Постанова № 54123943, 02.12.2015, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" грудня 2015 р. Справа№ 3/005-12

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Калатай Н.Ф.

суддів: Ропій Л.М.

Рябухи В.І.

при секретарі Царук І. О.

За участю представників:

від позивача: Лисий В. І. - представник за довіреністю № 317 від 27.08.20154

від відповідача: Котік О. С. - представник за довіреністю № 25-06/05 від 25.06.2015

від третьої особи 1: не з'явились

від третьої особи 2: не з'явились

від третьої особи 3: Хоменко А. В. - представник за довіреністю № 11/01-42/824 від 23.06.2015

від прокуратури: Ющенко М. А. - прокурор відділу з посвідченням № 030760 від 12.12.2014

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Дочірнього підприємства «Санаторій «Україна» Публічного акціонерного товариства «Укрпрофоздоровниця»

на рішення Господарського суду Київської області від 05.08.2015

у справі № 3/005-12 (суддя Лопатін А. В.)

за позовом Прокурора міста Ірпеня Київської області в інтересах держави в особі Фонду державного майна України

до Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця»

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача 1. Комунальне підприємство «Ірпінське бюро технічної інвентаризації»

2. Дочірнє підприємство «Санаторій «Україна» Публічного акціонерного товариства «Укрпрофоздоровниця»

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача 3. Федерація професійних спілок України

про витребування майна з чужого незаконного володіння та визнання права власності

ВСТАНОВИВ:

В січні 2012 року Прокурор міста Ірпеня Київської області звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Фонду державного майна України, в якому просив визнати за державою в особі Фонду державного майна України право власності на ІІ відділення Дочірнього підприємства «Санаторію «Україна» за адресою: смт. Ворзель, вул. Червоноармійська, 33, яке складається з: 5 корпусу загальною площею 833,9 м.кв., 3 корпусу загальною площею 369,3 м.кв., харчоблоку загальною площею 513,4 м. кв., мінікотельні загальною площею 19,7 м. кв., матеріального складу «З», «Т», «У», «Ч», «Ф» загальною площею 142,5 м.кв., приміщення для фарб загальною площею 9,9 м.кв., бензосховища загальною площею 52,0 м.кв., водонапірної вежі об'ємом 25 м.куб., надкоптажної будівлі загальною площею 7,0 м. кв., тепломережі загальною площею 120м/п, водогону загальною площею 1951м/п, паркану загальною площею 300 м/п, асфальтних доріжок загальною площею 3930 м. кв., мережі каналізації загальною площею 400м/п, повітряної лінії електропередач загальною площею 1550м/п, кабельної лінії загальною площею 200 м/п, газовідводу загальною площею 70,9м/п, балансова вартість якого становить 953 200 грн., та витребувати вказане майна з чужого незаконного володіння.

Рішенням Господарського суду Київської області від 05.08.2015, повний текст якого складено 10.08.2015, у справі № 3/005-12 позов задоволено у повному обсязі.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що майно, яке є предметом спору, перебувало у державній (соціалістичній) власності Української РСР, а при оголошенні незалежності державою Україна, це майно перейшло у державну власність України, а тому профспілковий орган не мав права власності на спірне майно і, як наслідок, не набув права розпорядження ним, тому вказане майно, яке передане до статутного фонду ЗАТ «Укрпрофоздоровниця», є державною власністю, а відтак, станом на момент прийняття виконавчим комітетом Ірпінської міської ради рішення від 20.07.2000 № 207/2 «Про визнання права власності на об'єкти нерухомого майна дочірнього підприємства санаторію «Україна» за ЗАТ «Укрпрофоздоровниця», власником спірного майна була держава в особі Фонду державного майна України, тобто спірне майно вибуло з державної власності всупереч вимогам законодавства України та волі держави в особі Фонду державного майна України, що, відповідно, є підставою для задоволення позовних вимог про витребування вказаного майна з чужого незаконного володіння відповідача.

Приймаючи оспорюване рішення, суд першої інстанції врахував, що згідно з приписами ч. 2 ст. 35 ГПК України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони, в той час як рішенням Господарського суду Київської області від 27.09.2011 у справі № 9/106-11 визнано незаконним з моменту прийняття та скасовано рішення виконавчого комітету Ірпінської міської ради від 25 липня 2000 року за № 207/2 «Про визнання права власності на об'єкти нерухомого майна Дочірнього підприємства санаторію «Україна» за ЗАТ «Укрпрофоздоровниця».

Не погоджуючись з рішенням, Дочірнє підприємство «Санаторій Україна» Публічного акціонерного товариства «Укрпрофоздоровниця» звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 05.08.2015 у справі № 3/005-12 повністю та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Ухвалою від 12.10.2015 колегією суддів Київського апеляційного господарського суду в складі: головуючий суддя - Калатай Н.Ф., судді Ропій Л. М., Рябуха В. І. відновлено строк подання апеляційної скарги, апеляційну скаргу Дочірнього підприємства «Санаторій Україна» Публічного акціонерного товариства «Укрпрофоздоровниця» прийнято до розгляду та порушене апеляційне провадження.

