Вирок № 54139448, 27.11.2015, Автозаводський районний суд м. Кременчука

Справа № 524/9736/14-к

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 листопада 2015 року Автозаводський районний суд міста Кременчука Полтавської області у складі:

головуючого судді Коліуша О.Л.,

за участю:

секретаря судового засідання Хімяк І.

прокурорів Левицького В.І., Рябенко О.М., захисника ОСОБА_1

у присутності законного представника потерпілого ОСОБА_2, потерпілого ОСОБА_3,

обвинуваченого ОСОБА_4,

розглянувши у закритому судовому засіданні в залі судових засідань Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області кримінальне провадження за обвинуваченням

ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянина України, що має професійно-технічну освіту, приватного підприємця, офіційно не одруженого, на утриманні має двох малолітніх дітей, раніше не судимого, проживаючого та зареєстрованого за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_3,

у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст. 156 КК України

встановив:

ОСОБА_4, достовірно знаючи про малолітній вік свого сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_4, у період часу з грудня 2012 року по 25 серпня 2014 року, умисно, з метою задоволення своєї статевої пристрасті, систематично до семивосьми разів на місяць, знаходячись за місцем свого проживання за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_3, здійснював фізичне розбещення потерпілого ОСОБА_3, що виразилося в оголенні обвинуваченим своїх та потерпілого статевих органів, їх мацанні та непристойному торканні, а також у задоволенні статевої пристрасті обвинуваченого неприродним орогенітальним способом. 25 серпня 2014 року о 22-00 год. під час того, як обвинувачений, знаходячись в спальній кімнаті вказаного будинку, знову змусив малолітнього потерпілого задовольняти його неприродним орогенітальним способом, до кімнати зайшла мати малолітнього потерпілого, ОСОБА_2, яка, побачивши це, забрала ОСОБА_3 до іншої кімнати.

Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 свою вину у вчиненні злочину, що йому інкримінується, не визнав, проти задоволення цивільного позову заперечував. Показав, що він не вчиняв цього злочину. В цивільному шлюбі з ОСОБА_2 вони проживали з 2001 року, від шлюбу у них двоє дітей: ОСОБА_5 і менший, ОСОБА_6. Зазначив, що на досудовому слідстві адвоката у нього не було. Лише наприкінці жовтня 2014 року йому надали державного адвоката, а потім родичі найняли йому адвоката ОСОБА_7 Заяв і клопотань на досудовому слідстві обвинувачений і захисник не подавали. Захисник з ним не мав побачення один на один, тому, практично, захисту не було надано. Коли був допущений захисник, він пояснив обвинуваченому, що вину треба визнати частково, і йому призначать покарання у вигляді 5 років зі звільненням від відбування покарання строком на 3 роки, тому визнав вину в частині епізоду, що мав місце 25.08.2014 року. Але суд призначив йому покарання у виді 8 років позбавлення волі, у звязку з чим він та захисник подали апеляції. Про призначення експертиз йому не повідомлялося. З матеріалами кримінального провадження він знайомився не більше двох годин, в суботу.

Незважаючи на невизнання обвинуваченим ОСОБА_4 своєї вини, його вина у вчиненні інкримінованого йому діяння, підтверджується дослідженими і перевіреними судом доказами.

Фактичними даними, що містяться в показаннях допитаного судом малолітнього потерпілого ОСОБА_3, згідно з якими обвинувачений є його батьком. Вперше обвинувачений вчинив відносно нього розпусні дії приблизно в грудні 2012 року, коли мати, ОСОБА_2, з молодшим братом знаходились в лікарні. Розпусні дії виражалися в оголенні статевих органів обвинуваченого та малолітнього ОСОБА_3, їх мацанні та непристойному торканні, задоволенні статевої пристрасті неприродним орогенітальним способом, за це обвинувачений його заохочував іграшками, грошима. Такі дії обвинувачений здійснював близько семи восьми разів на місяць. Все це відбувалося в будинку, де вони разом проживали. 25.08.2014 року ввечері, біля 22-00 год. обвинувачений знову змусив ОСОБА_3 задовольнити його неприродним оральним способом, ліг на спину на диван в одній футболці, більше на ньому нічого не було, а потерпілий заліз на диван та встав навколішки біля нього і почав задовольняти його орогенітальним способом. В цей час до кімнати зайшла ОСОБА_2 і забрала його звідти. Того вечора він розповів ОСОБА_2 про те, що обвинувачений і раніше таке робив, але він не розповідав про це, бо боявся, тому що за побутові проступки обвинувачений його бив.

