Рішення № 54123046, 30.11.2015, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.11.2015Справа №910/20786/15

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Головіної К.І., при секретарі судового засідання Мельник Ю.О., розглянувши матеріали справи

за позовною заявою Публічного акціонерного товариства "Брокбізнесбанк"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська бурова компанія"

про стягнення 28 806 594,81 грн.

за участю представників:

від позивача:Карпінський С.В.- представник за довіреністю № 226/03 від 07.09.2015 р. від відповідача:Максименко Я.П.; Пухальська І.С.- представники за довіреністю б/н від 02.02.2015 р.

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Брокбізнесбанк" звернулось до господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська бурова компанія" про стягнення 28 806 594,81 грн. заборгованості за кредитним договором № 20-07П від 05.12.2007 р.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на порушення відповідачем умов кредитного договору № 20-07П від 05.12.2007 р. в частині строків сплати процентів за користування кредитними коштами та невиконання умов договорів застави № 20/1П від 26.12.2007 р. та № 20/3П від 18.12.2008 р., укладених на забезпечення вказаного кредитного договору, в частині страхування предмету застави, внаслідок чого відповідачу були нараховані штрафні санкції.

У позові Публічне акціонерне товариство "Брокбізнесбанк" просить суд стягнути з відповідача заборгованість у сумі 28 806 594,81 грн., з якої:

- пеня за несвоєчасну сплату відсотків за кредитним договором № 20-07П від 05.12.2007 р. у сумі 19 112,02 грн.;

- штраф за порушення п. 4.2.6 кредитного договору № 20-07П від 05.12.2007 р. у сумі 1 293 000,00 грн.;

- штраф за невиконання п. 2.1.4 договору застави № 20/1П від 26.12.2007 р. у сумі 13 746 517,37 грн.;

- штраф за невиконання п. 2.1.4 договору застави № 20/3П від 18.12.2008 р. у сумі 13 746 517,37 грн.;

- інфляційна складова боргу за несвоєчасну сплату відсотків за кредитним договором № 20-07П від 05.12.2007 р. у сумі 10,00 грн.;

- 3 % річних за несвоєчасну сплату відсотків за кредитним договором № 20-07П від 05.12.2007 р. у сумі 1 438,05 грн.

У судовому засіданні представник позивача підтримав та обґрунтував позовні вимоги, просив їх задовольнити.

Представники відповідача проти задоволення позовних вимог заперечили, зазначили, що усі нарахування штрафних санкцій, є безпідставними, оскільки кредит та проценти за його користування відповідачем були погашені у повному обсязі, а тому зобов'язання у відповідача за кредитним договором № 20-07П від 05.12.2007 р. та договорами застави № 20/1П від 26.12.2007 р. та № 20/3П від 18.12.2008 р. припинили свою дію. Також просив застосувати позовну давність до вимог про стягнення пені, штрафу та 3 % річних.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 05.12.2007 р. між Акціонерним банком "Брокбізнесбанк", правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Брокбізнесбанк" (банк) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Українська бурова компанія" (позичальник) був укладений кредитний договір № 20-07П (далі - кредитний договір), відповідно до якого банк надає позичальнику у тимчасове користування на умовах повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти (далі - кредит) у вигляді відкличної поновлювальної лінії з лімітом заборгованості у розмірі 48 000 000,00 грн., терміном користування до 04.12.2012 р. та процентною ставкою у розмірі 18 % річних (розділ 1 кредитного договору).

Відповідно до п. 2.3 кредитного договору проценти нараховуються в межах терміну користування кредитом, що визначений у п. 1.1.2 договору, на суму фактичного залишку заборгованості за кредитом, із розрахунку 360 днів.

Нарахування процентів за користування кредитом здійснюється у валюті кредиту щомісячно з 27 по 30/31 число поточного місяця за період з дня перерахування зі свого рахунку позичальника на його поточний або інший рахунок позичальника по 26 число включно місяця, в якому надано кредит. В подальшому проценти нараховуються щомісячно з 27 числа минулого місяця по 26 число включно поточного місяця (п. 2.5 кредитного договору).

Згідно з п. 2.6 кредитного договору проценти за поточний календарний місяць позичальник сплачує на рахунок, вказаний банком щомісяця до 7 числа місяця, наступного за місяцем, в якому нараховані проценти, а також в день повернення строкової заборгованості за кредитом.

