Постанова № 54158727, 07.12.2015, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

07 грудня 2015 р. № 820/11224/15

Харківський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого - судді Самойлової В.В.

за участю секретаря судового засідання - Таранової О.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "ГРАНД МАРИН" до Дергачівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Харківській області про скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

ТОВ "ГРАНД МАРИН" звернулось до належного суду з адміністративним позовом, в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просить скасувати податкові повідомлення-рішення Дергачівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Харківській області від 02.07.2015 року № НОМЕР_1, №0000302202 та № НОМЕР_2, від 28.08.2015 року № НОМЕР_3, прийняті відносно нього.

Позивач обґрунтовує свої вимоги наступним чином.

Так, він посилається на те, що при проведенні перевірки податковим органом та при оформленні її результатів мало місце не дотримання вимог податкового законодавства, висновки акту перевірки базуються на припущеннях і не підтверджуються об'єктивними даними, а оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті з порушенням норм діючого законодавства України, що є підставою для їх скасування.

В судовому засіданні представники позивача за довіреністю ОСОБА_1, позовні вимоги підтримала в повному обсязі та просила їх задовольнити.

Представник відповідача за довіреністю ОСОБА_2 проти позову заперечувала, посилаючись на те, що під час проведення вказаної перевірки та складанню акту перевірки фахівці відповідного податкового органу діяли згідно до вимог чинного податкового законодавства, а прийняті за результатами перевірки рішення є законними, у зв'язку з тим, що у складеному за результатами перевірки акті були зафіксовані порушення вимог податкового законодавства, за що згідно до Податкового кодексу України позивачу були визначені відповідні податкові зобов'язання на підставі оскаржуваних рішень.

Заслухавши представників сторін, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд вважає, що позов підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Встановлено, що фахівцями Дергачівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Харківській області була проведена документальна планова виїзна перевірка ТОВ "ГРАНД МАРИН" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2013 р. по 31.12.2014 р., за результатами якої 11.06.2015 р. був складений акт за № 701/20-11-22-01/3162468, де були зафіксовані порушення вимог податкового законодавства, а саме:

- перевіркою повноти визначення витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування ТОВ "Гранд Марин" за період з 01.01.2013 р. по 31.12.2014 р. встановлено їх завищення у сумі 6470075 грн., в т.ч. за 2013 р. у сумі 3753944 грн., 2014 р. у сумі 2716131 грн. за рахунок порушення п.44.1. ст.44, п. 138.2 ст. 138, п. 14.1.36 ст. 14. п. 138.4. ст. 138, п. 141.1 ст. 141, п. 14.1.27 ст. 14;

- перевіркою повноти визначення об'єкта оподаткування за період з 01.01.2013 р. по 31.12.2014 р. встановлено його заниження у сумі 6470075 грн., в т.ч. за 2013 р. у сумі 3753944 грн., за 2014 р. у сумі 2716131 грн.;

- перевіркою повноти визначення податку на прибуток за період з 31.12.2013 р. встановлено його заниження всього у сумі 713249 грн. та зменшено від'ємне значення об'єкту оподаткування на 2716131 грн., за період з 01.01.2014 р. по 31.12.2014 р.;

- п.44.1 ст.44, ст.185, ст.186, п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3. п. 198.6. ст. 198 ПКУ встановлено завищення за серпень 2014 року на суму 400 грн., в результаті чого завищено залишок від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду за грудень 2014 року в сумі 400 грн.;

- ст. 2 Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" в частині несвоєчасного надходження на територію України та у власність підприємства імпортної продукції у розмірі 418.6 доларів США по імпортному контракту № МТ 01- від 05.12.2014 року - із затримкою на 14 календарних днів;

- в порушення п.п.1762 "б" п.176.2 ст.176 Податкового кодексу України перевіркою встановлено що у перевіряємому періоді підприємством були допущені помилки у податкових розрахунках за формою ІДФ, про що надійшли повідомлення з ЦБД ДРФО;

- відповідно до п.1 Указу Президента України "Про застосування штрафних санкцій за порушення норм регулювання обігу готівки" № 436/95-ВР від 12.06.1995 р. за порушення вимог п. 2.8 глави 2, п. 3.5 глави 3, п.7.23 глави 7 Положення № 637 застосовуються штрафні (фінансові) санкції у вигляді штрафу:

- за перевищення встановлених лімітів залишку готівки в касах - у двократному розмірі сум виявленої понадлімітної готівки за кожний день, а саме: 130464,24*2=260928,48 грн.

