Рішення № 54155342, 24.11.2015, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.11.2015Справа №910/25403/15

за позовом Приватного підприємства "Ремерцентр"

до 1) Департаменту розвитку інфраструктури та житлово-комунального господарства Одеської обласної державної адміністрації

2) Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України

3) Державного казначейства України

про зобов'язання вчинити дії та стягнення 90 166 054,78 грн.

Суддя Полякова К.В.

Представники сторін:

від позивача: Степаненко Ю.М. (дов.№б/н від 21.07.2015)

від відповідача1: не з'явився

від відповідача2: Болєйко-Чечуй В.О. (дов.№7/8-15647 від 29.12.2014)

від відповідача3: не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

Приватне підприємство "Ремерцентр" звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Департаменту розвитку інфраструктури та житлово-комунального господарства Одеської обласної державної адміністрації, Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України та Державного казначейства України про зобов'язання вчинити дії та стягнення 90 166 054,78 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.09.2015 порушено провадження у справі № 910/25403/15 та призначено справу до розгляду на 22.10.2015 року.

До початку судового засідання 22.10.2015 від позивача через відділ діловодства та документообігу Господарського суду міста Києва надійшла заява про збільшення розміру позовних вимог.

За наслідками розгляду справи 22.10.2015 суд виніс ухвалу про відкладення розгляду на 12.11.2015 року.

У судовому засіданні 12.11.2015 представник позивача зауважив на наданій 10.11.2015 через відділ діловодства та документообігу Господарського суду міста Києва заяві про збільшення розміру позовних вимог та заявив усне клопотання про відкладення розгляду справи.

Ухвалою суду від 12.11.2015 розгляд справи відкладено на 24.11.2015 року.

23.11.2015 через відділ діловодства та документообігу Господарського суду міста Києва позивачем подано заяву про уточнення позовних вимог, відповідно до якої ПП «Ремцентр» просить стягнути з відповідача за період 17.04.2015-24.11.2015 3% річних у розмірі 1 557 825,75 грн., 1 492 054,41 грн. - інфляційні втрати, пеня - 22 202 525,57 грн., проценти за користування грошовими коштами у розмірі 14 639 493,36 грн., за період 01.12.2014-16.04.2015 3% річних у розмірі 961 360,94 грн., 35 212 300,88 грн. - інфляційні втрати, пеня - 10 829 929,77 грн. Також позивач просить зобов'язати вчинити певні дії Державне казначейство України та Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України.

Під час судового засідання 24.11.2015 представник позивача надала пояснення по суті спору, із врахуванням поданих уточнень, просив позовні вимоги задовольнити у повному обсязі, посилаючись на обставини та факти, викладені у позові та письмових уточненнях.

Відповідач2 у судовому засіданні проти задоволення позову заперечував, посилаючись на обставини та факти, викладені у письмовому клопотанні.

Відповідач1 та відповідач3 не направили своїх представників для участі у судовому засіданні, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомленні належним чином, причини неявки суду не повідомили.

Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка представників відповідача1 та відповідача3 не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, не знаходить підстав для відкладення розгляду справи.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2014 року Приватне підприємство "Ремерцентр" звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Департаменту розвитку інфраструктури та житлово-комунального господарства Одеської обласної державної адміністрації, Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України та Державної казначейської служби України про зобов'язання Державної казначейської служби України перерахувати грошові кошти у розмірі 151 967 951,23 грн. на рахунок Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України; зобов'язання Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України перерахувати грошові кошти в розмірі 151 967 951,23 грн. на рахунок Департамента розвитку інфраструктури та житлово-комунального господарства Одеської обласної державної адміністрації для оплати виконаних робіт по об'єкту; стягнення з Департамента розвитку інфраструктури та житлово-комунального господарства Одеської обласної державної адміністрації на користь Приватного підприємства "Ремерцентр" суму вартості виконаних підрядних робіт у розмірі 85 376 336, 21 грн., інфляцію у розмірі 10 159 784,65 грн., 3% річних за порушення умов договору у розмірі 6 757 595,47 грн., збитки у розмірі 49 601 154, 90 грн., а також витрати по сплаті судового збору у розмірі 73 080,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем 1 не виконані належним чином зобов'язання щодо своєчасної та повної оплати за виконану роботу за договором підряду №26 від 26.07.2010 року.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 01.12.2014 у справі №910/19256/14 позовні вимоги задоволено частково із врахуванням заяви про збільшення позовних вимог від 27.10.2014 року. Присуджено до стягнення з Департамента розвитку інфраструктури та житлово-комунального господарства Одеської обласної державної адміністрації на користь Приватного підприємства "Ремерцентр" вартість виконаних підрядних робіт у розмірі 85 376 336,21 грн., індекс інфляції в розмірі 14 128 600,00 грн., 3% річних у розмірі 9 416 516,62 грн., та 48 539,49 грн. судового збору. У іншій частині позову відмовлено.

Київським апеляційним господарським судом винесено постанову від 16.04.2015, якою рішення Господарського суду міста Києва у справі №910/19256/14 від 01.12.2014 - залишено без змін.

У свою чергу, 07.07.2015 постановою Вищого господарського суду України залишено без змін постанову Київського апеляційного господарського суду від 16.04.2015 у справі №910/19256/14.

Одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (п. 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/1427 від 18.11.2003 року "Про Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та юрисдикцію Європейського суду з прав людини").

За приписами ч. 2 ст. 35 ГПК України, факти встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Зі змісту наведеної норми слідує, що неодмінною умовою її застосування є один і той самий склад сторін як у справі, що розглядається господарським судом, так і у справі (або справах) зі спору, що вирішувався раніше, і в якій встановлено певні факти, що мають значення для розглядуваної справи.

Преюдиційні факти є обов'язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв'язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.

На виконання вказаного рішення Господарським судом міста Києва видано наказ від 30.04.2015 про примусове виконання рішення суду.

Невиконання з боку відповідача1 рішення Господарського суду міста Києва у справі №910/19256/14 від 01.12.2014, яке набрало законної сили 16.04.2015, зумовило звернення позивача із даним позовом до суду, у межах якого останній просить стягнути за період 17.04.2015-24.11.2015 3% річних у розмірі 1 557 825,75 грн., 1 492 054,41 грн. - інфляційні втрати, пеня - 22 202 525,57 грн., проценти за користування грошовими коштами у розмірі 14 639 493,36 грн., за період 01.12.2014-16.04.2015 3% річних у розмірі 961 360,94 грн., 35 212 300,88 грн. - інфляційні втрати, пеня - 10 829 929,77 грн. та зобов'язати відповідача2 та відповідача3 здійснити певні дії щодо перерахування грошових коштів.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

У силу частини 1 статті 193 Господарського кодексу України, норми якої кореспондуються із нормами статей 525 та 526 Цивільного кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Частиною 2 вказаної статті визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до ст. 599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Отже, у даному випадку рішення Господарського суду міста Києва від 01.12.2014 у справі № 910/19256/14 вважається виконаним, і зокрема заборгованість вважається погашеною, лише після зарахування коштів на рахунок кредитора, тобто позивача.

Відповідно до ч.1. статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи приписи статті 549, частини другої статті 625 ЦК України правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постановах від 04.07.2011 у справі № 13/210/10, від 12.09.2011 у справі № 6/433-42/183, від 23.01.2012 у справі № 37/64, від 14.11.2011 у справі № 12/207, виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. При цьому зазначена норма не обмежує права кредитора звернутися до суду за захистом свого права, якщо грошове зобов'язання не виконується й після вирішення судом питання про стягнення основного боргу.

Таким чином, чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з постановленням судового рішення, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків.

Як на тому наголошено в п. 7.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", за відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України). Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум. Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання. Однак при цьому слід мати на увазі, що у разі коли судовим рішенням з боржника стягнуто суму неустойки (штрафу, пені), то правова природа відповідної заборгованості саме як неустойки у зв'язку з прийняттям такого рішення залишається незмінною, і тому на неї в силу припису частини другої статті 550 ЦК України проценти не нараховуються, інфляційні ж нарахування та нарахування трьох процентів річних на цю заборгованість можуть здійснюватися на загальних підставах відповідно до частини другої статті 625 названого Кодексу з дня, наступного за днем набрання законної сили відповідним судовим рішенням.

Так, пунктом 10.2. Договору підряду №26 сторони погодили, що порушення зобов'язань за договором підряду є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених Господарським кодексом України, іншими законами, або Договором підряду.

Згідно статті 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Нормами статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно з ч.6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Штрафні санкції це, зокрема, господарські санкції у виді грошової суми, та надає їх виключний перелік, а саме: неустойка, штраф, пеня.

Із наданого позивачем розрахунку вбачається, що останнім здійснено нарахування пені за у період, що перевищує, встановлений законом шестимісячний строк.

Здійснивши арифметичний перерахунок суми пені за період 01.12.2014-30.06.2015, враховуючи норми чинного законодавства та умови укладеного договору, суд дійшов висновку про обґрунтованість суми пені у період у розмірі 23 460 949,37 грн., а тому вимога про стягнення пені підлягає частковому задоволенню.

Основною метою визначення інфляційних втрат є встановлення розміру компенсації, яку боржник зобов'язаний в порядку ст. 625 ЦК України сплатити кредитору для усунення наслідків знецінення грошових коштів, що не були вчасно повернуті внаслідок порушення грошового зобов'язання.

Індекси споживчих цін (індекси інфляції), які є показниками загального рівня інфляції в економіці, розраховуються в цілому за місяць, а не на конкретні дати. Встановлено, що вони розраховуються Державним комітетом статистики України щомісячно та публікуються в наступному за звітним місяці.

Оскільки індекси інфляції є саме коефіцієнтами, призначенням яких є переведення розміру заборгованості у реальну величину грошових коштів з урахуванням знецінення первинної суми, такі інфляційні втрати не можуть бути розраховані за певну кількість днів прострочення, так як їх розмір не відповідатиме реальній величині знецінення грошових коштів, що існував у певний період протягом місяця, а не на конкретну дату чи за декілька днів.

Згідно листа Державного комітету статистики України № 11/1-5/73 від 13.02.2009 також не має практичного застосування середньоденний індекс інфляції, що може бути розрахований за формулою середньої геометричної незваженої (корінь з місячного індексу в 31 (30) степені). Так, він вказує лише на темп приросту цін за 1 день та не є показником реальної величини знецінення грошових коштів кредитора за період прострочення боржником своїх зобов'язань.

За приписами п. 3.1., 3.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17.12.2013 № 14 інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.97 N 62-97; цього листа вміщено в газеті "Бизнес" від 29.09.97 N 39, а також в інформаційно-пошукових системах "Законодавство" і "Ліга". Відповідно до листа Верховного Суду України від 03.04.1997 №62-97 "Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ", якщо сума боргу повинна бути сплачена в період з 1 по 15 числа відповідного місяця, то вона індексується з рахунком цього місяця, а якщо сума повинна бути сплачена з 16 по 31 число відповідного місяця, то вона індексується з наступного місяця.

Таким чином, інфляційні втрати мають розраховуватись шляхом визначення різниці між добутком суми боргу та помісячних індексів інфляції за час прострочення, розділених на сто, і сумою боргу.

Зазначене відповідає п. 6 Наказу Держкомстату від 27.07.2007 № 265 "Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін", відповідно до якого розрахунки базового індексу споживчих цін проводяться за міжнародною класифікацією індивідуального споживання за цілями та здійснюються відповідно до модифікованої формули Ласпейреса. Розрахунки базового індексу споживчих цін за квартал, період з початку року і т.п. проводяться "ланцюговим" методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т.д.) індексів.

При цьому, коли відносно кожного грошового зобов'язання, які мають різні строки виникнення, проводиться оплата частинами через короткі проміжки часу, розрахунок інфляційних втрат необхідно здійснювати щодо кожного окремого платежу, як складової загальної суми окремого грошового зобов'язання, за період з моменту виникнення обов'язку з оплати та який буде спільним для всіх платежів по конкретному грошовому зобов'язанню, до моменту фактичного здійснення платежу з подальшим сумуванням отриманих результатів для визначення загальної суми інфляційних втрат.

Крім того, необхідно враховувати, що, як на тому наголошено в п. 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-06/928/2012 від 17.07.2012 сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція).

У силу приписів п. 1.12. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Перевіривши доданий Позивачем до позову розрахунок інфляційних та 3% за рішенням Господарського суду міста Києва від 01.12.2014 №910/19256/14, суд погоджується із визначеною позивачем базою нарахування та періодом нарахування 3% річних та інфляційних втрат, а тому вимоги про стягнення за період 17.04.2015-24.11.2015 3% річних у розмірі 1 557 825,75 грн., 1 492 054,41 грн. - інфляційних втрат, за період 01.12.2014-16.04.2015 3% річних у розмірі 961 360,94 грн., 35 212 300,88 грн. - інфляційних втрат підлягають задоволенню у повному обсязі.

Щодо вимоги позивача про стягнення 14 639 493,36 грн. відсотків за користування грошовими коштами, суд зазначає наступне.

Статтею 536 ЦК України передбачено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. За загальним правилом, строк нарахування процентів починається від дня, коли товар мав бути оплачений, і закінчується днем його фактичної оплати. Разом із тим, допускається нарахування процентів починаючи від дня передання товару продавцем, якщо це передбачено договором.

При цьому слід мати на увазі те, що ст. 536 ЦК не встановлює розміру процентів за користування чужими грошовими коштами, відтак їх розмір доцільно передбачити у договорі, якщо розмір процентів не встановлений законом або іншим цивільно-правовим актом.

Одночасне стягнення процентів, передбачених ст. 536 ЦК, виключає застосування ст. 625 ЦК у тому випадку, коли ст. 536 ЦК застосовується за прямою вказівкою законодавця як спеціальна міра відповідальності за порушення грошового зобов'язання. Така вказівка, зокрема, міститься у ч. 3 ст. 693 (нарахування процентів на суму попередньої оплати товару у разі прострочення продавцем передачі товару), ч. 4 ст. 694 (у разі прострочення покупцем оплати товару), ч. 2 ст. 1214 (у разі безпідставно одержання чи збереження грошей) ЦК.

Так, оскільки правовідносини між сторонами виникли на підставі договору підряду, а законодавцем, у свою чергу, не передбачено спеціальних норм, що передбачають можливість застосування положень статті 536 ЦК України за порушення таких договірних правовідносин, суд дійшов висновку щодо безпідставного нарахування позивачем 14 639 493,36 грн. процентів за користування грошовими коштами.

Крім того, як вбачається із доданого до матеріалів справи розрахунку процентів на підставі ст. 536 ЦК України, позивач здійснив нарахування вказаних процентів на загальну суму, присуджену рішенням до стягнення - 99 504 936,21 грн. Суд відзначає, що у даному випадку враховувати 3% річних та інфляційної складової боргу не є можливим, оскільки саме по собі рішення про стягнення заборгованості не змінює грошове зобов'язання, а лише встановлює розмір заборгованості та наявність обов'язку відповідача сплатити таку заборгованість на користь позивача.

Також, суд дійшов обґрунтованого висновку, щодо відмови у задоволенні вимог позивача про зобов'язання Державної казначейської службу України перерахувати грошові кошти на рахунок Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України та зобов'язання Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України перерахувати грошові кошти на рахунок Департаменту розвитку інфраструктури та житлово-комунального господарства Одеської обласної державної адміністрації для оплати виконаних робіт по об'єкту через їх безпідставність, оскільки відповідальною особою за виконання грошового зобов'язання за договором підряду №26 є відповідач-1, а отже відповідальність за несплату вартості виконаних робіт за вказаним правочином не може бути покладена ні на Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України, ані на Державну казначейську службу України.

При цьому, як вбачається зі змісту позовних вимог, підставами позову у цій частині є обставини невиконання господарського договору та порушення норм матеріального права, які регулюють правовідносини, що випливають із виконання господарських договорів, а отже доводи відповідача3 про те, що вказана вимога непідсудна господарським судам, суд відхиляє.

Згідно з ч. 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Частиною 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до п. 4 ст. 129 Конституції України, ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, а за загальним правилом тягар доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини.

З'ясувавши обставини справи та надавши оцінку доказам за своїм внутрішнім переконанням, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Нормами статті 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Оскільки спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача, то судовий збір, відповідно до приписів статті 49 ГПК України, покладається на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись, ст.ст. 22, 32-34, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Приватного підприємства "Ремерцентр" до Департаменту розвитку інфраструктури та житлово-комунального господарства Одеської обласної державної адміністрації, Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України та Державного казначейства України про зобов'язання вчинити дії та стягнення 90 166 054,78 грн. - задовольнити частково.

Стягнути з Департаменту розвитку інфраструктури та житлово-комунального господарства Одеської обласної державної адміністрації (65107, м. Одеса, вулиця Канатна, будинок 83, ідентифікаційний код 33659544) на користь Приватного підприємства "Ремерцентр" (65026, м. Одеса, вул. Пастера, будинок 64, ідентифікаційний код 30766702) 2 519 186 (два мільйони п'ятсот дев'ятнадцять тисяч сто вісімдесят шість) гривень 69 копійок - 3% річних, 36 704 355 (тридцять шість мільйонів сімсот чотири тисячі триста п'ятдесят п'ять) гривень 29 копійок інфляційних втрат, 23 460 949 (двадцять три мільйони чотириста шістдесят тисяч дев'ятсот сорок дев'ять) гривень 37 копійок пені та 44 790 (сорок чотири тисячі сімсот дев'яносто) гривень 96 копійок витрат зі сплати судового збору.

У іншій частині у позові відмовити

Стягнути з Департаменту розвитку інфраструктури та житлово-комунального господарства Одеської обласної державної адміністрації (65107, м. Одеса, вулиця Канатна, будинок 83, ідентифікаційний код 33659544) на користь Державного бюджету України 87 004 (вісімдесят сім тисяч чотири) гривні 79 копійок судового збору.

Рішення постановлено у нарадчій кімнаті та проголошено його вступну та резолютивну частину у судовому засіданні 24.11.2015 року. Повний текст рішення буде складено протягом п'яти днів з дня проголошення вступної та резолютивної частини рішення.

Наказ видати відповідно до статті 116 Господарського процесуального кодексу України, після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено

та підписано 24.11.2015 року

Суддя К.В. Полякова