Рішення № 54122739, 07.12.2015, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

07.12.15р. Справа № 904/9364/15

За позовом публічного акціонерного товариства "УКРТЕЛЕКОМ", м.Київ в особі Дніпропетровської філії публічного акціонерного товариства "УКРТЕЛЕКОМ", м.Дніпропетровськ

до публічного акціонерного товариства "КРИВОРІЗЬКИЙ ЦЕНТРАЛЬНИЙ РУДОРЕМОНТНИЙ ЗАВОД", м.Кривий Ріг, Дніпропетровська область

про стягнення заборгованості

Суддя Петренко І.В.

Секретар судового засідання Пономарьов Є.О.

Представники:

від позивача: представник ОСОБА_1 - довіреність № 4449 від 20.12.14р.;

від відповідача: не з'явився.

СУТЬ СПОРУ:

Публічне акціонерне товариство "Укртелеком", м.Київ в особі Дніпропетровської філії публічного акціонерного товариства "Укртелеком", м.Дніпропетровськ (далі по тексту - позивач) звернулося до господарського суду з позовною заявою до публічного акціонерного товариства "Криворізький центральний рудоремонтний завод", м.Кривий Ріг, Дніпропетровська область (далі по тексту - відповідач) про стягнення 12331,44грн. основної заборгованості; 1457,87грн. пені; 122,64грн. трьох відсотків річних; 3152,74грн. інфляційних втрат.

Судові витрати по справі позивач просив суд стягнути з відповідача.

За результатами розгляду позовної заяви від 12.10.2015р. за вих.№12С000-1825 ухвалою суду від 28.10.2015р. порушено провадження по справі та призначено слухання на 07.12.2015р.

Відповідно до п.3.9.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

У разі присутності сторони або іншого учасника судового процесу в судовому засіданні протокол судового засідання, в якому відображені відомості про явку сторін (пункт 4 частини другої статті 811 ГПК), є належним підтвердженням повідомлення такої сторони (іншого учасника судового процесу) про час і місце наступного судового засідання.

За змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду.

Позивач про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, яке повернулося на адресу господарського суду 04.11.2015р. з відміткою представника позивача про отримання ухвали суду 02.11.2015р. та явкою представника в судове засідання.

Дніпропетровська філія позивача про час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, яке повернулося на адресу господарського суду 03.11.2015р. з відміткою представника позивача про отримання ухвали суду 02.11.2015р.

Відповідач про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, яке повернулося на адресу господарського суду 05.11.2015р. з відміткою представника відповідача про отримання ухвали суду 03.11.2015р.

07.12.2015р. повноважний представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримує та наполягає на їх задоволенні в повному обсязі, крім того, подав клопотання про розгляд справи без участі представника відповідача та долучення документів до матеріалів справи.

Повноважний представник відповідача в судове засідання не з'явився, клопотання про відкладення розгляду справи не надав, відзив на позов не заявляв, витребуванні судом документи не представив.

Абзацом 1 п. 3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.11р. за №18 визначено, що у випадку незявлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представника сторони - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без його участі, якщо нез'явлення цього представника не перешкоджає вирішенню спору.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Неявка учасника судового процесу в судове засідання не є підставою для скасування судового рішення, якщо ухвалу, в якій зазначено час і місце такого засідання, надіслано йому в порядку, зазначеному в підпункті 3.9.1 підпункту 3.9 цього пункту постанови.

Пунктом 3.14. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. за № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" визначено, що нез'явлення представників учасників судового процесу в судові засідання без поважних причин та без повідомлення причин, якщо їх явку судом визнано обов'язковою, також може розцінюватися судом як зловживання процесуальними правами.

Відповідна практика, спрямована на умисне затягування судового процесу, порушує права інших учасників судового процесу та суперечить вимогам статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, стосовно права кожного на розгляд його справи упродовж розумного строку.

На думку суду неявка у судове засідання представника відповідача не перешкоджає розгляду справи за наявними матеріалами.

Отже, з метою уникнення умисного затягування судового процесу з боку відповідача та недопущення порушення прав позивача господарський суд розглянув справу по суті позовних вимог.

В судовому засіданні оглянуто всі оригінали первинних документів на підставі яких виник спір.

Суд розглянув справу за наявними в ній матеріалами відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

Судом, враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Враховуючи вимоги статті 69 Господарського процесуального кодексу України щодо строків розгляду справи у судовому засіданні, яке відбулося 07.12.2015р. в порядку ст.85 Господарського процесуального кодексу України, оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Клопотання про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявлялось.

Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представника позивача, -

ВСТАНОВИВ:

29.12.2012р. між публічним акціонерним товариством "Укртелеком" (далі по тексту - позивач, Укртелеком) та публічним акціонерним товариством "Криворізький центральний рудоремонтний завод" (далі по тексту - відповідач, споживач) укладено договір №2699-41 про взаємоз'єднання телекомунікаційної мережі публічного акціонерного товариства "Укртелеком" з телекомунікаційною мережею споживача (далі по тексту - договір), відповідно до пункту 1.1 умов якого визначено, що предметом цього договору є з'єднання телекомунікаційної мережі споживача 1000 номерів з номерною ємністю в індексах 667000 - 667999 з телекомунікаційною мережею Укртелеком в м.Кривий Ріг, надання в користування місцевої телефонної мережі Укртелекому та послуг міжміського, міжнародного телефонного зв'язку, послуг доступу до мереж операторів рухомого (мобільного) зв'язку.

Пунктом 3.1 договору визначено, що плата за з'єднання визначається як плата за організацію 61 з'єднувальних ліній для підключення до телекомунікаційної мережі Укртелекому, нараховується відповідно до встановлених тарифів (додаток №3) та вноситься споживачем до моменту з'єднання. Підставою для виставлення рахунка є ОСОБА_1 взаємоз'єднання телекомунікаційної мережі споживача (додаток №2) з телекомунікаційною мережею Укртелекому в м.Кривий Ріг. Укртелеком починає виставляти рахунки за користування місцевою телефонною мережею Укртелекому з дати підключення до телекомунікаційної мережі, яка є датою оплати споживачем рахунку за організацію з'єднувальних ліній.

Пунктом 3.2 договору визначено, що плата за надання в користування місцевої телефонної мережі Укртелекому та послуг міжміського, міжнародного телефонного зв'язку, послуг доступу до мереж операторів рухомого (мобільного) зв'язку визначається кількістю та тривалістю телефонних розмов за тарифами Укртелекому.

Пунктом 3.4 договору визначено, що тарифікація міжміських, міжнародних розмов здійснюється на підставі даних про навантаження (трафік), що зареєстровані обладнанням Укртелекому або іншого оператора телекомунікацій, який надає ліцензовані телекомунікаційні послуги.

Тарифікація розмов з телефонних номерів телекомунікаційної мережі споживача з неповними даними здійснюється за звичайними тарифами для абонентів господарського сектору.

Термін "номери з неповними даними" вживається у тому розумінні, що споживачем своєчасно не надані Укртелекому дані абонентської картотеки власної телекомунікаційної мережі або надані такі дані в обсязі, недостатньому для визначення категорії абонента та подальшої тарифікації здійснених ним викликів.

Пунктом 3.5 договору визначається, що на загальну вартість послуг додатково нараховується податок на додану вартість (ПДВ) у порядку і розмірі, визначених законодавством.

Пунктом 3.6 договору визначено, що при внесенні змін до тарифів, що застосовуються за цим договором, Укртелеком інформує споживача про ці зміни не пізніше на за 20 днів до їх введення.

Укртелеком до 10 числа місяця, що настає за звітним, виставляє споживачу рахунок на оплату телекомунікаційних послуг та розшифровку за міжміськими і міжнародними телефонними розмовами (пункт 3.7 договору).

Споживач, в свою чергу, відповідно до пункту 3.8 договору, у термін до 20 числа місяця, що настає за звітним, оплачує рахунки Укртелекому за послуги, надані у звітному місяці.

Договір набуває чинності з дати підписання його сторонами та діє до 01.11.2013р. з подальшою пролонгацією на кожен наступний рік за умови наявності у споживача прав на АТС (власник, орендар тощо). Сторони домовилися, що умови цього договору застосовуються до правовідносин, що склалися між сторонами, починаючи з 01.11.2012р. (пункт 7.1 договору).

В період дії договору відповідач належним чином виконував його умови в частині оплати, однак з грудня 2014 року по лютий 2015 року відповідач користувався телекомунікаційними послугами, позивач виставив відповідачу рахунки, а саме:

- рахунок - акт №1201000000226010.12.2014 за телекомунікаційні послуги за грудень 2014 року від 31.12.2014р. на суму 4110,48грн.;

- рахунок - акт №1201000000226010.1.2015 за телекомунікаційні послуги за січень 2015 року від 31.01.2015р. на суму 4110,48грн.;

- рахунок - акт №1201000000226010.2.2015 за телекомунікаційні послуги за лютий 2015 року від 28.02.2015р. на суму 4110,48грн.,

але плату за надані послуги останній не сплачував, в результаті чого у відповідача перед позивачем виникла дебіторська заборгованість у розмірі 12331,44грн.

