Постанова № 54129795, 07.12.2015, Хмельницький окружний адміністративний суд

Копія

Справа № 822/6143/15

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 грудня 2015 року м. Хмельницький

Хмельницький окружний адміністративний суд в особі судді Петричковича А.І. розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини А4009, про зобов'язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ :

Позивач 26.11.2015 року звернувся до суду з адміністративним позовом від 16.11.2015 року до Військової частини А4009 в якому вказує на порушення його прав і просить зобов'язати відповідача здійснити йому виплату добових за час відрядження в розмірі 7140 гривень.

Позивач в судове засідання не з'явився, однак 07.12.2015 року подав заяву про розгляд справи за його відсутності та просить задовольнити адміністративний позов.

Відповідач в судове засідання представника не направив, хоч належно був повідомлений про час та місце розгляду справи, але надіслав до суду заперечення №6/754 від 03.12.2015 року, в якому також просить залишити адміністративний позов без розгляду, та слухати справу без участі представника військової частини А4009.

Відповідно до ч.1 ст. 41, ч.6 ст. 128 КАС України, у випадку неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі під час судового розгляду повне фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не відбувається, а розгляд справи проводиться в письмовому провадженні.

Суд, дослідивши докази по справі, вважає, що позов підлягає задоволенню з таких підстав.

Надаючи оцінку заявленому після відкриття провадження у справі відповідачем клопотанню, про залишення позовної заяви без розгляду з підстави порушення строку звернення до суду позивача, суд вважає, що це клопотання не може бути задоволено, враховуючи таке.

Згідно з ч.1 ст.99 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Відповідно до ч.2 ст.2 Закону України № 108/95-ВР від 24.03.1995 року "Про оплату праці", додаткова заробітна плата це - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

Статтею 121 КЗпП України визначено, що працівники мають право на відшкодування витрат та одержання інших компенсацій у зв'язку з службовими відрядженнями. Працівникам, які направляються у відрядження, виплачуються: добові за час перебування у відрядженні, вартість проїзду до місця призначення і назад та витрати по найму жилого приміщення в порядку і розмірах, встановлюваних законодавством. За відрядженими працівниками зберігаються протягом усього часу відрядження місце роботи (посада). Працівникам, які направлені у службове відрядження, оплата праці за виконану роботу здійснюється відповідно до умов, визначених трудовим або колективним договором, і розмір такої оплати праці не може бути нижчим середнього заробітку.

Рішенням Конституційного Суду України від 15.10.2013 року, № 8-рп/2013 "У справі за конституційним зверненням громадянки ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України, статей 1, 12 Закону України "Про оплату праці" (далі - Рішення КСУ №8-рп/2013) визначено, що: "Таким чином, під заробітною платою, що належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 Кодексу, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

Частиною 2 ст. 233 КЗпП України визначено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Згідно Рішення КСУ №8-рп/2013: "... Конституційний Суд України дійшов висновку, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, що йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.".

Отже, норми ч.2 ст.233 КЗпП України є спеціальними, тому вони мають пріоритет над нормами статті 99 КАС України, які є процесуальними, тому відповідно не має обмежень щодо строку звернення до суду працівника з позовом про стягнення зарплати в яку, також входить компенсація при службових відрядженнях.

Пунктом 15 ч.1 ст.3 КАС України визначено, що публічна служба це в тому числі військова служба.

Згідно довідки №724 від 29.10.2015 року ОСОБА_1 перебуває на військовій службі у військовій частині А4009 (стор. 17 справи).

Відповідно до витягу з наказу командира військової частини А4009 (по стройовій частині) № 283 від 26.12.2014 року позивач вибув у відрядження на 30 діб з 26.12.2014 року по 24.01.2015 року у розпорядження командира військової частини А4152 (с. Нова Любомирка, Рівненська область) для виконання заходів бойової підготовки в навчальних підрозділах військової частини А4152 (стор. 7 справи).

