Постанова № 54156375, 24.11.2015, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" листопада 2015 р. Справа№ 910/22145/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Руденко М.А.

суддів: Пономаренка Є.Ю.

Дідиченко М.А.

при секретарі: Захарчук Н.С.

за участю представників сторін:

від позивача: Шагін О.В. ( за довіреністю б/н від 13.01.2015),

Локшин А.В. ( за довіреністю б/н від 12.01.2015)

від відповідача: Дяченко Т.В. ( за довіреністю №130 від 13.10.2015)

розглянувши апеляційну скаргу державного підприємства з питань поводження з відходами як вторинною сировиною

на рішення господарського суду м. Києва від 30.07.2015р.

у справі № 910/22145/14 ( суддя: Пінчук В.І.)

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю " ОТП Лізинг "

до державного підприємства з питань поводження з відходами як вторинною сировиною

про стягнення 101 846,81 грн.

за зустрічним позовом державного підприємства з питань поводження з відходами як вторинною сировиною

до товариства з обмеженою відповідальністю " ОТП Лізинг "

про визнання недійсним договору фінансового лізингу від 25.09.2012 р. № 559-L

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2014 року позивач - ТОВ " ОТП Лізинг " (позивач за первісним позовом) звернувся до господарського суду міста Києва з позовною заявою до ДП з питань поводження з відходами як вторинною сировиною (відповідача за первісним позовом) про стягнення за договором фінансового лізингу №559-FL від 25.09.2012 року, заборгованість по сплаті лізингових платежів у сумі 88025,95 грн., пеню (згідно п.8.2.1 договору) у сумі 8067,80 грн. 3% річних у сумі 1115,72 грн., інфляційних втрат у сумі 4637,34 грн., що разом складає 101846,81 грн.

Також, у жовтні 2014 року ДП з питань поводження з відходами як вторинною сировиною (позивач за зустрічним позовом ) звернувся до господарського суду міста Києва із зустрічною позовною заявою до ТОВ " ОТП Лізинг "( відповідач за зустрічним позовом) про визнання договору фінансового лізингу від 25.09.2012 року №559-L недійсним.

Рішенням господарського суду міста Києва від 10.12.2014 р. первісний позов задоволено повністю, у зустрічному позові відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 18.03.2015 р. зазначене рішення залишене без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 20.05.2015 р. рішення господарського суду міста Києва від 10.12.2014 р. та постанова Київського апеляційного господарського суду від 18.03.2015 р. в частині вирішення спору за первісним позовом та судових витрат скасовані і справа в цій частині направлена на новий розгляд до господарського суду м. Києва, в решті рішення залишені без змін.

Рішенням господарського суду міста Києва від 30.07.2015р. у справі № 910/22145/14 позовні вимоги задоволено повністю: стягнуто з державного підприємства з питань поводження з відходами як вторинною сировиною на користь товариства з обмеженою відповідальністю " ОТП Лізинг " 88025 грн. 95 коп. основного боргу, 8067 грн. 80 коп. пені, 1115 грн. 52 коп. 3% річних, 4637 грн. 34 коп. збитків від інфляції.

Мотивуючи рішення, суд першої інстанції зазначив, що позивачем належними та допустимими доказами доведено факт порушення відповідачем зобов'язань щодо сплати лізингових платежів за договором фінансового лізингу, а тому, посилаючись на положення ст.ст.509,526,611,625 ЦК України, Закону України «Про фінансовий лізинг» та умов договору, суд визнав позовні вимоги позивача правомірними.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідач - державне підприємство з питань поводження з відходами як вторинною сировиною звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 30.07.2015р. у справі № 910/22145/14 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги вказав на те, що судом першої інстанції не було взято до уваги, що апелянт перерахував більшу частину коштів за договором, натомість ТОВ «ОТП Лізинг» листом в односторонньому порядку розірвав договір, наслідком чого є відсутність у позивача обов'язку надати предмет лізингу у майбутньому у власність відповідачу, відповідно, відсутність права вимагати його оплати.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 03.09.2015 року було прийнято до провадження апеляційну скаргу державного підприємства з питань поводження з відходами як вторинною сировиною та призначено справу до розгляду.

У подальшому розгляд справи декілька разів відкладався.

У судовому засіданні 24.11.2015 року представник відповідача підтримав вимоги апеляційної скарги, просить її задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати.

Представник позивача вказав, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, підстави для його скасування відсутні.

Заслухавши пояснення представників сторін, вивчивши матеріали справи, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, долучені до матеріалів справи, виходячи з вимог чинного законодавства, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Згідно ст. 101 Господарського процесуального кодексу апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду в повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 25.09.2012 р. між ТОВ " ОТП Лізинг " (лізингодавець) та державним підприємством з питань поводження з відходами як вторинною сировиною ( лізингоодержувач ) був укладений договір фінансового лізингу №559-L (т.1 а.с.18).