В апеляційній скарзі третя особа 2 послалась на те, що оспорюване рішення прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Так, третя особа 2 зазначила про те, що суд першої інстанції дійшов невірного висновку про те, що спірне майно фактично є державною власністю. Вказане, на думку апелянта, підтверджується, серед іншого, рішенням Вищого арбітражного суду України від 20.01.1997 у справі № 137/7, від 06.03.2001 та рішенням Господарського суду міста Києва від 09.09.2008 у справі № 48/202-20/191, залишеним без змін постановами Київського апеляційного господарського суду від 20.11.2008 та Вищого господарського суду України від 19.03.2009, якими встановлено, що Федерація незалежних профспілок (правонаступник Укрпрофради) правомірно володіла, користувалась та розпоряджалась майном шляхом передачі до статутного фонду (у власність) Закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрооздоровниця».

Крім того, третя особа 2 зазначила про те, що доводи суду першої інстанції про те, що строк позовної давності для звернення до суду з цим позовом пропущено з поважних причин, є необґрунтованими.

Третя особа 1 в жодне судове засідання представників не направила, про причини неявки суду не повідомила.

Враховуючи належне повідомлення всіх учасників про час і місце судового розгляду апеляційної скарги, а також те, що явка представників сторін в судове засідання не визнана обов'язковою, колегія суддів дійшла висновку про розгляд апеляційної скарги у відсутність представників третьої особи 1 за наявними матеріалами апеляційного провадження.

Під час розгляду справи представники третьої особи 2, третьої особи 3 та відповідача апеляційну скаргу підтримали в повному обсязі, представники позивача та прокуратури проти її задоволення заперечили, просили залишити її без задоволення, а оспорюване рішення суду першої інстанції - без змін.

В судовому засіданні 02.12.2015 представник відповідача звернувся до суду з усним клопотанням про витребування у прокуратури і позивача доказів, а саме: документів, які підтверджують право власності держави Україна в особі Фонду державного майна України на ІІ відділення Дочірнього підприємства «Санаторію «Україна» за адресою: смт. Ворзель, вул. Червоноармійська, 33, або документи, які свідчать про будівництво вказаного майна за рахунок державних коштів.

Представник третьої особи 3 вказане клопотання підтримав, представники позивача та прокуратури проти його задоволення заперечили.

Після заслуховування сторін по суті спору, колегія суддів дійшла висновку про відмову у задоволенні вказаного клопотання з підстав, які будуть викладені нижче.

Дослідивши матеріали апеляційної скарги, матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача, відповідача, прокуратури, третьої особи 2 та третьої особи 3, з урахуванням правил ст. ст. 99, 101 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якими апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі, колегія суддів встановила таке.

Звертаючись до суду з цим позовом, Прокурор міста Ірпеня Київської області просить визнати за державою в особі Фонду державного майна України право власності на ІІ відділення Дочірнього підприємства «Санаторію «Україна» за адресою: смт. Ворзель, вул. Червоноармійська, 33, яке складається з: 5 корпусу загальною площею 833,9 м.кв., 3 корпусу загальною площею 369,3 м.кв., харчоблоку загальною площею 513,4 м. кв., мінікотельні загальною площею 19,7 м. кв., матеріального складу «З», «Т», «У», «Ч», «Ф» загальною площею 142,5 м.кв., приміщення для фарб загальною площею 9,9 м.кв., бензосховища загальною площею 52,0 м.кв., водонапірної вежі об'ємом 25 м.куб., надкоптажної будівлі загальною площею 7,0 м. кв., тепломережі загальною площею 120м/п, водогону загальною площею 1951м/п, паркану загальною площею 300 м/п, асфальтних доріжок загальною площею 3930 м. кв., мережі каналізації загальною площею 400м/п, повітряної лінії електропередач загальною площею 1550м/п, кабельної лінії загальною площею 200 м/п, газовідводу загальною площею 70,9м/п, балансова вартість якого становить 953 200 грн., та витребувати вказане майно з чужого незаконного володіння.

В позовній заяві прокурор послався на те, що рішенням виконавчого комітету Ірпінської міської ради № 207/1 від 25.07.2000 «Про визнання права власності на об'єкти нерухомого майна дочірнього підприємства санаторію «Україна» за ЗАТ «Укрпрофоздоровниця», копію якого додано до позовної заяви, за відповідачем визнано право власності на об'єкти нерухомого майна Дочірнього підприємства санаторію «Україна», яке знаходиться в смт. Ворзель, вул. К. Лібкнехта, 26, І відділення, та право власності на ІІ відділення за адресою: смт. Ворзель, вул. Червоноармійська, 33 (спірне майно), проте питання щодо законності вказаного рішення виконавчого комітету Ірпінської міської ради було предметом розгляду у справі № 9/106-11 за позовом Прокурора міста Ірпеня Київської області в інтересах держави в особі Фонду державного майна України до виконавчого комітету Ірпінської міської ради та Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укпрофздоровниця», треті особи Комунальне підприємство «Ірпінське бюро технічної інвентаризації» та Дочірнє підприємство «Санаторій «Україна» про скасування рішення, визнання права власності та витребування майна з чужого незаконного володіння, рішенням Господарського суду Київської області від 27.09.2011 у якій вказане рішення визнано незаконним з моменту прийняття та скасовано.

