Постанова № 54156470, 03.12.2015, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" грудня 2015 р. Справа №922/3705/15

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Гетьман Р.А., суддя Бородіна Л.І., суддя Плахов О.В.,

при секретарі Катренко І.С.,

за участю представників:

позивача ОСОБА_1, за довіреністю б/н від 10.06.2015р.,

відповідача ОСОБА_2, за довіреністю б/н від 21.07.2015р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" (вх.№4732Х/2 від 02.10.2015р.), на рішення господарського суду Харківської області від 09.09.2015р. у справі №922/3705/15,

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна", м. Київ,

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Альянс", м. Харків,

про стягнення 174859,81 грн., -

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Харківської області від 09.09.2015р. (суддя Лавренюк Т.А.) позов задоволено частково.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Альянс", код ЄДРПОУ 32471745 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна", код ЄДРПОУ 35571472 - 40220,75грн. основного боргу, 1389,15 пені, 416,75грн. 3%, 13295,13грн. втрат від інфляції, 3250,00грн. вартості нотаріальних послуг, 1171,44грн. судового збору.

Вирішено видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В задоволенні позовних вимог в частині стягнення збитків в розмірі 115320,90грн. та втрат від інфляції в розмірі 967,13грн. відмовлено.

Позивач з рішенням господарського суду першої інстанції не погодився та звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм чинного законодавства, просить рішення господарського суду Харківської області від 09.09.2015р. у справі №922/3705/15 скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення з ТОВ "Альянс" на користь ТОВ "Порше Лізинг Україна" збитків у розмірі 114670,90 грн.; прийняти в зазначеній частині нове рішення, яким стягнути з ТОВ "Альянс" на користь ТОВ "Порше Лізинг Україна" 114670,90 грн. збитків; судові витрати по справі покласти на ТОВ "Альянс".

В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач зазначає, що лізингові платежі у розмірі 86149,23 грн. та 13794,59 грн. підлягають стягненню в порядку відшкодування збитків у звязку із тим, що є доходами скаржника (упущеною вигодою), які останній не отримав з вини відповідача; штрафні санкції у розмірі 850,74 грн. обґрунтовуються тим, що вони нараховані за період до вчинення односторонньої відмови від договору та не сплачені відповідачем. Також, апелянт вказує, що пунктом 8.6. контракту встановлено, що будь-які збитки, заподіяні невиконанням або неналежним виконанням стороною своїх обовязків за контрактом, підлягають відшкодуванню у повному обсязі понад передбачені контрактом штрафні санкції, а отже, на думку скаржника відповідач зобовязаний здійснити компенсацію скаржнику понесених збитків на оплату юридичних послуг та вартості послуг з повернення обєкту лізингу.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 05.10.2015р. апеляційну скаргу позивача прийнято до провадження та її розгляд призначено на 05.11.2015р.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 05.10.2015р. розгляд справи було відкладено, у звязку із необхідністю надання учасниками судового процесу додаткових пояснень у справі.

Позивач надав письмові пояснення (вх.№16280 від 03.12.2015р.), в обґрунтування позиції, викладеної в апеляційній скарзі, які долучені до матеріалів справи.

У судовому засіданні Харківського апеляційного господарського суду 03.12.2015р. представник позивача просив апеляційну скаргу задовольнити в повному обсязі. Представник відповідача проти вимог апеляційної скарги заперечував, оскаржуване рішення просив залишити без змін.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі доводи апелянта, заслухавши у судовому засіданні пояснення уповноважених представників сторін, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши справу в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.

З матеріалів справи вбачається, що 30.09.2010р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" (позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Альянс" (відповідач) укладено договір про фінансовий лізинг №00002333 (далі договір) із загальними комерційними умовами внутрішнього фінансового лізингу (додаток № 2 до договору, далі Загальні умови), відповідно до умов якого позивач зобов'язався придбати об'єкт лізингу (отримати право власності на об'єкт лізингу) та передати його відповідачу на умовах фінансового лізингу згідно з положеннями законодавства України та цього договору, а відповідач користуватися об'єктом лізингу на умовах фінансового лізингу та забезпечувати експлуатацію об'єкта лізингу у відповідності до умов договору.