З метою досудового врегулювання спору позивач звернувся до відповідача з претензією за вих.№12К2010-138 від 09.04.2015року в якій повідомлено про направлення на адресу відповідача угоди про розірвання договору та проінформовано про наявність заборгованості.

11.03.2015р. між позивачем та відповідачем укладено угоду про розірвання договору №2699-41 від 29.12.2012р. "Про взаємозєднання телекомунікаційної мережі публічного акціонерного товариства "Укртелеком" з телекомунікаційною мережею споживача" в якій сторони дійшли згоди припинити дію договору №2699-41 від 29.12.2012р. з 01.03.2015р.

Ця додаткова угода є невід'ємною частиною договору №2699-41 від 29.12.2012р. про взаємоз'єднання телекомунікаційної мережі публічного акціонерного товариства "Укртелеком" з телекомунікаційною мережею споживача.

Розірвання договору №2699-41 від 29.12.2012р. не є підставою для відмови та не звільняє споживача від розрахунків за надані йому послуги.

Додаткова угода набуває чинності з моменту її підписання сторонами та діє до повного виконання зобов'язань за договором в частині розрахунків.

Листом від 30.07.2015р. за вих.№014/2-166 відповідач просив позивача у зв'язку з важким фінансовим положенням, нестабільною економічною ситуацією надати відстрочку по сплаті телекомунікаційних послуг зокрема за договором №2699-41 від 29.12.2012р. про взаємоз'єднання телекомунікаційної мережі публічного акціонерного товариства "Укртелеком" з телекомунікаційною мережею споживача до 31.08.2015р.

Враховуючи, що станом на 08.10.2015р. відповідач не погасив існуючу перед позивачем заборгованість останній звернувся до суду з даною позовною заявою.

В свою чергу, відповідач доказів належного виконання своїх зобов'язань по вищезазначеному договору на момент розгляду спору до господарського суду не надав. Крім того, відповідач не скористався наданим йому правом на судовий захист, наведених позивачем обставин не спростував.

Згідно з частиною другою статті 43 та статтею 33 Господарського кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Якщо подані сторонами та іншими учасниками судового процесу докази є недостатніми, господарський суд може за їх клопотанням чи за власною ініціативою витребувати в порядку підготовки справи до розгляду необхідні для цього письмові і речові докази, інші матеріали.

Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово (стаття 32 цього Кодексу).

Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За приписами процесуального законодавства, рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

Дослідивши матеріали справи, оригінали документів наданих позивачем на вимогу суду в судове засідання та заслухавши повноважного представника позивача в судовому засіданні, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу у розмірі 12331,44грн., слід визнати обґрунтованими, документально доведеними, такими, що не суперечать чинному законодавству України, а отже є такими, що підлягають задоволенню.

Факт отримання відповідачем послуг підтверджується матеріалами справи, а саме дією договору №2699-41 від 29.12.2012р. про взаємоз'єднання телекомунікаційної мережі публічного акціонерного товариства "Укртелеком" з телекомунікаційною мережею споживача в спірний період, виставленими рахунками, а саме рахунок - акт №1201000000226010.12.2014 за телекомунікаційні послуги за грудень 2014 року від 31.12.2014р. на суму 4110,48грн.; рахунок - акт №1201000000226010.1.2015 за телекомунікаційні послуги за січень 2015 року від 31.01.2015р. на суму 4110,48грн.; рахунок - акт №1201000000226010.2.2015 за телекомунікаційні послуги за лютий 2015 року від 28.02.2015р. на суму 4110,48грн., гарантійним листом відповідача від 30.07.2015р. за вих.№014/2-166.

Зобов'язання відповідача, щодо оплати за отримані послуги передбачено умовами договору та нормами законодавства.

З огляду на положення договору №2699-41 від 29.12.2012р. про взаємоз'єднання телекомунікаційної мережі публічного акціонерного товариства "Укртелеком" з телекомунікаційною мережею споживача, строк оплати послуг є таким, що настав.

Дії відповідача про визнання боргу не суперечать законодавству та не порушують прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб.

Доказів оплати послуг в сумі 12331,44грн. відповідач не надав, доводи позивача, наведені в обґрунтування позову, належними доказами не спростував.

Приймаючи рішення господарський суд виходив із наступного.

