Ухвала суду № 54157150, 03.12.2015, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/12913/15 Головуючий у 1-й інстанції: Бояринцева М.А. Суддя-доповідач: Літвіна Н. М.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 грудня 2015 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого - судді Літвіної Н.М.

Суддів Коротких А.Ю.

Хрімлі О.Г.

при секретарі Рафальській І.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 09 жовтня 2015 року у справі за адміністративним позовом Приватного підприємства «Пронет» до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до суду з позовом до ДПІ у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 09 жовтня 2015 року адміністративний позов задоволено.

Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення ДПІ у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві № 13826552202 від 12 червня 2015 року та № 28826551702 від 15 червня 2015 року.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач - ДПІ у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві, звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити в повному обсязі.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, у період з 24 березня 2015 року по 21 квітня 2015 року податковим органом проведена документальна планова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період 01 квітня 2012 року по 31 грудня 2014 року, за результатами якої відповідачем складено акт № 27/26-55-22-02/21680973 від 15 травня 2015 року.

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог п. 135.4, п. 135.5 ст. 135, п. 140.2 ст. 140 ПК України, внаслідок чого занижено валовий дохід на суму 961 256, 00 грн.,; п. 168.1.1 п. 168.1 ст. 168 ПК України, з урахуванням ст. 164, п. 171.2 ст. 171 ПК України, в результаті чого допущено порушення вимог податкового законодавства щодо правильності утримання та своєчасності перерахування податку на доходи фізичних осіб до бюджету в періоді, що перевірявся на суму 2 781, 00 грн..

На підставі акту перевірки відповідачем прийняті наступні податкові повідомлення-рішення:

- № 13826552202 від 12 червня 2015 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 236 776, 00 грн., з яких 189 421, 00 грн. - за основним платежем та 47 355, 00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

- № 28826551702 від 15 червня 2015 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб на загальну суму 4 859, 00 грн., з яких 2 781, 00 грн. - за основним платежем та 2 078, 00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями;

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, позивач розрахувався із ТОВ «Укрпромбізнес плюс» за договорами підряду простими векселями з датою складання 11 червня 2012 року зі строком платежу «за пред'явленням», які 23 грудня 2013 року були погашені другому векселедержателю - ТОВ «Трейдінг статус бізнес» на загальну суму 622 146, 00 грн. за актами пред'явлення векселів до платежу.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 14 березня 2013 року ТОВ «Укрпромбізнес плюс» визнано банкрутом.

Згідно ухвали про затвердження звіту ліквідатора та припинення провадження у справі звіт ліквідатора та підтверджуючий баланс свідчать про відсутність у банкрута майна, грошових коштів та інших активів.

На думку податкового органу, у зв'язку із ліквідацією ТОВ «Укрпромбізнес плюс» зобов'язання позивача за вищезгаданими векселями припинились з моменту ліквідації ТОВ «Укрпромбізнес плюс» (14 березня 2013 року), а заборгованість перед вказаним контрагентом, оформлена такими векселями, набула статусу безнадійної заборгованості та підлягає включенню в «інші доходи» на підставі п. п. 4 п. 5 ст. 135 ПК України.

Відповідно до п. 135.1 ст. 135 ПК України - доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються з: доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до пункту 135.4 цієї статті; інших доходів, які визначаються відповідно до пункту 135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у пункті 135.3 цієї статті та у статті 136 цього Кодексу.

Підпунктом 135.5.4 п. 135.5 ст. 135 ПК України встановлено, що інші доходи включають, в тому числі, суми безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному податковому періоді.

Згідно до п. п. 14.1.257 п. 14.1 ПК України - безповоротна фінансова допомога - це сума заборгованості одного платника податків перед іншим платником податків, що не стягнута після закінчення строку позовної давності.

Відповідно до ст. 14 Закону України «Про цінні папери і фондовий ринок»(в редакції, чинній на момент виникнення між сторонами спірних відносин) - вексель - цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця або його наказ третій особі сплатити після настання строку визначену суму власнику векселя (векселедержателю).

