Ухвала суду № 54154159, 03.12.2015, Апеляційний суд Чернігівської області

Справа № 750/4075/15-ц Провадження № 22-ц/795/2144/2015 Головуючий у I інстанції Рахманкулова І. П. Доповідач - Висоцька Н. В.Категорія цивільна

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 грудня 2015 року м. Чернігів

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:

головуючого-судді Висоцької Н.В.

суддів: Губар В.С., Онищенко О.І.

при секретарі Козлачковій Ю.В.,

за участю: представника ОСОБА_1 ОСОБА_2, ОСОБА_3, представника ОСОБА_4 ОСОБА_5, представника третьої особи ОСОБА_6,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1, яка діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_7, на рішення Деснянського районного суду міста Чернігова від 05 жовтня 2015 року по справі за позовом ОСОБА_1, яка діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітнього ОСОБА_7 до ОСОБА_4, Товариства з обмеженою відповідальністю Габріель про зміну договору найму житлового приміщення, за позовом ОСОБА_1, яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_7 до ОСОБА_4 про вселення її та неповнолітнього сина в житлове приміщення і усунення перешкод у користуванні квартирою та за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про визнання особи такою, що втратила право користування житлом,

В С Т А Н О В И В :

Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 05.10.2015 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, яка діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітнього ОСОБА_7 до ОСОБА_4, ТОВ Габріель про зміну договору найму житлового приміщення, про вселення в житлове приміщення і усунення перешкод у користуванні квартирою - відмовлено.

Позов ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про визнання особи такою, що втратила право користування житлом - задоволено.

Визнано ОСОБА_1 такою, що втратила право користування квартирою №49 в будинку №14а по вулиці К. Єськова в м. Чернігові. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу з доповненнями, та просить рішення суду від 05.10.2015 року скасувати, та ухвалити нове про задоволення її позову, а в задоволенні позову ОСОБА_4 про визнання особи такою, що втратила право користування житлом відмовити.

Доводи скарги зводяться до того, що висновки суду не відповідають обставинам справи, судом допущено порушення норм процесуального та матеріального права.

В скарзі апелянт зазначає, що висновок суду про визнання ОСОБА_1 такою, що втратила право користування житлом є невірним, оскільки з 01.10.2014 року апелянт разом з дитиною перебували на лікуванні в м. Києві. Під час відвідувань ОСОБА_4 забрав у неї комплект ключів від квартири, з метою їх передачі будівельникам на час виконання ремонтних робіт, що ним планувались розпочати у найближчий час, а 28.02.2015 року ОСОБА_4 повідомив про подання позову до суду про розірвання шлюбу, та відмовився повернути ключі від квартири. В подальшому спроби потрапити до квартири були марними, оскільки кодування замку на вхідних дверях було змінено, ОСОБА_4 чинить перешкоди користування квартирою. Вказує, що це є порушенням її та сина прав, оскільки спірна квартира є єдиним місцем постійного проживання, на що суд не звернув уваги.

Судом надано не вірну оцінку Акту від 28.03.2015 року про не проживання ОСОБА_1 у спірній квартирі, та не враховано наявність рішення апеляційного суду Чернігівської області від 19.05.2015 року.

Незаконність оскаржуваного рішення апелянт обґрунтовує тим, що покази допитаних свідків у рішенні судом хибно відображені, проігноровано довідку управління освіти Чернігівської міської ради від 29.05.2015 року, оскільки намірів виїжджати на постійне місце проживання до м. Києва ОСОБА_1 не мала.

Заслухавши суддю-доповідача, учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_4 перебували у зареєстрованому шлюбі з 16.07.2005 року, який був розірвано рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова 27.03.2015 року (а.с. 5-6, том 1).

Від шлюбу сторони мають малолітнього сина ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.7, том 1).

04.11.2009 року ОСОБА_4 виконавчим комітетом Чернігівської міської ради був виданий ордер № 31 на квартиру АДРЕСА_1 на склад сімї з трьох осіб ОСОБА_4, ОСОБА_1 (дружина), ОСОБА_7 (син) (а.с.8, том 1).

