Рішення № 54147525, 20.10.2015, Солом'янський районний суд міста Києва

Справа № 760/15105/15-ц

Провадження № 2-6455/15

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 жовтня 2015 року Солом'янський районний суд м. Києва

в складі: головуючого судді - Лазаренко В.В.

при секретарі - Кучерині Ю.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Київської міської ради, третя особа: Реєстраційна служба Головного управління юстиції у м. Києві, про визнання права власності в порядку спадкування за законом, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Київської міської ради, в якому просить встановити факт належності його батьку - ОСОБА_2, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2, правовстановлюючого документу - рішення №179 Виконкому Жовтневої Райради депутатів трудящих м. Києва від 23 березня 1959 року «Про признання права забудови по АДРЕСА_1»; визнати за ним право власності на спадкове майно, яке складається з житлового будинку - площею 80,2 кв.м, зазначений в плані під. літерою «А», з наступними спорудами: сарай - літ. «Б», гараж - літ. «В», огородження- №1-3, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, в порядку спадкування за законом після батька ОСОБА_2, померлого ІНФОРМАЦІЯ_2.

Обґрунтовуючи свій позов ОСОБА_1 посилається на те, що ІНФОРМАЦІЯ_2 помер його батько - ОСОБА_2.

Після смерті батька відкрилась спадщина у вигляді нерухомого майна, а саме житлового будинку з господарськими спорудами, розташованого за адресою: АДРЕСА_1. Зазначений будинок був побудований батьком у 1952 році, але за часи життя спадкодавець належним чином на зареєстрував право власності.

Право спадкування за законом після смерті ОСОБА_2 отримав як рідний син та спадкоємець першої черги. Інших спадкоємців на залишилось.

Згідно будинкової книги ОСОБА_2 проживав у будинку з 18.08.1959р.

У зв'язку з тим, що на момент смерті батька він постійно з ним проживав, та продовжував фактично проживати у будинку, що підтверджується записом у будинковій книзі, він фактично прийняв спадкове майно.

В травні 2015 року він звернувся до П'ятої Київської державної нотаріальної контори з заявою про видачу свідоцтва на спадщину після батька, на підставі чого 04.04.2015р. було зареєстровано спадкову справу за номером у спадковому реєстрі №57310912.

Звернувшись до державного нотаріуса з метою оформлення права власності на спадщину він отримав лист №1936/02-14 від 26.05.2015р. про неможливість видати свідоцтво про право на спадщину, з підстав того, що немає витягу з реєстру прав власності та оригіналів правовстановлюючих документів на спадкове майно.

Зазначає, що належність житлового будинку АДРЕСА_1 на праві власності ОСОБА_2 підтверджується рішенням суду Жовтневого району м. Києва від 15.10.1956р., яким визнано право власності за ОСОБА_2 на незакінчену домобудівлю по АДРЕСА_1, а також рішенням №179 Виконкому Жовтневої Райради депутатів трудящих м. Києві від 23.03.1959р., яким визнано право власності забудови по АДРЕСА_1 за гр. ОСОБА_2.

Однак, у свідоцтві про смерть прізвище, ім'я та по-батькові спадкодавця зазначено як «ОСОБА_2», в той час як у рішенні Виконкому Жовтневої райради депутатів трудящих м.Києва №179 від 23 березня 1959 року вказано «Про признання права забудови по АДРЕСА_1 за гр. «ОСОБА_2», тобто, при винесенні рішення №179 від 23.03.1959 року була допущена описка в частині зазначення його ім'я та по батькові українською мовою, що в свою чергу, позбавляє можливості оформити документи про право власності.

З наведених підстав, позивач просить визнати за ним право власності на спадкове майно в судовому порядку.

В судове засідання позивач ОСОБА_1 не з'явився. 20.10.2015 представник позивача ОСОБА_4 подала суду заяву, у якій просить розглядати справу у їх відсутності.

Відповідач, Київська міська рада, свого представника в судове засідання не направив, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. 06.10.2015 до канцелярії суду надійшли письмові пояснення відповідача, в яких останній звертає увагу на те, що якщо за життя спадкоємець не набув права власності на нерухоме майно, зокрема спірний будинок, то спадкодавець також не набуває права власності у порядку спадкування на це майно. Для набуття права власності у встановленому законодавством порядку спадкоємець повинен здійснити дії, які необхідні для набуття права власності на спірне майно. Рішення по суті спору просить прийняти за наявними в матеріалах справи доказами.