За наслідками вказаного акту перевірки відповідачем стосовно позивача були прийняті податкові повідомлення-рішення: від 02.07.2015 року №0000292202, №0000302202 та №0000312202, від 28.08.2015 року № НОМЕР_3.

Із зазначеними рішеннями суб'єкта владних повноважень суд не погоджується, виходячи з наступного.

Так, відповідно до вимог статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, де передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В даному випадку відповідач не надав належних доказів правомірності оскаржуваних рішень, оскільки, як вбачається з наявних письмових доказів факти вказаних порушень позивачем вимог податкового законодавства не знайшли свого підтвердження при судовому розгляді та спростовуються наступним.

Так, в мотивувальній частині акту даної перевірки зазначається, що сума витрат підприємства у загальному розмірі 6470075 грн. не пов'язана з його господарською діяльністю та складається із двох епізодів, а саме:

- продажем продукції власного виробництва за ціною, що нижче її собівартості у сумі 779 815,95 грн.;

- сплаті відсотків за договором позики з фінансовою установою (КУА) у розмірі, що більше, ніж середньостатистичні відсоткові ставки комерційних банків на загальну суму за весь період перевірки - 5 689 858,7 грн.

Суд зазначає, що для розрахунку сум завищення витрат у розмірі 154 639,9 грн., наведені дані (стор.9 Акту) щодо продажу готової продукції (човнів та комплектуючих до них) за вересень 2013 року, тоді як період перевірки, згідно з наказом від 07.04.2015 р. № 110 визначений з 01 жовтня 2013 по 31 грудня 2014 року.

Згідно з положеннями п. 3, 4 розділу І Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 22.12.2010 р. N 984 (далі - Порядок N984), акт - службовий документ, який підтверджує факт проведення документальної перевірки фінансово-господарської діяльності платника податків і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

П.6.2. Порядку передбачено, що виявлені порушення податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, відображаються у гривнях у розрізі податків та зборів з розбивкою за роками та податковими періодами у межах періоду, що перевіряється.

Так, згідно п.83.1 ст. 83 Податкового кодексу України для посадових осіб органів державної податкової служби під час проведення перевірок підставами для висновків є:

- 83.1.1. документи, визначені цим Кодексом;

- 83.1.2. податкова інформація;

- 83.1.3. експертні висновки;

- 83.1.4. судові рішення;

- 83.1.6. інші матеріали, отримані в порядку та у спосіб, передбачені цим Кодексом або іншими законами, контроль за дотриманням яких покладений на органи державної податкової служби.

Однак, викладені в акті перевірки судження відповідача не ґрунтуються на жодному з визначених ст. 83 Податкового кодексу України джерел.

Підпунктом 14.1.36 ПКУ визначено, що господарська діяльність - це діяльність особи, яка пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу.

Так, під собівартістю реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг із метою оподаткування слід розуміти витрати, що прямо пов'язані з виробництвом та/або придбанням реалізованих протягом звітного податкового періоду товарів, виконаних робіт, наданих послуг, які визначаються відповідно до П(С)БО, що застосовуються в частині, яка не суперечить нормам ПКУ (пп. 14.1.228 ПКУ).

При цьому собівартість придбаних і реалізованих товарів формується за правилами п. 138.6 ПКУ (у редакції до 01.01.2015 р.)

Отже, чинний ПКУ пов'язує господарську діяльність з метою у вигляді саме доходу, а не прибутку. Згідно з підпунктом 14.1.27 ПКУ, витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Водночас перелічені норми ПКУ не містять обмежень стосовно формування витрат на виготовлення чи придбання реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг залежно від розміру доходу від їх реалізації. Також відсутня вимога коригувати витрати у випадку реалізації товарів (робіт, послуг) за ціною нижче собівартості. Тобто собівартість товарів (робіт, послуг) включають до витрат із метою визначення оподатковуваного прибутку в повному обсязі.

Отже, метою господарської діяльності є отримання саме доходу, а не прибутку. А доходом, як вже було зазначено, є збільшення економічних вигод у вигляді надходження активів або зменшення зобов'язань, які призводять до зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків власників).

Актом перевірки підтверджуються дії позивача щодо отримання виручки від усіх наведених операцій та не зазначені приклади будь якого іншого використання (не господарського) готової продукції, отже з огляду на приписи норми прямої дії, той факт, що у результаті отримання виручки платник податку здійснює господарську діяльність, є доведеним.

Крім того, ПКУ жодним чином не визначена норма: не визнавати витрати за кожною окремою операцією залежно від її економічного ефекту.

Наведене підтверджується судовою практикою.

Так, ВАСУ в ухвалі від 15.12.2011 р. у справі №К-35575/09 навів: "Господарська операція, направлена на отримання доходу, не завжди може мати позитивний економічний ефект, що є об'єктивним процесом здійснення господарської діяльності, оскільки при здійсненні господарських операцій існує звичайний комерційний ризик не отримати дохід від конкретної операції. Збитковість господарської операції не може бути підставою для визначення виробничої діяльності, як негосподарської".

В ухвалі від 22.02.2012 р. у справі №К/9991/68409/11 було беззаперечно наголошено: "...у разі продажу товарів дохід виникає незалежно від того, за якою ціною реалізуються товари, а тому така операція повністю відповідає визначенню "господарська діяльність". Отже, від'ємне значення при здійсненні однієї окремої господарської операції не свідчить про відсутність господарської діяльності підприємства в цілому і не потребує коригування валових витрат".

Прикладом врахування правомірності витрат при здійсненні окремої збиткової операції є ухвала ВАСУ від 18.09.20014 у справі № К/800/62458/13-а. У цій справі ВАСУ підтримав позицію судів попередніх інстанцій про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, якими підприємству збільшено суму податкових зобов'язань за рахунок неврахування витрат, що виникли в результаті реалізації підприємством промислової та насіннєвої картоплі контрагентам-покупцям за ціною, нижчою від ціни її придбання (собівартості).

Суд звертає увагу, що фінансова і податкова звітність ТОВ "ГРАНД МАРИН" свідчать про отримання валового прибутку (різниці між ціною продажу без податків та собівартістю) від здійснення основної операційної діяльності в цілому за перевірені податкові періоди: - 5,65 млн. грн. за 2013 рік та -10,08 млн. грн. за 2014 рік.

Як свідчать докази у справі, ТОВ "ГРАНД МАРИН" відповідно до укладених з ЗАТ "Компанія з управління активами "Славутич-Інвест" - код ЄДРПОУ 23848885, яка діє в інтересах та за рахунок активів Пайовою венчурного інвестиційного фонду "ОВ-інвест" (код ЄДРІСІ 233747) (ліцензія ДКЦПФР на здійснення професійної діяльності з управління активами інститутів спільного інвестування АВ 534038 від 10.06.2010 р.) договорів позики у загальній сумі 8 998 260 грн. (в тому числі: за договором від 13.07.2009 р. №56/09/СВ в сумі 6 000 000 грн., за договором від 16.04.2010 р. №20/10/ ОВ в сумі 2 998 260 грн.) отримав на розрахунковий рахунок гроші для поповнення обігових коштів та за весь перевіряємий період нараховував та сплачував відсотки за право користування позикою в розмірі 40% річних.

Зазначені витрати виключені перевіркою зі складу витрат у повному обсязі.

Посилання відповідача у якості обґрунтування правомірності такого виключення на обов'язковість отримання відповідних доходів є безпідставими, оскільки не підтверджені фактичними вимогами ПКУ до цих витрат.

Крім того, не відповідають економічним критеріям "фінансових витрат", до яких законодавець у П(с)БО 31 відніс відсотки для цілей бухгалтерського обліку, на якому базується і податкова звітність, та наголосив, що такі витрати враховуються у періоді їх визнання (п.4) та жодним чином не залежать від наявності та розміру будь яких доходів діяльності.

Так, особливості визначення складу витрат платника податку в разі сплати процентів за борговими зобов'язаннями наведені статтею 141 ПКУ.

141.1. До складу витрат включаються будь-які витрати, пов'язані з нарахуванням процентів за борговими зобов'язаннями (в тому числі за будь-якими кредитами, позиками, депозитами, крім фінансових витрат, включених до собівартості кваліфікаційних активів відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку) протягом звітного періоду, якщо такі нарахування здійснюються у зв'язку з провадженням господарської діяльності платника податку.

Зазначена норма встановлює загальне правило, за яким проценти відносяться до складу витрат, якщо такі нарахування здійснюються у ході звичайної діяльності.

Ця стаття не проводить різницю між видами процентів (за кредитно-депозитними операціями чи за цінними паперами), а також не обмежує право на витрати метою одержання відповідного кредиту. Якщо кредит одержаний на покупку цінних паперів або на поповнення оборотних коштів, то проценти за таким кредитам будуть відноситись до складу витрат так само, як і проценти за іншими категоріями кредитів.

Єдиною підставою, з якою п. 141.1 пов'язує обмеження права на збільшення витрат, є залучення кредиту з метою придбання кваліфікаційного активу. Але таке обмеження виникає лише в тому випадку, якщо платник податку прийняв рішення відносити проценти до собівартості кваліфікаційного активу (який потребує значного часу для виготовлення) в бухгалтерському обліку.

П. 141.2 Встановлює додаткові обмеження щодо формування витрат у вигляді процентів для платників податків, 50 та більше відсотків статутного фонду (акцій, інших корпоративних прав) якого перебуває у власності або управлінні нерезидента (нерезидентів). Обмеженням охоплюються не всі проценти, що нараховуються (сплачуються) такими особами, а лише ті проценти, які сплачуються на користь таких нерезидентів.

Перевіркою не встановлено наявності у підприємства будь якої з наведених підстав для обмеження врахування відсотків у складі витрат діяльності.

Не може бути прийнятим і посилання на інші розміри відсоткових ставок, оскільки по-перше: в періоді, що перевірявся вже не була чинною норма щодо обґрунтування "звичайних" цін, а по-друге: зняті всі 100% нарахованих витрат по обслуговуванню зайомних коштів, а не якась розрахункова сума, що перевищує наведені у акті відсоткові ставки.

Таким чином, неврахування відповідачем витрат діяльності підприємства у вигляді відсотків на загальну суму 5 689 858,7 грн. суперечить приписам ст.20 ПКУ.

Також в акті перевірки наведені дані щодо перевірки касових документів на виплату грошових коштів (заробітної плати та інших доходів) співробітникам підприємства за 20 листопада 2013 року (ОСОБА_3І у сумі 2 146,05 грн. та 170 грн.) та 20 листопада 2014 року (ОСОБА_4 у сумі 40 444,14 грн. та 830 грн.) і (ОСОБА_5 у сумі 953,21 грн.), де зокрема зазначено, що оскільки на зазначені дати ці люди були у відрядженні, вони грошей отримати не могли, а це свідчить, що гроші фактично знаходились у касі.

Отже, на підставі цих міркувань, сума коштів у розмірі 44 543,40 грн. була зафіксована перевіркою як понадлімітний залишок впродовж всього терміну до повернення співробітників з відрядження, що у свою чергу знайшло своє відображення у розрахунку штрафних санкцій (130 464,24 х 2 = 260 928,48 грн.).