Відповідно до технічного паспорту квартира має загальну площу 71,4 кв.м., житлову 34,5 кв.м. і складається з двох ізольованих жилих кімнат площею 17,1 та 17,4 кв.м. (а.с.11-13, том 1).

Рішенням виконавчого комітету Чернігівської міської ради № 193 від 20.08.2012 року спірній квартирі було надано статус житлової та закріплено за зареєстрованим і проживаючим у ній ОСОБА_4, сім»я з трьох осіб (він, дружина, син) (а.с. 155, том 1)

Згідно довідки від 23.06.2015 року (а.с. 156, том 1) ОСОБА_1 та її син ОСОБА_7 зареєстровані в ІНФОРМАЦІЯ_2. З 27.03.2015 року вони тимчасово проживають за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_3 без реєстрації.

Як вбачається з відомості з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно власником квартири АДРЕСА_2 б. в м. Києві є ОСОБА_1 (а.с. 43, том 1).

З консультативних висновків медичних закладів у м. Києві вбачається, що сину сторін ОСОБА_7 були надані консультації спеціалістів з приводу захворювання, проте він не перебував на стаціонарному лікуванні в лікарні «Охматдит» чи дитячій поліклініці Інституту ПАГ. Консультації надавалися 1-2 рази на місяць, що по суті не потребувало постійного перебування у м. Києві. (а.с.78-81, 134-137, том 1)

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, оцінивши зібрані по справі докази у відповідності до вимог ст. 212 ЦПК України, зокрема показання свідків, дійшов законного та обґрунтованого висновку про те, що позовні вимоги ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про визнання особи такою, що втратила право користування житлом підлягають задоволенню, що відповідає вимогам ст. 107 ЖК УРСР, а в задоволенні позову ОСОБА_1, яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_7 до ОСОБА_4 про вселення її та неповнолітнього сина в житлове приміщення і усунення перешкод у користуванні квартирою слід відмовити, оскільки ОСОБА_1 не надала суду жодних доказів на підтвердження того, що ОСОБА_4 чинив їй перешкоди у вселенні чи користуванні житлом, тобто порушував її права, а також обгрунтовано відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1, яка діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітнього ОСОБА_7 до ОСОБА_4, ТОВ Габріель про зміну договору найму житлового приміщення.

Апеляційний суд погоджується з такими висновками, оскільки судом першої інстанції обставини справи з'ясовані в обсягу, необхідному для правильного вирішення спору, відповідно до встановлених обставин, правильно визначено суть і характер правовідносин сторін та норми матеріального права, що їх регулюють.

Відповідно до ч. 1 ст. 72 Житлового Кодексу України, при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців.

Відповідно до ст. 72 ЖК України, визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

Відповідно до ст. 107 ЖК України, наймач жилого приміщення вправі за згодою членів сім'ї в будь-який час розірвати договір найму. У разі вибуття наймача та членів його сім'ї на постійне проживання до іншого населеного пункту або в інше жиле приміщення в тому ж населеному пункті договір найму жилого приміщення вважається розірваним з дня вибуття. Якщо з жилого приміщення вибуває не вся сім'я, то договір найму жилого приміщення не розривається, а член сім'ї, який вибув, втрачає право користування цим жилим приміщенням з дня вибуття.

Згідно із роз»ясненнями, що містяться у п. п. 10, 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1985 року № 2 «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України», у справах про визнання наймача або члена його сім'ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням (ст.71 ЖК), необхідно з'ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки.

Відповідно до ст. 107 ЖК України, наймач або член його сім'ї, який вибув на інше постійне місце проживання, втрачає право користування жилим приміщенням з дня вибуття, незалежно від пред'явлення позову про це.

Відповідно до ст. 9 ЖК ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування ним інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

На ствердження вибуття суд може брати до уваги будь-які фактичні дані, які свідчать про обрання стороною іншого постійного місця проживання (повідомлення про це в листах, розписка, переадресовка кореспонденції, утворення сім'ї в іншому місці, перевезення майна в інше жиле приміщення, виїзд в інший населений пункт, укладення трудового договору на невизначений строк тощо).

Суд може визнати особу такою, що втратила право користування жилим приміщенням, лише з однієї вказаної позивачем підстави, передбаченої ст.71 або ст.107 ЖК. Змінити підставу позову суд вправі тільки за згодою позивача.