Фактичними даними, що містяться в показаннях допитаного судом законного представника малолітнього потерпілого ОСОБА_2, згідно з якими вони проживали разом з обвинуваченим в цивільному шлюбі з 2001 року, від шлюбу у них двоє дітей: ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_5, і ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_6. З літа 2014 вона кілька разів, коли заходила до кімнати обвинуваченого, бачила, як обвинувачений стоїть навколішках перед ОСОБА_5, питала, що відбувається, а обвинувачений відповідав, що повертає динамік, тому що він погано працює. 25.08.2014 року о 22-00 год. вона зайшла до кімнати обвинуваченого в будинку, де вони спільно мешкали, і побачила, як обвинувачений лежить на спині на дивані, а малолітній потерпілий ОСОБА_3 стоїть на колінах і задовольняє його статеву пристрасть неприродним орогенітальним способом. Побачивши це, вона забрала сина в іншу кімнаті і стала розпитувати, як довго це відбувається. Син розповів, що такі дії обвинуваченого продовжуються довго, вперше це відбулося тоді, коли ОСОБА_2 разом з молодшим сином поклали до лікарні, тобто у грудні 2012 року.

Фактичними даними, що містяться в показаннях допитаних судом свідків:

ОСОБА_8,яка показала, що вона з обвинуваченим проживала у цивільному шлюбі в період часу приблизно з 1999 року по 2001 рік, з ними також проживала її донька, ОСОБА_9, якій на той час було близько 10 років. Обвинувачений почав випивати, і вона помітила, що донька його панічно боїться. Одного разу, приблизно в 2000 -2001 році, коли саме, вона не памятає, донька розповіла їй, що він примушував її до задоволення статевої пристрасті неприроднім способом шляхом вступу з ним в орогенітальний контакт, але вона ледь відбилася. Ще донька розповіла, що обвинувачений полюбляв її мити у ванній кімнаті. Дізнавшись про це, ОСОБА_10 запропонувала обвинуваченому розійтися. Після довгих сварок вони все ж розійшлися. Про зазначені обставини вона розповідала своєму брату, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13. Десь у 2005 2006 роках їй зателефонувала ОСОБА_2 і розповіла, що ОСОБА_4 підглядає на статеві органи її малолітньої доньки, на що свідок відповіла, що він, мабуть, є педофілом.

ОСОБА_9, згідно з якими ОСОБА_4 проживав у цивільному шлюбі з її матірю, ОСОБА_8 Коли ОСОБА_9 було 8-10 років, зараз вона точно не памятає, обвинувачений почав вчиняти щодо неї розпусні дії роздягав її, торкався статевих органів, а згодом примусив її задовольняти його статеву пристрасть неприродним способом шляхом вступу з нею в орогенітальний та аногенітальний контакт, і таке відбувалося до 2001 року, коли обвинувачений з її матірю розійшлися. Матері вона нічого не розповідала, бо спочатку нічого не розуміла, потім боялася, а коли розповіла, мати їй не повірила.

ОСОБА_13,згідно з якими вона знає обвинуваченого, товаришували сімями, коли він проживав з ОСОБА_8, і потім, коли проживав з ОСОБА_14 Зі слів ОСОБА_8 вона знає, що обвинувачений намагався примусити її доньку, ОСОБА_9, до задоволення статевої пристрасті неприродним способом шляхом вступу з ним в орогенітальний контакт. Знає про те, що ОСОБА_9 часто збігала з дому, коли там знаходився обвинувачений, але за яких причин свідок тоді не знала. Про зазначені обставини свідок попереджала ОСОБА_14, оскільки у неї була неповнолітня донька ОСОБА_15. Як зясувалося пізніше зі слів ОСОБА_14, обвинувачений намагався вчиняти розпусні дії також щодо ОСОБА_15, але ОСОБА_14 присікла його дії. Також ОСОБА_14 розповідала їй, що одного разу вона побачила, як обвинувачений, граючись зі своїм сином ОСОБА_16, якому було кілька місяців, знаходився в стані статевого збудження.