Проте, суд зазначає, що і визначення розміру залишку готівки у касі підприємства у зазначені дні і розрахунок фінансової санкції здійснені податковим органом при невірному застосуванні приписів положення Положення № 637.

Так, при здійсненні перевірок операцій з готівкою органи ДФС України керуються нормами Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України "Про затвердження Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні" від 15.12.2004 р. №637 (далі за текстом - Положення № 637), яким визначено певні вимоги щодо ведення таких операцій, зокрема:

2.10. Підприємства мають право зберігати у своїй касі готівку, одержану в банку для виплат, що належать до фонду оплати праці, а також пенсій, стипендій, дивідендів (доходу), понад установлений ліміт каси протягом трьох робочих днів, уключаючи день одержання готівки в банку. Суми готівки, що одержані в банку і не використані за призначенням протягом установлених вище строків, повертаються підприємством до банку не пізніше наступного робочого дня банку або можуть залишатися в його касі (у межах установленого ліміту).

Підприємство має право зберігати в касі готівку для виплат, які належать до фонду оплати праці та здійснюються за рахунок виручки, понад установлений йому ліміт каси протягом трьох робочих днів з дня настання строків цих виплат у сумі, що зазначена в переданих до каси відомостях на виплату грошей (далі - видаткова відомість) (додаток 1).

Для виведення залишку готівки в касі не приймаються видаткові касові ордери або видаткові відомості, в яких видача готівки з каси не підтверджена підписом одержувача.

3.9. Після закінчення встановлених строків виплат, пов'язаних з оплатою праці за видатковими відомостями, касир зобов'язаний:

здійснити відповідний запис у касовій книзі згідно з виписаним бухгалтерією видатковим касовим ордером на фактично видану суму за видатковою відомістю.

5.9. Готівкові кошти не вважаються понадлімітними в день їх надходження, якщо вони були здані в сумі, що перевищує встановлений ліміт каси, до обслуговуючих банків не пізніше наступного робочого дня банку або були видані для використання підприємством відповідно до законодавства (без попереднього здавання їх до банку і одночасного отримання з каси банку на зазначені потреби) наступного дня на потреби, які пов'язані з діяльністю підприємства.

7.22. Під час перевірок з'ясовується те, як підприємство дотримується встановленого ліміту каси, строків і порядку здавання готівкової виручки. Крім того, має враховуватися те, що кошти, які одержані з каси банку або спрямовані з виручки на виплати, що належать до фонду оплати праці, можуть відповідно до пункту 2.10 цього Положення протягом трьох - п'яти робочих днів зберігатися в касі понад установлений ліміт каси.

7.24. У разі виявлення під час перевірок видаткових касових ордерів або видаткових відомостей, у яких видача готівки з каси не підтверджена підписом одержувача (абзац другий пункту 3.5 цього Положення), сума готівки за такими видатковими документами додається до залишку готівки в касі виключно в день, у якому оформлено зазначені видаткові документи, і надалі зазначена сума не береться для розрахунку понадлімітних залишків готівки.

За встановлені при перевірці порушення норм з регулювання обігу готівки передбачено фінансові санкції у вигляді штрафу, що застосовуються податковими органами у відповідності з вимогами Указу Президента "Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки" від 12.06.95 р. № 436/95 (Указом України від 11.05.99 р. № 491/99 викладений у новій редакції).

Суд звертаємо увагу, що жодний з наведених приписів Положення № 637 не був використаний відповідачем належним чином.

Так, у видаткових касових ордерах та відомостях на видачу коштів, видача готівки була підтверджена підписами належних отримувачів грошей, що знайшло своє відображення в акті та відповідає п.3.5 Положення №637.

Оскільки гроші були призначені для виплати заробітної плати, вони ні при яких обставинах не могли бути визначені як понадлімітні впродовж 3-х днів з 20 листопада (п.2.10 та 7.22 Положення №637)

Розрахунок суми понадлімітних залишків зроблений за 2 та 3 дні відповідно, що суперечить приписам п. 7.24 Положення №637.