Частиною 1 ст. 4 Закону України «Про обіг векселів в Україні» визначено, що видавати переказні і прості векселі можна лише для оформлення грошового боргу за фактично поставлені товари, виконані роботи, надані послуги.

Згідно до ст. 77 Уніфікованого закону про переказний та простий векселі, ратифікованого Верховною Радою України Законом України № 826-ХІУ від 06 липня 1999 року «Про приєднання України до Женевської конвенції 1930 року, якою запроваджено Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі» (набув чинності для України 06 січня 2000 року) - до простих векселів застосовуються такі ж положення, що стосуються переказних векселів, тією мірою, якою вони є сумісними з природою цих документів, а саме, положення щодо: індосаменту (статті 11-20); строку платежу (статті 33-37); платежу (статті 38-42); права регресу, у разі неплатежу (статті 43-50, 52-54); платежу у порядку посередництва (статті 55, 59-63); копій (статті 67 і 68); змін (стаття 69); позовної давності (статті 70 і 71); неробочих днів, обчислення строків і заборони пільгових строків (статті 72, 73 і 74).

Відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України «Про обіг векселів в Україні» - у разі видачі (передачі) векселя, відповідно до договору припиняються грошові зобов'язання щодо платежу за цим договором та виникають грошові зобов'язання щодо платежу за векселем.

Згідно до ч. 1 ст. 70 Уніфікованого закону - позовні вимоги до акцептанта, які виливають з переказного векселя, погашаються із закінченням трьох років, які обчислюються від дати настання строку платежу.

Виходячи з аналізу норм Закону України «Про обіг векселів в Україні» та Уніфікованого закону про переказний та простий векселі дає підстави для висновку, що початок перебігу позовної давності у три роки щодо погашення грошових зобов'язань за простим векселем пов'язується з настанням строку платежу за таким векселем.

При цьому, лише після закінчення трьох років із дня настання терміну платежу за векселем у випадку його непогашення сума заборгованості за таким векселем, є безповоротною фінансовою допомогою, тому платник податку - емітент повинен включити суму такої заборгованості до складу доходів за підсумками звітного податкового періоду, у якому така заборгованість визнана безповоротною фінансовою допомогою.

Положеннями ч. 1 ст. 11 Уніфікованого закону про переказні векселі та прості векселі встановлено, що будь-який переказний вексель, навіть виданий без прямого застереження про наказ, може бути переданий шляхом індосаменту. Вчинений на векселі індосамент в силу приписів ч.1 ст. 14 Уніфікованого закону про переказні векселі та прості векселі переносить всі права, що випливають з переказного векселя.

Отже, особливістю простого векселя є те, що боржником за таким векселем завжди виступає векселедавець. Векселедержателем, у свою чергу, може бути будь-яка особа, що отримала відповідний вексель на законних підставах та з дотриманням вимог Уніфікованого закону про переказні векселі та прості векселі, зокрема, внаслідок використання такого простого векселя, як засобу платежу у розрахунках з третіми особами або здійснивши відчуження відповідного векселя. В такому випадку припиняється право вимоги одного кредитора (попереднього векселедержателя) і виникає право вимоги у іншого кредитора (нового векселедержателя).

А тому, після ліквідації попереднього векселедержателя, вексель не втрачає своєї сили боргового цінного паперу та може використовуватися в обігу до закінчення строку платежу за ним. При цьому, законодавство не зобов'язує попереднього та нового векселедержателів повідомляти векселедавця про зміну управленої сторони за векселем, внаслідок чого, векселедавець позбавлений можливості самостійно встановити належного векселедержателя того чи іншого векселя станом на конкретну дату.