Фактичними даними, що містяться у наступних джерелах доказів:

-протоколі прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення від 26.08.2014 року, згідно з яким у ОСОБА_2 прийнято заяву про те, що ОСОБА_4 протягом двох з половиною років задовольняв свою статеву пристрасть «оральним шляхом» з малолітнім сином ОСОБА_3, а 25.08.2014 близько 22-00 год. вона це побачила (т. 2, а.к.п. 66);

-висновку судово-медичної експертизи №856 від 10.10.2014 року, згідно з яким кров потерпілого ОСОБА_3 належить до О (І) групи, якій властивий антиген Н та ізогемаглютиніни А і анти В; кров ОСОБА_4 належить до А (ІІ) групи, якій властивий антиген А та ізогемаглютинін анти В (т. 2, а.к.п. 38-39);

-висновку судово-медичної експертизи № 985 від 01.10.2014 року, відповідно до якого у потерпілого ОСОБА_3 будь-яких тілесних ушкоджень не виявлено, при судово-імунологічному дослідженні мазків на стеклах з ротової порожнини та заднього проходу сперматозоїди не знайдені (т. 1, а.к.п. 50-51);

-висновку судово-медичної експертизи № 986 від 01.10.2014 року, відповідно до якого у обвинуваченого ОСОБА_4 виявлено тілесне ушкодження у виді опікової поверхні на правому стегні, яке утворилося від дії високої температури не менше ніж за одну-дві доби до початку експертизи (28.06.2014 року) і відноситься до легких тілесних ушкоджень. При судово-імунологічному дослідженні мазків та тампонів із вмістом з ротової порожнини та заднього проходу, взятих у ОСОБА_4, сперматозоїди не знайдені.(т. 1, а.к.п. 55-56);

-акті судово-психіатричної експертизи № 506 від 10.10.2014 року, згідно з яким обвинувачений ОСОБА_4 в період часу, до якого відноситься інкриміноване йому протиправне діяння та на час проведення експертизи буд-яким хронічним психічним захворюванням не страждав, як і не знаходився в стані тимчасового розладу психічної діяльності, не виявляв ознак недоумства чи іншого хворобливого стану психіки, міг усвідомлювати свої дії та керувати ними. Під дію ч. 2, 3 ст. 19, ст. 20 КК України не підпадає. Примусових заходів медичного характеру не потребує (т. 1, а.к.п. 57-61);

-висновку судово-медичної експертизи № 256 від 21.10.2014 року, згідно з яким сліди слини зі статевого члену ОСОБА_4 можуть походити від потерпілого ОСОБА_3 ( т. 1, а.к.п. 74-79);

-висновку судово-медичної експертизи №280 від 17.10.2014 року, згідно з яким у слині ОСОБА_4 виявлений антиген А ізосерологічної системи АВО, він належить до категорії виділителів своїх антигенних властивостей (т. 1, а.к.п. 80-83);

-висновку судово-медичної експертизи №279 від 17.10.2014 року, згідно з яким у слині ОСОБА_3 виявлений антиген Н ізосерологічної системи АВО, він належить до категорії виділителів своїх антигенних властивостей (т. 1, а.к.п. 85-87);

-копії свідоцтва про народження І-КЕ №095092 (т. 1, а.к.п. 96), відповідно до якого ОСОБА_4 є батьком ОСОБА_3;

-акті судово-психіатричної експертизи №504 від 02.10.2014 року, згідно з яким потерпілий ОСОБА_3 на час вчинення відносно нього кримінального правопорушення буд-яким хронічним психічним захворюванням або тимчасовим розладом психічної діяльності не страждав, міг правильно сприймати обставини, що мають значення у справі та давати про ці обставини показання. Яскраво виражених індивідуально-психологічних особливостей, які б могли суттєво впливати на характер його дій потерпілий ОСОБА_3 не виявляє. На момент вчинення проти нього протиправних дій, ОСОБА_3 не перебував в особливому емоційному стані, який би міг суттєво вплинути на його свідомість і діяльність. ОСОБА_3 не має змін в емоційному стані, індивідуально-психологічних проявах, які перешкоджали б активному соціальному функціонуванню його як особистості та виникли в результаті скоєння відносно нього протиправних дій. Ситуація, яка досліджується по справі не являється психотравмуючою для малолітнього потерпілого ОСОБА_3 Враховуючи рівень і особливості розумового розвитку малолітнього потерпілого ОСОБА_3, його вікові та індивідуально-психологічні особливості, емоційний стан та умови мікросоціального середовища, він міг правильно усвідомлювати реальний зміст власних дій і керувати ними, а також міг правильно усвідомлювати характер вчинених проти нього протиправних дій та чинити опір, але не міг повною мірою розуміти їх фактичний зміст (т. 1 а.к.п. 101-109).

