питання, які виходять за межі третейської угоди, то скасовано може бути лише ту частину рішення, що стосується питань, які виходять за межі третейської угоди;

3) третейську угоду визнано недійсною компетентним судом;

4) склад третейського суду, яким прийнято рішення, не відповідав вимогам ст.ст. 16 - 19 цього закону;

5) третейський суд вирішив питання про права і обов'язки осіб, які не брали участь у справі.

Вказані підстави для скасування рішення третейського суду також викладені в ч. 2 статті 122-5 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з ч.ч. 1, 3, 4 статті 122-4 Господарського процесуального кодексу України, справа про оскарження рішення третейського суду розглядається суддею одноособово протягом одного місяця з дня надходження до господарського суду заяви про скасування рішення третейського суду. При розгляді справи в судовому засіданні господарський суд встановлює наявність або відсутність підстав для скасування рішення третейського суду. Господарський суд не обмежений доводами заяви про скасування рішення третейського суду, якщо під час розгляду справи буде встановлено підстави для скасування рішення третейського суду, визначені статтею 122-5 цього кодексу. Справа розглядається господарським судом за правилами, встановленими для розгляду справи судом першої інстанції, з особливостями, встановленими цим розділом.

Як передбачено в п. 6.1.8 постанови Пленум Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", у судовому розгляді заяви про скасування рішення третейського суду господарський суд з'ясовує компетенцію третейського суду щодо вирішення спору між сторонами відповідно до укладеної ними третейської угоди, перевіряє відповідність заяви підставам для скасування рішення третейського суду, передбаченим Законом та ГПК. Якщо господарський суд встановить наявність інших підстав для скасування такого рішення, ніж ті, які наведено в заяві, то він з урахуванням припису частини четвертої статті 122-4 ГПК скасовує рішення третейського суду з підстави (підстав), передбаченої названим Кодексом.

Враховуючи визнання третейської угоди від 16 жовтня 2007 року компетентним судом недійсною, то колегія суддів дійшла висновку про наявність законних підстав для задоволення позовної вимоги про скасування рішення третейського суду від 19 листопада 2007 року на підставі п. 3 ч. 3 статті 51 Закону України «Про третейські суди» та п. 3 ч. 2 статті 122-5 Господарського процесуального кодексу України.

Як уже було зазначено в цій постанові, Постійно діючим третейським судом при Всеукраїнській громадській організації Український правовий союз 19 листопада 2015 року прийнято рішення у справі № 43/7 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма «ТДК» до Відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Лубнигаз» про визнання договору купівлі-продажу нерухомого майна дійсним та про визнання права власності на нерухоме майно, яким позовну заяву задоволено повністю.

Вказане рішення обґрунтоване тим, що договір купівлі-продажу, укладений між сторонами у справі не був нотаріального посвідчений у звязку з ухиленням відповідача ВАТ по газопостачанню та газифікації «Лубнигаз» від його нотаріального посвідчення, так як між сторонами не досягнуто згоди щодо розподілу нотаріальних витрат за таке посвідчення. На підставі статей 220, 657 Цивільного кодексу України визнав договір купівлі-продажу нерухомого майна від 15 листопада 2007 року № 15 укладеним та визнано право власності за ТОВ Фірма «ТДК» на нерухоме майно, визначене в п. 1.2. договору купівлі-продажу нерухомого майна № 17 від 15 листопада 2007 року.

При цьому, третейським судом розглянуто третейську справу № 43/7 на підставі неіснуючої між позивачем та відповідачем третейської угоди від 16 листопада 2007 року, що також є підставою для скасування рішення третейського суду у відповідності до п. 2 ч. 3 статті 51 Закону України «Про третейські суди» та п. 2 ч. 2 статті 122-5 Господарського процесуального кодексу України (рішення третейського суду може бути скасовано у разі, воно прийнято у спорі, не передбаченому третейською угодою.

Після винесення рішення, третейським судом було постановлено ухвалу від 28 листопада 2007 року, в якій резолютивна частина рішення викладена фактично у новій редакції щодо зазначення часток спірного нерухомого майна (а.с. 16).

Відповідно до статті 49 Закону України «Про третейські суди» третейський суд у тому ж складі, з власної ініціативи або за заявою сторони третейського розгляду, може виправити у рішенні описки, арифметичні помилки або будь-які інші неточності, про що виноситься ухвала, яка є складовою частиною рішення.

З резолютивної частини ухвали від 28 листопада 2007 року вбачається, що на відміну від тексту рішення, у новій редакції з'явились частки спірного майна, тобто третейський суд фактично ухвалив нове рішення, додавши до нього факти, які не були предметом позовних вимог та дослідження під час судового засідання.

У звязку з зазначеним, ухвала Постійно діючого третейського суду при Всеукраїнській громадській організації «Український правовий союз» від 28 листопада 2007 року у справі № 43/7 підлягає скасуванню.

Колегія суддів вважає за потрібне також зазначити, що згідно частини другої статті 46 Закону України «Про третейські суди» рішення постійно діючого третейського суду скріплюється підписом керівника та круглою печаткою юридичної особи - засновника цього третейського суду. Підписи третейських суддів третейського суду для вирішення конкретного спору на рішенні третейського суду посвідчуються нотаріально.

Матеріали справи не містять нотаріального посвідчення підпису третейського судді на рішенні третейського суду.

Щодо позовної давності, колегія суддів зазначає наступне.

Строки оскарження рішення третейського суду, передбачені Законом України «Про третейські суди» та частиною другою статті 122-1 Господарського процесуального кодексу України, є процесуальними і за заявою особи, яка звернулася до господарського суду, можуть бути поновлені.

З урахуванням частини першої статті 53 Господарського процесуального кодексу України підставою для такого поновлення є поважна причина (причини) пропуску строку, наявність якої обґрунтовується заявником.

Як убачається із матеріалів справи, ухвалою Господарського суду Полтавської області від 28 серпня 2015 року у цій справі, суд першої інстанції правомірно поновив строк на оскарження рішення третейського суду як пропущений з поважних причин.

Відповідно до частини 5 статті 267 Цивільного кодексу України, якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

В пункті 2.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" зазначено, що позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п'ятої статті 267 Цивільного кодексу України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску позовної давності.

Питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об'єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини.

В пункті 1.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" передбачено, що позовна давність, за визначенням статті 256 Цивільного кодексу України - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно статті 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частиною першою статті 261 Цивільного кодексу України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Положеннями статті 267 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

З додаткових письмових пояснень до апеляційної скарги вбачається, що 11 лютого 2015 року юрисконсультом позивача виявлено копію договору купівлі-продажу нерухомого майна № 17 від 15 листопада 2007 року, укладеного між ВАТ «Лубнигаз» та ТОВ фірма «ТДК» , про що повідомлено службовою запискою від 11 лютого 2015 року керівника товариства та про те, що є підстави вважати вказаний договір купівлі-продажу нерухомого майна таким, що не відповідає вимогам статті 657 Цивільного кодексу України (а.с. 197).

Генеральним директором ПАТ «Лубнигаз» ОСОБА_5 наказом № 49-В від 23 лютого 2015 року створено комісію для проведення огляду будівель, які вказані в договорі купівлі-продажу нерухомого майна № 17 від 15 листопада 2007 року (а.с.198).

24 лютого 2015 року членами комісії проведено огляд будівель за адресами: Полтавська обл., м. Лубни, вул. Кононівська, 152 літ. Б-1 та В-1 та Полтавська обл., м. Пирятин, вул. Сумська, 16 літ. Б, про що складено відповідний акт від 24 лютого 2015 року (а.с. 199).

Позивач звернувся із клопотанням (вих. № 906 від 01 квітня 2015 року) до Постійно діючого третейського суду при Всеукраїнській громадській організації «Український правовий союз» про ознайомлення з матеріалами справи № 43/7 (а.с. 200).

Після ознайомлення з матеріалами третейської справи, позивач у травні 2015 року звернувся до Господарського суду Полтавської області до відповідача - ТОВ фірма «ТДК» з позовними вимогами про визнання недійсною (нікчемною) третейської угоди та скасування рішення третейського суду (а.с. 208).

Ухвалою Господарського суду Полтавської області від 04 серпня 2015 року у справі № 917/1046/15 позов ПАТ по газопостачанню та газифікації «Лубнигаз» залишений без розгляду на підставі п. 5 ч. 1 статті 81 Господарського процесуального кодексу України, у звязку із не наданням позивачем витребуваних судом документів (а.с.209).

У серпні 2015 року позивач повторно звернувся до господарського суду з позовними вимогами, які є предметом апеляційного оскарження, що свідчить про те, що, дізнавшись у квітні 2015 року про порушення своїх прав, позивач прийняв міри для їх захисту та відновлення.

Судова колегія також зазначає, що саме позивач є користувачем земельних ділянок за адресами: Полтавська область, м. Лубни, вул. Кононівська, 152, та Полтавська область, м. Пирятин, вул. Сумська, 16, на яких розташоване спірне нерухоме майно. Позивач має право постійного користування обома земельними ділянками, що підтверджується відповідними Державними актами на право постійного користування (а.с. 201-207).

Позивач до теперішнього часу у повному обсязі та в строк сплачує земельний податок за вказані земельні ділянки, що підтверджується довідками Лубенської об'єднаної Державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Полтавській області про відсутність заборгованості з даного виду податків (а.с. 210, 211).

Колегія суддів враховує той факт, що зазначені вище факти не були предметом дослідження в суді першої інстанції, проте, у відповідності до частини першої статті 101 Господарського процесуального кодексу України, приймаються судовою колегією, оскільки скаржником обґрунтована неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Оскільки рішення суду повинно призводити до ефективного поновлення порушеного права, колегія суддів дійшла висновку про задоволення позовних вимог в частині визнання недійсної угоди та скасування рішення третейського суду.

