Рішення № 54143754, 08.12.2015, Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області

Справа № 344/9681/15-ц

Провадження № 2/344/3799/15

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 грудня 2015 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області

в складі: головуючої судді Польської М.В.

при секретарі c/з ОСОБА_1,

за участю позивача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Івано-Франківську цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ТОВ «Євролізинг Україна» про захист прав споживача, визнання договору недійсним та стягнення коштів,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_2 звернувся до Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області з позовом до ТОВ «Євролізинг Україна» про визнання договору фінансового лізингу №д01379 від 01.07.2015р. недійсним, стягнення коштів в сумі 70840грн..

В позові зазначено, що між сторонами було укладено договір фінансового лізингу №д01379 від 01.07.2015р. Оспорюючи даний договір позивач зазначає, що у договорі і у специфікації відсутня обовязкова для договору фінансового лізингу істотна умова щодо предмету у обсягах визначених законом, відсутня умова щодо індивідуальної визначеності предмета лізингу в порушення ст..203 ЦК України, включення відповідачем до платежів адміністративний платіж (70000грн., який сплачено позивачем), то такий не є лізинговим, що порушує права позивача як споживача, а тому такий договір є несправедливим до позивача.

В судовому засіданні позивач позов підтримав в повному обсязі та просив його задовольнити.

Представник відповідача в судові засідання не зявився, однак подав заперечення щодо вимог позивача, просив в позові відмовити за недоведеністю.

Заслухавши пояснення сторони позивача, свідків, доводи письмового заперечення відповідача, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку що позов підлягає до задоволення частково, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 01.07.2015р. між ТОВ «Євролізинг Україна», як лізингодавцем, та ОСОБА_2, як лізингоодержувачем, укладено договір фінансового лізингу №д01379 (а.с.6-13).

Предметом лізингу є автомобіль марки Hyundai модель Santa Fe вартістю 31111.11 доларів США що еквівалентно 700 000 грн.(п.1.1, 8.2, додаток №2 до договору).

Умовами договору сторонами визначено, що лізингодавець бере зобовязання придбати предмет лізингу та передати його у користування лізингоодержувачу на строк та умовах визначених договором (п.1.3, 3.1.1), предмет лізингу передається протягом не більше 120 робочих днів з моменту сплати: адміністративного платежу 10% (3111.11 доларів США), авансового платежу 50% (15555.56 доларів США), комісії про передачу автомобіля -3% (933.33 доларів США) (п.1.7., 4.1, ст..9, додаток №1до договору). Решта суми коштів - 15555.56 доларів США згідно додатку №1 розбито на 12 платежів по 1 296.3 доларів США.

ОСОБА_2 оплатив 01.07.2015р. лізингодавцю 70 000грн. адміністративного платежу та 840 грн. комісії за дану банківську операцію, що разом становить 70840 грн., яких просить стягнути з відповідача (а.с.14).

Вимагаючи визнати недійсним даний договір позивач зазначає, що: по-перше, у договорі і у специфікації відсутня обовязкова для договору фінансового лізингу істотна умова щодо предмету у обсягах визначених законом, а саме не зазначено що предметом лізингу є автомобіль, по-друге, відсутня умова щодо індивідуальної визначеності предмета лізингу в порушення ст..203 ЦК України, по-третє, включення відповідачем до платежів адміністративний платіж (70000грн., який сплачено позивачем), який не є лізинговим, суперечить поняттям лізингових платежів за ЗУ «Про фінансовий лізинг», що призвело до порушення прав позивача як споживача, а тому такий договір є несправедливим щодо позивача.

Щодо цього слід зазначити наступне.

У оспорюваному договорі визначено поняття адміністративного платежу як першочерговий одноразовий платіж, який входить до складу першого платежу, що підлягає сплаті лізингоодержувачем на користь лізингодавця за перевірку, розгляд та підготовку документів для укладення договору, незалежно від назви призначення платежуу квитанції на сплату. Розмір адміністративного платежу відображається у додатку №1 до договору та становить погоджений сторонами відсоток від вартості предмета лізингу. А згідно додатку №1, адміністративний платіж складає 3 111.11 доларів США що еквівалентно 70 000 грн. (10% від вартості предмета лізингу).

При цьому суд звертає увагу на те, що згідно п.1.2, , 8.2 договору вартість предмета лізингу зазначається у даному договорі та в додатку №1, і лізингодавцем у «справедливу вартість предмета лізингу» (п.8.1) включено розмір адміністративного платежу за перевірку, розгляд та підготовку документів для укладення договору. А адміністративний платіж при розірванні договору зі сторони лізингоодержувача, не підлягає поверненню (п.12.1).