Перелічені докази, на думку суду, є належними та допустимими, що також підтверджується наступними процесуальними рішеннями, документами та показаннями:

-постановами про призначення експертиз: судово-медичної від 26.08.2014р. (т. 1, а.к.п. 52), судової комплексної психолого-психіатричної від 01.09.2014р. (т. 1, а.к.п. 62), судово-медичної від 26.08.2014р. (т. 2, а.к.п. 67), судово-психіатричної від 01.09.2014р. (т. 2, а.к.п. 69), судово-імунологічної від 08.10.2014 року (т. 2, а.к.п. 74), судово-медичної від 15.09.2014 року (т. 2, а.к.п. 76), судово-медичної від 15.09.2014 року (т. 2, а.к.п. 77), судово-цитологічної від 08.10.2014 року (т. 2, а.к.п. 78), судово-цитологічної від 08.10.2014 року (т. 2, а.к.п. 79), відповідно до яких у сукупності з іншими доказами судом встановлена допустимість у якості доказів фактичних даних, що містяться у відповідних висновках судових експертиз;

-постановою про відібрання біологічних зразків від 08.10.2014р. (т. 2, а.к.п. 70), протоколом отримання зразків для експертизи від 08.10.2014р. (т. 2, а.к.п. 71), постановою про відібрання біологічних зразків від 08.10.2014р. (т. 2, а.к.п. 72), протоколом отримання зразків для експертизи від 10.10.2014р. (т. 2, а.к.п. 73), відповідно до яких у сукупності з іншими доказами судом встановлена допустимість у якості доказів фактичних даних, що містяться у відповідних висновках судових експертиз;

-відповіддю Обласного бюро судово-медичної експертизи Полтавської обласної державної адміністрації від 22.07.2015 року №3264 (т. 2, а.к.п. 95), згідно з яким по даному кримінальному провадженню у відділенні судово-медичної цитології були проведені судово-медичні експертизи: мазків відбитків та тампона-змиву зі статевого члену ОСОБА_4 висновок експерта №256 від 23.09.21.10.2014р.; зразка слини ОСОБА_4 висновок експерта №280 від 13.10.-17.10.2014 року. Висновків експерта за №1379, №1380 в термін до 21.10.2014 р. за матеріалами даного кримінального провадження у відділенні не існує, на підставі чого у сукупності з іншими доказами суд визнає допустимим доказом фактичні дані, що містяться у висновку судово-медичної експертизи №256 від 21.10.2014р.

-показаннями допитаного судом свідка ОСОБА_15, згідно з якими вона працює слідчим СВ Кременчуцького МВ УМВС України в Полтавській області. Досудове слідство по цьому кримінальному провадженню здійснювала вона. Щодо номеру висновку судово-медичної експертизи від 21.10.2014 року №256, яка в реєстрі матеріалів досудового розслідування не зазначена, пояснила, що це технічна описка у звязку з великим її завантаженням на той час як слідчого, могла за вказаною датою зазначити інший номер експертизи. Також показала, що ОСОБА_4 із захисником знайомився з усіма матеріалами, про що давав розписку. Перед призначенням експертиз вона знайомила обвинуваченого з постановою про призначення експертизи. ОСОБА_4 знав про проведення всіх експертиз.На підставі цих показаньу сукупності з іншими доказами судом встановлена допустимість у якості доказів фактичних даних, що містяться у висновках проведених під час досудового слідства судових експертиз, зокрема судово-медичної експертизи №256 від 23.09.21.10.2014 року;