Згідно зі ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Господарське зобов'язання виникає, зокрема із господарського договору (ст. 174 Господарського кодексу України).

Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку ( ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України).

Згідно зі ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Як зазначено в ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання.

У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст. 612 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання.

Згідно з ч. 1 ст. 199 Господарського кодексу України виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Згідно ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ст.1 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Згідно ст.3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Частиною 6 ст. 231 Господарського кодексу України визначено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір не передбачено законом або договором.

Частиною 6 ст.232 Господарського кодексу України, передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Пунктом 4.1 договору встановлено, що сторони договору несуть відповідальність за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань за цим договором в порядку та розмірах, визначених із законодавством.

Пунктом 4.6 договору визначено, що за порушення строків проведення розрахунків споживач сплачує пеню за кожну добу затримки платежу, яка обчислюється від суми заборгованості в розмірі облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня.

Позивач нарахував відповідачу до сплати пеню за загальний період з 21.01.2015р. по 20.07.2015р. на загальну суму 1457,87грн. (нарахована за кожний період окремо).

Господарський суд перевірив розрахунок пені здійснений позивачем та визнав його вірним, а вимогу такою, що підлягає задоволенню.

Згідно з ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивач нарахував відповідачу до сплати три відсотки річних у розмірі 122,64грн. за загальний період прострочення з 21.01.2015р. по 20.06.2015р. (нараховано за кожний період окремо) та інфляційні втрати у розмірі 3152,74грн., які розраховані за загальний період прострочення з 21.01.2015р. по 20.06.2015р. (нараховано за кожний період окремо).

Господарський суд перевірив розрахунок трьох відсотків річних та визнав його вірним, а вимогу такою, що підлягає задоволенню.

Господарський суд перевірив розрахунок інфляційних втрат та визнав його вірним, а вимогу такою, що підлягає задоволенню.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір при задоволенні позову покладається на відповідача.

З урахуванням положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України стягнути з відповідача на користь позивача судовий збір у розмірі 1218,00грн.

До уваги. Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються апеляційним судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Пленум Вищого господарського суду України у п. 9 постанови від 17.05.2011 року № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України", роз'яснив, що у вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з'ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об'єктивно оцінити поважність цих причин. При цьому обґрунтування неможливості подання доказів суду першої інстанції згідно із зазначеною нормою Господарського процесуального кодексу України покладається саме на заявника (скаржника), а апеляційний господарський суд лише перевіряє та оцінює їх поважність і не зобов'язаний самостійно з'ясовувати відповідні причини. У разі прийняття додаткових доказів у постанові апеляційної інстанції мають зазначатися підстави такого прийняття.

Аналогічна правова позиція підтримана постановою Вищого господарського суду України від 24.12.2014р. по справі № 904/9428/13, недотримання якої стало підставою скасування постанови Дніпропетровського апеляційного господарського суду.

Керуючись ст.ст.1,3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, ст.ст. 525, 526, 509, 530, 549, 599, 610, 612, 625, 629, 901, 903 Цивільного кодексу України, ст.ст. 173, 174, 193, 218, 231, 232 Господарського кодексу України, ст.ст. 1, 2, 12, 21, 32, 36, 44, 49, 75, 82-85, 115-117 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Стягнути з публічного акціонерного товариства "Криворізький центральний рудоремонтний завод" (50057, Дніпропетровська область, м.Кривий Ріг, вул.Заводська, 1; ідентифікаційний код 00190940) на користь публічного акціонерного товариства "Укртелеком" (01601, м.Київ, бул.ОСОБА_2, буд.18; ідентифікаційний код 21560766) в особі Дніпропетровської філії публічного акціонерного товариства "Укртелеком" (49600, м.Дніпропетровськ, вул.Херсонська, буд.26; ідентифікаційний код 25543196) 12331,44грн. (дванадцять тисяч триста тридцять одна грн. 44 коп.) основної заборгованості; 1457,87грн. (одна тисяча чотириста п'ятдесят сім грн. 87 коп.) пені; 122,64грн. (сто двадцять дві грн. 64 коп.) трьох відсотків річних; 3152,74грн. (три тисячі сто п'ятдесят дві грн. 74 коп.) інфляційних втрат; 1218,00грн. (одна тисяча двісті вісімнадцять грн. 00 коп.) судового збору, видати наказ.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання і може бути оскарженим протягом цього строку до Дніпропетровського апеляційного господарського суду.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи Дніпропетровським апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено

08.12.2015 року

Суддя ОСОБА_3