Отже, як вбачається з договору визначений адміністративний платіж оплачується лізингоотримувачем лише за організаційні заходи, повязані з підготовкою та укладанням даного договору і входить у вартість автомобіля 10% від загальної суми.

ЦК України у ст.ст. 3, 6, 203, 626, 627 визначає загальні засади цивільного законодавства, зокрема поняття договору і свободи договору та формулює загальні вимоги до договорів як різновиду правочинів (вільне волевиявлення учасника правочину).

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 208 ЦК України правочин між фізичною і юридичною особами належить вчиняти у письмовій формі, за виключенням випадків, передбачених ч. 1 ст. 206 цього Кодексу.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (ч. 1 ст. 638 ЦК України). Інші випадки визнання договору укладеним зазначені у ст.ст. 642 - 643 ЦК України.

Стаття 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). Даний договір є змішаним договором як лізинг автомобіля та купівля-продаж його.

Розкриваючи зміст засади свободи договору у ст. ст. 6, 627 ЦК України визначає, що свобода договору полягає в праві сторін вільно вирішувати питання при укладенні договору, виборі контрагентів та погодженні умов договору.

Закріпивши принцип свободи договору ЦК України разом з тим визначив, що свобода договору не є безмежною, оскільки відповідно до ч. 3 ст. 6 та ст. 627 цього Кодексу при укладенні договору, виборі контрагентів, визначенні умов договору сторони не можуть діяти всупереч положенням цього Кодексу та інших актів цивільного законодавства.

Спеціальним законом, що регулює лізингові відносини в Україні є ОСОБА_3 України «Про фінансовий лізинг», який визначає загальні правові та економічні засади фінансового лізингу, як виду цивільно-правових відносин.

За ст..1,2 цього Закону фінансовий лізинг - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу. За договором фінансового лізингу (далі - договір лізингу) лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі). Відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.

За ст..6 цього закону, договір лізингу має бути укладений у письмовій формі. Істотними умовами договору лізингу є: предмет лізингу; строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу); розмір лізингових платежів; інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Строк лізингу визначається сторонами договору лізингу відповідно до вимог цього Закону.

Поняття договору лізингу регулюється і нормами цивільного кодексу, а саме ст..806 ЦК України в якій вказується, що за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом.

Отже, факт укладення такого правочину договору фінансового лізингу між сторонами є наявним.

При цьому, доводи з тих підстав - а саме несправедливих умов до позивача, яких достатньо на думку позивача для визнання такого договору недійсним, є доведеними суду у даному спорі виходячи з такого.

Відповідно до статей 203, 204 ЦК підстави і наслідки недійсності правочину можуть бути передбачені винятково законами. Проте положення зазначених статей необхідно застосовувати з урахуванням ст. 4 ЦК. Виходячи з буквального тлумачення норм статей 4 та 203 ЦК, зміст правочину має відповідати: ЦК; іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК; актам Президента України у випадках, встановлених Конституцією; постановам Кабінету Міністрів України; актам органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим, що видаються у випадках і в межах, встановлених Конституцією та законом. Таким чином, враховуючи загальні принципи цивільного права, правочини не повинні суперечити положенням законів, прийнятих відповідно до Конституції.

Презумпція правомірності правочину закріплена у ст. 204 ЦК та може бути спростована насамперед нормою закону, яка містить відповідну заборону.

Доповнюючи положення про те, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, у ст. 16 ЦК міститься досить широкий перелік засобів захисту цивільних прав та інтересів судом, зокрема одним із них є визнання правочину недійсним.

Недійсність правочину виникає через те, що дія схожа на правочин, але за своєю суттю не відповідає його характеристикам. Недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Позивач вказував на недійсність правочину на підставі вимог ст..1,15,18 Закону України «Про захист прав споживачів», ст..807 ЦК України.

Як вже зазначалось вище, умови договору передбачали сплату значної суми за саме укладення договору, що не було розяснено позивачу, оскільки свідки ОСОБА_4, ОСОБА_2, ОСОБА_2, що були присутні з позивачем при укладенні договору також підтвердили суду про те, що даний платіж зазначався представником відповідача (салон у м.Чернівці) як аванс за автомобіль, а не як платіж за факт укладення договору.

Окрім того, за ст..16 Закону України «Про фінансовий лізинг» лізингові платежі можуть включати: а) суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; б) платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; в) компенсацію відсотків за кредитом; г) інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з

виконанням договору лізингу.

З огляду на зазначене, адміністративний платіж не відноситься до витрат лізингодавця, що повязані з виконанням договору лізингу. Призначення адміністративного платежу не було розяснено представником відповідача позивачу, а навпаки запевнено як платіж авансовий за ТЗ.

Майновий інтерес лізингодавця полягає у розміщенні та майбутньому поверненні з прибутком грошових коштів, а майновий інтерес лізингоотримувача у можливості користуватися обраним ним предметом лізингу та придбати його у власність шляхом викупу з зарахуванням до купівельної ціни сплачених лізингових платежів. Аналогічно до вимог купівлі-продажу, покупець зобовязаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару, а договором може передбачатися розстрочення платежу за ст.692 ЦК України. А тому, слід дійти висновку що юридична природа договору лізингу та можливість викупу товару, містить право споживача знати обсяг фінансових зобовязань а ціну ТЗ, який передається в користування за плату з правом викупу.

Окрім того, обумовлений договором додаток №3, що обумовлює графік сплати лізингових платежів, планових (п.4.3, р.10, р.12) не укладався сторонами договору.

Відповідно до ч.1,2,3 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори зі споживачем умови, які є несправедливими, тобто якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обовязків на шкоду споживача, виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобовязань, включаючи умови про взаємозалік, зобовязання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у звязку з розірванням або невиконанням ним договору.

За наведених обставин, суд прийшов до висновку, що положення договору є несправедливими, оскільки встановлюють жорстку відповідальність за порушення умов договору споживача чи його наміри на розірвання договору. При цьому слід визнати недійсним весь договір фінансового лізингу з додатками недійсним, оскільки його значна частина умов є несправедливими відносно споживача.

Згідно п. 22 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів» споживачем є фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не повязаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обовязків найманого працівника.

Відповідно до пунктів 3, 18 ч. 1 ст. 1 Закону виконавець це субєкт господарювання, який виконує роботи або надає послуги; продавець субєкт господарювання, який згідно з договором реалізує споживачеві товари, або пропонує їх до реалізації.

ОСОБА_3 регулює відносини споживача з підприємством, установою, організацією чи громадянином-підприємцем, які виготовляють та продають товари, виконують роботи і надають послуги, незалежно від форм власності та організаційних форм підприємництва.

Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК нікчемний правочин є недійсним через його невідповідність вимогам законодавства. Такий правочин недійсний з моменту його вчинення незалежно від того, чи визнав його таким суд. Що ж стосується оспорюваного правочину, то він може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду.

З огляду на обставини зазначені позовом та доведені судом, у позивача одразу після укладання спірного договору існували обґрунтовані сумніви (позов подано на 7 день після його підписання) в добросовісності відповідача.

П. 1 ст. 6 цієї Конвенції визнає право людини на доступ до правосуддя. Це означає, що особа має право пред'явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру пору¬шення, яке мало місце. Способи захисту обираються самим позивачем.

Позивач визначив спосіб захисту як визнання недійсним договір фінансового лізингу із застосуванням наслідків недійсності правочину повернення коштів. Однак, кошти підлягають поверненню тільки ті, що оплачені відповідачу, а вимога про стягнення банківських послуг з відповідача не підлягає задоволенню.

Ч.3 ст.10, ч.1 ст.60 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом та ст.61 цього Кодексу.

Відповідно до ст..212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності.

Разом з тим, за положенням ст. 4 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Тому, суд приходить до висновку, що позовні вимоги про визнання недійсним договору фінансового лізингу та стягнення коштів підлягають до задоволення частково.

На підставі вищенаведеного, відповідно до ст. 6, 16, 203, 204, 215, 216, 627, 806 ЦК України, ст..1, 2, 6, 7 Закону України «Про фінансовий лізинг», ст..18 Закону України «Про захист прав споживачів», керуючись ст.ст.4, 10, 60, 209, 212- 215 ЦПК України суд,

В И Р І Ш И В :

Позов задовольнити частково.

Визнати недійсним договір фінансового лізингу № д01379 від 01.07.2015 року, укладений між ТОВ «Євролізинг Україна» та ОСОБА_2.

Стягнути з ТОВ «Євролізинг Україна», м.Київ, вул.. Шовковична, 42-44, офіс 9СД3, код ЄДРПОУ 39321814, на користь ОСОБА_2, жителя ІНФОРМАЦІЯ_1, Івано-Франківської міськради, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, кошти в сумі 70000 (сімдесят тисяч) грн.

Стягнути з ТОВ «Євролізинг Україна», м.Київ, вул.. Шовковична, 42-44, офіс 9СД3, код ЄДРПОУ 39321814, в спеціальний фонд Державного бюджету України з зарахуванням на рахунок 31214206700002, отримувач коштів УДКСУ в м. Івано-Франківську Івано-Франківської обл., код за ЄДРПОУ 37952250, банк отримувача ГУДКС України в Івано-Франківській області, код банку отримувача (МФО) 836014, код класифікації доходів бюджету 22030001, код ЄДРПОУ суду 02891693 - 700 грн. 00 коп. судового збору

В задоволенні решти заявлених вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя Польська М.В.