За умовами п.3.4 договору після завершення строку дії договору відповідач зобов'язався придбати об'єкт лізингу у позивача за купівельною ціною, що буде визначена позивачем з урахуванням виконання відповідачем своїх зобов'язань щодо лізингових платежів та інших платежів, які підлягають виплаті за цим договором.

Об'єктом лізингу за умовами договору є транспортний засіб типу VW Passat 1,8 I TFSI, 2010 року виробництва, шасі № WVWZZZ3CZAE190474, двигун №CDA145365.

Строк лізингу, за умовами п.12.3 Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу, починається з дати підписання акту приймання-передачі об'єкта лізингу.

У п.6.1 Загальних умов сторони погодили порядок здійснення лізингових платежів, а саме: відповідач зобов'язався для експлуатації об'єкта лізингу здійснювати позивачу щомісяця лізингові платежі у відповідності до графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (плану відшкодування), що є невід'ємною частиною договору. Щомісячний лізинговий платіж включає в себе:

- суму, яка відшкодовує частину вартості об'єкта лізингу;

- проценти;

- комісії;

- покриття витрат, пов'язаних о оплатою послуг та відшкодування, що підлягають виплаті у строки та на умовах, передбачених цим договором (включаючи, окрім іншого, витрати на ремонт об'єкта лізингу, реєстраційні платежі та інші витрати, передбачені або прямо пов'язані з договором.

Сторони у п.6.3 Загальних умов погодили, що лізингові платежі та інші платежі, що підлягають виплаті за цим договором на користь позивача відображають справедливу вартість об'єкта лізингу та забезпечують отримання позивачем очікуваної станом на дату виконання договору суми на основі діючого курсу обміну доларів США, встановленого НБУ або українським комерційним банком, обраним за рішенням позивача, станом на дату, коли кожен платіж підлягає виплаті. З цією метою лізингові платежі, страхові премії, а також будь-які інші платіжні зобов'язання, передбачені цим договором, розраховуються в доларах США на змінній основі та підлягають сплаті в українських гривнях за обмінним курсом вказаного вище банку, чинним на дату виставлення рахунку. Якщо в період між датою виставлення рахунку та датою отримання суми, еквівалентної тій, що зазначена в такому рахунку, обмінний курс, який був використаний та про який було повідомлено позивача, збільшиться на більше ніж на 2%, різниця, що виникла внаслідок такого збільшення, виплачується відповідачем.

Відповідно до п.6.5 договору лізинговий платіж здійснюється на рахунок, зазначений позивачем, щомісячно не пізніше дати, вказаної у Плані відшкодування.

Сторони умовами договору погодили, що вартість предмета лізину складає 39083,00 доларів США, авансовий платіж - 5862,45 доларів США. Процентна ставка є змінною, відповідно до умов п.6.4.2 Загальних умов та розраховується на основі змінної процентної ставки у розмірі трьохмісячної ставки LIBOR.

Вказаний договір підписаний обома сторонами та скріплений печатками товариств.

На виконання умов договору сторонами підписано Графік покриття витрат та виплати лізингових платежів (План відшкодування).

У звязку з невиконанням відповідачем взятих на себе за договором зобовязань щодо своєчасної оплати лізингових платежів, позивач звернувся до господарського суду Харківської області із позовом про стягнення з відповідача 174859,81 грн., з яких 40220,75 грн. заборгованість за лізинговими платежами, 1389,15 грн. пеня, 416,75 грн. 3% річних, 14262,26 інфляційних втрат та 118570,90 грн. збитків.

Місцевий господарський суд при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги щодо стягнення 40220,75 грн. основного боргу, 1389,15 грн. пені та 416,75 грн. 3% річних, інфляційні втрати у розмірі 13295,13 грн. та 3250,00 грн. вартості нотаріальних послуг підтверджені документально та нормами матеріального права, відповідачем не спростовані та підлягають задоволенню. В частині стягнення з відповідача збитків в розмірі 115320,90 грн. суд першої інстанції відмовив, з підстав того, що несплачені відповідачем грошові кошти за користування обєктом лізингу, у зв'язку із розірванням договору фінансового лізингу не є збитками, в тому числі упущеною вигодою, в розумінні статті 22 Цивільного кодексу України, як і штрафні санкції, які позивач нараховує за прострочення сплати лізингових платежів за той період, коли договір вже був розірваний; а заявлені до стягнення сума витрат на оплату юридичних послуг та послуг з повернення майна не носять обовязкового характеру та необхідних ознак збитків відповідно до приписів чинного законодавства.

Колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, колегія суддів зазначає, що статтею 193 Господарського кодексу України встановлено обов'язок суб'єктів господарювання та інших учасників господарських відносин виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. ч.1 - 3 ст.292 Господарського кодексу України лізинг - це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови оплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.

Статтями 1, 2 Закону України "Про фінансовий лізинг" та ст.806 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з ч.2 ст.1 Закону України "Про фінансовий лізинг" за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Відповідно, лізинг є окремою формою правочину та лізингові платежі є платежами за користування предметом лізингу у фінансовому лізингу.

Статтею 762 Цивільного кодексу України встановлено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Як встановив суд першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, позивач повністю виконав свої зобовязання по договору фінансового лізингу, передавши лізингоодержувачу обєкт контракту.

Факт передачі лізингоодержувачу обєкту лізингу - автомобілю VW Passat 1,8 I TFSI, 2010 року виробництва, шасі № WVWZZZ3CZAE190474 підтверджується наявним в матеріалах справи актом прийому-передачі від 08.10.2010р.

Відповідач виконав своє зобовязання частково, а саме, не сплатив лізингові платежі №51 на суму 3720,30грн. (кінцевий строк сплати 15.12.2014р.), №52 на суму 17294,69грн. (кінцевий строк сплати 15.01.2015р.) та №53 на суму 19205,76грн. (кінцевий строк сплати 15.02.2015р).

Позивачем було виставлено рахунки на сплату відповідних платежів: рахунок фактура № 00243361 від 03.12.2014р. на суму 14508,90грн., рахунок фактура №00250841 від 12.01.2015р. на суму 17294,69грн., рахунок фактура №00257821 від 02.02.2015р. на суму 19205,76 грн.

Згідно з п. 3 ч. 2 ст. 11 Закону України "Про фінансовий лізинг", лізингоодержувач зобов'язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі.

Статтею 16 Закону України "Про фінансовий лізинг" визначено, що сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором.

Лізингові платежі можуть включати: а) суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; б) платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; в) компенсацію відсотків за кредитом; г) інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

У звязку із несплатою відповідачем у строк лізингових платежів позивач надіслав на адресу відповідача вимогу (вих. №00002333 від 17.02.2015р.) про сплату заборгованості за договором, повернення об'єкту лізингу та повідомив відповідача про відмову від договору. Даний лист отримано відповідачем 23.02.2015р.

За умовами ч.3 ст.7 Закону України "Про фінансовий лізинг" відмова від договору лізингу є вчиненою з моменту, коли інша сторона довідалася або могла довідатися про таку відмову.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку що 23.02.2015р. (дата отримання відповідачем вимоги) договір було припинено позивачем в односторонньому порядку.

Відповідач доказів належного виконання зобов'язання щодо своєчасного здійснення оплати за договором фінансового лізингу в частині сплати лізингових платежів №№ 51, 52, 53 за період з грудня 2014р. по лютий 2015р. суду не надав, в матеріалах справи такі докази також відсутні.

Матеріали справи не містять доказів, а відповідачем не спростовано того, що ним здійснено сплату за договором за вказані періоди.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (статті 611, 612 Цивільного кодексу України).

Колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду погоджується із висновком суду першої інстанції, що матеріалами справи підтверджено факт невиконання відповідачем прийнятого на себе зобовязання по сплаті лізингових платежів за період з грудня 2014р. по лютий 2015р. Таким чином, місцевий господарський суд дійшов правомірного висновку, з яким погоджується колегія суддів апеляційної інстанції, що позовні вимоги про стягнення 40220,75 грн. грн. є обґрунтованими, підлягають задоволенню, а вказана сума стягненню з відповідача на користь позивача.

Правові наслідки порушення зобовязання встановлені статтею 611 Цивільного кодексу України. Відповідно до частини 1 вказаної статті, у разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Крім того, частина 1 статті 216 Господарського кодексу України встановлює, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до п. 8.2.1 Загальних умов у випадку прострочення сплати платежу відповідач зобов'язався сплатити позивачу пеню за кожен день затримки до моменту повної виплати платежу.