Відповідно до п. 4.2.1 кредитного договору позичальник зобов'язався здійснювати своєчасне повернення кредиту, сплачувати проценти, сплачувати інші грошові зобов'язання за цим договором, виконувати всі свої зобов'язання у повному обсязі у строки, передбачені цим договором.

У подальшому до кредитного договору було внесено зміни шляхом укладення додаткових угод до нього стосовно встановлення ліміту кредиту у сумі 145 630 347,43 грн., терміну користування кредитом - до 04.12.2018 р. та процентної ставки у розмірі 13,3 % річних.

Також в забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором, 26.12.2007 р. та 18.12.2008 р. між Акціонерним банком "Брокбізнесбанк", правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Брокбізнесбанк" (заставодержатель) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Українська бурова компанія" (заставодавець) був укладений договір застави № 20/1П (далі - договір застави-1) та договір застави № 20/3П (договір застави-2), якими було забезпечено виконання заставодавцем зобов'язань по поверненню заставодержателеві кредиту, сплати процентів за користування ним, штрафних санкцій, платежів, що передбачені та/або випливають з кредитного договору № 20-07П від 05.12.2007 р. (п. 1.1, 1.3 договорів застави-1, 2).

Відповідно до п. 1.4 договору застави-1 в забезпечення виконання основного зобов'язання за кредитним договором заставодавець надає заставодержателю в заставу належні йому на праві власності основні засоби та інші необоротні активи (в тому числі Свердловина № 22 та Свердловина № 23) згідно з додатком № 1, що є невід'ємною частиною цього договору.

Згідно з п. 1.4 зазначеного договору застави-2 в забезпечення виконання основного зобов'язання за кредитним договором заставодавець надає заставодержателю в заставу належні йому на праві власності основні засоби згідно з додатком № 1, що є невід'ємною частиною цього договору.

У судовому засіданні встановлено, що на виконання умов кредитного договору позивач у строки, передбачені цим договором, надав ТОВ "Українська бурова компанія" грошові кошти у сумі 274 930 347,43 грн., що підтверджується виписками з банківського рахунку відповідача та поясненнями представників сторін.

Також судом встановлено, що відповідач повністю виконав свої зобов'язання з повернення суми кредиту та сплати відсотків за його користування. Вказані обставини встановлені рішенням господарського суду міста Києва від 14.04.2015 р. у справі № 910/3689/15-г, яке набрало законної сили.

Відповідно до ст. 35 господарського процесуального кодексу України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Отже, суд вважає доведеним фактичне повернення позивачу суми наданого кредиту та сплати відсотків за його користування.

Однак, як вбачається з матеріалів справи, відповідач протягом 2008-2013 років здійснював сплату процентів за користування кредитом з порушенням строків, встановлених кредитним договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Статтею 536 ЦК України встановлено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 1056-1 ЦК України передбачено, що розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Згідно з частиною 1 статті 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У силу ст. 611 ЦК України та ст. 230 ГК України в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Частиною 1 ст. 229 Господарського кодексу України передбачено, що учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання (ч. 1 ст. 549 ЦК України).

Нормами ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України передбачено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Пунктом 7.1 кредитного договору сторони визначили, що за порушення строків погашення заборгованості за кредитом та/або строків сплати процентів за користування кредитом та/або комісій банк має право нарахувати позичальнику неустойку в розмірі подвійної процентної ставки, що визначена п. 1.1.3. цього договору, від суми простроченої заборгованості за кожний день прострочення.

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно з ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Позивач на підставі п. 7.1 кредитного договору нарахував відповідачу пеню за порушення строків сплати відсотків за кредитом за період з 16.12.2008 р. по 29.12.2013 р. в сумі 19 112,02 грн. та просив її стягнути, що за висновком суду є обгрунтованою позовною вимогою.

Проте, відповідач просив застосувати наслідки спливу строків позовної давності, зокрема, до позовних вимог щодо пені.

Статтею 258 Цивільного Кодексу України передбачено, що для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Відповідно до ч. 2 вказаної норми ЦК України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.

Згідно з п. 2.5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" строк нарахування пені, передбачений ч. 6 ст. 232 ГК України, починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

Оскільки період нарахування пені позивачем визначений правильно з 16.12.2008 р. по 29.12.2013 р., але з позовом до суду він звернувся 10.08.2015 р., суд приходить до висновку, що у стягненні пені на заборгованість з несвоєчасно сплачених відсотків необхідно відмовити з підстав спливу строку позовної давності в 1 рік.

Також відповідно до ч. 2 ст. 549 ЦК України позивачем заявлено до стягнення штраф у сумі 1 293 000,00 грн., нарахований на підставі п.п. 4.2.6 та 7.3 кредитного договору.

Згідно з п. 4.2.6 кредитного договору позичальник зобов'язався надавати банку всі необхідні документи для здійснення перевірки цільового використання кредиту, аналізу фінансового стану позичальника, зокрема, щоквартально до 25 числа місяця, наступного за звітним кварталом, надавати банку фінансову інформацію, пов'язану з діяльністю позичальника у звітному кварталі (в тому числі баланс (форму № 1), звіт про фінансові результати (форму № 2), щорічно до 20 лютого наступного за звітним роком надавати банку фінансову інформацію, пов'язану з діяльністю позичальника у звітному році (в тому числі баланс (форму № 1), звіт про фінансові результати (форму № 2), а також в строк до 7 числа поточного місяця надавати банку довідки з інших банків, в яких у позичальника відкриті поточні рахунки та/або існує кредитна заборгованість, про фактичні обороти і стан заборгованості (по сумі кредиту, процентам та штрафним санкціям) за попередній місяць, а також інші документи на вимогу банку.

Відповідно до п. 7.3 кредитного договору банк має право нараховувати позичальнику неустойку в розмірі 0,5 відсотків від суми фактичного залишку заборгованості за кредитом у разі невиконання чи неналежного виконання позичальником п.п. 4.2.6, 4.2.7 цього договору за кожний факт порушення.

З матеріалів справи вбачається, що доказів виконання п. 4.2.6 кредитного договору відповідач не надав та наявність такого факту порушення не спростував, на підставі чого суд робить висновок про обгрунтованість вимоги позивача про стягнення з відповідача штрафу в сумі 1 293 000,00 грн. за порушення п. 4.2.6 кредитного договору.

Але, оскільки до вказаних вимог відповідач також просив застосувати наслідки спливу строків позовної давності, суд відмовляє у їх задоволенні.

Так, з матеріалів справи вбачається, що 06.12.2013 р. банк здійснив нарахування ТОВ "Українська бурова компанія" штрафу у розмірі 0,5 % (п. 7.3 кредитного договору) на залишок заборгованості за кредитом у сумі 129 300 000,00 грн., яка виникла у відповідача 05.12.2013 р., отже строк позовної давності (в 1 рік) в цій частині вимог сплинув 06.12.2014 р.

Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив строку позовної давності, про який заявлено стороною, є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

Крім того, ПАТ "Брокбізнесбанк" просило стягнути штраф за невиконання відповідачем п. 2.1.4 договору застави-1 у сумі 13 746 517,37 грн. та штраф за невиконання п. 2.1.4 договору застави-2 у сумі 13 746 517,37 грн.

Відповідно до п. 2.1.4 договорів застави-1, 2 застоводавець зобов'язується на період фактичної дії цього договору застрахувати за свій рахунок предмет застави на його повну вартість, але не менше за ту, що визначена в п. 1.6 цього договору, на користь заставодержателя. За невиконання чи неналежне виконання даного пункту договору заставодержатель має право вимагати від заставодержателя сплату штрафу у розмірі 5% від суми одержаних кредитів.

Відповідачем не надано суду доказів виконання п. 2.1.4 договорів застави-1, 2 (договорів страхування предмету застави), а отже у позивача виникло право на стягнення з відповідача штрафу за порушення зобов'язання в цій частині, до якого відповідач також просив застосувати наслідки спливу строків позовної давності.

Оскільки строк позовної давності щодо стягнення штрафу, нарахованого у розмірі 5 % на суму кредиту, одержаного окремими траншами у період з 06.12.2007 р. по 30.12.2013 р., сплинув 31.12.2014 р. (і то тільки за останнім траншем кредиту), суд вважає за необхідне і в цій частині позовних вимог відмовити.

Окрім усього, позивач просить стягнути з відповідача інфляційну складову боргу у сумі 10,00 грн. за період з 01.12.2013 р. по 31.12.2013 р. та 3 % річних у сумі 1 438,05 грн. за період з 16.12.2008 р. по 29.12.2013 р.

Відповідно до ч. 1 ст. 623 Цивільного кодексу України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані ним збитки.

Нормами ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Зважаючи на вищенаведені норми законодавства та умови укладеного сторонами правочину, вимоги про стягнення інфляційної складової суми боргу та 3 % річних є такими, що заявлені правомірно.

При цьому суд приймає до уваги клопотання відповідача про застосування строку позовної давності до 3 % річних, нарахованих на підставі ст. 625 ЦК України.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 Цивільного кодексу України), яку суд застосовує до вимог про стягнення матеріальних втрат, які за своєю правовою природою не є штрафними санкціями.

Так, судом встановлено, що строк позовної давності за нарахованими позивачем 3% річних за період з 16.12.2008 р. по 17.12.2008 р. сплинув 16.12.2011 р., у зв'язку з чим вимоги про стягнення 3 % річних за вказаний період задоволенню не підлягають.

Вимоги про стягнення 3 % річних за період з 01.10.2013 р. по 29.12.2013 р. та інфляційної складової боргу за період з 01.12.2013 р. по 31.12.2013 р. підлягають стягненню у загальному порядку на підставі ст. 625 ЦК України

Провівши перерахунок заявленої до стягнення суми матеріальних втрат, суд дійшов висновку, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню інфляційна складова боргу у сумі 10,00 грн. та 3 % річних у сумі 21,37 грн.

При цьому суд відхиляє доводи відповідача про те, що відсутність заборгованості за кредитним договором позбавляє права позивача нараховувати матеріальні втрати, оскільки, як вже було встановлено судом, відповідач зобов'язання зі сплати відсотків виконував з порушенням строків, встановлених кредитним договором. Отже, нарахування позивачем вказаних матеріальних втрат є наслідком порушення зобов'язань відповідачем.

На підставі викладеного та з урахуванням встановлених обставин у справі позовні вимоги ПАТ "Брокбізнесбанк" підлягають частковому задоволенню.

Вирішуючи питання про суму судового збору, суд приймає до уваги, положення п. 22 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір" (в редакції станом на час звернення з позовом до суду), відповідно до якого уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб звільняється від сплати судового збору у справах, пов'язаних із здійсненням тимчасової адміністрації та ліквідації банку.

Частиною 3 ст. 49 ГПК України встановлено, що судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 4 вищевказаного Закону судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі. Ставки судового збору встановлюються у таких розмірах: за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру - 2 відсотки ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат, немайнового характеру - 1 розмір мінімальної заробітної плати.

Відповідно до ст. 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2015 рік" від 28.12.2014 р. станом на 01.01.2015 р. мінімальна заробітна плата у місячному розмірі становить 1 218,00 грн.

Отже, сума судового збору за поданий позивачем позов складає 73 080,00 грн. (не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат), який стягується в дохід державного бюджету з відповідача пропорційно розміру задоволених вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 49, 32-35, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов Публічного акціонерного товариства "Брокбізнесбанк" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська бурова компанія" про стягнення 28 806 594,81 грн. задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська бурова компанія" (04107, м. Київ, вул. Підгірна/Татарська, буд. 3/7; код ЄДРПОУ 33750826) на користь Публічного акціонерного товариства "Брокбізнесбанк" (03057, м. Київ, проспект Перемоги, 41; код ЄДРПОУ 19357489) інфляційну складову боргу за несвоєчасну сплату відсотків у сумі 10 (десять) грн. 00 коп., 3 % річних за несвоєчасну сплату відсотків у сумі 21 (двадцять одна) грн. 37 коп.

У іншій частині позовних вимог - відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська бурова компанія" (04107, м. Київ, вул. Підгірна/Татарська, буд. 3/7; код ЄДРПОУ 33750826) до Держаного бюджету України 0,08 коп. судового збору.

Рішення ухвалено в нарадчій кімнаті та проголошено його вступну та резолютивну частини в судовому засіданні 30 листопада 2015 року.

Повний текст рішення підписаний 7 грудня 2015 року.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду через господарський суд міста Києва шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня підписання повного тексту рішення.

Суддя Головіна К.І.