Ухвала суду № 54157113, 30.11.2015, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: №826/15388/15 Головуючий у 1-й інстанції: Федорчук А.Б.

Суддя-доповідач: Ісаєнко Ю.А.

У Х В А Л А

Іменем України

30 листопада 2015 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Ісаєнко Ю.А.;

суддів: ГубськоїЛ.В., Федотова І.В.,

за участю секретаря: Чорної Н.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 22 вересня 2015 року у справі за адміністративним позовом Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління ДФС у м. Києві до ОСОБА_3 про стягнення податкового боргу,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва із адміністративним позовом до ОСОБА_3, в якому, з урахуванням збільшення позовних вимог, просив суд стягнути з відповідача 35686,20 грн.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 22 вересня 2015 року позов задоволено; справу розглянуто в порядку скороченого провадження.

Не погоджуючись із вказаною постановою, відповідач подав апеляційну скаргу з підстав неповного з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права, в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 22 вересня 2015 року та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.

В судовому засіданні представник відповідача підтримав вимоги апеляційної скарги та просив їх задовольнити.

Представник позивача у судовому засіданні заперечував проти задоволення апеляційної скарги посилаючись на те, що судом першої інстанції було ухвалене законне та обґрунтоване рішення, а підстави для його зміни чи скасування відсутні.

Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, постанову суду першої інстанції - без змін, з огляду на наступне.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідачем до позивача були подані податкові декларації з єдиного внеску:

- 02.02.2015 за 2014 рік, в якій визначив суму єдиного податку, яка підлягає нарахуванню та сплаті в бюджет за підсумками поточного звітного (податкового) періоду у розмірі 34128,29 грн (зареєстрована контролюючим органом за №9079877384);

- 23.04.2015 за І квартал 2015 року, в якій визначив суму єдиного податку, яка підлягає нарахуванню та сплаті в бюджет за підсумками поточного звітного (податкового) періоду у розмірі 11245,6 грн (зареєстрована контролюючим органом за №1500034430);

- 20.07.2015 за півріччя 2015 року, в якій визначив суму єдиного податку, яка підлягає нарахуванню та сплаті в бюджет за підсумками поточного звітного (податкового) періоду у розмірі 6090,70 грн (зареєстрована контролюючим органом за №1500043653).

Як вбачається з облікової картки платника єдиного внеску з фізичних осіб, станом на 31.08.2015 року за відповідачем рахується недоїмка у розмірі 34076,41 грн (з урахуванням переплати у сумі 37,64 грн), яка виникла у зв'язку з несплатою самостійно визначених грошових зобов'язань за податковими деклараціями №9079877384, №1500034430 та №1500043653.

Згідно зазначеної облікової картки, відповідачем частково було погашено недоїмку платіжними дорученнями від 28.04.2015 №21 на суму 11250,00 грн, від 14.07.2015 №31 на суму 6100,00 грн; вказані суми були направлені на погашення податкового зобов'язання, що визначено податковою декларацією за 2014 рік (№9079877384); у зв'язку з непогашенням узгодженого грошового зобов'язання відповідачу нарахована пеня у сумі 1609,79 грн.

Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що за відповідачем обліковується податковий борг, який у зв'язку з несплатою підлягає стягненню.

З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів погоджується, виходячи з наступного.

Пунктом 49.1 статті 49 ПК України передбачено, що податкова декларація подається за звітний період в установлені цим Кодексом строки контролюючому органу, в якому перебуває на обліку платник податків.

Згідно пункту 294.1 статті 294 ПК України податковим (звітним) періодом для платників єдиного податку першої, другої та четвертої груп є календарний рік. Податковим (звітним) періодом для платників єдиного податку третьої групи є календарний квартал.

Відповідно до пункту 54.1 статті 54 ПК України крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов'язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов'язання вважається узгодженою.

Пунктом 56.11 статті 56 ПК України передбачено, що не підлягає оскарженню грошове зобов'язання, самостійно визначене платником податків.

Відповідно до підпункту 14.1.39 пункту 14.1 статті 14 ПК України грошове зобов'язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов'язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Відповідно до пункту 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 Кодексу податковий борг - сума узгодженого грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання.

Згідно пункту 59.1 статті 59 Податкового кодексу України у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов'язання в установлені законодавством строки, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

Відповідно до пункту 59.3 статті 59 ПК України податкова вимога надсилається не раніше першого робочого дня після закінчення граничного строку сплати суми грошового зобов'язання.

Пунктом 59.4 статті 59 Податкового кодексу України визначено, що податкова вимога надсилається також платникам податків, які самостійно подали податкові декларації, але не погасили суми податкових зобов'язань у встановлені цим Кодексом строки, без попереднього надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

Відповідно до пункту 59.5 статті 59 ПК України у разі якщо після направлення (вручення) податкової вимоги сума податкового боргу змінилася, але податковий борг не був погашений в повному обсязі, податкова вимога додатково не надсилається (не вручається).

Так, у зв'язку із наявністю податкового боргу, з метою його погашення відповідачу було направлено податкову вимогу від 12.03.2015 року №3263-23, сума якої відповідає податковому зобов'язанню, що визначено в податкові декларації за 2014 рік №9079877384 (34128,29 грн) з урахуванням переплати у сумі 37,64 грн.

В абзаці третьому пункту 58.3 статті 58 ПК України визначено, що у разі коли пошта не може вручити платнику податків податкові вимоги через відсутність за місцезнаходженням посадових осіб, їх відмову прийняти податкову вимогу, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, податкова вимога вважається врученою платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причин невручення.

Згідно матеріалів справи, відповідачу було направлено податкову вимогу рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, проте вимога не отримана у зв'язку з закінченням терміну зберігання, відповідно, остання вважається врученою 08.05.2015.

Отже, заходи, прийняті податковим органом щодо стягнення податкового боргу, не призвели до їх погашення, строки їх добровільної сплати вийшли, про що свідчать матеріли справи.

В апеляційній скарзі позивач посилається на те, що 30.01.2015 він звернувся з платіжним дорученням до АТ Банк «Фінанси та кредит» філії «Центрального РУ» №03 про сплату 34130,00 грн єдиного податку за 4 квартал 2014 року, проте платіжні доручення не були виконані банком. В подальшому, як зазначає відповідач, він неодноразово звертався з приводу виконання платіжних доручень для сплати податкових зобов'язань за 4 квартал 2014 року на суму 34130,00 грн, проте останні не були виконанні.

Відповідно до пункту 87.1 статті 87 ПК України джерелами самостійної сплати грошових зобов'язань або погашення податкового боргу платника податків є будь-які власні кошти, у тому числі ті, що отримані від продажу товарів (робіт, послуг), майна, випуску цінних паперів, зокрема корпоративних прав, отримані як позика (кредит), та з інших джерел, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею, а також суми надміру сплачених платежів до відповідних бюджетів.

Проте, відповідачем не доведено відсутність інших джерел для сплати грошових зобов'язань. Крім того, згідно витягу з облікової картки платника єдиного внеску, позивачем сплачувався податок за І квартал 2015 року та півріччя 2015 року.

Колегія суддів не приймає до уваги посилання відповідача на те, що суд першої інстанції не надіслав ухвалу про відкриття провадження в адміністративній справи, оскільки згідно матеріалів справи, конверт разом з нею повернувся у зв'язку із закінченням терміну зберігання.

Відповідно до частини першої статті 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що постанова суду першої інстанції ухвалена з дотриманням норм матеріального та процесуального права, з повним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції, у зв'язку з чим підстави для скасування або зміни постанови суду першої інстанції відсутні.

Згідно пункту 4 частини першої та десятої статті 1832 КАС України скорочене провадження застосовується в адміністративних справах щодо стягнення грошових сум, які ґрунтуються на рішеннях суб'єкта владних повноважень, щодо яких завершився встановлений цим Кодексом строк оскарження. У разі оскарження в апеляційному порядку постанови, прийнятої у скороченому провадженні, судове рішення апеляційної інстанції по такій справі є остаточним і оскарженню не підлягає.

Оскільки в даному випадку стягнення податкового боргу ґрунтується на самостійно визначених податкових зобов'язанням, а ні на рішеннях контролюючого органу, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції помилково розглянув дану справу в порядку скороченого провадження.

Таким чином ухвала суду апеляційної інстанції підлягає оскарженню в загальному порядку.

Керуючись ст.ст. 160, 1832, 198, 200, 205, 206 КАС України, суд апеляційної інстанції, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення, постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 22 вересня 2015 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

(Ухвалу у повному обсязі складено 07.12.2015 року)

Головуючий суддя: Ю.А. Ісаєнко

Суддя: Л.В. Губська

Суддя: І.В. Федотов

Головуючий суддя Ісаєнко Ю.А.

Судді: Федотов І.В.

Губська Л.В.