За умовами зазначеного договору, лізингодавець на підставі договору купівлі - продажу (поставки) зобов'язався набути у власність лізингодавця і передати на умовах фінансового лізингу у тимчасове володіння та користування майно, наведене в специфікації, а лізингоодержувач зобов'язався прийняти предмет лізингу та сплачувати лізингові платежі та інші платежі згідно з умовами цього договору.( п. 1.1. договору). Строк користування лізингоодержувачем предметом лізингу складається з періодів (місяців) лізингу згідно з графіком сплати лізингових платежів ( додаток 2 до договору ) та починається з дати підписання сторонами акту приймання-передачі предмета лізингу за формою, встановленою лізингодавцем. (п. 1.2. договору).

Додатком № 1 ( специфікація ) визначено, що предметом лізингу є: горизонтальний автоматичний прес НСЕ60FE-8 з конвеєром " 56:", 2012 р. виробництва, компанії PTR PATRIOT, країна виробника США, вартістю 2224351,50 грн. з ПДВ.

Оскільки, відповідач мав заборгованість по сплаті лізингових платежів в період з березня 2014 року по вересень 2014 року, позивач звернувся до суду з позовними вимогами про стягнення заборгованості по сплаті лізингових платежів у сумі 88025,95 грн., пені у сумі 8067,80 грн., 3 відсотків річних 1115,72 грн. ,інфляційних втрат 4 637,34 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції прийшов до висновку про те, що відповідач у встановлений договором строк свого обов'язку з перерахування коштів не виконав, допустивши прострочення виконання зобов'язання, тому дії відповідача є порушенням договірних зобов'язань.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, зважаючи на наступне.

Згідно з п. 2 ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Як передбачено, ч. ч. 1, 2, 3 ст. 292 ГК України, лізинг - це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів. Залежно від особливостей здійснення лізингових операцій лізинг може бути двох видів - фінансовий чи оперативний. За формою здійснення лізинг може бути зворотним, пайовим, міжнародним тощо. Об'єктом лізингу може бути нерухоме і рухоме майно, призначене для використання як основні фонди, не заборонене законом до вільного обігу на ринку і щодо якого немає обмежень про передачу його в лізинг.

Згідно ст. ст. 1, 2 Закону України " Про фінансовий лізинг" та ст. 806 ЦК України, за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачу) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом. Особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом.

Як вбачається з умов договору, приймання лізингоодержувачем предмета лізингу в лізинг оформляється шляхом складання акту приймання-передачі, що підтверджує якість, комплектність, справність, належний стан предмета лізингу і відповідність предмета лізингу техніко-економічним показникам, встановленим лізингоодержувачем умовам і специфікаціям та умовам договору. Акт приймання-передачі підписується повноважними представниками сторін і скріплюється печатками сторін згідно з вимогами законодавства України. Передача предмета лізингу лізингоодержувачу у володіння та користування у будь-якому випадку відбувається не раніше дати фактичного отримання предмета лізингу від відповідного продавця предмета лізингу (п. 3.1. договору ).

Пунктом 1.6. договору передбачено, що строк (термін) і місце передачі предмета лізингу лізингоодержувачу зазначається у специфікації. Згідно додатку № 1 (специфікація), строк (термін) передачі предмета лізингу протягом 10 днів після підписання акту приймання-передачі до договору купівлі-продажу. Місце передачі предмета лізингу: м. Київ. вул., Козацька, 11 8.

Предмет лізингу після передачі лізингоодержувачу буде зберігатися ним за наступною адресою: м. Ялта, вул. Південнобережне шосе, 39.

На підставі акту приймання-передачі від 29.03.2012 (а.с. т.1 а.с.55), підписаного та скріпленого печатками обох сторін, позивач передав, а відповідач прийняв предмет лізингу.

За умовами пунктів 6.1. - 6.3. договору, лізингоодержувач сплачує лізингодавцю лізингові платежі відповідно до договору. Лізингові платежі складаються з авансового лізингового платежу, який включає суму, яка відшкодовує ( компенсує ) частину вартості предмета лізингу, а також чергових лізингових платежів, кожен з яких включає: суму, яка відшкодовує (компенсує) частину вартості предмета лізингу; винагороду лізингодавця у зв'язку з передачею у лізинг предмет лізингу (далі - винагорода). Складові лізингових платежів, їх суми та дати платежів визначені в графіку згідно з додатком 2 до договору, який є його невід'ємною частиною.

Згідно п. 6.6. договору, кожний черговий лізинговий платіж лізингоодержувач зобов'язаний сплачувати не пізніше дати, вказаної в додатку 2 (далі - дата платежу).

