Рішення № 5414881, 30.03.2009, Ріпкинський районний суд Чернігівської області

Справа № 2 – 125 / 2009 р.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 березня 2009 року смт. Ріпки

Ріпкинський районний суд Чернігівської області в складі:

головуючого - судді Шляхова В. І.

за участю секретаря Костюк Г. О.,

позивача,

її представника, - ОСОБА_1

та представника відповідача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до державного підприємства «Добрянське лісове господарство» (далі Добрянський лісгосп), про зобов’язання відповідача нарахувати неодоотриману заробітну плату та індексувати винагороду за вислугу років, що буде нарахована,

встановив:

Позивач, звернувшись до суду з позовом до відповідача, обгрунтувала його тим, що працює у відповідача у дитячому дошкільному закладі і має кваліфікаційну категорію спеціаліста і понад 40 років педагогічного стажу. На неї поширюється дія ст. 57 Закону України „Про освіту" (далі – Закон 1), що ігнорує відповідач, який встановлив позивачу посадовий оклад за тарифним розрядом нижче ніж належить їй за наслідками підвищення кваліфікації та проведеної атестації. Також відповідач не нараховує і не виплачує їй, як педагогу, винагороду за вислугу років. Зважаючи на те що за її зверненнями відповідач порушення законодавства не усуває, - просить зобов’язати відповідача нарахувати неодоотриману заробітну плату, а саме: - перерахувати посадовий оклад у відповідності до 9 тарифного розряду з жовтня 2002 року; - перерахувати заробітну плату з 1 липня 2000 року з урахуванням надбавки за педагогічний стаж у розмірі 30 відсотків посадового окладу; - недонараховані кошти проіндексувати. Позивач просила кошти, що будуть нараховані, стягти з відповідача на свою користь.

У попередньому судовому засіданні ОСОБА_3 доповнила позов вимогою зобов’язати відповідача нарахувати та виплатити їй з 01 липня 2000 року належні кошти на оздоровлення.

В судовому засіданні позивач через необмеженого у повноваженнях представника відмовилася від вимоги стягнення з відповідача на свою користь недонарахованих коштів, тому суд продовжив розгляд справи у решті заявлених вимог, які позивач та її представник підтримали з підстав викладених вище. Суд бере до уваги, що позивач у засіданні наполягає на задоволенні вимог що до періоду по день прийняття рішення у справі, тобто по 30 березня 2009 року включно.

Необмежений у повноваженнях представник відповідача позовні вимоги не визнав у повному обсязі. Незважаючи на сприяння відповідачу у реалізації його процесуальних прав на подачу доказів у підтвердження заперечень, в розпорядження суду такі докази не надані.

Згідно пояснень його представника, позов не грунтується на діючому законодавстві, заявлені вимоги та докази є суперечливими, тому просить відмовити в його задоволенні. Позивач їх частково обгрунтовує відомчим нормативним документом що до вимог, які стосуються трирічного терміну до набрання ним чинності. Атестаційний лист позивача від 14. 04. 2003 р. підписано особами, які є членами відповідної комісії згідно наказу відповідача від 31. 03. 2006 року. При цьому у відповідача маються відомості тільки про середню загальну освіту позивача, протокол засідання атестаційної комісії, в складі наданому позивачем, у відповідача відсутній. За для перевірки достовірності інформації, що міститься в атестаційному листі відповідач буде звертатися до прокуратури. Надана позивачем довідка відповідача (№ 20 від 27. 01. 2009 р.) не свідчить про те, з якого тарифного розряду обраховувався посадовий оклад першої. Оскільки позивач має 40 років безперевного трудового стажу роботи вихователем та отримує надбавку у розмірі 30 відсотків посадового окладу, як усі працівники відповідача, то можна зробити висновок, що загальний стаж роботи позивача понад 80 років, що унеможливлює задоволення будь – якої її вимоги. Так, відповідачем повністю дотримані положення законодавства про оплату праці відносно позивача за умовами колективного договору, зміст якого відповідає Законам України „Про оплату праці” (далі – Закон 2) та „Про колективні договори і угоди” та повністю узгоджується з Законом 1 і ще й надає позивачу певні переваги перед іншими освітянами.

Вислухавши пояснення, дослідивши письмові докази, суд встановив наступні обставини та правовідносини.