-показаннями допитаного судом експерта ОСОБА_17, згідно з якими він є судово-медичним експертом Кременчуцького міжрайонного відділення Обласного бюро СМЕ Департаменту охорони здоровя Полтавської ОДА. По даному кримінальному провадженню ним проводились експертизи № 985, №986. Він 26.08.2014 року здійснив огляд ОСОБА_4О та ОСОБА_3, відібрав зразки біологічного матеріалу і змиву зі статевих членів, описав тілесні ушкодження. Зазначив, що після того, як він робить змиви зі статевого члену, з ротової порожнина та заднього проходу, матеріал висушується, а потім упаковується в конверт, запечатується, після чого слідчий його забирає і відвозить в цитологічну лабораторію м. Полтава. Він робив контрольні зразки. Пакет є герметично запакованим, без порушення пакету, його не можливо відкрити. 26.08.2014 року робились змиви, а 28.08.2014 року зразки передано слідчому. На конверт наклеюється печатка виріз з паперу, на якому мається відтиск печатки, яка перекреслена, окрема печатка не ставиться. Змиви і відібрання зразків біологічного матеріалу він зробив правильно, висушив і зберігав їх також відповідно до правил. На підставі зазначених показань у сукупності з іншими доказами судом встановлена допустимість у якості доказів висновків відповідних експертиз, проведених із застосуванням отриманих експертом ОСОБА_17 зразків біологічного матеріалу і змивів з статевих членів обвинуваченого та малолітнього потерпілого, а саме: висновків судово-медичних експертиз №256 від 21.10.2014 року, №985 та №986 від 01.10.2014 року.

Суд не враховує показання допитаних в судовому засіданні свідків ОСОБА_18 та ОСОБА_19, оскільки вони не містять у собі фактичних даних щодо обставин події злочину та інших фактів і обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.

Суд не враховує показання обвинуваченого ОСОБА_4 про його невинуватість у вчиненні інкримінованого йому діяння, з огляду на те, що вони суперечать перевіреним і оціненим судом доказам, зокрема, фактичним даним, що містяться в показаннях потерпілого та його законного представника, висновку судово-медичної експертизи №256 від 21.10.2014 року, які, з урахуванням відсутності доказів, що підривають довіру до них, узгоджуються із встановленими судом обставинами події злочину і підтверджують вину обвинуваченого у його вчиненні.

Доводи захисту про визнання показань малолітнього потерпілого ОСОБА_3 та його законного представника недопустимими доказами, у звязку з наявністю в них протиріч, які полягають у різних показаннях, наданих в суді та експертам під час проведення судових експертиз №985 від 26.08.2014 року та №504 від 02.10.2014 року, суд не враховує з огляду на наступне.

Системний аналіз положень ч. 2 ст. 84, ч. 1 ст. 94, ст. 101 КПК України дозволяє зробити висновок про те, що пояснення, які надає підекспертний експерту під час проведення експертизи, не є процесуальним джерелом доказів. А відповідно до ч. 4 ст. 95 КПК України суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 цього Кодексу. Крім того, потерпілий ОСОБА_3 під час додаткового допиту в судовому засіданні показав, що було багато випадків, коли обвинувачений вчиняв щодо нього розпусні дії, і, можливо, під час проведення судово-медичної експертизи №985 від 26.08.2014 року він розповів про один з них, а під час проведення судово-психіатричної експертизи №504 від 02.10.2014 року розповів про останній випадок, який мав місце 25.08.2014 року, стосовно якого показання потерпілого та його законного представника повністю співпадають. В суді він розповідав про всі випадки, в тому числі і про останній.

Доводи захисту про порушення права обвинуваченого на захист при призначенні по кримінальному провадженню судових експертиз, у звязку з його неповідомленням про їх призначення, судом не враховуються за наступних підстав.

Діючим кримінальним процесуальним законодавством України прямо не передбачений обовязок слідчого повідомляти підозрюваного про призначення експертизи, оскільки ст. ст. 243, 244 КПК України передбачена можливість залучення експерта стороною захисту або слідчим суддею за клопотанням сторони захисту. Але, як убачається з повідомлень про призначення експертиз (т. 1, а.к.п. 53-54; т. 2, а.к.п. 158-165) слідчим такі повідомлення направлялися обвинуваченому, хоча і за адресою його місця проживання. Разом з тим, відповідно до протоколу про надання доступу до матеріалів досудового розслідування від 22.10.2014 року (т. 2, а.к.п. 36) обвинувачений та його захисник були ознайомлені з матеріалами досудового слідства, в тому числі і з відповідними висновками експертів, але ніяких клопотань про проведення додаткових експертиз, чи заперечень щодо вже проведених експертиз ними заявлено не було. За таких обставин, суд вважає, що права обвинуваченого не було порушено.