Посилання апелянта, щодо порушення місцевим судом норм процесуального права в частині уточнення позовних вимог ОСОБА_4, не можуть бути підставою для скасування вірного по суті рішення, оскільки, право вибору способу захисту, передбаченого законом, належить особі, яка звернулася за захистом свого права (ст. ст. 3, 4, 11 ЦПК України), згідно із ч. 2 ст. 31 ЦПК України саме позивачеві належить й право визначення предмета і підстав позову, згідно заяви (а.с. 2 - 4 ) ОСОБА_4 посилався на норми, якими обґрунтовував заявлені позовні вимоги.

Як вбачається, судом вірно встановлено, що підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 не проживає за місцем реєстрації без поважних причин, оскільки переїхала в інше місто на постійне місце проживання, а саме в м. Київ, де має роботу, дитина відвідує освітні заклади, будь які соціальні звязки за місцем реєстрації відсутні.

Доводи апелянта про те, що внаслідок неправомірних дій позивача ОСОБА_1 не могла потрапити у квартиру, не підтверджено жодним належним та допустимим доказом, а показами свідків, які є батьками ОСОБА_1, не спростовуються обставини, на які посилається позивач ОСОБА_4 в позові про визнання особи такою, що втратила право користування житлом.

Посилання також на те, що поважністю причин не проживання ОСОБА_1 із сином в квартирі у зв»язку з необхідністю перебування в м. Києві для лікування сина не підтверджено, оскільки дані твердження спростовуються матеріалами справи.

Не заслуговують на увагу суду апеляційної інстанції твердження апелянта про те, що спірна квартира є єдиним місцем постійного проживання, намірів виїжджати на постійне місце проживання до м. Києва ОСОБА_1 з дитиною не мала, що також підтверджується довідкою управління освіти Чернігівської міської ради від 29.05.2015 року, оскільки дана довідка не є належним та допустимим доказом на підтвердження обставин щодо проживання за місцем реєстрації.

Не спростовують висновків суду посилання апелянта на незаконність Акту від 28.03.2015 року про не проживання ОСОБА_1 та відсутності її особистих речей у квартирі АДРЕСА_3, оскільки актом підтверджується факт не проживання ОСОБА_1 у спірній квартирі з певного періоду, а саме з червня 2014 року, що є підставою для визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, а ОСОБА_1 не спростовано належними та допустимими доказами обставини зазначені в акті.

В обґрунтування незаконності рішення місцевого суду апелянт в доповненнях до апеляційної скарги також посилалась, на необґрунтоване відхилення (а.с. 222) заяви про збільшення позовних вимог 24.06.2015 року (а.с. 158-159 т. 1), зазначені доводи не можуть бути підставою для скасування рішення враховуючи, що рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 27.03.2015 року, яке набуло чинності 19.05.2015 року, розірваний шлюб, первісний позов, який було пред'явлено позивачами в суді 23.04.2015 року, стосувався зміни умов договору найму житлового приміщення з підстав, передбачених ст. 104 ЖК України, що є можливим лише між членами сім'ї наймача житлового приміщення.

Доводи апелянта, щодо обґрунтування висновків суду показами свідків, які вважає апелянт відображено невірно, внаслідок чого місцевий суд прийшов до помилкових висновків, та не врахував обізнаність ОСОБА_4 про дійсне її та сина місцезнаходження є необгрунтованими, оскільки оцінка судом доказів здійснена згідно з положеннями ч.ч. 1 - 4 ст. 212 ЦПК.

Посилання апелянта щодо повноважень ОСОБА_5, на підставі довіреностей від 15.06.2015 року, які є недійсними, не можуть бути підставою для скасування вірного по суті рішення суду першої інстанції.

Законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду І інстанції перевірено в межах доводів апеляційної скарги і підстав для його скасування не встановлено.

Оскаржуване рішення ґрунтується на повно та всебічно досліджених доказах, доводи апеляційної скарги їх не спростовують та не містять передбачених законом підстав для скасування вірного по суті рішення.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, апеляційний суд,

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1, яка діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_7 відхилити.

Рішення Деснянського районного суду міста Чернігова від 05 жовтня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:Судді: