Рішення № 54125143, 30.11.2015, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 0907/2-7140/2011

Провадження № 22-ц/779/2239/2015

Категорія 39

Головуючий у 1 інстанції Бородовський С. О.

Суддя-доповідач ОСОБА_1

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 листопада 2015 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючого-судді Фединяка В.Д.

суддів: Матківського Р.Й., Ковалюка Я.Ю.

секретаря Капущак С.В.

з участю представника ОСОБА_2-ОСОБА_3,

ОСОБА_4 її представника ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_4 про визнання недійсним заповіту ОСОБА_7 від 12 жовтня 2005 року, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_6 ОСОБА_8 на рішення Івано-Франківського міського суду від 04 серпня 2015 року, -

в с т а н о в и л а :

У вересні 2006 року ОСОБА_6 звернулася в суд з указаним позовом і зазначала, що 22 березня 2002 року ОСОБА_7 скалав на її імя заповіт, згідно з яким усе своє майно заповідав позивачці. 23 листопада 2005 року ОСОБА_7 помер. Після його смерті вона, звернувшись до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, довідалася, що 12 жовтня 2005 року ОСОБА_7 склав новий заповіт, згідно з яким усе своє майно заповів ОСОБА_4 Просилаючись на те, що ОСОБА_7 страждав на тяжке захворювання, в результаті чого перебував у лікарні з діагнозом: обємний прцес мета стичних серединних структур головного мозку, обємний процес мозочка. Через це наявне захворювання він не міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. Посилаючись на викладене, просила задовольнити позов та вмзнати недійсним заповіт ОСОБА_7 від 12 жовтня 2005 року складений на імя ОСОБА_4 який посвідчений державним нотаріусом першої Івано-Франківської державної нотаріальної контори.

Рішенням Івано-Франківського міського суду від 04 серпня 2015 року ОСОБА_6 відмовлено у задоволенні позову.

В апеляційній скарзі представника ОСОБА_6 ОСОБА_8 ставиться питання про скасування оскаржуваного рішення з ухваленням нового про задоволення позову, посилаючись на те, що суд неповно зясував обставини справи, дав неправильну оцінку поданим доказам, допустив порушення норм матеріального і процесуального права й ухвалив незаконне рішення. На думку апелянта, суд не врахував того, що судом не досліджено психічного стану спадкодавця на момент складання заповіту, вважає за необхідне провести додаткову посмертну судово-психіатричну експертизу та визнати недійсним заповіт ОСОБА_7 від 12 жовтня 2005 року складений на імя ОСОБА_4

У судовому засіданні представник ОСОБА_6 ОСОБА_8 підтримав доводи апеляційної скарги, просить задовольнити скаргу.

ОСОБА_4 та її представник апеляційну скаргу не визнали, вважають рішення суду законним та обґрунтованим, просять відмовити у задоволенні скарги.

Заслухавши доповідь судді, пояснення осіб, які беруть участь у справі, дослідивши матеріали справи та перевіривши відповідно до ст. 303 ЦПК України наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги з таких підстав.

Відмовляючи ОСОБА_6 у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що складений 12 жовтня 2005 року заповіт ОСОБА_7 на користь ОСОБА_4 складений та підписаний з дотриманням вимог закону.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Таким вимогам закону рішення суду першої інстанції не відповідає.

Відповідно до ст. ст. 1233, 1235 ЦК України заповітом є особисте розпорядження її фізичної особи на випадок своєї смерті. Заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин.

За змістом ч.2, 3 ст. 1254 заповідач має право у будь-який час скласти новий заповіт. Заповіт, який було складено пізніше, скасовує попередній заповіт повністю або у тій частині, в якій він йому суперечить. Кожний новий заповіт скасовує попередній і не відновлює заповіту, який заповідач склав перед ним.

Згідно із частинами 1, 2 ст. 1257 ЦК України заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

Частинами 1, 5 ст. 1253 ЦК України передбачено, що на бажання заповідача його заповіт може бути посвідчений при свідках. Свідки, при яких посвідчено заповіт, зачитують його вголос та ставлять свої підписи на ньому.

Згідно з п. 16 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 03 березня 2004 року № 20/5, у редакції, яка діяла на час вчинення оспорюваного правочину, якщо фізична особа внаслідок фізичної вади або хвороби не може власноручно підписати документ, то за її дорученням у її присутності та в присутності нотаріуса цей документ може підписати інша особа. Про причини, з яких фізична особа, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії, не могла підписати документ, зазначається у посвідчувальному написі. Правочин за особу, яка не може підписати його, не може підписувати особа, на користь або за участю якої його посвідчено.

Судом встановлено, що 12 жовтня 2005 року складено заповіт, згідно з якого на випадок смерті ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_1 все належне майно, де б воно не було і з чого б воно не складалося, взагалі все те, що буде належати йому і на що він за законом матиме право заповів ОСОБА_4 степанії Іванівні, по у тексті заповіту зроблено відмітку про те, що у зв'язку з послабленням зору заповідача та за його проханням, у його присутності заповіт, який їй прочитано вголос, підписав ОСОБА_7 та свідки: ОСОБА_9 і ОСОБА_10, підписи яких містяться в тексті заповіту (а.с. 9, т. 1) та посвідчений державним нотаріусом першої Івано-Франківської державної нотаріальної контори.

Відповідно свідоцтва про смерть ОСОБА_11 помер 23 листопада 2005 року (а.с. 8, т. 1).

Установлено, що державним нотаріусом першої Івано-Франківської державної нотаріальної контори ОСОБА_12 при посвідченні оспорюваного заповіту було дотримано вимоги чинного законодавства, зокрема, ст. 207 ЦК України та Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України N 18/5 від 14 червня 1994 року,так як вищевказаний заповіт складений з додержанням вимог щодо його форми.

Позивачка просила визнати недійсним заповіт від 12 жовтня 2005 року ОСОБА_7 на користь ОСОБА_4 у зв'язку з тим, що через наявне захворювання на час складання вищевказаного заповіту покійний не міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

Заповіт як односторонній правочин підпорядковується загальним правилам ЦК щодо недійсності правочинів. Недійсними є заповіти: в яких волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі; складені особою, яка не мала на це права (особа не має необхідного обсягу цивільної дієздатності для складання заповіту); складені з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення.

Відповідно до ч. 1 ст. 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 145 ЦПК України призначення експертизи є обов'язковим також за клопотанням хоча б однієї із сторін, якщо у справі необхідно встановити психічний стан особи.

Як роз'яснено в п. 16 постанови Пленум Верховного Суду України від 06 листопада 2011 року N 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" правила ст. 225 ЦК України поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала в такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо). Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд відповідно до ст. 145 ЦПК України зобов'язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін. Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів відповідно до статті 212 ЦПК України. Висновок такої експертизи має стосуватися стану особи саме на момент вчинення правочину.

Висновок про тимчасову недієздатність учасника такого правочину слід робити, перш за все, на основі доказів, які свідчать про внутрішній, психічний стан особи в момент вчинення правочину. Хоча висновок експертизи в такій справі є лише одним із доказів у справі і йому слід давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами будь-які зовнішні обставини (показання свідків про поведінку особи тощо) мають лише побічне значення для встановлення того, чи була здатною особа в конкретний момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.

Відповідно до положень ст. 3607 ЦПК України рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішенням Верховного Суду України.

Відповідно до постанови Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 29 лютого 2012 року N 6-9цс12, ухваленої у порядку перегляду ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 грудня 2011 року, виходячи з вимог норми ч. 1 ст. 225 ЦК України, висновок експертизи має бути категоричним та не може ґрунтуватись на припущеннях.

Для зясування психічного стану ОСОБА_7 в момент складання 12 жовтня 2005 року заповіту, за клопотанням представника позивача судом 06 травня 2008 року призначалась посмертна судово-психіатрична експертиза виконання якої доручалось Київському міському центру судово-психіатричних експертиз (а.с.207, т.1).

Згідно інформації Київського міського центру судово-психіатричних експертиз така експертиза не проведена через неповне зясування обставин справи та необхідності допитати лікарів ОСОБА_13 та ОСОБА_14, які оглядали та надавали допомогу ОСОБА_7

Допитана у судовому засіданні 02.08. 2007 року лікар ОСОБА_14 суду пояснила, що з 07.10.2007 року лікувала покійного ОСОБА_7, який був при здоровій усвідомленості до 20.10.2007 року і розумів знкаченя своїх дій та міг керувати ними (а.с.216 т.2).

Щодо відсутності психічного захворювання в ОСОБА_7 стерведжували у судовому засіданні свідки ОСОБА_15, ОСОБА_9,ОСОБА_16ОСОБА_17, ОСОБА_18 (а.с.209-215 т.2)

За заявою представника позивача, судом 24 січня 2014 року знову призначалась посмертна судово-психіатрична експертиза виконання якої доручалось Івано-Франківському обласному клінічному психоневрологічному диспансеру. (а.с.219).

Згідно акта висновку судово-психіатричного експерта від 11 липня 2014 року через протирічивість показань свідків, недостатню інфомаційність та протирічивість медичної документації дати відповідь чи на час складання заповіту 12 жовтня 2005 року ОСОБА_7 на користь ОСОБА_4 покійний міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними дати неможливо (а.с.240).

У судовому засіданні лікар ОСОБА_13 пояснив, чи на час складання заповіту 12 жовтня 2005 року ОСОБА_7 на користь ОСОБА_4 покійний міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними пояснити не може, оскільки з спадкодавцем не спілкувався, а зазначав про його стан здоровя за томографічннми світлинами.

Частиною 3 ст. 10 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі "Бочаров проти України" (остаточне рішення від 17 червня 2011 р.) суд при оцінці доказів керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом". Таке доведення у даному випадку випливає зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків та неспростованих презумпцій щодо фактів.

Встановивши фактичні обставини справи, дослідивши надані сторонами докази в їх сукупності, колегія суддів приходить висновку про відсутність переконливих доказів щодо визнання недійсним заповіт, складений 12 жовтня 2005 року згідно якого, на випадок смерті ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_1 все належне майно, де б воно не було і з чого б воно не складалося, взагалі все те, що буде належати йому і на що він за законом матиме право заповів ОСОБА_19.

За правилами п. 1, ч. 1 ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що вирішуючи даний спір суд першої інстанції неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, тому оскаржуване рішення підлягає скасуванню з підстав, встановлених п.1, ч.1 ст.309 ЦПК України з ухваленням нового рішення про відмову ОСОБА_6 у задоволенні позову.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 307, 309, 313,314,316 317 ЦПК України, колегія суддів, -

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_6 ОСОБА_8 задовольнити частково. Рішення Івано-Франківського міського суду від 04 серпня 2015 року скасувати.

Ухвалити нове рішення.

В задоволенні позову ОСОБА_6 до ОСОБА_4 про визнання недійсним заповіту ОСОБА_7 від 12 жовтня 2005 року відмовити за недоведеністю позовних вимог.

Рішення набирає чинності з моменту проголошення, однак може бути оскаржене в касаційному порядку протягом двадцяти днів безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з часу набрання законної сили.

Головуючий В.Д. Фединяк

Судді: Я.Ю.Ковалюк

ОСОБА_20