Отже, підстави для збільшення позивачем у періоді, за який проводилась перевірка, валового доходу підприємства на суму безповоротної фінансової допомоги, яка утворилася внаслідок не включення суми заборгованості до складу інших доходів по векселям, наданим ТОВ «Укрпромбізнес плюс» в рахунок оплати за договором підряду, яка набула статусу безнадійної, є безпідставними.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, у 2007 - 2008 роках позивач як продавець отримував від ряду покупців аванси за договорами поставки товарів та відображав їх у складі валових доходів (доходи від операційної діяльності) за правилом першої події згідно вимог чинного на той час Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Між тим, на частину авансових оплат поставку товарів здійснено не було. Враховуючи, що у 2011 році закінчився строк позовної давності за отриманими авансами, за якими не було здійснено поставку товарів, а тому позивач збільшив безнадійну кредиторську заборгованість на суму 406 932, 00 грн. (з ПДВ) та одночасно відкоригував доходи від авансів у складі «інших доходів» на суму 339 110, 00 грн.

На думку податкового органу, позивач правомірно задекларував 406 932, 00 грн. доходів від безнадійної кредиторської заборгованості, однак при цьому він не мав права коригувати «інші доходи» на суму 339 110, 00 грн. з тих підстав, що ПК України не передбачено коригування суми безнадійної кредиторської заборгованості на вартість відвантажених товарів у порядку, передбаченому п. 140.2 ст. 140 цього кодексу.

Колегія суддів погоджується в цій частині з висновком суду першої інстанції, що застосований податковим органом підхід до податкового обліку аналізованої операції передбачає подвійне оподаткування одного і того ж доходу (авансу за товар): на дату його отримання (за правилом першої події) та за фактом виникнення безнадійної заборгованості, що заборонено податковим законодавством України.

Так, п. 7 підрозділу 4 розділу XX передбачено, що дохід не визначається щодо товарів, відвантажених (наданих) після дати набрання чинності розділом III Податкового кодексу України в частині вартості таких товарів, оплаченої у вигляді авансів (передоплати) до такої дати.

Таким чином, дана норма направлена на недопущення подвійного включення до складу оподатковуваного доходу сум авансів, отриманих до набуття чинності Податковим кодексом України, які вже були включені до доходу за правилом першої події (діяло до набрання чинності Податковим кодексом України), та потенційно могли б бути включені до доходу на дату переходу права власності на товар після набрання чинності Податковим кодексом України (новий підхід до дати визнання доходів згідно п. 137.1 ст. 137 ПК України у редакції, яка діяла в період, що перевірявся).

Порядок обліку доходів згідно до п. 137.1 ст. 137 ПК України також спрямований на недопущення задвоєння об'єкта оподаткування у випадку виникнення, безнадійної заборгованості за авансовими платежами.

Оскільки дохід від постачання товарів визнається лише за фактом переходу права власності на них, у разі непостачання товарів після закінчення позовної давності сума отриманого продавцем авансу за такі товари набуває статус безнадійної заборгованості та включається до інших доходів продавця згідно п. п. 4 п. 5 ст. 135 ПК України без необхідності коригування доходів від постачання товарів.

Таким чином, податковий облік постачання товарів та визнання безнадійної заборгованості згідно Податкового кодексу України ґрунтується на принципі недопущення подвійного врахування оплат за товари з метою визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток. Оскільки за фактом визнання заборгованості перед покупцями безнадійною суми авансів фактично втратили статус доходів від операційної діяльності, а також з урахуванням принципу недопущення подвійного оподаткування, позивач здійснив коригування доходів, відображених за фактом отримання авансів.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, форма декларації з податку на прибуток, чинна у період 2-4 кварталів 2012 року, не передбачає окремих рядків для відображення такого коригування, раніше відображену суму доходів від авансів було відображено зі знаком «-» в р. 03.26 «Перерахунок доходів у разі зміни суми компенсації вартості товарів (робіт, послуг)» додатка ІД до декларації, як суми, що вже не є доходом від продажу товарів, а суму безнадійної кредиторської заборгованості було відображено в р. 03.25 «Суми безнадійної кредиторської заборгованості» додатка ІД до декларації.

Оскільки отриманий аванс до складу валових доходів було включено без урахування ПДВ, відповідно і операційні доходи зменшено на суму безнадійної кредиторської заборгованості без урахування ПДВ, а віднесено до складу інших доходів всю суму кредиторської заборгованості, визнаної безнадійною, в т. ч. ПДВ.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що відповідач безпідставно прийшов до висновку про порушення позивачем вимог п. 140.2 ст. 140 ПК України в результаті чого занижено доходи, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування податком на прибуток за 3 кв. 2012 року на суму 339 110, 00 грн.

Що стосується висновків податкового органу про порушення позивачем вимог п. п. 168.1.1 ст. 168, п. п. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 ПК України якими передбачено, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податків включається дохід, отриманий ним як додаткове благо, внаслідок чого не утримано податок на доходи фізичних осіб, з коштів, перерахованих ним на розрахунковий рахунок ФОП Іваненко Н.П., колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, на початку червня 2013 року директором по маркетингу позивача було ініційовано організацію загально корпоративних зборів співробітників служб продажів підприємства. Для проведення цього заходу було створено програму зборів та кошторис витрат на проведення зборів.

Складовими кошторису стали заплановані витрати на оренду конференц-залу, проживання та харчування у вигляді отриманих рахунків-фактур: № СФ-2013/19 від 18 червня 2013 року від Іваненко Н.П. на суму 10 360, 00 грн. (обслуговування харчуванням); № СФ-13/46 від 18 червня 2013 року від ТОВ «Обрій» на суму 11 196, 00 грн. (оренда конференц-залу - 1 620, 00 грн., проживання - 9 576, 00 грн.). а разом - 21 556, 00 грн.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, 21 червня 2013 року позивачем було видано Наказ № 104/1 «Про проведення зборів» відповідно до якого з метою підвищення компетенції органів управління, співробітників служб продажів центрального офісу та регіональних представництв, збільшення обсягів продажів і поліпшення взаємодії між підрозділами наказано провести загальнокорпоративні збори в готельному комплексі «Зазим'я» з 03 липня по 05 липня 2013 року. Участь у даному заході була добровільною, без необхідності будь-якої реєстрації конкретних осіб для такої участі.

Наказом про проведення зборів було затверджено лише орієнтовний перелік з 28 учасників для цілей складення бухгалтерією позивача кошторису витрат. Під час проведення зборів позивач не фіксував, які саме працівники із списку фактично взяли участь у заході, а також, не складав поіменний список учасників заходу, які фактично взяли в ньому участь.

21 червня 2013 року рахунки-фактури за організацію загально корпоративного заходу були оплачені.

Відповідно до п. п. «є» 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 ПК України - до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід, отриманий платником податку як додаткове благо (крім випадків, передбачених статтею 165 цього Кодексу) у вигляді вартості безоплатно отриманих товарів (робіт, послуг), визначеної за правилами звичайної ціни, а також суми знижки звичайної ціни (вартості) товарів (робіт, послуг), індивідуально призначеної для такого платника податку.

Підпунктом 14.1.47 п. 14.1 ст. 14 ПК України встановлено, що додаткові блага - це кошти, матеріальні чи нематеріальні цінності, послуги, інші види доходу, що виплачуються (надаються) платнику податку податковим агентом, якщо такий дохід не є заробітною платою та не пов'язаний з виконанням обов'язків трудового найму або не є винагородою за цивільно-правовими договорами (угодами), укладеними з таким платником податку (крім випадків, прямо передбачених нормами розділу IV цього Кодексу).

Якщо додаткові блага надаються у негрошовій формі, сума податку об'єкта оподаткування обчислюється за правилами, визначеними п. 164.5 ст. 164 ПК України (п. п. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 ПК України).

Згідно до п. п. «б» п. 176.2 ст. 176 ПК України вищевказані доходи, отримані платниками податку, відображаються податковим агентом у податковому розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку за формою N 1ДФ у відповідності до наказу ДПА України від 24.12.2010 р. N 1020, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 13.01.2011 р за N46/18784.

Вказана форма передбачає чітку ідентифікацію отримувача доходу - фізичної особи (за податковим номером або серією та номером паспорту). У разі неможливості однозначного співвіднесення конкретної суми доходу з конкретною фізичною особою відображення доходу у формі 1 ДФ є неможливим.

Так, ДПА України у листі № 1453/6/17-3116 від 18 лютого 2005 року роз'яснила, що не є об'єктом оподаткування ПДФО вартість квітів, сувенірів, організації банкетів з святкування професійних свят, що сплачується профспілкою за власні кошти за встановленими у статуті напрямами їх використання і не є персоніфікованими.

Аналогічний висновок міститься і у листі Міністерства фінансів від 19 травня 2005 року яким передбачено, що витрати, які здійснюються профспілками згідно з передбаченим статутом напрямками у вигляді грошових виплат або в негрошовій формі (квіти, призи, сувеніри) при організації й проведенні, зокрема, спортивних змагань, конкурсів художньої самодіяльності тощо і які відповідно до первинних бухгалтерських документів чітко ідентифікуються з конкретною фізичною особою членом профспілки, що їх одержує, підлягають оподаткуванню на загальних підставах, крім випадків, коли такий одержувач входить до переліку категорій платників податку, на яких поширюється право, на застосування податкової соціальної пільги.

У разі якщо зазначені витрати, що здійснюються профспілкою, не є персоніфікованими, їх вартість не є об'єктом обкладення ПДФО.

Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачем не було допущено порушень вимог податкового законодавства щодо правильності утримання та своєчасності перерахування податку на доходи фізичних осіб до бюджету в періоді, що перевірявся .

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 20 листопада 2015 року задоволено клопотання апелянта та в порядку ст. 88 КАС України відстрочено сплату судового збору за подачу апеляційної скарги до ухвалення судового рішення у справі.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» (зі змінами та доповненнями) - за подання до адміністративного суду апеляційної скарги на рішення суду, заяви про приєднання до апеляційної скарги на рішення суду, заяви про перегляд судового рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами ставка судового збору становить 110 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги.

Станом на момент звернення позивача з адміністративним позовом до суду Закон України «Про судовий збір» встановлював ставку судового збору за подання до суду позовної заяви майнового характеру у розмірі 2 відсотків розміру майнових вимог, але не менше 1, 5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 4 розмірів мінімальної заробітної плати.

Законом України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» - мінімальну заробітну плату встановлено на 2015 рік у розмірі 1 218, 00 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач оскаржує податкові повідомлення-рішення ДПІ у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві на загальну суму 241 635, 00 грн.

В зв'язку з чим, при подачі апеляційної скарги апелянт мав сплатити судовий збір у розмірі 5 315 (п»ять тисяч триста п»ятнадцять гривень) 97 коп. ( 4832, 70 грн.(судовий збір за подання адміністративного позову в суді першої інстанції)*110 %).

Враховуючи те, що рішення у справі ухвалено не на користь апелянта, судовий збір за подачу апеляційної скарги за майновий спір у розмірі 5 315, 97 грн. підлягає стягненню з ДПІ у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві на користь Державного бюджету України.

Виходячи із вимог ст. 71 КАС України - кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст. 200 КАС України - суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 160, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України суд,

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 09 жовтня 2015 року - без змін.

Стягнути з Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві судовий збір за подання апеляційної скарги до Київського апеляційного адміністративного суду у розмірі 5 315 (п»ять тисяч триста п»ятнадцять гривень) 97 коп.

Ухвала набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 254 КАС України та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України в порядку і строки, встановлені ст. 212 КАС України.

Головуючий суддя Літвіна Н.М.

Судді Коротких А.Ю.

Хрімлі О.Г.

Повний текст ухвали виготовлений 08 грудня 2015 року.

Головуючий суддя Літвіна Н. М.

Судді: Коротких А. Ю.

Хрімлі О.Г.