Сторони перебувають у трудових відносинах з 07. 10. 1968 року по час прийняття судом рішення у справі. З них позивач, як найманий працівник, працювала вихователем відомчого дошкілького закладу відповідача з 07. 10. 1968 р. по 04. 04. 1974 р. та продовжує працювати на цій посаді з 20. 07. 1976 р. Вказаний структурний підрозділ відповідача не мав статусу юридичної особи і належить відповідачу (а.с. 3 – 4). Викладене свідчить про те, що відповідач є належним, а позивач підпадає під дію ст. 57 Закону 1. Передбачені нею гарантії за своєю природою є складовими заробітної плати позивача, але відповідачем безпідставно не нараховувалися, на неодноразові звернення ОСОБА_3 він не реагував (а.с. 16 – 18, 24). Так, статтею 34 Закону 1 та ст. 12 Закону України „Про дошкільну освіту” (далі – Закон 3), дитячий садок віднесено до дошкільних навчальних закладів, а ст. ст. 27; 30 Закону 3 визначено, що до учасників навчально – виховного процесу у сфері дошкільної освіти, як педагогічні працівники, віднесені вихователі. Згідно ст. 29 Закону 3 права та обов’язки педагогічних працівників у сфері дошкільної освіти визначаються Законом України „Про освіту”, цим законом та іншими нормативно-правовими актами. За ч. 7 ст. 43 Конституції України право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. У ст. 57 Закону 1 держава гарантує педагогічним працівникам, серед іншого й виплату надбавок за вислугу років та допомоги на оздоровлення при наданні щорічної відпустки. Як роз’яснив Пленум Верховного Суду України в п. 8 постанови № 13 від 24 грудня 1999 року „ Про практику застосування судами законодавства про оплату праці” п ри вирішенні спорів про виплату премій, винагороди за підсумками роботи за рік чи за вислугу років, надбавок і доплат необхідно виходити з нормативно-правових актів, якими визначено умови та розмір цих виплат. Працівники, на яких поширюються зазначені нормативно-правові акти, можуть бути позбавлені таких виплат (або розмір останніх може бути зменшено) лише у випадках і за умов, передбачених цими актами. З мотивів відсутності коштів у проведенні вказаних виплат може бути відмовлено в тому разі, коли вони обумовлені в зазначених актах наявністю певних коштів чи фінансування. Аналіз наявного у справі витягу з колективного договору (а.с. 7) свідчить що він не передбачає виплати позивачу допомоги на оздоровлення при наданні щорічної відпустки а його окремі положення, зокрема п.п. 6 та 7, погіршують становище позивача у порівнянні із гарантіями держави й що до умов виплати надбавок за вислугу років, а тому суд не може погодитися з позицією представника відповідача про дотримання відповідачем, через умови колективного договору, трудових прав позивача. У відповідності до ст. 16 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП) умови колективного договору, що погіршують порівняно з чинним законодавством і угодами становище працівників, є недійсними. До того ж довідка відповідача № 273/2 (а.с. 23) свідчить, що останній раз допомогу на оздоровлення при наданні щорічної відпустки відповідач позивачу виплатив у серпні 2000 року. Зважаючи на викладене суд дійшов висновку про те, що вимоги про зобов’язання відповідача здійснити нарахування позивачу надбавки за вислугу років та допомоги на оздоровлення при наданні щорічної відпустки а також про зобов’язання відповідача виплатити останню, підлягають задоволенню частково, починаючи з 02 серпня 2001 року, адже відповідно до ч. 2 ст. 233 КЗпП у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Вказана норма набрала чинності з 02 серпня 2001 року. Оскільки дана норма не поширюється на випадки, коли передбачений ст. 233 КЗпП в чинній до цього редакції тримісячний строк звернення до суду за вирішенням трудового спору закінчився до набрання чинності нової редакції ч. 2, то позовні вимоги (надбавка за вислугу років та допомога на оздоровлення при наданні щорічної відпустки) заявлені за період з 01 липня 2000 року по 02 серпня 2001 року задоволенню не підлягають. Поважних причин для поновлення трьохмісячного строку для звернення до суду позивачем не наведено, її звернення до відповідача та інших державних інституцій (а.с. 16 – 18, 20 – 21) свідчать про те, що позивач знала про порушення своїх трудових прав. Не можуть бути задоволені вимоги про зобов’язання нарахувати допомогу на оздоровлення саме по 30 березня 2009 року включно, оскільки ця допомога нараховується при наданні щорічної відпустки. Доказів надання відповідачем позивачу щорічної відпустки у 2009 році в розпорядження суду не надано.

Порядок проведення індексації грошових доходів громадян у період, відносно якого виник спір, регулювався відповідними положеннями, що затверджені постановами Кабінету Міністрів України від 07. 05. 1998 року № 663 та від 17. 07. 2003 р. № 1078. Останні відповідно до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» визначають, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру; індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 101 відсотка; підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів, тобто вимога зобов’язати відповідача індексувати надбавку за вислугу років є обгрунтованою і підлягає задоволенню. З огляду на викладене безпідставні заперечення представника відповідача не можуть бути взяті до уваги суду.

Згідно «Переліку навчальних закладів, закінчення яких дає право на встановлення ставок заробітної плати і посадових окладів вчителям, викладачам, вихователям та іншим педагогічним працівникам залежно від освіти» (розділ ІІІ додатку N 4 та п. 7 Інструкції про порядок обчислення заробітної плати працівників освіти, затверджена Наказом Міністерства освіти України від 15 квітня 1993 року N 102), д о набрання Законом 1 чинності позивач здобула середню спеціальну освіту (а.с. б/н), що за п. 2 «Положення про освітньо-кваліфікаційні рівні (ступеневу освіту)», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 січня 1998 р. N 65, відповідає освітньо-кваліфікаційному рівню - молодший спеціаліст.

