Постанова № 54124135, 03.12.2015, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" грудня 2015 р. Справа№ 910/14302/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Коротун О.М.

суддів: Суліма В.В.

Гаврилюка О.М.

при секретарі судового засідання Куценко К.Л.

за участю представників сторін:

від позивача: Кирищук В.П. - довіреність № 91/2015/11/11-5 від 11.11.2015;

від відповідача: Чубко В.В. - довіреність № 51 від 26.10.2015.

від третьої особи: Барзікова Т.А. - довіреність № 421 від 14.05.2015;

розглянувши апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Київенерго"

на рішення Господарського суду міста Києва від 21.09.2015

у справі № 910/14302/15 (суддя - Мельник В.І.)

за позовом Публічного акціонерного товариства "Київенерго"

до Київського комунального об'єднання зеленого будівництва та експлуатації зелених насаджень міста "Київзеленбуд" в особі підрозділу Служби експлуатації жилого підрозділу - гуртожитку комунального об'єднання "Київзеленбуд"

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Комунальне підприємство "Дирекція з утримання та обслуговування житлового фонду в Святошинському районі м. Києва

про стягнення 416 913,87 грн.,

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Київенерго" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Київського комунального об'єднання зеленого будівництва та експлуатації зелених насаджень міста "Київзеленбуд" в особі підрозділу Служби експлуатації жилого підрозділу - гуртожитку комунального об'єднання "Київзеленбуд" (далі - відповідач) про стягнення 416 913,87 грн.

Позовні вимоги позивача мотивовані тим, що відповідачем не виконуються умови договору на постачання теплової енергії у гарячій воді № 9805002 від 16.06.2004 в частині своєчасної оплати спожитої теплової енергії.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.09.2015 позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 257 091,46 грн. - основного боргу, 5354,27 грн. - пені, 38 759,62 грн. - інфляційних втрат, 5528,85 грн. - 3% річних та судовий збір у розмірі 6170,33 грн. В іншій частині заявлених позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з прийнятим рішенням, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 28.09.2015 та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції прийняв рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, в неповному обсязі з'ясував обставини справи, не встановив, що акт прийому-передачі житлового фонду (гуртожитку) від 31.12.2014 складено з порушенням договірних відносин між позивачем та відповідачем, зокрема, позивач зазначає про порушення п. 9.4. договору, який встановлює, що жодна із сторін не має права передавати власні обов'язки третій стороні без письмової згоди контрагента.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 08.10.2015 апеляційну скаргу ПАТ "Київенерго" було прийнято до провадження та призначено до розгляду на 12.11.2015.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 12.11.2015 залучено до участі у справу в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Комунальне підприємство "Дирекція з утримання та обслуговування житлового фонду в Святошинському районі м. Києва (далі - третя особа); розгляд справи відкладено на 03.12.2015 в порядку ст. 77 ГПК України.

У судовому засіданні 03.12.2015 представник позивача підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити, рішення місцевого господарського суду - скасувати. Наполягав на тому, що ним було правомірно виставлено відповідачу рахунок за січень 2015, оскільки балансоутримувачем об'єкту теплопостачання по договору, на думку апелянта, залишався саме відповідач.

Представник відповідача у судовому засіданні 03.12.2015 заперечував проти доводів апеляційної скарги. Зазначив, що вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим в частині стягнення суми основної заборгованості, 3% річних та інфляційних втрат, однак висловив непогодження з розміром пені, заявленої до стягнення. Вказував на те, що позивач був завчасно попереджений про заміну балансоутримувача об'єкту теплопостачання, внаслідок чого між сторонами станом на 31.12.2014 було складено акт звірки взаєморозрахунків.

