Ухвала суду № 54130533, 26.11.2015, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

26 листопада 2015 рокусправа № 804/20403/14

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді:Туркіної Л.П.

суддів: Дурасової Ю.В. Коршуна А.О.

за участю секретаря судового засідання:Комар Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Красногвардійському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській областіна постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06 лютого 2015 року у справі № 804/20403/14 за позовом: до відповідача: про Товариства з обмеженою відповідальністю «ВКФ «Електропромремонт» Державної податкової інспекції у Красногвардійському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,- ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ВКФ «Електропромремонт» (далі - позивач) звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Красногвардійському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області (далі відповідач), в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення форми «Р» від 26.08.2014 року № НОМЕР_1, яким позивачеві збільшено розмір податкового зобовязання за основним платежем по податку на додану вартість на суму 88 446,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями на суму 44 223,00 грн.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06 лютого 2015 року у справі № 804/20403/14 адміністративний позов задоволено у повному обсязі.

Постанова суду першої інстанції обґрунтована тим, що посилання відповідача на акт перевірки контрагента позивача, як на доказ нереальності характеру господарських операцій між позивачем та контрагентом, не є обґрунтованим. Крім того позивачем надано всі підтверджуючі документи, що засвідчують факт виконання укладених договорів.

Відповідач, не погодившись з вищезазначеною постановою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06 лютого 2015 року у справі № 804/20403/14 та відмовити у задоволенні позовних вимог позивача в повному обсязі.

В обґрунтування апеляційних вимог відповідач зазначив, що контрагент позивача не має кваліфікованого персоналу, основних фондів для реального виконання зобовязань відповідно до договору, фактично діяльність щодо ремонту і обслуговування двигунів/інших електроприладів не здійснює, а тому не міг надавати вказані за договором послуги. Відповідач також зазначає, що ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 09.10.2014 року у справі № 904/7454/14 порушено провадження у справі про банкрутство щодо контрагента. Судом встановлено, що 04.07.2014 року власником контрагента прийнято рішення про припинення діяльності підприємства шляхом ліквідації. Проміжний ліквідаційний баланс складено станом на 23.09.2014 року. Майнові активи боржника становлять 11 400,00 грн. грошові кошти на поточному рахунку боржника.

Представник позивача у судовому засіданні проти задоволення вимог апеляційної скарги заперечували, просили залишити без змін оскаржуване судове рішення.

Відповідач, належним чином повідомлений про день, час та місце судового розгляду, представника у судове засідання не направив.

У судовому засіданні, заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, колегія суддів прийшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до матеріалів справи, 04.08.2014 року відповідачем, на підставі п.п. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78, ст. 79 Податкового кодексу України документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства під час здійснення господарських операцій з ТОВ «ТД СІЄНА» за березень 2014 року, за результатами якої складено акт перевірки № 2263/04-66-15-00/25021316 від 04.08.2014 року.

Згідно висновків акта перевірки виявлено порушення з боку позивача п.п. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14, п. 44.1 ст. 44, п. 198.1, п. 198.2, п. 198. 3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, що призвело до завищення підприємством суми податкового кредиту у податковій звітності з податку на додану вартість у березні 2014 року на загальну суму 88 446,00 грн.

На підставі висновків акта перевірки відповідачем 26.08.2014 роки винесено податкове повідомлення-рішення форми «Р» № НОМЕР_1, яким позивачеві збільшено розмір грошового зобовязання за основним платежем по податку на додану вартість на суму 88 446,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями на суму 44 223,00 грн.

Судом встановлено, що між позивачем (замовник) та ТОВ «ТД СІЄНА» (виконавець) укладено договір № 290141 від 29.01.2014 року, відповідно до якого виконавець зобовязується у період дії договору виконати замовнику ремонт обладнання, а замовник передати його в ремонт, прийняти з ремонту, оплачувати вартість ремонту та вартість витрачених виконавцем матеріалів у встановлені договором строки.

Згідно із п. 198.1. ст.198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) в необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного фінансового лізингу.

Відповідно до п. 198.3 ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Таким чином, вказаними нормами права визначено підстави за яких платник податків має право на віднесення понесених витрат, у зв'язку з придбаванням товарів (робіт, послуг), до складу валових витрат та сплачених сум ПДВ, у вартості товарів (робіт, послуг), до складу податкового кредиту підприємства. До таких підстав віднесено: наявність господарської операції, наслідок якої є поставка товару (робіт, послуг), понесення витрат, у зв'язку з господарською діяльністю платника, сплата (нарахування) податку на додану вартість у вартості товарів (робіт, послуг), факт понесення витрат та сплати податку на додану вартість має підтверджуватися відповідними первинними документами.

На виконання умов договору сторонами разом із специфікацією виписано податкові накладні № 60 від 31.03.2014 року на суму 105 519,60 грн., № 88 від 31.03.2014 року на суму 173 407,20 грн. № 121 від 28.03.2014 року на суму 59 482,80 грн., № 78 від 26.03.2014 року на суму 90 438,00 грн., № 77 від 20.03.2014 року на суму 58 560,00 грн., № 17 від 06.03.2014 року на суму 43 268,40 грн.

Факт виконання робіт за договором № 29.0141 від 29.01.2014 року підтверджується, також, тим, що зазначені ремонтні роботи проводились на території позивача, у звязку з чим контрагентові ТОВ «ИД СІЄНА» було надано в користування на умовах оренди частину площ позивача, згідно договору оренди від 03.02.2014 року

На підтвердження перерахування грошових коштів позивачем надано платіжні доручення № 4790 від 02.06.2014 року на суму 130 630,00 грн. (частково), № 4887 від 17.06.2014 року на суму 100 000,00 грн., № 4897 від 18.06.2014 року на суму 50 000,00 грн., № 4920 від 23.06.2014 року на суму 140 000,0 грн., № 4985 від 01.07.2014 року на суму 80 000,00 грн., № 4988 від 02.07.2014 року на суму 30 000,00 грн., № 5010 від 04.07.2014 року на суму 58 000,00 грн. № 5077 від 21.07.2014 року на суму 50 557,60 грн. та актом звірки взаємних розрахунків за березень 2014 року, підписаного з обох сторін.

Використання позивачем результатів виконаних контрагентом - ТОВ «ТД СІЄНА» підрядних робіт знайшло відображення у бухгалтерському обліку позивача.

Згідно з ч.1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

У відповідності до ч.2 ст.9 означеного Закону первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань платників здійснюється на підставі первинних документів, у яких міститься інформація саме про господарські операції (результати їх здійснення).

Надані позивачем для підтвердження реальності здійснення господарських операцій, первинні документи відображають зміст та обсяг укладених договорів, містять всі необхідні реквізити, та обов'язкові посвідчення, що вказує на безпідставність висновків податкового органу про неправомірне відображення позивачем сум податку на додану вартість у податковій звітності за вказаними господарськими операціями.

Крім того, колегія суддів зазначає, що висновок акта перевірки № 2263/04-66-15-00/25021316 від 04.08.2014 року щодо нереальності характеру господарських операцій позивача з його контрагентом, сформований на підставі акта зустрічної звірки № 694/04-62-22-3/38470366 «Про результати зустрічної звірки ТОВ «СІЄНА» щодо підтвердження реальності здійснення господарських відносин, їх реальності та повноти відображення в обліку з визначеними контрагентами за березень 2014 року» не можна визнати правомірним з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 61 Конституції України передбачено індивідуальний характер відповідальності, яка розповсюджується в тому числі і у вигляді персональної відповідальності кожного платника за ведення податкового обліку.

Крім того, неприпустимість притягнення до відповідальності одного суб'єкта господарювання за неправомірні дії іншого підтверджується практикою Європейського Суду з прав людини. Так, в пункті 7.1 рішення у справі «Булвес» АД проти Болгарії» Європейський Суд з прав людини дійшов такого висновку: «...Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності».

Вищенаведений висновок Європейський Суд з прав людини повторно підтвердив у рішенні по справі «Бізнес Сепорт Сентре проти Болгарії», пунктом 23 якого зазначено, що у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов'язків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника, з тим щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції. Утім, як зазначив Суд, прямого впливу на оподаткування організації-заявника (Бізнес Сепорт Сентре) це не мало б.

Отже, Європейський Суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення законодавства його контрагентом.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що посилання відповідача на акт перевірки контрагента позивача, як на доказ нікчемності укладеної угоди є необґрунтованим .

Крім того, інформація відповідача щодо трудових та виробничих фондів ТОВ «ТД Сієна» стосується періоду здійснення процедури припинення, про що зазначено в акті перевірки (а.с. 20). Відповідних відомостей щодо періоду правовідносин з позивачем акт перевірки та апеляційна скарга не містять.

Згідно ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем а ні під час розгляду справи в суді першої інстанції, а ні під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції, не надано належних доказів правомірності висновків викладених акті перевірки, на підставі яких винесено податкове повідомлення-рішення № НОМЕР_1 від 26.108.2014 року.

З огляду на вищевикладене, висновок суду першої інстанції по суті заявлених позовних вимог є правомірним, доводи апеляційної скарги відповідача спростовуються дослідженими у справі доказами і не можуть бути підставою для скасування постанови суду від 06 лютого 2015 року, виходячи з чого дане судове рішення необхідно залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.195,196,198,200,205,206 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Красногвардійському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області - залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06 лютого 2015 року у справі № 804/20403/14 - залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з моменту проголошення.

Касаційна скарга на судове рішення подається протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, крім випадків, передбачених цим Кодексом, а в разі складення судового рішення в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення судового рішення в повному обсязі.

(Ухвала в повному обсязі виготовлена 04.12.2015 року)

Головуючий:Л.П. Туркіна

Суддя:Ю.В. Дурасова

Суддя:А.О. Коршун