Рішення № 54166552, 10.11.2015, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.11.2015Справа №910/27146/15

За позовомКомунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація" До Приватного акціонерного товариства "Телесистеми України" Простягнення 64 492,69 грн. Суддя Мандриченко О.В.

Представники:

Від позивача: Лялюк Л.В., представник за довіреністю № 155/1/11-3784 від 03.07.2015р.; Від відповідача: : не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Комунальне підприємство "Київжитлоспецексплуатація" звернулося до суду з позовом про стягнення з Приватного акціонерного товариства "Телесистеми України" 40 720,55 грн. заборгованості за договором про встановлення сервітуту, 1 145,43 грн. 3 % річних, 17 827,97 грн. інфляційний втрат, 4 798,74 грн. пені.

Провадження у справі за вказаними вимогами було порушено ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.10.2015 № 910/27146/15, яку призначено до розгляду на 10.11.2015.

У судове засідання, призначене на 10.11.2015, відповідач уповноваженого представника не направив, хоча належним чином повідомлявся про дату, час і місце розгляду справи, вимоги ухвали у справі № 910/27146/15 не виконав, відзиву на позовну заяву не надав, заявлені вимоги не оспорив. Враховуючи вищенаведене, приймаючи до уваги обмеженість процесуальних строків вирішення спору та відповідно до положень ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами, що містять достатньо відомостей про взаємовідносини сторін.

У ході розгляду спору по суті представник позивача заявлені вимоги підтримав та просив позов задовольнити, вказуючи прострочення відповідача та відсутність будь-яких законних підстав за яких Приватне акціонерне товариство "Телесистеми України" може не виконувати свої зобов'язання.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, заслухавши пояснення представника, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Комунальне підприємство "Київжитлоспецексплуатація" та Приватне акціонерне товариство "Телесистеми України" 02.01.2013 уклали договір про встановлення сервітуту № 1, предметом якого було визначено обмежене право користування сервітуарієм (відповідач у справі) об'єктами розміщення, а саме: частиною дахів та/або технічних приміщень будівель комунальної власності по вул. Симиренка, 10 у м. Києві виключно для розміщення обладнання базових станцій стільникового зв'язку, антенно-фідерних пристроїв та телекомунікаційного обладнання, у визначеному сторонами місці згідно зі схемами розміщення, що є додатками до договору.

31.12.2013 додатковою угодою № 1 до даного договору сторонами внесено зміни, зокрема, було передбачено що предметом договору є обмежене право користування сервітуарієм частиною даху будівлі комунальної власності.

У п. 1.3 договору сторони визначили, що об'єкти розміщення надаються лише для фактичного розміщення обладнання і договір не несе дозвільного характеру цільового використання сервітуарієм свого обладнання.

На виконання умов п. 2.1 щодо початку використання об'єктів розміщення сторони склали і підписали акт готовності від 02.01.2013, що був оформлени й як додаток № 3 до договору.

Згідно з п. 3.1 договору сервітуарій зобов'язується вносити плату за використання об'єктів розміщення та інші платежі, визначені договором.

Загальний обсяг плати в місяць за договором становить 10 680,14 грн. (п. 3.2), що вноситься до 15 числа поточного місяця і нарахування якої починається з дати, вказаної в акті готовності та припиняється з дня підписання акту повернення об'єкту розміщення.

Строк дії договору було встановлено у п. 9.1 до 31.12.2013, а додатковою угодою від 31.12.2013 № 1 змінено на 31.12.2014.

Матеріалами справи підтверджується, що 31.12.2014 сторонами було підписано акт припинення користування майном за договором про встановлення сервітуту, яким підтверджено сервітуарієм позивачу об'єкту розміщення у задовільному стані.

За твердженнями позивача, відповідачем було допущено порушення грошових зобов'язань за договором, адже у 2014 року останній несвоєчасно та не у повному обсязі вносив плату за користування об'єктами розміщення, зокрема, неоплаченими є частково вересень (8 680,13 грн.) і повністю жовтень, листопад, грудень 2014 року в сумі 40 720,55 грн.