Зміст наведених невідповідностей нормативним положенням у їх системному зв'язку, свідчить на користь висновку, що фактичного порушення норм з регулювання обігу готівки підприємство не допустило, оскільки при оцінці питання дотримання позивачем порядку ведення касових операцій визначальне значення має факт видачі готівкових коштів, а визначеність у часі складання відповідних звітних документів є епізодом другого порядку, за який штрафних санкцій не передбачено.

Згідно зі ст. 134 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Відповідно до п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України, витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються зокрема із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з положеннями цього Кодексу. Пунктом 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України встановлено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно з п. 138.8. ст. 138 ПК України, собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: прямих матеріальних витрат; прямих витрат на оплату праці; амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку; вартості придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).

Відповідно до п.п.139.1.9. п. 139.1 ст. 139 Податкового Кодексу України, не включаються до складу витрат: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Так, у п. 198.1 ст. 198. Податкового кодексу України передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.2 ст. 198 визначено, - датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Також, відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

При судовому розгляді встановлено, що укладені між позивачем та вищезазначеними контрагентами правочини є дійсними, виконаними сторонами в повному обсязі, без претензій та зауважень, ні ким не оскаржені та у судовому порядку не визнані не дійсними.

Виконання умов вищезазначених договорів підтверджується наданими до матеріалів справи первинними документами, бухгалтерської та податкової звітності, які виписані відповідно до п. 9.2. ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік і фінансової звітності в Україні" і п. 2.4. ст. 2 "Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку".

Статтею 1 розділу 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" дається поняття первинного документу - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до п. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо-безпосередньо після її закінчення.

В даному випадку позивачем такі документи в повному обсязі були надані до перевірки. При цьому відповідна сторона жодних зауважень до них не мала. А від так, суд не має підстав піддавати сумніву реальність вчинення позивачем господарських операцій в періоді, що перевірявся.

Щодо твердження представника відповідача на незаконність договорів позик від 13.07.2009 р. та від 16.04.2010 р., укладених позивачем, то вони є безпідставними, оскільки період, який охоплювався перевіркою це з 01.10.2013 р. по 31.12.2014 р., тобто дані правочини вже були предметом перевірки податковим органом, зауважень до яких останній не мав, а тому таке посилання відповідача є некоректним.

А від так, суд не може погодитися, що оскаржувані рішення є законними та обгрунтованими.

Виходячи з приписів ст. 19 ч. 2 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч. 1 статті 9 КАСУ суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 2 ч. 1 КАСУ завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Таким чином, в даному випадку відповідна сторона не дотримала вимоги закону про захист охороняємих прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому її оскаржувані рішення, як суб'єкта владних повноважень, є неправомірними, що дає суду підстави для задоволення адміністративного позову.

Відповідно до вимог ст. 94 КАСУ позивачу підлягають поверненню судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 58059,31 грн.

Керуючись ст. ст. 2, 9, 11, 94, 159, 160, 162 КАСУ, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Позов задовольнити.

Скасувати податкові повідомлення-рішення Дергачівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Харківській області від 02.07.2015 року №0000292202, №0000302202 та № НОМЕР_2, від 28.08.2015 року № НОМЕР_3, прийняті щодо товариства з обмеженою відповідальністю "ГРАНД МАРИН" .

Стягнути з Державного бюджету України (УДКСУ в Червонозаводському районі міста Харкова, код: 37999628, р/р 31217206784011, МФО 851011) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "ГРАНД МАРИН" (62370, Харківська область, смт. Солоницівка, вул. Потьомкіна, 18 А, код ЄДРПОУ: 31632468) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 58059,31 (п"ятдесят вісім тисяч п"ятдесят дев"ять) грн. 31 коп.

Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня отримання копії повного тексту постанови.

Повний текст постанови виготовлено 08.12.2015 року.

Суддя Самойлова В.В.