В подальшому, термін відрядження ОСОБА_1 продовжувався: на 30 діб з 24.01.2015 року по 23.02.2015 року (витяг з наказу командира військової частини А4009 (по стройовій частині) №19 від 26.01.2015 року), на 30 діб з 23.02.2015 року по 24.03.2015 року (витяг з наказу командира військової частини А4009 (по стройовій частині) №41 від 23.02.2015 року), на 12 діб з 25.03.2015 року по 05.04.2015 року (витяг з наказу командира військової частини А4009 (по стройовій частині) №66 від 26.03.2015 року), на 16 діб з 05.04.2015 року по 20.04.2015 року (витяг з наказу командира військової частини А4009 (по стройовій частині) №76 від 09.04.2015 року), на 30 діб з 21.04.2015 року по 20.05.2015 року (витяг з наказу командира військової частини А4009 (по стройовій частині) №84 від 22.04.2015 року) (стор. 8-12 справи).

Телеграмою командувача сухопутних військ ЗСУ від 30.04.2015 року вимагалось, зокрема, від командира ВЧ А4009 продовжити відрядження по особовому складу, який виконує завдання у військовій частині польова пошта В1670 на час проведення п'ятої черги часткової мобілізації (стор. 18 справи).

Згідно витягу з наказу командира військової частини А4009 (по стройовій частині) №173 від 21.08.2015 року, позивач прибув і приступив до виконання службових обов'язків з відрядження з військової частини А4152 (пп В1670) (стор. 13 справи).

Факт перебування позивача у відрядженні з 27.12.2014 року по 21.08.2015 року у військовій частині А4152 підтверджується копією посвідчення про відрядження № 606 від 26.12.2014 року, згідно якого ОСОБА_1 вибув із в/ч 4009 27.12.2014 року, прибув - 21.08.2015 року, а також довідкою від 29.10.2015 року №725 та копією книги обліку тимчасово відсутнього і тимчасово прибулого до військової частини особового складу військової частини А4009 (стор. 14-15, 17 справи).

Пунктом 145 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 року за № 1153/2008 (далі - Положення) визначено, що військовослужбовці можуть бути направлені у відрядження самостійно або у складі військового підрозділу (команди) в тому числі з метою з метою: участі у заходах, пов'язаних із підготовкою військ (сил).

Відповідно до п.146 Положення, військовослужбовцям, які направляються у відрядження, видається посвідчення про відрядження встановленого зразка.

Згідно ч.1 ст.9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" №2011-XII (далі - Закон №2011-XII), держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Відповідно до ч.6 ст.14 Закону №2011-XII при виконанні службових обов'язків, пов'язаних з відрядженням в інші населені пункти, військовослужбовцям відшкодовуються витрати на відрядження в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

При цьому, згідно п.13 Постанови Кабінету Міністрів України "Про суми та склад витрат на відрядження державних службовців, а також інших осіб, що направляються у відрядження підприємствами, установами та організаціями, які повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів" від 02.02.2011 № 98 визначено, що особливості направлення у відрядження військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, а також інших працівників органів внутрішніх справ, осіб рядового і начальницького складу, які проходять службу в Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації, органах і підрозділах цивільного захисту, визначаються за погодженням з Міністерством фінансів відповідно Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ, Службою безпеки, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Державної прикордонної служби, Управлінням державної охорони, Адміністрацією Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, а осіб начальницького складу Державної фельд'єгерської служби - Міністерством інфраструктури, працівників дипломатичної служби України, направленим у довготермінове відрядження, - Міністерством закордонних справ.

Так, згідно пункту 1.1 Інструкції про порядок відшкодування військовослужбовцям Збройних Сил України витрат на службові відрядження в межах України, затвердженої наказом Міністра оборони України від 29.08.2011 року № 530 (далі - Інструкція) визначено, що службовим відрядженням вважається поїздка військовослужбовця за розпорядженням командира або начальника на певний строк в іншу місцевість для виконання службового завдання поза пунктом постійного або тимчасового розквартирування військової частини (підрозділу), у якій військовослужбовець проходить службу. Для покриття особистих витрат під час відрядження військовослужбовцям здійснюються виплата добових та відшкодування витрат на наймання житлового приміщення, а також на проїзд до місця відрядження та назад.

Пунктом 1.11 Інструкції встановлено, що виплата добових та відшкодування витрат на наймання житлового приміщення проводяться за наявності на посвідченні про відрядження засвідчених печаткою відміток про дати прибуття військовослужбовця в пункт (пункти) відрядження та вибуття з нього (з них). Відмітки завіряються: у військових частинах - підписом командира військової частини або начальника штабу, а в установах, на підприємствах і в організаціях та інших органах виконавчої влади - підписом посадової особи, на яку покладено обов'язок відмічати посвідчення про відрядження.

При цьому, згідно з п.1.4 Інструкції забороняється провадити виплату добових та відшкодовувати витрати на наймання житлового приміщення за посвідченнями про відрядження, виданими з порушенням порядку їх оформлення, встановленого законодавством України.

Так, за відсутності в посвідченні про відрядження засвідчених печаткою відміток про дати прибуття військовослужбовця в пункт (пункти) відрядження та вибуття з нього (з них) добові не виплачуються (п.1.12 Інструкції).

Посвідчення про відрядження позивача відповідає вимогам Інструкції, відхилень від порядку його оформлення судом не встановлено.

Відповідно до п.1.16 Інструкції військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), направленим у відрядження одиночним порядком, крім відряджень, зазначених у пунктах 1.23 і 1.24 цієї Інструкції, за кожний день перебування у відрядженні в межах строків, передбачених пунктом 1.5 цієї Інструкції, і за час перебування в дорозі виплачуються добові в розмірах, установлених Кабінетом Міністрів України.

Згідно з п.1.5 Інструкції відрядження, у тому числі для інспектування військ, проведення ревізій та перевірок господарської та фінансової діяльності військових частин, призначається на строк не більше 30 календарних днів з урахуванням часу перебування в дорозі.

Позивач був відряджений з 27.12.2014 по 21.08.2015 року. При цьому, цей період відрядження продовжувалось позивачу наказами у межах 30-денного строку, крім періоду з 21.05.2015 по 21.08.2015 року, коли відповідні накази не видавались, хоча ОСОБА_1 фактично перебував у відрядженні, тому на думку суду, ця обставина не може бути підставою для звільнення відповідача від обов'язку виплати добових позивачу за час фактичного відрядження.

Відповідно до додатку 1 постанови Кабінету Міністрів України від 02.02.2011 року № 98 "Про суми та склад витрат на відрядження державних службовців, а також інших осіб, що направляються у відрядження підприємствами, установами та організаціями, які повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів" сума добових витрат на відрядження в межах України затверджена в розмірі 30 гривень.

Отже, суд приходить до висновку, що відповідач мав виплатити ОСОБА_1 добові за час відрядження - 238 діб, що становитиме 7140 гривень. ( 238 днів х 30 грн. = 7140 грн.).

Частиною 3 ст.2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно ч. 1 ст.71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Підсумовуючи наведене, суд приходить до висновку, що позивач довів позовні вимоги, а суб'єкт владних повноважень, який заперечує проти позову не довів, що діяв у межах Закону, що підтверджено доказами, які перевірено судом, тому позовні вимоги підлягають задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись Законами України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", "Про оплату праці", КЗпП України і ст.ст. 4-15, 70-71, 86, 94, 98-99, 122, 158-163, 167 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ :

Адміністративний позов задовольнити.

Зобов'язати військову частину А4009 виплатити ОСОБА_1 добові за час відрядження з 27.12.2014 року по 21.08.2015 року, в розмірі 7140 (сім тисяч сто сорок) гривень.

Копії постанови надати сторонам.

Постанова суду може бути оскаржена до Вінницького апеляційного адміністративного суду через Хмельницький окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня її отримання.

Постанова набирає законної сили в порядку статті 254 КАС України.

Суддя/підпис/ОСОБА_3"Згідно з оригіналом" Суддя ОСОБА_3