Як вказується у позовній заяві, у вересні 2015 року позивач направив відповідачу претензію від 08.09.2015 про сплату 40 720,55 грн. боргу, нарахувань за ст. 625 Цивільного кодексу України та пені. До матеріалів справи доказів направлення та/або вручення відповідачу даної претензії приєднано не було.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків. Цивільні права і обов'язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного Кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться і в Господарському кодексі України. Так, відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Приписами ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України встановлено, що в силу зобов'язання одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно із ч. 1 ст. 67 Господарського кодексу України відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями і громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів.

Частиною 1 ст. 401 Цивільного кодексу України визначено, що право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.

Особа, яка користується сервітутом, зобов'язана вносити плату за користування майном, якщо інше не встановлено договором, законом, заповітом або рішенням суду (ч. 3 ст. 403 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

В силу ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з ч. 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Станом на час розгляду справи відповідач, який належним чином повідомлявся про дату, час і місце розгляду справи, не подав суду фактичних даних, якими підтверджується відсутність заявленої до стягнення заборгованості і належне та своєчасне виконання грошових зобов'язань за договором за спірний період або ж будь-яких інших доказів на спростування обставин, покладених позивачем в основу позову, а тому, враховуючи все вищевикладене, позовні вимоги про стягнення 40 720,55 грн. основного боргу за договором від 02.01.2013 № 1 визнаються доведеними і обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Крім суми основного боргу, позивач також просив стягнути з відповідача

- 4 798,74 грн. договірної неустойки в вигляді пені за прострочення внесення за листопад 2014 року (з 16.11.2014 по 15.05.2015) та за грудень 2014 року (з 16.12.2014 по 15.06.2015);

- 1 145,43 грн. 3 % річних за прострочення з 16.09.2014 по 30.09.2015 за кожен місяць прострочення;

- 17 827,97 грн. інфляційної складової боргу з 01.10.2014 по 31.08.2015 за кожен місяць прострочення.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; сплата неустойки (ст. 611).

Згідно з ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Частиною 1 ст. 216 Господарського кодексу України передбачено господарсько-правову відповідальність учасників господарських відносин, яку останні несуть за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Господарськими санкціями ст. 217 Господарського кодексу України визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки, як-то відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Штрафні санкції визначаються ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України як господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

У п. 6.2 договору сторони погодили, що за несвоєчасне перерахування плати за послуги, сервітуарій сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.

Зважаючи на встановлення судом факту прострочення відповідача у правовідносинах з позивачем за договором від 02.01.2013 № 1, з огляду на умови даного договору та враховуючи дію наведених приписів законодавства, заявлені вимоги видаються правомірними і обґрунтованими, а також такими, що підлягають задоволенню відповідно до розрахунку позивача, що перевірений судом та приймається як належний

Норми ч. 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України встановлюють обов'язок кожної сторона довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідач заявлені вимоги не спростував та не оспорив.

Отже, виходячи з вищезазначеного, позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню повністю.

Згідно зі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на відповідача.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 32-38 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Телесистеми України" (02154, м. Київ, бульв. Русанівський, 7, ідентифікаційний код 22599262) на користь Комунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація" (01034, м. Київ, вул. Володимирська, 51-а, ідентифікаційний код 03366500) 40 720 (сорок тисяч сімсот двадцять) грн. 55 коп. боргу, 17 827 (сімнадцять тисяч вісімсот двадцять сім) грн. 97 коп. інфляційної складової боргу, 1 145 (одну тисячу сто сорок п'ять) грн. 43 коп. 3 % річних, 4 798 (чотири тисячі сімсот дев'яносто вісім) грн. 74 коп. пені та 1 218 (одну тисячу двісті вісімнадцять) грн. судового збору.

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

4. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя О.В. Мандриченко Дата складання рішення 26.11.2015 р.