У судовому засіданні 03.12.2015 було оголошено перерву для надання можливості представнику третьої особи ознайомитися з матеріалами справи, задовольнивши його клопотання. Разом з цим, у клопотання третьої особи про відкладення розгляду апеляційної скаргу на іншу дату судом відмовлено через необґрунтованість доводів учасника апеляційного провадження, про що також зазначено в протоколі судового засідання. Після перерви представник третьої особи зазначив власну позицію, згідно якої просив залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши доводи апеляційної скарги, заперечення на неї, заслухавши пояснення представників учасників апеляційного провадження, оглянувши оригінали документів, Київський апеляційний господарський суд встановив наступне.

Як вірно з'ясовано судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, між ПАТ "Київенерго" та Київським комунальним об'єднанням зеленого будівництва та експлуатації зелених насаджень міста "Київзеленбуд" в особі підрозділу Служба експлуатації жилого будинку-гуртожитку комунального об'єднання Київзеленбуд" було укладено договір на постачання теплової енергії від 16.06.2004 № 9805002 (далі - договір).

Згідно з пп. 2.2.1. та 2.3.1. договору позивач постачає теплову енергію у вигляді гарячої води для потреб: опалення - в період опалювального сезону, гарячого водопостачання - протягом року, в кількості та в обсягах, згідно з додатком 1 до договору, а відповідач зобов'язаний своєчасно сплачувати вартість спожитої теплової енергії.

Нарахування відповідачу за теплову енергію здійснюється, за розрахунковим способом до встановлення приладів обліку по тарифам, встановленими і затвердженими постановами Національної комісії регулювання електроенергетики України та Національної комісії регулювання ринку комунальних послуг України.

На підставі п. 2 додатку 4 до договору відповідач зобов'язаний щомісячно з 12 по 15 число самостійно отримувати у районному відділі теплозбуту табуляграму фактичного споживання теплової енергії за попередній період та акт звірки на початок розрахункового періоду (один примірник оформленого акту звірки повертає у РВТ), та платіжну вимогу доручення, куди включені вартість теплової енергії на поточний місяць, з урахуванням остаточного сальдо розрахунків на початок розрахункового періоду.

Відповідно до п. 3 додатку 4 до договору відповідач здійснює сплату за вказаними в п. 2 додатку 4 до договору не пізніше 25 числа поточного місяця.

Обґрунтовуючи власні вимоги, позивач зазначав, що зобов'язання за договором в частині своєчасного внесення платежів відповідач не виконав, внаслідок чого за період з 01.10.2013 по 01.04.2015 виникла заборгованість за використану теплову енергію, яка за розрахунком апелянта складає 297 877,31 грн. Розмір вказаної заборгованості позивач підтверджує звітними відомостями за тепло та теплоносій, обліковими картками (табуляграмами) та довідкою про надходження коштів за спожиту згідно договору теплову енергію.

Суд першої інстанції вимогу про стягнення суми основного боргу задовольнив частково, стягнувши з відповідача 257 091,46 грн. При цьому, зазначив, що нарахування позивачем заборгованості за використану теплову енергію за січень 2015 року є безпідставним.

В цій частині суд апеляційної інстанції погоджується з висновками місцевого господарського суду враховуючи наступне.

Так, правомірним є висновок суду першої інстанції про те, що укладений між сторонами договір за своєю юридичною природою є договором постачання енергетичними мережами.

Відповідно до п. 1 ст. 712 ЦК України, за договором поставки постачальник, який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк товар у власність покупця, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно п. 2 ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною 2 ст. 193 ГК України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до ст. 173 ГК України, один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Як в суді першої, так і в суді апеляційної інстанції відповідач заперечував проти правомірності позовних вимог в частині стягнення заборгованості, нарахованої позивачем за січень 2015 року, посилаючись на те, що 31.12.2014 відповідач передав по акту приймання-передачі житловий будинок-гуртожиток, що розташований за адресою м. Київ, вул. Берковецька 6 на баланс КП "Дирекція з утримання та обслуговування житлового фонду у Святошинському районі м. Києва". Таким чином позивач наполягає, що з 01.01.2015 енергію почала споживати інша юридична особа.

Судом першої інстанції правомірно встановлено, що згідно з Розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 08.05.2014 року "Про передачу гуртожитку та зовнішніх інженерних мереж комунальної власності територіальної громади міста Києва" та Розпорядженням Святошинської районної у місті Києві державної адміністрації від 04.11.2014 року № 673 "Про закріплення гуртожитку, що переданий до сфери управління Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації" гуртожиток розташований за адресою: м. Київ, вул. Берковецька, 6, балансоутримувачем якого був Відповідач в особі відокремленого структурного підрозділу Служба експлуатації жилого будинку-гуртожитку, 31 грудня 2014 року переданий, що підтверджується відповідними актами приймання-передачі, копії яких наявні в матеріалах справи.

В свою чергу, позивач зазначає, що балансоутримувачем даного об'єкту залишився саме відповідач, оскільки останній не повідомив позивача про передачу об'єкту іншій юридичній особі в порядку п. 9.3 договору.

В цій частині суд апеляційної інстанції зазначає про безпідставність доводів позивача, враховуючи наступне.

Так, згідно ст. 19 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги» (далі - Закон) відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах. Учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є: власник, споживач, виконавець, виробник, при чому виробник послуг може бути і їх виконавцем.

Стаття 1 Закону визначає, що споживачем є фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції зазначає про обґрунтованість доводів відповідача стосовно того, що в розумінні положень Закону він був споживачем наданих позивачем послуг тільки до 31.12.2014 (тобто до моменту передачі гуртожитку та зовнішніх інженерних мереж до комунальної власності територіальної громади міста Києва). Тоді як з 01.01.2015 балансоутримувачем зазначеного об'єкту, а відтак фактичним споживачем наданих позивачем послуг, стала третя особа.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 20 Закону споживач зобов'язаний укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору.

Згідно п. 3 ч. 2 ст. 21 Закону виконавець зобов'язаний підготувати та укласти із споживачем договір на надання житлово-комунальних послуг з визначенням відповідальності за дотримання умов його виконання згідно з типовим договором.

Таким чином, законодавством передбачений двосторонній обов'язок, щодо укладання договору про надання житлово-комунальних послуг, у зв'язку з чим у разі відмови на оплату таких послуг споживачем з посиланням на відсутність укладеного договору не беруться до уваги, оскільки споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Відсутність договору на надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі (Постанова Верховного Суду України від 30.10.2013 р. по справі 6-59цс13).

В свою чергу, надана третьою особою до матеріалів справи копія договору про співпрацю, укладеного між нею та позивачем 05.08.2014, згідно якого сторони іншим шляхом узгодили питання щодо надання житлово-комунальних послуг, в тому числі й щодо спірного об'єкта після фактичної зміни його балансоутримувача. Тоді як, той факт, що додатковою угодою б/д № 1 позивач та третя особа внесли цей об'єкт до переліку житлових будинків лише з 01.02.2015, не є підставою для задоволення позову до відповідача в частині стягнення заборгованості за січень 2015 року. Вказані докази досліджуються судом апеляційної інстанції на підставі ст. 101 ГПК України, оскільки третю особу було залучено тільки на стадії апеляційного провадження.

При цьому, доводи апелянта про здійснення відповідачем передачі прав та обов'язків третій особі за договором на постачання теплової енергії від 16.06.2004 № 9805002 без згоди на це позивача, є безпідставними та необґрунтованими, оскільки з матеріалів справи вбачається, що відповідач на виконання розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 08.05.2014 року здійснив передачу гуртожитку та зовнішніх інженерних мереж комунальної власності спірного об'єкту. Втім, як було правомірно встановлено судом першої інстанції, здійснення передачі прав за вищезазначеним договором відповідачем та третьою особою не відбувалося, що спростовує доводи апелянта в цій частині.