Щодо вимоги позивача про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину, то судова колегія зазначає, що така вимога не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Як свідчить із матеріалів справи, в процесі розгляду справи в суді першої інстанції, місцевий господарський суд відмовив позивачу в задоволенні заяви про збільшення позовних вимог (заява на а.с. 60), у клопотанні про залучення до участі у справі співвідповідача (а.с. 53-54), а також відмовив у задоволенні заяви про забезпечення позову шляхом накладення заборони ПП «Лубнипропансервіс» відчужувати нерухоме майно (клопотання на а.с. 47-48), яке є предметом спірної третейської угоди та предметом розгляду третейського суду.

Суд першої інстанції правомірно відмовив у задоволенні заяви про збільшення позовних вимог, оскільки позивачем фактично поданий інший позов, а відмова у задоволенні заяви про збільшення позовних вимог не позбавляє позивача права звернутись з такими вимогами з окремим позовом до господарського суду.

Враховуючи, що вимоги про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину не були предметом розгляду у суді першої інстанції, то суд апеляційної інстанції такі вимоги не розглядає відповідно до приписів частини 3 статті 101 Господарського процесуального кодексу України.

У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

З урахуванням вищенаведеної правової позиції, місцевий господарський суд підставно відмовив у задоволенні заяви про вжиття заходів до забезпечення позову, у звязку із її недоведеністю та необґрунтованістю.

Щодо залучення до участі у справі співвідповідача, то колегія суддів вважає, що ПП ««Лубнипропансервіс» не є стороною у спірній третейській угоді, не є стороною у третейському спорі при розгляді третейським судом справи № 43/7, а тому підстави для залучення до участі у справі в якості співвідповідача це підприємство, відсутні, про що вірно зазначив суд першої інстанції.

Відповідно до частини 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Частинами 1-2 статті 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Надаючи правову оцінку всім обставинам справи у їх сукупності, що відповідає приписам частин 1, 2 статті 101 Господарського процесуального кодексу України, за якими, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу та не звязаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги.

З огляду на викладене, враховуючи, що при прийнятті оскаржуваного рішення, місцевий господарський суд неповно зясував обставини справи та не вірно застосував норми матеріального права, судове рішення підлягає скасуванню.

Враховуючи часткове задоволення апеляційної скарги, скасування рішення суду першої інстанції та задоволення двох позовних вимог позивача немайнового характеру: про визнання недійсною угоди та скасування рішення третейського суду, з відповідача на користь позивача, у відповідності до ч. 4 статті 49 Господарського процесуального кодексу України, підлягає стягненню судовий збір за подання до господарського суду позову у розмірі 2436,00 грн. (1218,00грн. +1218,00 грн.) та за апеляційну скаргу в сумі 2679,60 грн. (1339,80 грн. + 1339,80 грн.).

Керуючись статтями 99, 101, пунктом 2 статті 103, пунктами 1, 2 частини першої статті 104, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія

ПОСТАНОВИЛА :

Апеляційну скаргу позивача задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Полтавської області від 23 вересня 2015 року у справі № 917/1837/15 скасувати.

Прийняти нове рішення, яким позов задовольнити частково.

Визнати недійсною третейську угоду від 16 жовтня 2007 року, укладену між Товариством з обмеженою відповідальністю фірмою ТДК та Відкритим акціонерним товариством по газопостачанню та газифікації Лубнигаз.

Скасувати рішення Постійно діючого третейського суду при Всеукраїнській організації Український правовий союз від 19 листопада 2007 року у справі № 43/7 за позовом ТОВ фірми ТДК до ВАТ по газопостачанню та газифікації Лубнигаз про визнання договору купівлі-продажу нерухомого майна №17 від 15 листопада 2007 року дійсним та про визнання права власності на нерухоме майно.

Скасувати ухвалу Постійно діючого третейського суду при Всеукраїнській організації Український правовий союз від 28 листопада 2007 року у справі 43/7 за позовом ТОВ фірми ТДК до ВАТ по газопостачанню та газифікації Лубнигаз про визнання договору купівлі-продажу нерухомого майна №17 від 15 листопада 2007 року дійсним та про визнання права власності на нерухоме майно.

Позов в частині застосування наслідків недійсності нікчемного правочину залишити без задоволення.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю фірмою ТДК (ідентифікаційний код юридичної особи 32796917) на користь Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Лубнигаз» (ідентифікаційний код юридичної особи 05524713) судовий збір за подання позовної заяви у сумі 2436,00 грн. та за апеляційну скаргу у розмірі 2679,60 грн.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцятиденного строку.

Повна постанова складена 08.12.2015р.

Головуючий суддя Пелипенко Н.М.

Суддя Івакіна В.О.

Суддя Камишева Л.М.