Проте, зі змісту рішення Господарського суду Київської області від 27.09.2011 у справі № 9/106-11, яке було скасовано постановою Київського апеляційного господарського суду від 21.01.2015, яку, в свою чергу, скасовано постановою Вищого господарського суду України від 31.03.2015, за позовом Прокурора міста Ірпеня Київської області в інтересах держави в особі Фонду державного майна України до виконавчого комітету Ірпінської міської ради та Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укпрофздоровниця», треті особи Комунальне підприємство «Ірпінське бюро технічної інвентаризації» та Дочірнє підприємство «Санаторій «Україна» про скасування рішення, визнання права власності та витребування майна з чужого незаконного володіння, яким за ЗАТ «Укрпрофоздоровниця», правонаступником якого є відповідач, визнано право власності на І відділення санаторію «Україна», правонаступником якого є третя особа 2, за адресою: смт. Ворзель, вул. К.Лібкнехта, 26 та ІІ відділення за адресою: смт. Ворзель, вул. Червоноармійська, 33 (спірне майно - примітка суду) (далі - Рішення суду у справі № 9/106-11), слідує, що предметом розгляду у справі № 9/106-11, серед іншого, були вимоги про визнання недійсним рішення виконавчого комітету Ірпінської міської ради від 25.07.2000 № 207/2 «Про визнання права власності на об'єкти нерухомого майна дочірнього підприємства санаторію «Україна», і що вказаним судовим рішенням визнано недійсним рішення виконавчого комітету Ірпінської міської ради від 25.07.2000 № 207/2.

Тобто, рішення виконавчого комітету Ірпінської міської ради від 25.07.2000, на яке посилається прокурор у позові, має інший номер (№ 207/1), ніж рішення, яке визнано недійсним Рішенням суду у справі № 9/106-11 (№ 207/2). При цьому дата винесення вказаних рішень, їх назва та зміст є тотожними.

Для з'ясування вказаних обставин колегією суддів у учасників судового процесу були витребуванні відповідні письмові пояснення, а також направлено судовий запит до виконавчого комітету Ірпінської міської ради.

Зі змісту наданих сторонами пояснень та з копій рішень виконавчого комітету Ірпінської міської ради від 25.07.2000 № 207/1 від 25.07.2000 та № 207/2 від 25.07.2000 слідує, що рішення № 207/2 від 25.07.2000 стосується не спірного майна, а нерухомого майна орендного підприємства санаторію «Перемога», тобто, фактично, предметом розгляду у справі № 9/106-11 було саме рішення виконавчого комітету Ірпінської міської ради № 207/1 від 25.07.2000 «Про визнання права власності на об'єкти нерухомого майна дочірнього підприємства санаторію «Україна» за ЗАТ «Укрпрофоздоровниця», і саме вказане рішення визнано недійсним, проте при розгляді справи № 9/106-11 судами було допущено помилку в номері рішення та замість вірного - № 207/1 зазначено невірний - № 207/2.

За таких обставин, колегія суддів виходить з того, що Рішенням суду у справі № 9/106-11 недійсним визнано рішення виконавчого комітету Ірпінської міської ради від 25.07.2000 № 207/1, копію якого прокурором додано до позовної заяви.

При цьому колегія суддів звертає увагу учасників судового процесу на те, що вони не позбавлені права звернутися до суду з заявою про виправлення помилки в Рішенні суду у справі № 9/106-11 у порядку, встановленому ст. 89 ГПК України.

Також в позовній заяві прокурор зазначив про те, що власником спірного майна, фактично, є держава в особі позивача, і враховуючи, той факт, що спірне майно вибуло з державної власності всупереч вимогам законодавства України та волі держави в особі позивача, є підстави для задоволення позовних вимог про витребування вказаного майна з чужого незаконного володіння відповідача.

Суд першої інстанції погодився з позицією прокурора та задовольнив позовні вимоги у повному обсязі, що колегія суддів вважає вірним з огляду на таке.

25.07.2000 за поданням відповідача від 07.12.1999 виконавчий комітет Ірпінської міської ради прийняв рішення № 207/1 «Про визнання права власності на об'єкти нерухомого майна дочірнього підприємства санаторію «Україна» за ЗАТ «Укрпрофоздоровниця» (далі Рішення № 207/1), яким вирішив:

- визнати право власності на об'єкти нерухомого майна Дочірнього підприємства санаторію «Україна», яке знаходиться в смт. Ворзель, вул. К. Лібкнехта, 26, І відділення та право власності на ІІ відділення за адресою: смт. Ворзель, вул. Червоноармійська, 33 за відповідачем;

- Ірпінському МБТІ оформити та видати правовстановлюючі документи відповідачу на об'єкти нерухомого майна згідно з матеріалами технічної документації, крім жилого будинку по вул. Артема, 6, смт. Ворзель, який підлягає передачі в комунальну власність Ворзельської територіальної громади.

25.07.2000 на підставі Рішення № 207/1 виконавчим комітетом Ірпінської міської ради відповідачу видано свідоцтво про право власності на санаторій «Україна» (ІІ відділення), яким засвідчено право колективно власності відповідача на вказане майно (а.с. 26 т. 1).

Згідно з листом третьої особи 1 № 900 від 17.10.2011, відповідно до інвентаризаційної справи № 839 на будинок № 33 по вул. Червоноармійській 33 в смт. Ворзель, право власності ні за ким не зареєстровано, будинок за вказаною адресою перебуває на балансі у відповідача, інвентаризаційна справа на ІІ відділення ДП «Санаторій Україна» була знищена вогнем під час пожежі, що сталась в Ірпінському БТІ 2004 року.

Третя особа 2 в листі № 373 від 29.12.2011 (а.с. 28 т. 1) зазначила, що майновий комплекс ІІ відділення «Санаторій «Україна» включає в себе: 5 корпус загальною площею 833,9 м.кв., 3 корпус загальною площею 369,3 м.кв., харчоблок загальною площею 513,4 м. кв., мінікотельня загальною площею 19,7 м. кв., матеріальний склад «З», «Т», «У», «Ч», «Ф» загальною площею 142,5 м.кв., приміщення для фарб загальною площею 9,9 м.кв., бензосховище загальною площею 52,0 м.кв., водонапірну вежу об'ємом 25 м.куб., надкоптажну будівля загальною площею 7,0 м. кв., тепломережі загальною площею 120м/п, водогін загальною площею 1951м/п, паркан загальною площею 300 м/п, асфальтні доріжки загальною площею 3 930 м. кв., мережі каналізації загальною площею 400м/п, повітряну лінію електропередач загальною площею 1 550 м/п, кабельну лінію загальною площею 200 м/п, газовідвід загальною площею 70,9 м/п. Загальна балансова вартість вказаного майна складає 953 200 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, Рішенням суду у справі № 9/106-11 позовні вимоги у цій справі задоволені повністю, а саме:

- визнано незаконним з моменту прийняття та скасовано Рішення № 207/1;

- визнано право власності держави в особі Фонду державного майна України на І відділення санаторію «Україна» за адресою смт. Ворзель, вул. К. Лібкнехта, 26, яке складається з таких будівель: літера «А» адміністративно-лікувально-діагностичний корпус, площею 2520,5 кв.м; літера «Б» спальний корпус №1 площею 1835,1 кв.м; літера «В» їдальня площею 1997,8 кв.м; літера «Г» спальний корпус №2, площею 2 010,5 кв.м; літера «Д» овочесхофище площею 185,1 кв.м; літера «Ж» склад-гаражі площею 156,0 кв.м; літера «З» склад білизни площею 75,3кв.м; літера «К» котельня-пральня площею 389,5 кв.м; літера «Л» майстерня площею 134,8 кв.м; літера «М» аеросолярій площею 39.9 кв.м; літера «М 1» житловий будинок-гуртожиток площею 438,1 кв.м.; літера «Н» кіферня площею 67,6 кв.м.; літера «О» склад площею 19,5 кв.м.; літера «П» площею 23,1 кв.м; літера «О 1» склад; літера «П 1» вбиральня; літера «Р» водонапірна вежа; літера «Р 1» сарай; літера «С» артсвердловина; літера «С 1» сарай; літера «Т» пункт керування артсвердловиною; літера «Т 1» сарай; літера «У» бесідка; літера «У 1» погрб; літера «Ф» КНС; літера «Х» ТП; літера «Ш» бесідка; літера «Щ» сарай; літера «Ч» чергувальня; літера «Ц» сарай; літера «Ю», «Я» бесідка; літера «Я 1» навіс; №1-12 огорожа; №13 оглядова яма; №14-24 зливні ями; І замощення; №1 №2 спортивний майданчик; №25 артсвердловина, балансова вартість якого становить 13 620 567, 07 грн.;

- витребувано вказане майно із чужого незаконного володіння Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця» та повернуто його у власність держави в особі Фонду державного майна України;

- до стягнення солідарно з Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця» та виконавчого комітету Ірпінської міської ради в доход Державного бюджету України присуджено державне мито у сумі 25 500 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Отже, Рішенням суду у справі № 9/106-11, яке набрало законної сили 31.03.2015, Рішення № 207/1 визнано незаконним з моменту прийняття та скасовано у повному обсязі, тобто щодо права власності відповідача і на І відділення, і на ІІ відділення третьої особи 2.

Проте вимоги про визнання права власності держави та витребування майна з чужого незаконного володіння у справі № 9/106-11 заявлені і, відповідно, розглянуті судом лише щодо майна І відділення.

Те, що з вимогами про визнання права власності і витребування з чужого незаконного володіння майна ІІ відділення у справі № 9/106-11 не звертались, Заступник прокурора місті Ірпеня у письмових поясненнях від 26.11.2015 № 6695вих.15 пояснив тим, що на дату звернення з позовом у справі № 9/106-11 матеріали технічної інвентаризації та інші необхідні документи на ІІ відділення в повному обсязі були відсутні.

Зі змісту рішення Господарського суду Київської області від 27.09.2011 у справі № 9/106-11 слідує, що при вирішенні спору сторін суд встановив, що (далі - цитата):

«Відповідно до постанови Ради Міністрів УРСР від 23.04.60 № 606 «Про передачу профспілкам санаторіїв і будинків відпочинку Міністерства охорони здоров'я УРСР» усі діючі госпрозрахункові санаторії, будинку відпочинку та пансіонати Міністерство охорони здоров'я було зобов'язано передати до 1 травня 1960 року Українській республіканській раді профспілок з метою подальшого поліпшення організації відпочинку і санаторно-курортного обслуговування трудящих і підвищення ролі профспілок.

Згідно з п. 2 вказаної постанови Ради Міністрів УРСР майно передавалося профспілковим органам у відання.

Передача спірного майна у відання профспілкам мала місце у період дії Конституції (Основний Закон) Української Радянської Соціалістичної Республіки від 30.01.1937 р.

Статтею 4 Конституції (Основний Закон) Української Радянської Соціалістичної Республіки від 30.01.1937 р. визначено, що економічну основу УРСР становлять соціалістична система господарства і соціалістична власність на знаряддя та засоби виробництва, що утвердилися внаслідок ліквідації капіталістичної системи господарства, скасування приватної власності на знаряддя та засоби виробництва і знищення експлуатації людини людиною.

Відповідно до ст. 5 зазначеної Конституції УРСР (1937 р.) соціалістична власність в УРСР має або форму державної власності (всенародне добро), або форму кооперативно-колгоспної власності (власність окремих колгоспів, власність кооперативних об'єднань).

При цьому, у виключній власності держави були, зокрема, майно організованих державою торговельних, комунальних та інших підприємств, основний міський житловий фонд, а також інше майно, необхідне для здійснення завдань держави (ст. 11 Конституції УРСР 1937 р.).

Згідно зі ст.ст. 6, 7 Конституції УРСР (1937 р.) земля, її надра, води, ліси, заводи, фабрики, шахти, рудні, залізничний, водний і повітряний транспорт, банки, засоби зв'язку, організовані державою великі сільськогосподарські підприємства (радгоспи, машинно-тракторні станції і т. п.), а також комунальні підприємства і основний житловий фонд у містах і промислових пунктах є державною власністю, тобто всенародним добром.

Громадські підприємства в колгоспах і кооперативних організаціях з їх живим і мертвим реманентом, продукція, що її виробляють колгоспи та кооперативні організації, так само їх громадські будівлі, становлять громадську, соціалістичну власність колгоспів і кооперативних організацій.

Згідно із ст. 9 Конституції УРСР (1937 р.) поруч з соціалістичною системою господарства, яка є панівною формою господарства в УРСР, допускається законом дрібне приватне господарство одноосібних селян і кустарів, яке ґрунтується на особистій праці і виключає експлуатацію чужої праці.

Тобто, Конституція (Основний Закон) Української Радянської Соціалістичної Республіки від 30.01.1937 р., яка була діюча станом на 1960 р., для будь-яких установ, організацій, підприємств передбачала форму власності на майно лише у вигляді соціалістичної власності. За таких обставин, госпрозрахункові санаторії, будинки відпочинку та пансіонати, які згідно постанови Ради Міністрів УРСР від 23.04.60 № 606 були передані профспілковим органам, могли бути передані тільки у господарське відання, а не у власність.

Аналогічні положення зазначені у постанові Вищого господарського суду України від 18.05.11 у справі № 2-12/2394.4-2010.

Право повного господарського відання - це право юридичної особи володіти, користуватися, розпоряджатися майном, яке надано їй власником для здійснення підприємницької діяльності.

Майно, що є державною власністю і закріплене за державним підприємством, належить йому на праві повного господарського відання, крім випадків, передбачених законодавством України. Здійснюючи право повного господарського відання, підприємство володіє, користується та розпоряджається зазначеним майном, вчиняючи щодо нього будь-які дії, які не суперечать закону та цілям діяльності підприємства (ст. 37 Закону України «Про власність»).

Поява цієї правової категорії зумовлена необхідністю розмежування права власності держави і права підприємства щодо виділеного йому державою майна. Відмінність права власності та права господарського відання полягає насамперед у характері цих прав. Суд звертає увагу на те, що, оскільки право власності є основним, самостійним правом, у той час як право господарського відання насамперед залежить від права власності, то право господарського відання є речовим правом вторинного характеру.

Крім того, аналізуючи норми цивільного законодавства, суд дійшов висновку, що право господарського відання передбачено лише стосовно об'єктів державної власності.

Зазначене також підтверджується змістом постанови Ради Міністрів УРСР від 23.04.60 № 606 «Про передачу профспілкам санаторіїв і будинків відпочинку Міністерства охорони здоров'я УРСР».

Аналізуючи зміст постанови Ради Міністрів УРСР від 23.04.60 № 606 «Про передачу профспілкам санаторіїв і будинків відпочинку Міністерства охорони здоров'я УРСР», відповідно до якої Рада Міністрів Української постановила Держплану УРСР, Міністерству фінансів УРСР за участю Української республіканської Ради профспілок внести в план і бюджет Української РСР на 1960 рік зміни, що випливають із цієї постанови, а також зобов`язала Держплан СРСР передбачати, починаючи з 1961 року, в річних і перспективних планах по бюджету державного соціального страхування необхідні капітальні вкладення на будівництво і проектування санаторно-курортних установ, виділяти на будівництво, розширення, ремонт і благоустрій санаторіїв і будинків відпочинку необхідні матеріали, обладнання і транспорт, то суд дійшов висновку, що, оскільки спірні об'єкти нерухомості фінансувалися з бюджету державного соціального страхування, то профспілкові санаторії належали до об'єктів державної власності.

20.04.1978 р. на позачерговій сьомій сесії Верховної Ради Української РСР дев'ятого скликання прийнято Конституцію (Основний Закон) Української Радянської Соціалістичної Республіки.

Статтями 10-13 Конституції (Основного Закону) Української Радянської Соціалістичної республіки (1978 р.) також установлено, що основу економічної системи України становить соціалістична власність на засоби виробництва у формі державної (загальнонародної) і колгоспно-кооперативної власності. Правом особистої власності були наділені лише громадяни.

Зокрема, ст. 10 Конституції УРСР (1978 р.) чітко визначено, що майно профспілкових та інших громадських організацій, необхідне їм для здійснення статутних завдань, є соціалістичною власністю.

Відповідно до ст. 20 Закону УРСР «Про власність» від 07.02.1991 р. професійні спілки є суб'єктами права колективної власності.

Статтею 21 зазначеного Закону передбачено підстави виникнення права колективної власності. Цією статтею закону не передбачено підстав виникнення права власності громадського об'єднання шляхом передачі майна від союзних громадських організацій новоствореним в України громадським організаціям або в порядку правонаступництва загальносоюзної громадської організації новоствореною республіканською громадською організацією.

Документів, на підтвердження того, що спірне майно було передано державою профспілковим органам у будь-який час (з 1960 р. по 1991 р.) з господарського відання у власність відповідачем 2 до суду не надано.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що майно, яке є предметом спору, перебувало у державній (соціалістичній) власності Української РСР, а при оголошенні незалежності державою Україна, це майно перейшло у державну власність України, а тому профспілковий орган не мав права власності на спірне майно і, як наслідок, не набув права розпорядження ним.

Постановою Верховної Ради Української РСР «Про захист суверенних прав власності Української РСР» від 29 листопада 1990 року № 506 введено мораторій на території республіки на будь-які зміни форми власності і власника державного майна до введення в дію Закону Української РСР про роздержавлення майна.

Статтею 1 Закону України «Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України» від 10 вересня 1991 року №1540-XII встановлено, що майно та фінансові ресурси підприємств, установ, організацій та інших об'єктів союзного підпорядкування, розташованих на території України, є державною власністю України.

Згідно з Указом Президії Верховної Ради України «Про передачу підприємств, установ та організацій союзного підпорядкування, розташованих на території України, у власність держави» №1452-ХІІ від 30 серпня 1991 року та Законом України «Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України» №1540-ХІІ від 10 вересня 1991 року майно та фінансові ресурси підприємств, установ, організацій та інших об'єктів союзного підпорядкування, розташовані на території України, є державною власністю України, а укладені після 29 листопада 1990 року майнові договори, якими змінено форму власності, визнаються недійсними.

Постановою Верховної Ради України «Про майнові комплекси та фінансові ресурси громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташовані на території України» №2268-ХІІ від 10 квітня 1992 року з метою збереження майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР Верховна Рада України постановлено наступне: до визначення правонаступників загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР передати тимчасово Фонду державного майна України майно та фінансові ресурси розташованих на території України підприємств, установ та об'єктів, що перебували у віданні центральних органів цих організацій. Фонду державного майна України прийняти майно цих підприємств, установ та об'єктів до 1 травня 1992 року.

Профспілки діяли за загальним статутом профспілок СРСР, і до 1990 року були загальносоюзною громадською організацією. В єдиній системі профспілок колишнього Союзу РСР Укрпрофрада представляла республіканську організацію і мала статус юридичної особи.

Після розпаду СРСР правонаступником Української республіканської Ради профспілок стала Рада Федерації незалежних профспілок України, правонаступником якої, в свою чергу, є Федерація професійних спілок України.

Постановою Верховної Ради України «Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР» від 4 лютого 1994 року №3943-ХІІ встановлено, що тимчасово, до законодавчого визначення суб'єктів права власності майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташованого на території України, зазначене майно є загальнодержавною власністю (пункт 1 постанови). Кабінету Міністрів України до 1 березня 1994 року доручено визначити органи управління зазначеним майном, що тимчасово виконуватимуть ці функції до законодавчого визначення правонаступників вищезгаданого майна (пункт 2 постанови). До законодавчого визначення правонаступників майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР Фонд державного майна України здійснює право розпорядження цим майном у процесі приватизації та повноваження орендодавця майнових комплексів підприємств та організацій (їх структурних підрозділів) (пункт 3 постанови).

Професійні спілки та їхні громадські об'єднання є суб'єктами права колективної власності (ст. 20 Закону України «Про власність»).

Відповідно до ст. 21 Закону України «Про власність» право колективної власності виникає на підставі: добровільного об'єднання майна громадян і юридичних осіб для створення кооперативів, акціонерних товариств, інших господарських товариств і об'єднань; передачі державних підприємств в оренду; викупу колективами трудящих державного майна; перетворення державних підприємств в акціонерні та інші товариства; безоплатної передачі майна державного підприємства у власність трудового колективу, державних субсидій; пожертвувань організацій і громадян, інших цивільно-правових угод.

Рішенням виконавчого комітету Ленінської районної Ради міста Києва № 971 від 23 грудня 1991 року було зареєстровано ЗАТ «Укрпрофоздоровниця», яке створено на майні засновників Федерації професійних спілок України та Фонду соціального страхування України з тимчасової втрати працездатності. При цьому, вкладом Федерації професійних спілок України є основні фонди та оборотні кошти санаторно-курортних закладів, підприємств і організацій профспілок загальною вартістю 751234350 грн., що становить 92,92 % розміру статутного фонду.

До статутного капіталу закритого акціонерного товариства «Укрпрофоздоровниця» передано спірний майновий комплекс.

Частиною 2 ст. 35 ГПК України встановлено, що факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Той факт, що майно, передане до статутного фонду ЗАТ «Укрпрофздравниця» є державною власністю і передача його до статутного фонду відповідача 2 не потягнула за собою зміни форми власності підтверджений постановами Верховного суду України від 25.09.2007 р. та постановою Вищого господарського суду України від 19.09.2009 р. у справі № 48/202-20/191.

Посилання відповідача 2 на договір про закріплення прав щодо володіння, користування та розпорядженню профсоюзним майном від 18.11.1990 р., постанову президії Всезагальної Конфедерації профсоюзних Союзів СССР від 18.11.1990 р. № 2-1а, постанову президії Ради Федерації незалежних професійних спілок України від 22.11.1991 р. в якості правовстановлюючих документів на спірне майно судом до розгляду не приймається, оскільки зазначені документи не можуть вважатися належними та допустимими доказами зміни права власності спірного майна.

На підтвердження відсутності необхідних правовстановлюючих документів для визнання права власності на об'єкти нерухомого майна дочірнього підприємства санаторію «Україна» за ЗАТ «Укрпрофоздоровниця» відповідач 1 посилається на лист архівного відділу Виконавчого комітету Ірпінської міської ради від 14.06.2011 р. № 05-07/183.

Відповідач 2, в свою чергу, необхідних правовстановлюючих документів для визнання права власності на об'єкти нерухомого майна дочірнього підприємства санаторію «Україна» за ЗАТ «Укрпрофоздоровниця» суду також не надав.

Надані відповідачем 2 у судовому засіданні 27.09.2011 р. копії листів голові Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики від 07.05.1999 р. № 05-21/131, Голові Київської обласної державної адміністрації від 22.03.2000 р. № 05-28/72, голові Ірпінського міськвиконкому від 10.08.1999 р. № 05-28/251 не можуть вважатися належними та допустимими доказами наявності правовстановлюючих документів для визнання права власності на спірні об'єкти нерухомого майна, оскільки не містять ні доказів їх направлення, ні доказів їх прийняття зазначеними адресатами, ні додатків, зазначених у листах.

Згідно зі ст. 1 Тимчасового положення про Фонд державного майна України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 7 липня 1992 року, Фонд державного майна України здійснює державну політику у сфері приватизації державного майна і виступає орендодавцем майнових комплексів, що є загальнодержавною власністю.

Таким чином, майно, передане до статутного фонду ЗАТ «Укрпрофоздоровниця» є державною власністю.

Аналогічні положення зазначені у постанові Верховного Суду України від 25.09.07 у справі № 20-330/475-05-11719, постанові ВГСУ від 19.09.2009 р. № 48/202-20/191.

Враховуючи викладене, обґрунтованими є доводи прокурора і позивача стосовно того, що, оскільки, законодавством не визначено суб'єктів права власності щодо майна загальносоюзних профспілок колишнього Союзу РСР, розташованого на території України, тому це майно є загальнодержавною власністю і право розпорядження ним, у тому числі спірним об'єктом, повинно здійснюватись Фондом державного майна України.

Отже, станом на момент прийняття виконавчим комітетом Ірпінської міської ради оскаржуваного рішення власником спірного майна була держава в особі Фонду державного майна України, і лише Фонд державного майна України був уповноважений розпоряджатися спірним майном.» (кінець цитати).

Тобто Рішенням суду у справі № 9/106-11 встановлено як невідповідність рішення виконавчого комітету Ірпінської міської ради № 207/1 закону, так і те, що станом на момент прийняття вказаного рішення власником майна І та ІІ відділення майна Дочірнього підприємства «Санаторій «Україна» була держава в особі Фонду державного майна України, і лише Фонд державного майна України був уповноважений розпоряджатися спірним майном.

Водночас постановою Вищого господарського суду України від 19.09.2009 у справі № 48/202-20/191 встановлено, що майно, передане до статутного фонду ЗАТ «Укрпрофоздоровниця» є державною власністю (до вказаного майна належить і спірне майно - примітка суду).

Преамбулою та статтею 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, а також рішеннями Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 у справі за заявою № 48553/99 «Совтрансавто-Холдінг» проти України» та від 28.10.1999 у справі за заявою № 28342/95 «Брумареску проти Румунії» встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Згідно з ч. 3 ст. 4 ГПК України якщо в міжнародних договорах України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, встановлені інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права

Отже, вищезгадані судові рішення Європейського суду з прав людини та сама Конвенція про захист прав та свобод людини є пріоритетним джерелом права для національного суду, а відтак, судові рішення у справах № 9/106-11 та № 48/202-20/191 не можуть бути поставлені під сумнів, а інші рішення, в тому числі і у цій справі - № 3/005-12, не можуть їм суперечити.

Водночас слід врахувати приписи ч. 3 ст. 35 ГПК України, згідно з якою обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Отже, факти, встановлені судом під час вирішення справи № 9/106-11, а саме, невідповідність рішення виконавчого комітету Ірпінської міської ради № 207/1 закону та те, що станом на момент прийняття вказаного рішення власником майна ІІ відділення майна Дочірнього підприємства «Санаторій «Україна» була держава в особі позивача, і лише позивач був уповноважений розпоряджатися спірним майном, визнаються колегією суддів такими, що не потребують доведення.

Враховуючи вищевикладене, обставини на підтвердження правомірності володіння, користування та розпорядження спірним майном, на які посилається апелянт, а також документальні докази на підтвердження вказаних обставин, на дослідженні яких в судових засіданнях наполягали відповідач, третя особа 2 та третя особа 3, враховуючи підстави задоволення позову, колегією суддів не досліджуються і при вирішення спору сторін по суті не враховуються, оскільки можуть бути використані як засоби доказування у справі з вимогами про визнання Рішення № 207/1 незаконним, в той час як в цій справі факт недійсності вказаного рішення прийнятий судом як такий, що не потребує доведення у розумінні ст. 35 ГПК України.

З огляду на вказані обставини, колегія суддів дійшло висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання відповідача про витребування у позивача документів, які підтверджують право власності держави Україна в особі Фонду державного майна України на ІІ відділення Дочірнього підприємства «Санаторію «Україна» за адресою: смт. Ворзель, вул. Червоноармійська, 33, або документи, які свідчать про будівництво вказаного майна за рахунок державних коштів.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідачем під час розгляду цієї справи не надано належних доказів набуття права власності на ІІ відділення майна Дочірнього підприємства «Санаторій «Україна» у встановленому чинним законодавством порядку, з огляду на що колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що матеріалами справи підтверджується те, що власником спірного майна є держава в особі Фонду державного майна України.

Відповідно до ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. (ч. 1 ст. 317 ЦК України).

Згідно зі ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Матеріалами справи підтверджується той факт, що право власності держави на спірне майно оспорюється відповідачем.

Відповідно до ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

З огляду на наявні в матеріалах справи докази, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правомірно задовольнив позовні вимоги про визнання права власності за державою в особі Фонду державного майна України на ІІ відділення Дочірнього підприємства «Санаторію «Україна» за адресою: смт. Ворзель, вул. Червоноармійська, 33, та про витребування вказаного майна з чужого незаконного володіння відповідача та повернення його у власність держави в особі позивача. Рішення суду першої інстанції залишається без змін.

Щодо поданої відповідачем заяви про застосування строків позовної давності слід зазначити таке.

Стаття 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Згідно з приписами ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Враховуючи, що рішення виконавчого комітету Ірпінської міської ради рішення від 25 липня 2000 року за № 207/1 «Про визнання права власності на об'єкти нерухомого майна дочірнього підприємства санаторію «Україна» ЗАТ «Укрпрофоздоровниця», за яким відповідач набув право власності на спірне майно, та, відповідно, ним користувався, визнано недійсним та скасовано лише рішенням Господарського суду Київської області від 27.09.2011, яке набрало законної сили з прийняттям Вищім господарським судом України постанови від 31.03.2015, у справі № 9/106-11, станом на дату звернення прокурора до суду з цим позовом (30.01.2012) строк позовної давності для звернення до суду з вимогами про визнання права власності на спірне майно та витребування його з чужого незаконного володіння не сплив.

Отже, судом першої інстанції всебічно та повно досліджені всі обставини справи та прийняте законне рішення з усіх заявлених у цій справі позовних вимог, проте колегія суддів зауважує на тому, що судом першої інстанції при виготовлені рішення допущені описки як в описовій, так і в мотивувальній частинах, а саме - помилково зазначено про участь у справі відповідача 2 - Виконавчого комітету Ірпінської міської ради, та, як наслідок цього, невірно розподілені судові витрати по справі - покладені на відповідача та Виконавчий комітет Ірпінської міської ради порівну, що не є вірним.

Відповідно до ст.ст. 44, 49 ГПК України витрати по сплаті судового збору за подачу позову покладаються на відповідача, з огляду на що пункт 5 резолютивної частини рішення (розподіл судових виплат) підлягає зміні.

Водночас колегія суддів зауважує сторонам на тому, що виправлення описок у описовій та мотивувальній частинах судових рішень має здійснюватись в порядку, встановленому ст. 89 ГПК України.

Згідно зі ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:

1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Колегія суддів вважає, що при прийнятті оспореного рішення судом першої інстанції мале місце неправильне застосування норм процесуального права, тому рішення Господарського суду Київської області від 05.08.2015 у справі № 3/005-12 підлягає зміні в частині розподілу судових витрат (п. 5 резолютивної частини), в решті залишається без змін.

З огляду на підстави зміни рішення суду першої інстанції, а також враховуючи вимоги, викладені в апеляційній скарзі, апеляційна скарга Дочірнього підприємства «Санаторій «Україна» Публічного акціонерного товариства «Укрпрофоздоровниця» задоволенню не підлягає, витрати за її подачу покладаються на апелянта.

Керуючись ст. 99, ст.ст. 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Дочірнього підприємства «Санаторій «Україна» Публічного акціонерного товариства «Укрпрофоздоровниця» на рішення Господарського суду Київської області від 05.08.2015 у справі № 3/005-12 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 05.08.2015 у справі № 3/005-12 змінити.

3. Викласти п. 5 резолютивної частини рішення Господарського суду Київської області від 05.08.2015 у справі № 3/005-12 в такій редакції:

« 5. Стягнути з Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця» (01033, м. Київ, вул. Шота Руставелі, 39/41, ідентифікаційний код 02583780) в доход Державного бюджету України судовий збір в сумі 19 064 (дев'ятнадцять тисяч шістдесят чотири) грн.».

4. Повернути до Господарського суду Київської області матеріали справи № 3/005-12.

Повний текст постанови складено: 07.12.2015

Головуючий суддя Н.Ф. Калатай

Судді Л.М. Ропій

В.І. Рябуха