У відповідності до Наказу Міністерства освіти України від 20 серпня 1993 року N 310 «Про затвердження Типового положення про атестацію педагогічних працівників України» позивач, як педагогічний працівник, у 2002 році підвищила свою кваліфікацію і 14 квітня 2003 року пройшла чергову атестацію. За рішенням атестаційної комісії відповідача їй визначена відповідність посаді вихователя та встановлена кваліфікаційна категорія спеціаліста (а.с. 5, 19). У порядку, передбаченому розділом ІХ «Положення», позивач рішення атестаційної комісії не оскаржувала, отже погодилася з тим, що їй не було визначено посадовий оклад. Зазначене рішення позивач не оскаржує й до суду, а тому у цій частині заявлені вимоги є безпідставними. Висновок суду підтверджено змістом «Положення» про втрату чинності кваліфікаційної категорії, посадового окладу (ставки заробітної плати), якщо вони не розглянуті атестаційною комісією (непідтверджені або не змінені) протягом 5-ти років з дня встановлення (присвоєння), адже без відповідного рішення атестаційної комісії про визначення посадового окладу, відповідач на власний розсуд встановлював їй посадовий оклад, який згідно довідки № 20 (а.с. 6), знаходиться у визначених для вихователя – спеціаліста законодавством розмірах, а у деяких періодах перевищує їх. Так, єдина тарифна сітка розрядів і коефіцієнтів з оплати праці працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери (далі - Єдина тарифна сітка) запроваджена постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2002 р. N 1298 з 1 січня 2003 року. Нею вихователям встановлено 8 - 12  тарифні розряди у діапазоні розрядів за Єдиною тарифною сіткою (додаток 2) і за додатком 9 до Наказу Міністерства освіти і науки України від 26 вересня 2005 р. N 557 «Про впорядкування умов оплати праці та затвердження схем тарифних розрядів працівників навчальних закладів, установ освіти та наукових установ» для посад вихователів (без категорії), як педагогічних працівників дошкільних навчальних закладів усіх типів і найменувань (крім дитячих будинків), встановлені 8 – 9 тарифні розряди. У суді позивач не довела та судом не здобуто доказів про те, що на неї розповсюджується дія примітки (**) цього додатку про потребу встановлення саме 9 тарифного розряду. Так, надані позивачем докази свідчать про те, що її освітньо-кваліфікаційний рівень є нижчим ніж освітньо-кваліфікаційні рівні фахівців на яких розповсюджується дія примітки (**), отже в цій частині позову належить відмовити, що виключає можливість зобов’язання відповідача провести індексацію недонарахованих до 9 тарифного розряду коштів.

Зважаючи на характер заявлених позивачем вимог, з відповідача належить стягти в доход держави судові витрати за ставками для вимог, що не підлягають оцінці.

На підставі ст. 43 Конституції України, ст. 2 Закону України „Про оплату праці”, ст. ст. 16, 97 КЗпП України, ч. 2 ст. 233 КЗпП України (в редакції чинній до 02 серпня 2001 року), ст. ст. 34, 57 Закону України „Про освіту”, ст. ст. 12, 27, 29, 30 Закону України „Про дошкільну освіту”, Закону України „Про індексацію грошових доходів населення”, керуючись ст. ст. 10; 11; 57 - 61; 88; 208 – 215; 293 ЦПК України, суд, -

вирішив:

Позов задовольнити частково.

Зобов’язати державне підприємство «Добрянське лісове господарство», код 00993509, провести за період з 02 серпня 2001 року по 30 березня 2009 року перерахунок заробітної плати ОСОБА_3 з урахуванням щомісяця 30 відсотків надбавки до посадового окладу за вислугу років (стажу педагогічної роботи) та провести індексацію нарахованих доходів у відповідності з чинним законодавством.

Зобов’язати державне підприємство «Добрянське лісове господарство», код 00993509, провести нарахування ОСОБА_3 допомоги на оздоровлення у розмірі місячного посадового окладу при наданні щорічної відпустки за період з 02 серпня 2001 року по 31 грудня 2008 року включно, та зобов’язати державне підприємство «Добрянське лісове господарство», виплатити нараховані суми допомоги ОСОБА_3.

У задоволенні решти вимог відмовити.

В доход держави стягти з державного підприємства «Добрянське лісове господарство», код 00993509, 08 (вісім) грн. 50 коп. судового збору і 07 (сім) грн. 50 коп. витрат з інформаційно – технічного забезпечення розгляду цивільної справи у Ріпкинському районному суді.

Рішення набирає законної сили по закінченню строку на його оскарження.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Чернігівської області через Ріпкинський районний суд шляхом подання в 10 – денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги або шляхом подання в десятиденний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і подання після цього протягом двадцяти днів апеляційної скарги.

Суддя В. І. Шляхов