Рішення № 54155361, 01.12.2015, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.12.2015Справа № 910/24685/15

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестмент Проперті Протектед»

до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача

Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Нова»

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача

ОСОБА_3

про стягнення 13 748, 00 грн.

Суддя Ломака В.С.

Представники учасників судового процесу:

від позивача: Боронило І.М. за довіреністю б/н від 31.12.2014 р.;

від відповідача: Вербенко В.А. за довіреністю № 1505 від 12.10.2015 р.;

від третьої особи на стороні позивача: не з'явився;

від третьої особи на стороні відповідача: не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Інвестмент Проперті Протектед» (далі - позивач) звернулась до господарського суду міста Києва з позовом до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (далі - відповідач) про стягнення 13 748, 00 грн. Також позивач просив суд витрати по сплаті судового збору покласти на відповідача.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказував на те, що між ним та ПрАТ «Страхова компанія «Нова» 02.01.2014 р. було укладено Договір купівлі-продажу боргових зобов'язань, відповідно до якого позивач отримав право вимоги до відповідача за страховим випадком від 21.10.2014 р. - дорожньо-транспортною пригодою за участю автомобіля «MAN», реєстраційний номер НОМЕР_1, під керуванням водія ОСОБА_3, та автомобіля «Volkswagen», реєстраційний номер НОМЕР_2. Зокрема, позивач вказує на те, що 28.08.2014 р. між ПрАТ «Страхова компанія «Нова» та відповідачем було укладено Поліс ОСЦПВВТЗ № АІ/6509843, за яким застраховано відповідальність при експлуатації автомобіля «MAN», реєстраційний номер НОМЕР_1. Постановою Шевченківського районного суду м. Києва від 30.10.2014 р. було встановлено, що вказана вище дорожньо-транспортна пригода трапилась в результаті порушення водієм автомобіля «MAN», реєстраційний номер НОМЕР_1 ОСОБА_3 Правил дорожнього руху. З урахуванням зазначеного ПрАТ «Страхова компанія «Нова» 11.12.2014 р. було виплачено страхове відшкодування в сумі 13 748, 00 грн. власнику пошкодженого автомобіля «Volkswagen», реєстраційний номер НОМЕР_2. Оскільки за твердженням позивача, відповідач в порушення чинного законодавства не повідомив ПрАТ «Страхова компанія «Нова» про ДТП, яка мала місце 21.10.2014 р., у страховика виникло право регресного позову до відповідача. Оскільки такі вимоги були відступлені позивачу, він наразі вирішив звернутись з даним позовом до суду.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 17.09.2015 р. порушено провадження у справі № 910/24685/15, на підставі ст. 27 Господарського процесуального кодексу України залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Нова», залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_3, розгляд справи призначено на 13.10.2015 р.

05.10.2015 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва відповідачем подано заяву № 14Б/г від 23.09.2015 р. про повернення позовної заяви позивачу без розгляду на підставі п. 6 ч. 1 ст. 63 Господарського процесуального кодексу України.

09.10.2015 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подані додаткові документи для долучення до матеріалів справи.

12.10.2015 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва відповідачем подано додаткові документи для долучення до матеріалів справи, а також відзив на позовну заяву, в якому викладено клопотання про повернення позовної заяви позивачу без розгляду на підставі п. 6 ч. 1 ст. 63 Господарського процесуального кодексу України.

Представник позивача в судовому засіданні 13.10.2015 р. позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

В судове засідання 13.10.2015 р. відповідач не з'явився, проте через відділ діловодства господарського суду міста Києва подав додаткові документи для долучення до матеріалів справи, клопотання про проведення судового засідання без його участі та клопотання про повернення позовної заяви позивачу без розгляду на підставі п. 6 ч. 1 ст. 63 Господарського процесуального кодексу України

Суд відклав розгляд клопотань відповідача про повернення позовної заяви позивачу без розгляду до встановлення фактичних обставин у справі.

Представники третіх осіб в судове засідання 13.10.2015 р. не з'явились, про причини неявки суд не повідомили.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 13.10.2015 р. на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи відкладено на 03.11.2015 р.

19.10.2015 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником відповідача подано заяву № 146/5 від 19.10.2015 р., відповідно до змісту якої відповідач просить суд визнати наданий позивачем як письмовий доказ рахунок-фактуру № 10 від 12.11.2014 р. таким, що не є належним та допустимим доказом у справі.

Також, 19.10.2015 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником відповідача подано клопотання № 146/2 від 19.10.2015 р. про витребування від позивача пояснень чи доказів, що пояснюють, в чому полягає суть спричинених перешкод страховику, внаслідок факту неповідомлення страхувальника про подію, або саме які дії страхувальника унеможливили з'ясування страховиком факту, причин і обставин настання події, або розміру заявлених збитків.

Крім того, 19.10.2015 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником відповідача подано клопотання № 146/3 від 19.10.2015 р. про витребування від позивача обґрунтувань чи доказів, що пояснюють, в чому полягає порушення обов'язку, прямо передбаченого чинним законом, а саме чому та з яких причин не було здійснено виклик страхувальника на місце проведення огляду пошкодженого ТЗ.

03.11.2015 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником відповідача подано відзив на позовну заяву, а також заяву № 146/1 від 30.10.2015 р., про визнання наданого позивачем письмового доказу - заяви про виплату страхового відшкодування, таким, що не є належним та допустимим доказом у справі.

В судовому засіданні 03.11.2015 р. представник відповідача підтримав подані через відділ діловодства господарського суду міста Києва клопотання про визнання поданих позивачем доказів у справі неналежними та недопустимими, а також клопотання про витребування додаткових доказів у справі.

Представник позивача в судовому засіданні 03.11.2015 р. проти задоволення поданих відповідачем клопотань заперечив, подав додаткові документи для долучення до матеріалів справи.

Суд відклав вирішення поданих відповідачем клопотань до встановлення фактичних обставин у справі.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 03.11.2015 р. в порядку ст. 69 Господарського процесуального кодексу України продовжено строк вирішення спору у справі № 910/24685/15 на 15 днів, на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи відкладено на 17.11.2015 р.

13.11.2015 р. та 17.11.2015 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подані додаткові документи для долучення до матеріалів справи.

Представник позивача в судовому засіданні 17.11.2015 р. позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні 17.11.2015 р. проти задоволення позову заперечив.

Представники третіх осіб в судове засідання 17.11.2015 р. не з'явились, про причини неявки суд не повідомили.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 17.11.2015 р. розгляд справи було відкладено на 01.12.2015 р.

Представники третіх осіб в судове засідання 01.12.2015 р. не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка представників третіх осіб не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, не знаходить підстав для повторного відкладення розгляду справи.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі «Смірнова проти України»).

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України від 25 січня 2006 р. № 1-5/45, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

У судовому засіданні 01.12.2015 р. судом було розглянуто та відхилено як безпідставне клопотання відповідача про повернення позовної заяви без розгляду з огляду на ненаправлення її копії відповідачу.

Так, судом було встановлено, що до позовної заяви позивачем надано докази направлення її копії відповідачу - опис-вкладення у цінний лист та поштову квитанцію № 8162 від 11.09.2015 р.

При цьому, за даними он-лайн ресурсу УДППЗ «Укрпошта» судом встановлено, що поштове відправлення за № 0412803366680 було не отримано відповідачем та 19.10.2015 р. повернуто поштовим відділенням відправнику за закінченням встановленого терміну зберігання.

Таким чином, відповідач не отримав копію позовної заяви та доданих до неї документів не з вини позивача, а внаслідок своєї бездіяльності.

Також, суд відхилив в силу необґрунтованості клопотання відповідача про визнання наданого позивачем рахунку-фактури № 10 від 12.11.2014 р. та протоколу технічного огляду транспортного засобу від 21.10.2014 р. неналежним та недопустимим доказом; про витребування у позивача пояснень та доказів щодо того, в чому полягає суть спричинених перешкод страховику, внаслідок факту неповідомлення страхувальником про подію, або саме які дії страхувальника унеможливили з'ясування страховиком факту, причин і обставин настання події, або розміру заявлених збитків, та про витребування у позивача пояснень та доказів щодо того, в чому полягає порушення обов'язку, прямо передбаченого чинним законом, а саме, чому та з яких причин не було здійснено виклик страхувальника на місце проведення огляду пошкодженого ТЗ.

У судовому засіданні 01.12.2015 р. судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

21.10.2012 р. між Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Нова» (страховик) та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 (страхувальник) було укладено Поліс обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АІ/6509843, за яким було застраховано відповідальність в частині заподіяння шкоди майну внаслідок експлуатації автомобіля «MAN», реєстраційний номер НОМЕР_1.

21.10.2014 р. відбулась дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля «MAN», реєстраційний номер НОМЕР_1, під керуванням водія ОСОБА_3, та автомобіля «Volkswagen», реєстраційний номер НОМЕР_2.

Постановою Шевченківського районного суду м. Києва від 30.10.2014 р. у справі № 3/761/6557/2014 було встановлено, що вказана вище дорожньо-транспортна пригода трапилась в результаті порушення водієм автомобіля «MAN», реєстраційний номер НОМЕР_1, ОСОБА_3 Правил дорожнього руху та визнано його винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП.

12.11.2014 р. до ПрАТ «Страхова компанія «Нова» звернувся власник автомобіля «Volkswagen», реєстраційний номер НОМЕР_2, ОСОБА_7 з заявою про виплату страхового відшкодування.

При цьому, було надано рахунок-фактуру від 12.11.2014 р. на суму 13 748, 00 грн., складений ФОП ОСОБА_6 відносно вартості ремонтних робіт, які необхідно було провести для відновлення пошкодженого автомобіля.

11.12.2014 р. ПрАТ «Страхова компанія «Нова» склало Страховий акт № 1264, згідно з яким було вирішено виплатити страхове відшкодування в сумі 13 748, 00 грн.

Того ж дня, 11.12.2014 р. ПрАТ «Страхова компанія «Нова» перерахувало ФОП ОСОБА_6 13 748, 00 грн.

02.01.2014 р. між ПрАТ «Страхова компанія «Нова» (продавець) та позивачем (покупець) було укладено Договір купівлі-продажу боргових зобов'язань, відповідно до п. 3.1. якого продавець продав (переуступив) покупцю права на регресні вимоги, які включають в себе регресні справи (перелік яких міститься у Додатку 1 до цього Договору), а покупець приймає такі регресні вимоги та зобов'язується сплатити на користь продавця винагороду.

Відповідно до Додаткової угоди № 21 від 22.12.2014 р. до Додатку № 1 до Договору купівлі-продажу боргових зобов'язань було доповнено перелік регресних справ регресною справою щодо відповідача, пов'язаною з неповідомленням про настання ДТП.

Так, відповідно до тверджень позивача, за приписами п. 38.1.1. ст. 38 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначено, що страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, зокрема, якщо він не повідомив страховика у строки і за умов, визначених у Законі.

З урахуванням зазначеного, позивач вирішив звернутись з даним позовом до суду.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що в задоволенні позовних вимог має бути відмовлено з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 1, ч. 1 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. Господарський суд порушує справи за позовними заявами підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

Захист цивільних прав - це передбаченні законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів дається в ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України.

При цьому, положеннями ст. 16 Цивільного кодексу України визначено, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

У свою чергу, згідно зі змістом ч. 2 ст. 19 Цивільного кодексу України встановлено, що способи самозахисту мають відповідати змісту права, що порушене, характеру дій, якими воно порушене, а також наслідкам, що спричинені цим порушенням.

Таким чином, звертаючись з позовом до суду за захистом порушеного права, позивач має обрати спосіб захисту, який узгоджується з двома критеріями: (1) має відповідати змісту права, що порушене й здатний таке право відновити, а також (2) має бути передбачений приписами ст. 16 Цивільного кодексу України, ст. 20 Господарського кодексу України, або ж визначений іншим Законом чи укладеним між сторонами Договором.

В той же час, слід враховувати, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

З цією метою суд повинен з'ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб, а також те, чи може відповідний спосіб захисту бути реалізованим у спірних правовідносинах між сторонами.

Статтею 1 Закону України «Про страхування» встановлено, що страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

Відповідно до ч. 1 ст. 988 Цивільного кодексу України страховик зобов'язаний протягом двох робочих днів, як тільки стане відомо про настання страхового випадку, вжити заходів щодо оформлення всіх необхідних документів для своєчасного здійснення страхової виплати страхувальникові; у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату у строк, встановлений договором. Страхова виплата за договором майнового страхування і страхування відповідальності (страхове відшкодування) не може перевищувати розміру реальних збитків.

Згідно з пп. «ґ» пп. 38.1.1. Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначено, що страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, зокрема, якщо він не повідомив страховика у строки і за умов, визначених у підпункті 33.1.2 пункту 33.1 статті 33 Закону.

Однак, як вбачається з підпункту 33.1.2 пункту 33.1 статті 33 Закону, ним не передбачено ні строки, ні умови, за яких страхувальник або водій забезпеченого транспортного засобу має не повідомити страховика про настання страхового випадку.

Так, підпунктом 33.1.2. Закону визначено, що у разі настання дорожньо-транспортної пригоди, яка може бути підставою для здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати), водій транспортного засобу, причетний до такої пригоди, зобов'язаний вжити заходів з метою запобігання чи зменшення подальшої шкоди.

У свою чергу, підпунктом 33.1.4. Закону визначено, що у разі настання дорожньо-транспортної пригоди, яка може бути підставою для здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати), водій транспортного засобу, причетний до такої пригоди, зобов'язаний невідкладно, але не пізніше трьох робочих днів з дня настання дорожньо-транспортної пригоди, письмово надати страховику, з яким укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ), повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду встановленого МТСБУ зразка, а також відомості про місцезнаходження свого транспортного засобу та пошкодженого майна, контактний телефон та свою адресу. Якщо водій транспортного засобу з поважних причин не мав змоги виконати зазначений обов'язок, він має підтвердити це документально.

З наведеного слідує, що пп. «ґ» п. 38.1.1. Закону відсилає до пп. 33.1.2 пункту 33.1 статті 33 Закону, який за своїм змістом не узгоджується з диспозицією пп. «ґ» п. 38.1.1. Закону.

Так, підпункт 38.1.1. Закону надає право страховику подати регресний позов при порушенні п. 33.1.2. Закону щодо повідомлення страховика про страховий випадок, проте в редакції Закону станом на виникнення спірних правовідносин обов'язок з повідомлення страховика визначено не в п. 33.1.2., а в п. 33.1.4.

Зазначене пояснюється тим, що в статтю 33 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» були внесені зміни Законом № 3045-VI від 17.02.2011 р., згідно з яким в тому числі викладено в іншій редакції п. 33.1. та змінено місцями норми п. 33.1.2. та 33.1.4., проте як в п. 38.1.1. посилання на п. 33.1.2. не замінено на посилання на п. 33.1.4.

Отже, фактично мова йде про технічні помилки, допущені при розробці закону і при використанні законодавчої техніки.

З урахуванням зазначеного, а також того, що суд не має права застосовувати законодавство виходячи лише з припущення волі законодавця у випадку, коли має місце технічна помилка в тексті закону, наразі не вбачається правових підстав для висновку про виникнення у ПрАТ «Страхова компанія «Нова» права регресної вимоги до відповідача, у зв'язку з чим відповідно воно не могло бути відступлене позивачу.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено безпідставність заявлених позовних вимог, суд відмовляє в їх задоволенні.

З урахуванням зазначеного, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.

При цьому, позивачу має бути повернутий зі спеціального фонду Державного бюджету України надміру сплачений судовий збір в сумі 609, 00 грн.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. В задоволенні позовних вимог відмовити.

2. Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю «Інвестмент Проперті Протектед» (02660, місто Київ, вулиця Марини Раскової, будинок 11, офіс 2; код ЄДРПОУ 39033190) зі спеціального фонду Державного бюджету України судовий збір в сумі 609 (шістсот дев'ять) грн. 00 коп., сплачений на підставі платіжного доручення № 124 від 17.04.2015 р., оригінал якого знаходиться в матеріалах справи.

3. Після вступу рішення в закону силу видати наказ.

4. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 07.12.2015 р.

Суддя В.С. Ломака