Третя особа, Реєстраційна служба Головного управління юстиції у м. Києві, в судове засідання свого представника не направила, про час та місце розгляду справи повідомлена належним чином.

З огляду на зазначені обставини, суд знаходить можливим провести розгляд справи у відсутності сторін та третьої особи.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 помер батько позивача - ОСОБА_2, що підтверджується свідоцтвом про смерть, виданим відділом державної реєстрації актів громадянського стану Жовтневого району міста Києва 29.11.1995 р.

Після смерті ОСОБА_2 відкрилась спадщина у вигляді нерухомого майна, а саме житлового будинку з господарськими спорудами, розташованого за адресою: АДРЕСА_1. Зазначений будинок був побудований батьком позивача у 1952 році, але за часи життя батько належним чином на зареєстрував своє право власності.

Згідно інформаційної довідки БТІ м. Києва від 12.05.2015р. право власності на вказаний житловий будинок не зареєстровано.

У разі відкриття спадщини до 1 січня 2004 року до зазначеної дати застосовується чинне на той час законодавство, зокрема, відповідні правила Цивільного кодексу Української РСР, у тому числі щодо прийняття спадщини, кола спадкоємців за законом.

З урахуванням того, що спадщина після смерті ОСОБА_2 відкрилася ІНФОРМАЦІЯ_2 до спадкових правовідносин підлягають застосування правила ЦК УРСР.

Згідно ст.527 ЦК УРСР спадкоємцями можуть бути особи, що були живими на момент смерті спадкодавця, а також діти померлого, зачаті при його житті і народженні після його смерті.

Згідно ст.549 ЦК УРСР визнається, що спадкоємець прийняв спадщину якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном.

Відповідно до будинкової книги ОСОБА_2 проживав у будинку з 18.08.1959р.

З матеріалів справи вбачається, що на момент смерті спадкодавця позивач постійно з ним проживав, та продовжував фактично проживати у будинку, що підтверджується записом у будинковій книзі.

Таким чином судом встановлено, що позивач фактично прийняв спадкове майно.

Згідно витребуваної судом спадкової справи, заведеної П'ятою Київською державною нотаріальною конторою щодо майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 слідує, що в травні 2015 року позивач звернувся з заявою про видачу свідоцтва на спадщину після батька.

Листом №1936/02-14 від 26.05.2015р. П'ята Київська державна нотаріальна контора повідомила позивача про неможливість видати свідоцтво про право на спадщину, з підстав того, що немає витягу з реєстру прав власності та оригіналів правовстановлюючих документів на спадкове майно.

Згідно п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 №7 «Про судову практику у справах про спадкування», у разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Згідно Постанови №5 Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав», якщо право власності на нерухоме майно спадкодавця не було зареєстроване належним чином, правовстановлюючими є документи, що підтверджують підставу для переходу права власності в порядку правонаступництва, а також документи спадкодавця, що підтверджують виникнення у нього права власності на нерухоме майно.

Відповідно до ст. 328 ЦК право власності набувається на підставах, що не заборонені законом.

Підстави виникнення права власності у спадкодавця кваліфікуються відповідно до законодавства України чинного на час виникнення права власності.

Відповідно до абз. 3 ч. 2 ст. 331 ЦК, якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Відповідно до ч. 3 ст. 3 Закону України від 1 липня 2004 року "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Відповідно до ч. 4 ст. 3 зазначеного Закону права на нерухоме майно, що виникли до набрання чинності цим Законом, визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої цим Законом, за таких умов: якщо реєстрація прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, або якщо на момент виникнення прав діяло законодавство, що не передбачало обов'язкової реєстрації таких прав.

Державна реєстрація права власності на житлові будинки, споруди регулювалася підзаконними нормативними актами, зокрема, такими як Інструкція про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затверджена заступником Міністра комунального господарства Української РСР 31 січня 1966 року і яка втратила чинність на підставі наказу Держжитлокомунгоспу від 13 грудня 1995 року № 56, Тимчасове положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затверджене наказом Міністерства юстиції України від 7 лютого 2002 року № 7/5 і зареєстроване в Мін'юсті 18 лютого 2002 року за № 157/6445 (з подальшими змінами).