Крім того, суд апеляційної інстанції приймає доводи відповідача про те, що саме з врахуванням необхідності передачі об'єкту третій особі між позивачем та відповідачем було складено акт звірки взаєморозрахунків за теплову енергію станом на 31.12.2014 (а.с. 139), який підписано та скріплено печатками обох сторін. При цьому, матеріалами справи підтверджується та позивачем не заперечується, що після підписання вказаного акту апелянт не надавав відповідачу на затвердження ані акти виконаних робіт, ані відомості обліку спожитої енергії. У зв'язку з цим, обґрунтованими є доводи відповідача про те, що матеріали справи не містять доказів отримання ним послуг після 31.12.2014.

Враховуючи вищенаведене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що оскільки відповідач не є балансоутримувачем вказаного гуртожитку з 31.12.2014, то і нарахування позивача за використану теплову енергію за січень 2015 року є безпідставними, у зв'язку з чим, правомірно стягнув з відповідача основний борг у розмірі 257 091,46 грн., оскільки саме зазначена сума підтверджується належними та допустимими доказами.

Крім того, позивач просив 16 539,40 грн. - пені, 7734, 58 грн. - 3% річних, 94 762,58 грн. - інфляційних втрат.

Так, пунктом 3.5 додатку 4 до договору передбачено, що на суму боргу на початок кожного розрахункового періоду (місяця) позивачем нараховується пеня у розмірі 0,5% за кожен день до моменту його погашення, але не більше суми обумовленої чинним законодавством України.

При цьому, як було вищевстановлено, пунктом 3 додатку 4 до договору передбачено, що відповідач здійснює сплату за вказаними в п. 2 додатку 4 до договору не пізніше 25 числа поточного місяця.

Відповідно до частини 3 статті 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Суд апеляційної інстанції перевірив розрахунок пені, наданий позивачем та дійшов висновку, що місцевий господарський суд при обчисленні розміру пені врахував положення ст. ст. 231-232 ГК України, п. 3.5 додатку 4 до договору, а також приписи Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та обґрунтовано і арифметично вірно визначив розмір пені у сумі 5354,27 грн., яка підлягає стягненню на користь позивача, оскільки є арифметично вірною та обґрунтованою (з врахуванням заявлених позивачем періодів).

Суд апеляційної інстанції також зазначає, що контррозрахунок пені, який здійснений відповідачем та зазначений у відзиві на апеляційну скаргу, є неправомірним, оскільки його вчинено стороною за невірною формулою, яка безпідставно враховує (при розрахунку пені, нарахування якої припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано) кількість днів року.

Відповідно до ч.2 ст. 625 ЦК України, боржник який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми.

Суд апеляційної інстанції перевірив розрахунок інфляційних нарахувань та 3% річних, наданий позивачем та дійшов висновку про правомірність висновків місцевого господарського суду в частині того, що обґрунтованою та арифметично вірною є сума інфляційних втрат у розмірі 38 759,62 грн. та сума 3% річних у розмірі 5528,85 грн. за заявлені позивачем періоди.

З огляду на наведене, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про часткове задоволення позовних вимог, обґрунтовано стягнувши з відповідача на користь позивача 257 091,46 грн. - основного боргу, 5354,27 грн. - пені, 38 759,62 грн. - інфляційних втрат, 5528,85 - 3% річних.

Отже доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час перегляду рішення судом апеляційної інстанції, апелянт не подав жодних належних доказів на спростування висновків суду першої інстанції, які могли б бути прийняті та дослідженні судом апеляційної інстанції в розумінні ст.ст. 33, 34, 36, 43, 101 ГПК України.

Враховуючи вищевикладене, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції по даній справі в розумінні ст. 104 ГПК України.

Судові витрати за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта в порядку ст. 49 ГПК України.

Керуючись статтями 32-34, 36, 43, 49, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Київенерго" на рішення Господарського суду міста Києва від 21.09.2015 у справі № 910/14302/15 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 21.09.2015 у справі № 910/14302/15 залишити без змін.

3. Матеріали справи № 910/14302/15 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий суддя О.М. Коротун

Судді В.В. Сулім

О.М. Гаврилюк