Доводи захисту щодо недопустимості у якості доказу висновку судово-медичної експертизи №256 від 21.10.2014 року, у звязку з тим, що в реєстрі матеріалів досудового розслідування він не зазначений, а зазначений інший номер експертизи від тієї ж дати, спростовуються показаннями свідка ОСОБА_15, відповіддю Обласного бюро судово-медичної експертизи Полтавської обласної державної адміністрації від 22.07.2015 року №3264 (т. 2, а.к.п. 95), на підставі яких суд вважає, що в даному випадку мала місце технічна описка, і, зважаючи на те, що обвинуваченому та його захиснику були відкриті матеріали досудового слідства, зокрема і зазначений висновок експерта, права обвинуваченого не були порушені та немає підстав, передбачених ст. 87, 89 КПК України, для визнання цього доказу недопустимим.

Також захист вважає висновок судово-медичної експертизи №256 від 21.10.2014 року недопустимим доказом, у звязку з тим, що біологічні зразки та змиви були відібрані у обвинуваченого і потерпілого неправильно та неправильно зберігалися, не забезпечуючи неможливості зовнішнього втручання. Це твердження повністю спростовуються фактичними даними, що містяться в показаннях експерта ОСОБА_17, які вважати недостовірними у суду немає підстав.

Посилання захисту на неналежність у якості доказів по даному кримінальному провадженню фактичних даних, що містяться в показаннях допитаних судом свідків ОСОБА_8 та ОСОБА_9, не враховуються судом, оскільки ці фактичні дані є належними і допустимими з огляду на положення ст. 85, ч. 1 ст. 97, п.п. 2, 4 ч. 1 ст. 91 КПК України, підтверджуються первинними доказами і вказують на схильність обвинуваченого до задоволення своєї статевої пристрасті шляхом розбещення малолітніх осіб. З цих же підстав судом визнаються належними та допустимими фактичні дані, що містяться у показаннях допитаного судом свідка ОСОБА_13

Відповідно до положень ст. 337 КПК України судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, крім випадків, передбачених цією статтею. З метою ухвалення справедливого судового рішення та захисту прав людини і її основоположних свобод суд має право вийти за межі висунутого обвинувачення, зазначеного в обвинувальному акті, лише в частині зміни правової кваліфікації кримінального правопорушення, якщо це покращує становище особи, стосовно якої здійснюється кримінальне провадження.

Таким чином, оцінюючи у сукупності всі досліджені докази з точки зору їх належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозвязку, з урахуванням положень ч. 1 ст. 337 КПК України, суд вважає, що зібраними по справі доказами поза межами розумного сумніву підтверджується вина обвинуваченого у вчиненні інкримінованого йому діянні і його дії правильно слід кваліфікувати за ч. 2 ст. 156 КК України за ознаками вчинення розпусних дій щодо малолітньої особи батьком потерпілого.

Разом з тим судом визнається необґрунтованим обвинувачення ОСОБА_4 в частині інтелектуального розбещення малолітнього потерпілого ОСОБА_3 з огляду на наступне.

Інтелектуальні розпусні дії, як вид розпусних дій, відповідальність за які передбачена ст. 156 КК України, полягають, зокрема, в ознайомленні потерпілої особи із порнографічними зображеннями, відеофільмами, цинічних розмовах з нею на сексуальні теми тощо. Однак сукупністю досліджених та оцінених судом по даному кримінальному провадженню доказів не підтверджується здійснення обвинуваченим таких дій.

Призначаючи ОСОБА_4 покарання, суд, відповідно до вимог ст. 65 КК України, враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу обвинуваченого, пом'якшуючі та обтяжуючі покарання обставини.

Визначаючи ступінь тяжкості вчиненого обвинуваченим злочину суд виходить з наступного. Вчинений обвинуваченим злочин відповідно до ст. 12 КК України належить до тяжких злочинів. Обвинуваченим вчинений умисний злочин, суспільна небезпечність якого полягає в посяганні на нормальне моральне та фізичне становлення малолітнього потерпілого, формує у нього аморальні погляди. Злочин вчинений з метою задоволення обвинуваченим своєї статевої пристрасті.

Обвинувачений не має судимості. Має постійне місце проживання, офіційно не одружений, перебуває у цивільному шлюбі з матірю малолітнього потерпілого. Має на утриманні двох неповнолітніх дітей. За місцем проживання скарг та заяв на нього не надходило. На диспансерному обліку у психоневрологічному та наркологічному диспансері не перебуває.

Обставин, що пом'якшують покарання обвинуваченому, судом не встановлено.

Обставин, що обтяжують покарання обвинуваченому, судом не встановлено. Суд не погоджується із встановленням прокурором у якості обставини, що обтяжує покарання обвинуваченому, вчинення злочину щодо малолітнього, оскільки ця обставина передбачена диспозицією ч. 2 ст. 156 КК України як ознака злочину, що впливає на його кваліфікацію, тому відповідно до ч. 4 ст. 67 КК України не може бути врахована ще раз при призначенні покарання.

Виходячи із зазначених обставин, відношення обвинуваченого до скоєного, даних про його особу, враховуючи його вік та стан здоровя, з урахування тяжкості вчиненого обвинуваченим злочину, характеру та тривалості вчинюваних обвинуваченим розпусних дій, обставини їх вчинення, суд вважає за необхідне призначити обвинуваченому покарання, пов'язане з позбавленням волі, оскільки, на думку суду, його виправлення і перевиховання можливе лише в умовах ізоляції від суспільства і таке покарання є необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження нових злочинів. Підстав для застосування до обвинуваченого положень ст.. 69, 75 КК України судом не вбачається.

Зважаючи на те, що до затримання обвинувачений ОСОБА_4 не займав посад, повязаних із вихованням дітей, або іншою роботою з дітьми, суд не вбачає підстав для призначення додаткового покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю.

По кримінальному провадженню заявлений цивільний позов ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про відшкодування моральної шкоди, завданої злочином, в якому законний представник малолітнього потерпілого просить стягнути з обвинуваченого на користь малолітнього потерпілого моральну шкоду, завдану злочином в сумі 100000 гривень, обґрунтовуючи позовні вимоги тим, що протиправними діями обвинуваченого потерпілому завдана моральна шкода, яка полягає в душевних стражданнях, наслідки цих дій для потерпілого мають негативний характер та впливають на розвиток його особистості, призводять до формування у нього комплексів. Враховуючи характер та обставини заподіяння моральної шкоди, повязаної з посяганням на статеву недоторканість потерпілого, його фізичний та моральний розвиток, тривалість та кількість розпусних дій з боку обвинуваченого, психологічні наслідки для потерпілого від вчинених обвинуваченим дій, суд, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, відповідно до ст. 23, 1167 ЦК України, вважає за можливе стягнути з обвинуваченого на користь потерпілого суму відшкодування моральної шкоди у розмірі 50000 (пятдесят тисяч) гривень.

Процесуальні витрати по кримінальному провадженню немає.

Речових доказів по кримінальному провадженню немає.

Для забезпечення виконання вироку в частині призначеного обвинуваченому покарання, яке слід відбувати в місцях позбавлення волі, та з метою забезпечення виконання обвинуваченим процесуальних обовязків, повязаних з виконанням вироку, суд вважає за необхідне залишити без змін обраний обвинуваченому запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до набрання вироком законної сили.

Керуючись ст.ст. 370, 371, 373, 374, 331 КПК України суд, -

ухвалив:

Визнати винним ОСОБА_4 у вчинені злочину, передбаченого ч. 2 ст. 156 КК України та призначити йому покарання у виді 5 (пяти) років позбавлення волі без позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю.

Строк відбування покарання обвинуваченому ОСОБА_4 рахувати з моменту його затримання, тобто з 26.08.2014 року, зарахувавши в цей строк термін перебування під вартою під час досудового слідства.

Запобіжний захід обвинуваченому ОСОБА_4 у виді тримання під вартою залишити без змін до набрання вироком законної сили.

Цивільний позов законного представника потерпілого ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про відшкодування моральної шкоди, завданої злочином, задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 суму відшкодування моральної шкоди в розмірі пятдесят тисяч гривень.

Вирок суду набирає законної сили після спливу строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не було скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

На вирок може бути подана апеляційна скарга до апеляційного суду Полтавської області протягом 30 днів з дня його проголошення через Автозаводський районний суд міста Кременчука Полтавської області.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку суду.

Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору.

Головуючий: О.Л. Коліуш