Зазначені нормативні акти передбачали державну реєстрацію будівель, споруд, державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, проте виникнення права власності на будинки, споруди не залежало від державної реєстрації до часу набрання чинності ЦК та Законом України від 1 липня 2004 року "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Інструкція про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затверджена заступником Міністра комунального господарства Української РСР 31 січня 1966 року, яка втратила чинність на підставі наказу Держжитлокомунгоспу України від 13 грудня 1995 року № 56, передбачала обов'язкову реєстрацію (інвентаризацію) будинків і домоволодінь у межах міст і селищ (п. 4 Інструкції), в тому числі й на підставі записів у погосподарських книгах (п. 20 Інструкції).

Тобто записи у погосподарських книгах визнавались в якості актів органів влади (публічних актів), що підтверджують право приватної власності.

Судом встановлено, що рішенням суду Жовтневого району м. Києва від 15.10.1956р. було визнано право власності за ОСОБА_2 на незакінчену домобудівлю по АДРЕСА_1.

Рішенням №179 виконкому Жовтневої Райради депутатів трудящих м. Києві від 23.03.1959р. визнано право власності забудови по АДРЕСА_1 за гр. ОСОБА_2.

Згідно відомостей наявних у погосподарській книзі домоволодільцем будинку за адресою: АДРЕСА_1, значиться ОСОБА_2

Відповідно до Технічних паспортів на житловий будинок АДРЕСА_1, виготовленого 01.06.1979 року та виготовленого станом на 10.06.2015 рік змін щодо реконструкції чи добудови до будинку - не було, самочинне будівництво відсутнє.

Відповідно до Технічних паспортів на житловий будинок АДРЕСА_1, виготовленого станом на 10.06.2015 рік домоволодіння складається з житлового будинку площею - площею 80,2 кв.м, зазначений в плані під. Літерою «А», з наступними спорудами: сарай - літ. «Б», гараж - літ. «В», огородження- №1-3.

Виходячи з встановлених в ході судового розгляду обставин, ґрунтуючись на вищенаведених нормах права, суд вважає, що представлені суду докази у їх сукупності підтверджують належність спадкодавцю ОСОБА_2 житлового будинку, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

В той же час суд визнає обґрунтованим доводи позивача, про те, що при винесенні рішення №179 від 23.03.1959 року була допущена описка в частині зазначення його ім'я та по батькові українською мовою.

Дана обставина підтверджуються матеріалами справи, зокрема, копією свідоцтва про народження ОСОБА_1, в якому вказано російською мовою у графі батько «ОСОБА_2», копією рішення суду від 15.10.1956 року, в якому по усьому тексту рішення вказано російською мовою «ОСОБА_2», копією технічного паспорту від 01.06.1979 року, в якому у графі «Фамилия, имя, отчество собственника (пользователя)» вказано російською мовою «ОСОБА_2», копією витягу домової книги, у якій прізвище та ім'я по батькові спадкодавця зазначено російською мовою «ОСОБА_2».

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 256 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з ім'ям, по батькові, прізвищем, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті.

З урахуванням наведеного вимоги позивача про встановлення факту належності правовстановлюючого документу спадкодавцеві підлягають задоволенню.

Таким чином, оскільки в ході судового розгляду встановлено, що спірне спадкове майно на час відкриття спадщини належало спадкодавцеві, позивач прийняв спадщину у встановленому порядку, - дані обставини являються підставою для визнання за позивачем права власності на майно в порядку спадкування за законом.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 328, 386, 392, 1216, 1217, 1218, 1261, 1267 ЦК України, ст.ст. 10-11, 57-60, 88, 174, 209, 212-215 ЦПК України, суд -,

В И Р І Ш И В :

Позов задовольнити.

Встановити факт належності ОСОБА_2, померлого ІНФОРМАЦІЯ_2, рішення №179 Виконкому Жовтневої Райради депутатів трудящих м. Києва від 23 березня 1959 року «Про признання права забудови по АДРЕСА_1».

Визнати право власності за ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, на спадкове майно, яке складається з житлового будинку - площею 80,2 кв.м, зазначений в плані під. літерою «А», з наступними спорудами: сарай - літ. «Б», гараж - літ. «В», огородження- №1-3, та знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, в порядку спадкування за законом після батька ОСОБА_2, померлого ІНФОРМАЦІЯ_2.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду м. Києва через суд першої інстанції протягом 10 днів з дня його проголошення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: