Ухвала суду № 54145873, 01.12.2015, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

Справа № 640/8310/15-ц Головуючий 1 інст. Шмадченко С.І.

Провадження № 22ц/790/7284/15 Доповідач Макаров Г.О.

Категорія: відшкодування шкоди

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 грудня 2015 року Апеляційний суд Харківської області у складі:

головуючого Макарова Г.О.,

суддів: Кружиліної О.А., Кіся П.В.,

секретаря - Рязанової С.А.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в місті Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Харкова від 02 вересня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_1 до голови ЖК «Приозерний,72» про зобовязання вчинити певні дії, відшкодування матеріальної та моральної шкоди, спричиненої внаслідок залиття квартири, -

встановив:

07.05.2015 року ОСОБА_1 звернувся у суд з позовом до голови ЖК «Приозерний,72» ОСОБА_2 у якому просив зобовязати відповідача усунути аварію, неполадки силами житлового кооперативу, надати акт виконаних робіт, стягнути з відповідача матеріальну шкоду у розмірі 400 грн., моральну шкоду у розмірі 2000 грн., та судові витрати. Також просив притягнути відповідача до адміністративної відповідальності за самоуправство. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що він є власником квартири № 170, розташованої у будинку № 38-А по вул. Барабашова у м. Харкові на 7 поверсі у 12-ти поверховому житловому будинку в ЖК «Приозерний,72». Він своєчасно сплачує житлові послуги. На протязі 2014-2015 року його квартиру заливає зверху власник квартири №174 ОСОБА_3, про що свідчать складені акти. Голова ЖК «Приозерний,« ОСОБА_2 на його усні заяви про усунення аварії, неполадок у системі водопостачання не реагує. Неналежне виконання відповідачем своїх обовязків є порушенням його прав як споживача. На його вимогу усунути аварію, неполадки і видати йому акт виконаних робіт відповідач не виконує.

В судовому засіданні позивач підтримав свої позовні вимоги та просив їх задовольнити.

Голова ЖК «Приозерний,72« ОСОБА_2 позов не визнала, пояснила, що вона здійснює свою діяльність відповідно до статуту. Залиття квартири позивача відбувається з квартири № 174 власником якої є ОСОБА_3, яка до своєї квартири членів ЖК не впускає, на зауваження не реагує. Слідкувати за внутрішнім станом квартир замість їх власників вона повноважень не має, оскільки це виключно є обовязком власників.

Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 02 вересня 2015 року у позові ОСОБА_1 до голови ЖК «Приозерний,72» про зобовязання вчинити певні дії, відшкодування матеріальної та моральної шкоди, спричиненої внаслідок залиття квартири, відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити позов у повному обсязі. Посилаючись на порушення судом норм процесуального та матеріального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, оскільки суд не узяв до уваги надані ним докази, що підтверджують факти заливу квартири, та бездіяльності голови ЖК «Приозерний,72».

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, та вимог, заявлених в суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Згідно ст. 308 Цивільного процесуального кодексу України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Статтями ч. ч. 1, 3, 4 ст. 10, ч. 1, ч. 2 ст. 11, ч. 1 ст. 57, ч. 3, 4 ст. 60, 179, 212, 213 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.На суд покладено обов'язок сприяти всебічному і повному з'ясуванню обставин справи.

Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи (за винятком тих осіб, які не мають цивільної процесуальної дієздатності), в інтересах яких заявлено вимоги.

Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи (причини пропуску строку позовної давності тощо) і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Для встановлення у судовому засіданні фактів, зазначених у частині першій цієї статті, досліджуються показання свідків, письмові та речові докази, висновки експертів.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до розяснень, які містяться у п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», рішення є законним тоді коли суд виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до ст. 2 ЦПК, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 8 ЦПК, а також правильно розтлумачив ці норми. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно зясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Право вибору способу судового захисту належить виключно позивачеві ( ч. 1 ст. 20 ЦК України та ст. ст. 3,4 ЦПК України).

Законодавець у ч. 1 ст. 16 ЦК України встановив, що кожна особа має права звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, а в ч. 2 цієї статті визначив способи здійснення захисту цивільних справ та інтересів судом.

Згідно із ч. 3 ст. 16 ЦК суд може відмовити в захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень ч.ч. 2-5 ст. 13 ЦК України.

Матеріальний аспект захисту охоплює також положення гл. 3 ЦК України, в якій йдеться саме про захист цивільних прав та інтересів.

Офіційне тлумачення поняття інтересу , який підлягає захисту, подано в рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 року № 18-рп/2004, яким визначено, що охоронюваний законом інтерес «треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом обєктивного і прямо не опосередкований у субєктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним обєктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності та іншим загальноправовим засадам».

Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України «кожна особа має право на захист свого цивільного права, у разі його порушення, невизнання або оспорення». Таким чином, у розумінні закону субєктивне право на захист це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права та припинення дій, які порушують це право. Зміст зазначених в ст. 15 ЦК України, підстав для захисту не розкривається, але його відображено у відповідних нормах, що регулюють ту, чи іншу категорію правовідносин.

У відповідності до п.2 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 6 від 27.03.1992 року «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», з наступними змінами, розглядаючи позови про відшкодування шкоди, заподіяної майну фізичної особи, підлягає відшкодуванню у повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 1166 Цивільного кодексу України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування шкоди, потрібна наявність одночасно усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки; шкоди; причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та шкодою; вини.

Як розяснено у п. п. 3, 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди », що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ,заподіянихфізичнійчиюридичнійособі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому доведенню у спорах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювана, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювана та вини останнього в її заподіянні.

Згідно з ч.1 ст.23 Цивільного кодексу України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода, відповідно до п.3 ч.2 ст.23 ЦК України, полягає у душевних стражданнях, які фізична особа зазнала у звязку із знищенням чи пошкодженням її майна.

Частиною першою ст.1167 Цивільного кодексу України, передбачено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Рішення суду першої інстанції обґрунтоване встановленням таких фактів та відповідних їм правовідносин:

ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1, розташованої на 7-му поверсі у 12-ти поверховому житловому будинку, та є членом житлового кооперативу «Приозерний,72»,

ЖК «Приозерний,72» був утворений фізичними особами для експлуатації та утримання житлового будинку № 38-А по вул. Барабашова в м. Харкові.

Згідно статуту ЖК «Приозерний,72», мета його діяльності є забезпечення належного утримання будинку, інженерного обладнання будинку і житлових приміщень, підїздів інших місць загального користування будинку та прибудинкової території. Питання не передбачені статутом щодо діяльності кооперативу, регламентуються законодавством України.

Відповідно до п.18 та п.35 Правил користування приміщеннями житлових будинків і прибудинковими територіями №572 затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 08.10.1992 року, - власники квартир, наймачі зобовязані використовувати приміщення житлових будинків за призначенням, забезпечувати збереження житлових і підсобних приміщень квартир та технічного обладнання будинків, дотримувати правил пожежної безпеки. При появі несправностей у квартирі вживати заходи до їх усунення власними силами або силами підприємств по обслуговуванню житла. Своєчасно повідомляти власника будинку про виявлені несправності, які порушують нормальну експлуатацію цього будинку.

Судом встановлено, що відповідно до актів (а.с. 3-9), наданих позивачем про залиття його квартири № 170, складених ЖК «Приозерний,72», залиття його квартири відбувалося з квартири № 174, яка знаходиться поверхом вище, власником якої є ОСОБА_3 Залиття відбувалося у туалетній кімнаті на стелі між стояками холодної та гарячої води, де мали місце мокрі плями, про що свідчать фотознімки (а.с. 10,11).

В судовому засіданні свідок слюсар-сантехнік ОСОБА_4 пояснив, що він неодноразово оглядав квартиру позивача де у туалеті стеля в районі стояків була мокра. У минулому році, повесні в ЖК були збори і члени ЖК приходили до квартири ОСОБА_3, де набирали воду у ванну, а потім спускали і було видно, що по стояку у квартирі позивача текла вода. у своїй квартирі робила ремонт і заклала плиткою стояки, тому доступу до них не має. На його думку в районі стояків де трійник і стоїть ванна, протікає ущільнювальна гумка, яку треба замінити та залити силіконом. ОСОБА_3 було сказано щоб вона усунула течію, але до даного часу течія води проходить на стелю у квартиру позивача.

Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 18 червня 2015 року, яке набрало законної сили, був залишений без задоволення позов ОСОБА_1 до ЖК «Приозерний,72», третя особа ОСОБА_3, про зобовязання відповідача безоплатно своїми силами та коштами усунути аварію, протікання води з квартири № 174 в квартиру № 170 та відшкодувати збитків.

Згідно ч.3 ст.61 Цивільного процесуального кодексу України. обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа щодо якої встановлено

ці обставини.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», аварія це пошкодження інженерних мереж, обладнання або конструктивних елементів споруд, що виникло з техногенних або природних причин, які перешкоджають їх подальшій експлуатації відповідно до технічних умов.

Суд вважав, що позовні вимоги ОСОБА_1 про зобовязання відповідача усунути аварію у квартирі № 174, належними та допустимими доказами не доведено. Крім того, доказів того, що матеріальна та моральна шкода спричинена протиправними діями відповідача, суду надано не було.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач, який має право розпоряджатися своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд та повинен визначати предмет і підстави позову, та спосіб захисту порушеного права, не довів, що саме діями голови ЖК «Приозерний, 72» йому було спричинено матеріальну та моральну шкоду.

З урахуванням наведеного, районний суд, оцінивши належність, допустимість та достовірність кожного доказу окремо, а також достатній і взаємний звязок наявних у справі доказів в їх сукупності, прийшов до висновку про відмову у задоволенні позову.

Такий висновок є обґрунтованим, оскільки суд дійшов його на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин справи, та наявних в ній доказів, яким дана відповідна оцінка. Правильно встановивши юридичну природу виниклих правовідносин, суд застосував закон, який їх регулює.

Доводи викладені в апеляційній скарзі були предметом судової перевірки та не дістали об'єктивного підтвердження.

Наведені у рішенні мотиви визнання цих доводів безпідставними, судова колегія вважає обґрунтованими, такими що відповідають матеріалам справи.

Оскільки судове рішення ухвалене з додержанням вимог матеріального і процесуального права, а наведені в скарзі доводи не відносяться до тих підстав, з якими процесуальне законодавство пов'язує можливість прийняття рішення відносно скасування чи зміни оскаржуємого судового рішення і висновків суду першої інстанції не спростовують, в її задоволенні належить відмовити на підставі ст.308 Цивільного процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 305, 307, 308, 313-315, 317, 319, 321, 322, 324, 325 Цивільного процесуального кодексу України, -

ухвалив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Київського районного суду м. Харкова від 02 вересня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий Г.О. Макаров

Судді: О.А. Кружиліна

ОСОБА_5