Рішення № 54155250, 07.12.2015, Господарський суд Закарпатської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

07.12.2015 Справа № 907/1051/15

За позовною заявою Державного підприємства дорожнього зв'язку, інформаційного забезпечення та автоматики "УКРДОРЗВ'ЯЗОК", м. Київ

до відповідача ОСОБА_1 автомобільних доріг у Закарпатській області, м. Ужгород

про визнання за державою в особі Державного підприємства дорожнього зв'язку, інформаційного забезпечення та автоматики "УКРДОРЗВ'ЯЗОК" права власності на нерухоме майно, а саме, комплекс будівель, розташованих за адресою: Закарпатська область, м. Ужгород, вул. Сечені, будинок 21, які згідно з інвентаризаційною справою складаються із наступних будівель: 1) будівля літера А - адмінбудинок загальною площею 240,2 кв.м, площею забудови 307,3 кв.м.; 2) будівля літера Б - гараж площею забудови 42,7 кв.м.; 3) споруда літера N1, N2 - огорожа загальною площею 8 кв.м." (позовні вимоги викладено у відповідності до заяви позивача, поданої в порядку вимог ст. 22 ГПК України щодо їх уточнення)

Суддя Русняк В.С.

Представники, присутні в судовому засіданні:

від позивача - ОСОБА_2, довіреність №23/1-4/53 від 12.08.2015року

від відповідача - ОСОБА_3, довіреність №700/05-11 від 27.07.2015року

Суть спору: Державне підприємство дорожнього зв'язку, інформаційного забезпечення та автоматики "УКРДОРЗВ'ЯЗОК", м. Київ звернулось з позовною заявою до відповідача ОСОБА_1 автомобільних доріг у Закарпатській області, м. Ужгород про визнання за державою в особі Державного підприємства дорожнього зв'язку, інформаційного забезпечення та автоматики "УКРДОРЗВ'ЯЗОК" права власності на нерухоме майно, а саме, комплекс будівель, розташованих за адресою: Закарпатська область, м. Ужгород, вул. Сечені, будинок 21, які згідно з інвентаризаційною справою складаються із наступних будівель: 1) будівля літера А - адмінбудинок загальною площею 240,2 кв.м, площею забудови 307,3 кв.м.; 2) будівля літера Б - гараж площею забудови 42,7 кв.м.; 3) споруда літера N1, N2 - огорожа загальною площею 8 кв.м." (позовні вимоги викладено у відповідності до заяви позивача, поданої в порядку вимог ст. 22 ГПК України щодо їх уточнення)

Відповідач письмове пояснення щодо заявлених вимог не подав. Представник відповідача у судовому засіданні вирішення заявлених позовних вимог поклав на розсуд суду.

У судовому засіданні 07.12.2015 оголошено вступну та резолютивну частини рішення згідно ст. 85 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

Наказом Міністерства будівництва та експлуатації автомобільних доріг УССР №126 від 17.06.1976 року було створено республіканське виробниче об'єднання шляхового зв'язку і автоматики Укршляхзв'язок".

Згідно постанови Президії Українського державного концерну по будівництву, ремонту і утриманню автомобільних шляхів від 28.10.1991року № 43, Республіканське виробниче об'єднання шляхового зв'язку і автоматики "Укршляхзв'язок" було перейменоване в підприємство шляхового зв'язку і автоматики (Укршляхзв'язок).

Згідно наказу "Про реорганізацію дочірнього підприємства "Укршляхзв'язок" ВАТ "ДАК" Автомобільні дороги України від 23.01.2004року №50, дочірнє підприємство "Укршляхзв'язок" ВАТ "ДАК" Автомобільні дороги України" було реорганізовано шляхом перетворення у Державне підприємство дорожнього зв'язку, інформаційного забезпечення та автоматики "Укрдорзв'язок" .

Згідно статуту позивача підприємство є самостійним суб'єктом господарювання, що засноване і діє на основі державної власності, входить до сфери управління Державного агентства автомобільних доріг України.

В свою чергу п. 4.2. Статуту передбачено, що майно підприємства є державною власністю і закріплюється за ним на праві повного господарського відання.

Здійснюючи це право, підприємство володіє, користується і розпоряджається зазначеним майном відповідно до статутних цілей для здійснення будівництва і капітального ремонту кабельних і повітряних ліній зв'язку, електромереж у рамках чинного законодавства і цього Статуту.

Згідно Статуту Державне підприємство "Укрдорзв'язок" є правовонаступником усіх прав та зобов'язань реорганізованого дочірнього підприємства "Укршляхзв'язок" ВАТ "ДАК "Автомобільні дороги України".

Звертаючись з даним позовом позивач стверджує суду, що з 1983 року у м. Ужгороді в адміністративному будинку за адресою по вул. Сечені, 21 розміщено Закарпатський лінейно-технічний цех шляхового зв'язку, який є структурним виробничим підрозділом філії позивача ( Львівський виробничий експлуатаційний технічний вузол зв'язку) яке діє відповідно до положення, затвердженого директором ДП " Укрдорзв'язок".

Зазначає, що строк володіння нерухомим майном позивачем складає більше десяти років та таке володіння відбувалось відкрито та з відома відповідача.

Згідно документації філії комплекс будівель, розташованих за адресою: Закарпатська область, м. Ужгород, вул. Сечені, будинок 21, які згідно з інвентаризаційною справою складаються із наступних будівель: 1) будівля літера А - адмінбудинок загальною площею 240,2 кв.м, площею забудови 307,3 кв.м.; 2) будівля літера Б - гараж площею забудови 42,7 кв.м.; 3) споруда літера N1, N2 - огорожа загальною площею 8 кв.м." знаходиться на балансі філії з 1983 року. Філія "Львівський виробничий експлуатаційно- технічний вузол зв'язку" згідно Положення є відокремленим структурним підрозділом Державного підприємства дорожнього зв'язку, інформаційного забезпечення та автоматики "Укрдорзв'язок (позивач).

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Частиною 1 ст. 344 ЦК України встановлено, що особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном та продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю регулюється законом. Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації.

Право володіння означає юридично забезпечену власнику можливість мати майно у своєму безпосередньому фізичному чи юридичному віданні, у сфері свого фактичного господарського чи іншого впливу.

Частина 4 статті 344 ЦК України визначає, що право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.

Пунктом 13 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справи "Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав" № 5 від 07.02.2014 встановлено, що:

- можливість пред'явлення до суду позову про визнання права власності за набувальною давністю випливає з положень статей 15, 16 ЦК, а також частини четвертої статті 344 ЦК, згідно з якими захист цивільних прав здійснюється судом шляхом визнання права. У зв'язку з цим особа, яка заявляє про давність володіння і вважає, що у неї є всі законні підстави бути визнаною власником майна за набувальною давністю, має право звернутися до суду з позовом про визнання за нею права власності;

- відповідачем за позовом про визнання права власності за набувальною давністю є попередній власник майна або його правонаступник. У разі якщо попередній власник нерухомого майна не був і не міг бути відомим давнісному володільцю, то відповідачем є орган, уповноважений управляти майном відповідної територіальної громади.

Враховуючи зміст ст. 344 Цивільного кодексу України, при зверненні до суду з вимогами про визнання за набувальною давністю права власності на нерухоме майно, позивачем має бути доведено обставини, які мають суттєве значення для розгляду справи, а саме факт існування такого нерухомого майна, безтитульність, відкритість та безперервність володіння; добросовісність заволодіння майном; факт володіння спірним майном протягом строку, який складає не менше 10 років.

Судом встановлено, що спірна будівля не була передана Позивачу на підставі цивільно-правового правочину (договору купівлі-продажу, дарування, міни, оренди тошо), у зв'язку з чим володіння Позивачем спірним нерухомим майном є безтитульним, тобто, таким, що не спирається на які-небудь правові підстави набувальної давності (титули), внаслідок чого до спірних відносин можливе застосування ст. 344 ЦК України.

В матеріалах справи наявна копія технічного паспорту на спірну будівлю, який був виготовлений на замовлення позивача.

Позивачем подана довідка комунального підприємства "Архітектурно-планувальне бюро" від 02.03.2015року №267 згідно якої інвентарна справа на будинок №21 по вул. Сечені в м. Ужгороді станом на 31.12.2012року не заводилась та КП "БТІ м. Ужгорода" не реєструвалась.

У реєстрі прав власності на нерухоме майно відомості щодо будинку по вул. Сечені, 21 в м. Ужгороді відсутні, що зазначено в інформації з Реєстру прав власності від 20.02.2015року №33906397. З Інформаційної довідки від 20.02.2015року № 33906567 зазначено, що у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відсутні відомості щодо будинку по вул. Сечені, 21 в м. Ужгороді.

За таких обставин, за висновками суду, наданими позивачем документами підтверджується відкритість та безперервність володіння Державним підприємством дорожнього зв'язку, інформаційного забезпечення та автоматики "Укрдорзв'язок" його філією "Львівський виробничий експлуатаційно- технічний вузол зв'язку" в період з 1983 по 2015рік нерухомим майном, а саме, комплекс будівель, розташованих за адресою: Закарпатська область, м. Ужгород, вул. Сечені, будинок 21, які згідно з інвентаризаційною справою складаються із наступних будівель: 1) будівля літера А - адмінбудинок загальною площею 240,2 кв.м, площею забудови 307,3 кв.м.; 2) будівля літера Б - гараж площею забудови 42,7 кв.м.; 3) споруда літера N1, N2 - огорожа загальною площею 8 кв.м.

При цьому, суд зазначає, що матеріали справи не містять доказів які б свідчили про наявність інших осіб ніж позивач, які претендують на це майно. В тому числі, в матеріалах справи відсутні докази із яких би вбачалося, що відповідачем в період протягом якого позивач володіє спірним нерухомим майном здійснювалися заходи щодо витребування спірного майна від позивача.

Можливість пред'явлення до суду позову про визнання права власності за набувальною давністю випливає з положень статей 15, 16 ЦК, а також частини четвертої статті 344 ЦК, згідно з якими захист цивільних прав здійснюється судом шляхом визнання права. У зв'язку з цим особа, яка заявляє про давність володіння і вважає, що у неї є всі законні підстави бути визнаною власником майна за набувальною давністю, має право звернутися до суду з позовом про визнання за нею права власності.

Відповідачем за позовом про визнання права власності за набувальною давністю є попередній власник майна або його правонаступник.

При цьому, виходячи зі змісту частини першої статті 344 ЦК України, відсутність державної реєстрації права власності на нерухоме майно не є перешкодою для визнання права власності на це майно у зв'язку зі спливом строку набувальної давності, оскільки така державна реєстрація може бути здійснена після визнання права власності за набувальною давністю. Рішення суду, що набрало законної сили, про задоволення позову про визнання права власності за набувальною давністю є підставою для реєстрації права власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (пункт 5 частини першої статті 19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

За таких обставин, враховуючи встановлення судом усіх обставин, які є необхідними для визнання права власності на майно за набувальною давністю, з огляду на висновки суду про можливість застосування до спірних правовідносин ст. 344 ЦК України, суд дійшов висновку про задоволення позову про визнання за набувальною давністю за державою в особі Державного підприємства дорожнього зв'язку, інформаційного забезпечення та автоматики "УКРДОРЗВ'ЯЗОК" права власності на нерухоме майно, а саме, комплекс будівель, розташованих за адресою: Закарпатська область, м. Ужгород, вул. Сечені, будинок 21, які згідно з інвентаризаційною справою складаються із наступних будівель: 1) будівля літера А - адмінбудинок загальною площею 240,2 кв.м, площею забудови 307,3 кв.м.; 2) будівля літера Б - гараж площею забудови 42,7 кв.м.; 3) споруда літера N1, N2 - огорожа загальною площею 8 кв.м.

Разом з цим, з огляду на те, що господарським судом не було встановлено вчинення неправильних дій з боку відповідача, а також враховуючи, що ст. 344 ЦК України прямо передбачає необхідність звернення до суду для набуття права власності на майно за набувальною давністю, господарський суд дійшов висновку, що судовий збір, оплачений позивачем, підлягає сплаті саме позивачем та не підлягає стягненню з відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 32-34, 43, 44, 49, 82 85 Господарського процесуального кодексу України,

СУД ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Визнати за державою в особі Державного підприємства дорожнього зв'язку, інформаційного забезпечення та автоматики "УКРДОРЗВ'ЯЗОК" (03179, м. Київ, вул. М. Чалого, 3, код 05422987) права власності на нерухоме майно, а саме, комплекс будівель, розташованих за адресою: Закарпатська область, м. Ужгород, вул. Сечені, будинок 21, які згідно з інвентаризаційною справою складаються із наступних будівель: 1) будівля літера А - адмінбудинок загальною площею 240,2 кв.м, площею забудови 307,3 кв.м.; 2) будівля літера Б - гараж площею забудови 42,7 кв.м.; 3) споруда літера N1, N2 - огорожа загальною площею 8 кв.м.

3. Витрати по сплаті судового збору покласти на позивача.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 08.12.2015року

Суддя Русняк В.С.