На підставі зазначеного, за неналежне виконання відповідачем своїх грошових зобовязань, позивач за період з 16.12.2014р. по 02.06.2015р., окремо за кожний період простроченого лізингового платежу, нарахував пеню, загальна сума якої складає 1389,15грн.

За результатами перерахунку заявленого розміру пені до стягнення, з використанням калькулятору підрахунку заборгованості та штрафних санкцій "Ліга.Еліт 8.1.5" колегія суддів встановила, що сума пені за договором з урахуванням сум заборгованостей та строків оплати складає 1389,15 грн.

Матеріали справи не містять доказів, а відповідачем не спростовано того, що ним здійснено сплату за договором пені у сумі 1389,15 грн., а отже, суд першоі інстанції дійшов правомірного висновку щодо задоволення позовних вимог в цій частині.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

На підставі вищевказаної норми закону позивачем зроблений розрахунок та заявлено до стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 416,75 грн.

Враховуючи обставини справи, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, перевіривши нарахування позивача зробив правомірний висновок щодо стягнення 3% річних у розмірі 416,75 грн. з відповідача на користь позивача.

Щодо вимог позивача про стягнення інфляційних втрат у розмірі 14262,26 грн. колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції за результатами перерахунку розміру інфляційних втрат вірно встановив, що загальна сума інфляційних втрат за договором складає 13295,13 грн., а отже зробив правомірний висновок щодо стягнення вказаної суми з відповідача на користь позивача.

Стосовно позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача 118570,90 грн. збитків колегія суддів зазначає наступне.

Як вбачається із матеріалів позовної заяви, сума збитків складається із:

- суми лізингових платежів за період із 15.03.2015р. по 15.06.2015р. (лізинговий платіж № 54 - 57) на загальну суму 86149,23 грн.;

- суми лізингових платежів, строк сплати яких на момент подання позову не настав (лізинговий платіж № 58 - 60), на загальну суму 13794,59грн.;

- штрафних санкцій за несплату цих лізингових платежів на загальну суму 850,74грн.;

- 3900,00 грн. вартості нотаріальних послуг;

- 4276,34 грн. вартості послуг, спрямованих на виконання договору;

- 9 600,00грн. вартості юридичних послуг.

Щодо стягнення збитків у вигляді сум лізингових платежів за період з 15.03.2015р. по 15.06.2015р. у сумі 86149,23 грн. та збитків по лізинговим платежам, строк оплати яких не настав в розмірі 13794,59 грн. колегія суддів зазначає, що приписами статті 22 Цивільного кодексу України передбачено, що збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Отже, у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки, які б могли бути реально отримані.

Пред'явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на позивача обов'язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані в разі неподання заявки на участь в аукціоні до іншої торгової біржі.

Позивач повинен довести також, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток.

Згідно зі статтею 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин (зокрема, відшкодування заподіяних збитків) є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Також положеннями статті 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема і відшкодування збитків, а за частинами 1, 2 статті 623 Цивільного кодексу України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки; розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.

Для застосування такої міри цивільно-правової відповідальності, як відшкодування збитків, необхідною є наявність всіх чотирьох умов відповідальності, а саме: протиправна поведінка боржника, яка проявляється у невиконанні або неналежному виконанні ним зобов'язання; наявність збитків; причинний зв'язок між протиправною поведінкою та завданими збитками, що означає, що збитки мають бути наслідком саме даного порушення боржником зобов'язання, а не якихось інших обставин, зокрема дій самого кредитора або третіх осіб; вина боржника.

Колегія суддів погоджується з вірними висновками місцевого господарського суду про те, що упущена вигода може бути кваліфікована як збитки, лише в причинно-наслідковому зв'язку з іншими обставинами, як то неотримання позивачем доходу внаслідок таких дій за іншими договорами, укладеними з іншими суб'єктами господарювання.

Крім того, колегія суддів зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази, а сторонами не доведено, що право власності на предмет лізингу перейшло до відповідача, а відтак у останнього виник обовязок здійснити оплату залишковою частини вартості майна.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача збитків (упущеної вигоди) в розмірі 86149,23грн. лізингових платежів за період із 15.03.2015р. по 15.06.2015р. та збитків по лізинговим платежам, строк оплати яких не настав в розмірі 13794,59 грн. є неправомірними і такими, що задоволенню не підлягають.