З матеріалів справи вбачається, що додатковими угодами № 1 від 29.03.2013 р., № 2 від 24.07.2013 р., № 3 від 20.08.2013 р., №5 від 31.03.2014 р. №6 від 30.04.2014 р. сторонами були внесені зміни до графіку сплати лізингових платежів (т.1 а.с.38-52).

Як було вірно встановлено судом першої інстанції, у графіку сплати лізингових платежів визначено, що перший лізинговий платіж сплачується до 10.10.2012 р., наступні періодичні лізингові платежі сплачуються до 25 числа календарного місяця. Відповідач, в порушення умов договору, свої зобов'язання з оплати періодичних лізингових платежів, що визначені в додатку № 2 повністю не виконав, внаслідок чого у останнього виникла заборгованість в розмірі 88025,95 грн. в період з березня 2014 року по вересень 2014 року.

У зв'язку з наявністю заборгованості по лізинговим платежам, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Осипенком Д.О. 07.07.2014 р. вчинено виконавчий напис, який зареєстровано в реєстрі за № 4105 про вилучення та повернення лізингоодержувачем (відповідачем) на користь лізингодавця (позивача) предмету лізингу.(т.1 а.с.167)

На підставі зазначеного напису, відділом державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції у м. Києві 14.07.2014 р. винесено постанову ВП № 44008798 про відкриття виконавчого провадження.(т.1 а.с. 168).

Проте, як видно з постанови про повернення виконавчого документа стягувачу від 11.06 2015 року (т.2 а.с. 122), затвердженою начальником відділу державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції у місті Києві виконавчий документ , а саме - виконавчий напис № 4105 , виданий 07.07.2014 року повернуто без виконання, оскільки, згідно акту державного виконавця, об'єкт фінансового лізингу - горизонтальний автоматичний прес НСУ 60FE, що підлягає опису, на момент перевірки не виявлено.

Отже, предмет лізингу лізингодавцю повернутий не був.

Водночас, пунктом 4.17 договору фінансового лізингу № 559-L від 25 вересня 2012 року, сторони погодили, зокрема, що вилучення предмета лізингу не звільняє лізингоодержувача від сплати всіх несплачених платежів до дати вилучення предмета лізингу, передбачених договором, в тому числі, несплаченої суми штрафних санкцій і відшкодування заподіяної шкоди. Договір на час розгляду справи є чинним.

Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про стягнення заборгованості з оплати періодичних лізингових платежів в розмірі 88 025,95 грн., оскільки, предмет лізингу на час розгляду справи лізингодавцю не повернутий.

Також вірним є висновок суду першої інстанції про те, що відповідач, у встановлений договором строк, свого обов'язку з перерахування коштів не виконав, допустивши прострочення виконання зобов'язання, тому дії відповідача є порушенням договірних зобов'язань (ст. 610 ЦК України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 ЦК України), відповідно, є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу, враховуючи індекс інфляції та відсотків річних, є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Згідно з положеннями пунктів 3.1. та 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17.12.2013 №14, інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Згідно з пунктом 4.1. вищенаведеної Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14, сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

Враховуючи вищевикладені обставини, перевіривши розрахунок, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правомірно, на підставі п. 9.2.1 договору фінансового лізингу № 559-L, задоволено вимоги щодо нарахування пені в розмірі 8067,80 грн., а також нараховані, на підставі ст. 625 ЦК України, 3% річних в розмірі 1115,72 грн. та збитки від інфляції в розмірі 4637,34 грн. за неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором.

Зазначена правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду України від 19.12.2011 року у справі № 7/114/10.

Відповідно до ст. ст. 43, 33, 34 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду з огляду на вищевикладене.

Дослідивши матеріали, наявні у справі, апеляційний суд робить висновок, що суд першої інстанції дав належну оцінку доказам по справі та виніс законне обґрунтоване рішення, яке відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що скаржник не довів обґрунтованість своєї апеляційної скарги, докази на підтвердження своїх вимог суду не надав, апеляційний суд погоджується із рішенням господарського суду міста Києва від 30.07.2015 року у справі № 910/22145/14, отже, підстав для його скасування або зміни не вбачається.

Керуючись ст. ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу державного підприємства з питань поводження з відходами як вторинною сировиною на рішення господарського суду міста Києва від 30.07.2015 року у справі № 910/22145/14 залишити без задоволення.

Рішення господарського суду міста Києва від 30.07.2015 року у справі № 910/22145/14 залишити без змін.

Матеріали справи № 910/22145/14 повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України через суд апеляційної інстанції протягом двадцяти днів.

Головуючий суддя М.А. Руденко

Судді Є.Ю. Пономаренко

М.А. Дідиченко