Так само, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що не підлягають задоволенню вимоги про стягнення з відповідача штрафу в розмірі 850,74 грн. оскільки не є в розумінні статті 22 Цивільного кодексу України збитками та нараховані відповідачу вже після розірвання договору.

Щодо стягнення з відповідача збитків у вигляді витрат на оплату юридичних послуг у сумі 9600,00 грн. та вартості послуг з повернення майна в сумі 4276,34 грн., колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Заявлена до стягнення сума витрат на оплату юридичних послуг та послуг з повернення майна не є збитками, оскiльки такi витрати не мають обовязкового характеру та необхiдних ознак збиткiв вiдповiдно до приписiв чинного законодавства, а факт їх наявностi та розмiр не знаходяться у безпосередньому причинному звязку з неналежним виконанням вiдповiдачем зобовязань за договором оренди (постанова Вищого господарського суду України вiд 13.04.2010 № 05/248-09 ).

Щодо стягнення збитків у розмірі витрат на здійснення виконавчого напису нотаріуса у розмірі 3900,00грн., суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, про часткове задоволення позовних вимог в цій частині, з огляду на наступне.

Відповідно до частини 2 статті 7 Закону України "Про фінансовий лізинг" лізингодавець має право відмовитися від договору лізингу та вимагати повернення предмета лізингу від лізингоодержувача у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж частково або у повному обсязі та прострочення сплати становить більше 30 днів. Стягнення за виконавчим написом нотаріуса провадиться в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження". Відмова від договору лізингу є вчиненою з моменту, коли інша сторона довідалася або могла довідатися про таку відмову.

Із матеріалів справи вбачається, що 08.04.2015р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3 вчинено виконавчий напис №380 про повернення предмета лізингу за договором фінансового лізингу №00002333 від 30.09.2010р. та виставлено рахунок №22 від 08.04.2015р. за вчинення нотаріальних дій, а саме: вчинення виконавчих написів за п'ятьма договорами, у т.ч. і за спірним договором фінансового лізингу на загальну суму 16250,00грн.

За вчинення виконавчого напису нотаріусом позивач здійснив оплату нотаріальних послуг за рахунком №22 від 08.04.2015р. в розмірі 16250,00грн., що підтверджується копією платіжного доручення №50021927 від 10.04.2015р.

Як вже було зазначено судом, за приписами ч.1, п.1 ч.2 ст.22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є, зокрема витрати, які особа зробила для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Таким чином, витрати на вчинення виконавчого напису з метою повернення свого майна, понесені позивачем внаслідок порушення відповідачем своїх зобов'язань за договором фінансового лізингу, є реальними збитками позивача, які сторона понесла для відновлення свого порушеного права та які позивач має право заявити до стягнення.

Оскільки у виставленому нотаріусом рахунку зазначено здійснення виконавчих написів за пятьма договорами, в тому числі й за спірним договором, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що вартість витрат позивача на вчинення виконавчого напису за спірним договором складає 3250,00грн. та задовольнив позовні вимоги щодо стягнення збитків у розмірі витрат на здійснення виконавчого напису нотаріуса частково.

Отже, дослідивши всі належні докази, які мають відношення до даного спору, з урахуванням приписів ст.ст. 4-3, 32, 33, 43 Господарського процесуального кодексу України колегія суддів дійшла висновку, що місцевим господарським судом законно та обґрунтовано прийнято рішення про часткове задоволення позовних вимог.

З огляду на викладене, враховуючи, що доводи, викладені в апеляційний скарзі, не знайшли свого підтвердження в матеріалах справи, колегія суддів вважає, що при прийнятті рішення місцевий господарський суд забезпечив дотримання вимог чинного законодавства щодо всебічного, повного та обєктивного дослідження усіх фактичних обставин справи та дав належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, через що рішення господарського суду Харківської області від 09.09.2015р. у справі №922/3705/15 підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.

Враховуючи, що апеляційний господарський суд дійшов висновку про відмову у задоволенні апеляційної скарги, керуючись ст.ст. 49, 99 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги не підлягають відшкодуванню позивачу.

Керуючись ст.ст. 49, 91, 99, 101, 102, п. 1 ст. 103, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 09.09.2015р. у справі №922/3705/15 залишити без змін.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови складено 08 грудня 2015 року.

Головуючий суддя Р.А. Гетьман

Суддя Л.І. Бородіна

Суддя О.В. Плахов