Рішення № 54122680, 01.12.2015, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

30.11.15р. Справа № 904/2386/15

За позовом Публічного акціонерного товариства "Дніпропетровський стрілочний завод", м. Дніпропетровськ

до Колективного підприємства "Комбінат виробничих підприємств", м. Дніпропетровськ

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Публічне акціонерне товариство " ДТЕК Дніпрообленерго", м. Дніпропетровськ

про визнання недійсним договору № 468/Э від 01.09.2002 року

Головуючий суддя Колісник І.І.

суддя Мілєва І.В.

суддя Татарчук В.О.

Представники:

від позивача: ОСОБА_1, довіреність № 36-1402 від 25.02.2015 року представник;

від відповідача: ОСОБА_2, довіреність № 23-03/15 від 25.03.2015 року представник;

від третьої особи: ОСОБА_3, довіреність № 361/1001 від 01.09.2015 року представник;

за участю: ОСОБА_4, паспорт серія АН № 395433 від 08.12.1998 року.

СУТЬ СПОРУ:

Публічне акціонерне товариство "Дніпропетровський стрілочний завод" звернулося до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Колективного підприємства "Комбінат виробничих підприємств" про розірвання договору на поставку, переробку і передачу електроенергії транзитом № 468/Э від 01.09.2002 року.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилався на те, що внаслідок змін у законодавстві, які регулюють відносини, що виникають в процесі продажу і купівлі електричної енергії, сторонами в договірних правовідносинах із поставки та споживання електричної енергії є постачальник електричної енергії (ліцензіат) та її споживач. Позивач стверджував, що він не відповідає законодавчо встановленим вимогам до постачальника та вважав, що договір на поставку, переробку і передачу електроенергії транзитом № 468/Э від 01.09.2002 року має бути розірваним у зв'язку зі змінами в законодавстві, які змінили істотні умови даного типу договорів.

02.04.2015 року Колективне підприємство "Комбінат виробничих підприємств" подало до суду зустрічну позовну заяву про зобов'язання Публічного акціонерного товариства "Дніпропетровський стрілочний завод" скоригувати дозволену потужність шляхом її зменшення на 2100 кВт на користь Колективного підприємства "Комбінат виробничих підприємств" та зобов'язати Публічне акціонерне товариство "Дніпропетровський стрілочний завод" внести зміни до умов договору на постачання електричної енергії між відповідачем за зустрічним позовом та ПАТ "ДТЕК Дніпрообленерго" щодо коригування власної дозволеної потужності шляхом її зменшення на 2100 кВт на користь Колективного підприємства "Комбінат виробничих підприємств".

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 06.04.2015 року (суддя Мельниченко І.Ф.), яка залишена без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 13.05.2015 року та постановою Вищого господарського суду України від 27.07.2015 року, зустрічну позовну заяву Колективного підприємства "Комбінат виробничих підприємств" № 31-03/15 від 31.03.2015 року і додані до неї документи повернуто без розгляду з підстав пункту 3 частини першої статті 63 Господарського процесуального кодексу України як таку, що не пов'язана з первісним позовом.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 09.09.2015 року було залучено до участі у справі Публічне акціонерне товариство "ДТЕК Дніпрообленерго" у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача.

У відзиві на позовну заяву третя особа проти позову заперечувала та просила відмовити в задоволенні позовних вимог, обґрунтовуючи це тим, що позовні вимоги фактично спрямовані на порушення позивачем умов договору про спільне використання технологічних електричних мереж та про постачання електричної енергії. Крім того зазначала, що задоволення позовних вимог призведе до відключення субспоживачів, електроустановки яких приєднані до мереж відповідача. У судовому засіданні представник третьої особи стверджував про відсутність правових підстав для розірвання спірного договору.

У судових засіданнях представник позивача підтримував позовні вимоги з підстав, наведених у позові. Представник відповідача просив відмовити у задоволенні позову, посилаючись на відсутність правових підстав, зазначених у статтях 651, 652 Цивільного кодексу України.

28.08.2015 року представником відповідача подано письмове клопотання у якому він, посилаючись на статтю 83 Господарського процесуального кодексу України та статті 48, 59, 162 Цивільного кодексу УРСР, просить суд визнати за своєю ініціативою недійсним з моменту укладення договору другий абзац (п. 7.2.) розділу 7 спірного договору наступного змісту (мовою оригіналу): "Настоящий Договор считается ежегодно продленным, если за месяц до окончния срока не последует заявления одной из Сторон об отказе от настоящего Договора".

Ухвалою господарського суду від 17.09.2015 року за клопотанням відповідача строк розгляду спору продовжено на 15 днів до 07.10.2015 року включно.

Ухвалою господарського суду від 06.10.2015 року у зв'язку із складністю справи призначений колегіальний розгляд справи у складі трьох суддів.

За розпорядженням керівника господарського суду Дніпропетровської області від 08.10.2015 року № 1014 у справі № 904/2386/15 призначено проведення повторного автоматизованого розподілу справи.

Відповідно до протоколу автоматичного визначення складу колегії суддів визначено наступний склад колегії: головуючий суддя - Колісник І.І., судді - Татарчук В.О., Мілєва І.В.

Ухвалою господарського суду від 08.10.2015 року справу прийнято до розгляду складом колегії.

23.11.2015 року, до початку розгляду справи по суті, позивач подав заяву про зміну предмету позову у якій він просить визнати договір на поставку, переробку і передачу електроенергії транзитом № 468/Э від 01.09.2002 року, укладений між Публічним акціонерним товариством "Дніпропетровський стрілочний завод" та Колективним підприємством "Комбінат виробничих підприємств", недійсним з моменту набрання чинності рішенням суду (а.с. 143 - 147 том 2).

При цьому позовні вимоги обґрунтовує тим, що спірний договір не відповідає вимогам законодавства України, у тому числі Правилам користування електричною енергією, у позивача відсутня ліцензія у сфері електроенергетики, а тому він не має права бути постачальником електричної енергії для споживачів та бути стороною договору на поставку електричної енергії, як того вимагає законодавство України. У зв'язку з цим позивач вважає, що спірний договір суперечить вимогам Правил користування електричною енергією, Закону України "Про електроенергетику" та Закону України "Про ліцензування видів господарської діяльності" як актам прямої дії, що регулюють правовідносини з постачання електричної енергії.

У якості правових підстав позивач посилається на статті 203, 215, 227 Цивільного кодексу України.

У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги з підстав, наведених у позові, а також зазначив про те, що відповідач у справі безпідставно споживає електроенергію за рахунок позивача, оскільки договору на постачання електричної енергії з енергопостачальною організацією не має, договір із позивачем на технічне забезпечення електропостачання замість існуючого спірного договору не уклав, у зв'язку з чим останній є недійсним.

Відповідач відзиву на позовну заяву не надав. Натомість подав заяву про сплив позовної давності та застосування наслідків її спливу, якими є відмова в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

У судовому засіданні представник відповідача просив відмовити у позові, а також залучити до участі у справі у якості третьої особи виконавчий комітет Самарської районної ради у місті Дніпропетровську, обгрунтовуючи заявлене клопотання фактом бездоговірного приєднання житлових будинків району до електроустановок відповідача.

У поданому до суду відзиві на позов третя особа, посилаючись на діючі на час укладення спірного договору Правила користування електричною енергією та статтю 277 Господарського кодексу України зазначає про те, що як загальні так і спеціальні норми з регулювання взаємовідносин з електропостачання передбачали за можливе постачання електричної енергії без відповідної ліцензії, а тому її відсутність не може бути єдиною підставою для задоволення позову.

Разом з тим третя особа вказує на те, що за приписами статей 75, 85 Цивільного кодексу УРСР, які на його думку необхідно застосовувати незалежно від заяв будь-якої із сторін у спорі, строк давності до позовних вимог закінчився, що є підставою для відмови у позові.

Справа призначалася до розгляду судом одноособово на 20.04.2015 року, 09.09.2015 року, 17.09.2015 року, 29.09.2015 року, 06.10.2015 року, а у складі судової колегії - на 04.11.2015 року, 25.11.2015 року, 30.11.2015 року.

У судовому засіданні 30.11.2015 року проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази у їх сукупності, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

01.09.2002 року між ВАТ «Дніпропетровський стрілочний завод» (далі Позивач) і Колективним підприємством «Комбінат виробничих підприємств» (далі Відповідач) укладено договір № 468/Э на поставку, переробку та передачу електроенергії транзитом (далі Договір, Спірний договір).

Згідно з пунктом 1.1. договору позивач здійснює поставку, переробку електроенергії та її передачу відповідачеві транзитом через високовольтні мережі і обладнання підстанції 154/6 кВ відповідно до цього договору та Правил користування електроенергією, а відповідач своєчасно сплачує за спожиту і перероблену електричну енергію та повязані із цим витрати, а також здійснює розрахунок за перетоки реактивної енергії.

Договір укладено на строк до 01.09.2003 року та набуває чинності з 01.09.2002 року.

Договір вважається щорічно продовженим, якщо за місяць до закінчення строку не надійде заяви однієї із сторін про відмову від цього договору (розділ 7 договору).

Разом із договором сторони уклали та підписали акт розмежування балансової приналежності електричних мереж і експлуатаційної відповідальності сторін (а.с. 12 том 1).

Поряд із цим договором позивачем було укладено з ВАТ «Енергопостачальна компанія «Дніпрообленерго» договір № 12-Ц/012/Э від 01.01.2002 року про постачання електроенергії, який відповідно до додаткової угоди № 1/11 від 28.01.2011 року було розірвано з 01.03.2011 року (а.с. 157 том 1).

Із письмових пояснень позивача вбачається, що оригінал зазначеного договору №12-Ц/012/Э від 01.01.2002 року не зберігся у звязку з припиненням його дії (а.с. 146 том 1).

28.01.2011 року між позивачем та третьою особою було укладено новий договір про постачання електричної енергії № 641/ОГЭ-160/11/10 (із змінами та доповненнями), який відповідно до пункту 9.7. набуває чинності з 01.03.2011 року та діє до 31.12.2011 року, після чого вважається щорічно продовженим на наступний календарний рік, якщо за місяць до закінчення терміну дії договору жодною із сторін не буде заявлено про припинення його дії або перегляд його умов (а.с. 158 218 том 1).

За цим договором, чинним на час вирішення спору, третя особа (постачальник) продає електричну енергію позивачу (споживачу) у точці(ках) продажу електричної енергії для забезпечення потреб електроустановок споживача з приєднаною потужністю 72000 кВт, величини якої по обєктах (площадках) споживача визначені додатком «Графік зняття показів засобів обліку електричної енергії», а споживач оплачує постачальнику вартість використаної (купленої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору.

Точка (точки) продажу електричної енергії - межа балансової належності, на якій відбувається перехід права власності на електричну енергію, визначена додатками «ОСОБА_1 розмежування балансової належності електромереж та експлуатаційної відповідальності сторін» та «Загальна однолінійна схема електропостачання», які є невідємною частиною даного договору (розділ 1 договору).

Підпунктом 8.1.1. договору передбачено, якщо до технологічних мереж споживача приєднані електроустановки інших споживачів (субспоживачів), відносини між споживачем та субспоживачем (субспоживачами) у разі виникнення у субспоживача (субспоживачів) відповідно до законодавства України зобовязань уносити плату за перетікання реактивної електроенергії регулюються договором про технічне забезпечення електропостачання споживача.

Споживач передає електричну енергію субспоживачам у межах договірної величини потужності та в обсягах, визначених відповідно до розділу 5 з урахуванням умов розділу 6 цього договору за переліком, визначеним у додатку «Обсяги постачання електричної енергії споживачу та субспоживачам» (підпункт 8.1.2. договору).

За підпунктом 8.1.5. договору споживач має право приєднувати та підключати нових субспоживачів до власних технологічних електричних мереж у межах дозволеної потужності. У таких випадках дозволена потужність споживача за цим договором має бути зменшена на величину приєднаної потужності нових субспоживачів. Підключення нових субспоживачів здійснюється після укладення ними договору про постачання електричної енергії з постачальником та на підставі заявки постачальника.

Відносини між постачальником та основним споживачем у частині передачі електричної енергії споживачу (субспоживачу) регулюються договором про спільне використання технологічних електричних мереж (підпункт 8.4.1. договору).

Згідно з додатком № 10 «Загальна блок-схема електропостачання для основних споживачів і субспоживачів» до договору про постачання електричної енергії №641/ОГЭ-160/11/10 від 28.01.2011 року до ячейки № 16 електроустановок позивача приєднані електричні мережі відповідача (а.с. 187 том 1).

З метою забезпечення відповідачеві споживання електроенергії за рахунок потужностей позивача між останнім та третьою особою було укладено договір про спільне використання технологічних мереж № 12 ЦС від 24.02.2011 року (а.с. 219 том 1, а.с. 1 45 том 2).

Відповідно до пункту 1.1. цього договору власник мереж (позивач) зобовязується забезпечити технічну можливість передачі (транзиту) електричної енергії власними електричними мережами користувачу (третій особі), або іншим субєктам господарювання, передачу електричної енергії яким забезпечує користувач, а користувач своєчасно сплачувати вартість послуг власника мереж з утримання технологічних електричних мереж спільного використання та інші послуги відповідно до умов цього договору.

Передача електричної енергії забезпечується відповідно до додатку 1 «Загальна однолінійна схема», наданого власником мереж з обовязковим зазначенням місць встановлення, типів, марки обладнання, довжини ліній, які задіяні в передачі електричної енергії.

Власник мереж забезпечує передачу електричної енергії до межі балансової належності його електричних мереж, визначених додатком 2 «ОСОБА_1 розмежування балансової належності електромереж та експлуатаційної відповідальності сторін» (пункт 1.2. договору).

Відповідно до загальної блок-схеми електропостачання, що є частиною додатку 1 (аркуш 3) до договору про спільне використання технологічних електричних мереж №12ЦС від 24.02.2011 року, до ячейки № 16 електроустановок позивача приєднані електричні мережі відповідача (а.с. 224 том 1).

З метою забезпечення відповідачеві споживання електроенергії за рахунок потужностей позивача сторони підписали договір про технічне забезпечення електропостачання споживача № 297/ОГЕ від 24.07.2013 року (а.с. 114 123 том 1).

За цим договором власник мереж (позивач) забезпечує технічну можливість передачі електричної енергії споживачу (відповідачу) в обсягах згідно з договором про постачання або про купівлю-продаж електричної енергії, з показниками допустимих відхилень від стандартних умов надання обсягу електричної енергії та рівня дозволеної потужності за класами напруги, а споживач дотримується установленого режиму споживання електричної енергії та своєчасно сплачує за отримані послуги (пункт 1.1. договору).

Згідно з пунктом 1.3. цього договору приєднана потужність електроустановок споживача 976,5 кВт, дозволена потужність електроустановок споживача 976 кВт.

Серед визначених пунктом 10.4. цього договору додатків, що є невідємною його частиною, - «Графік зняття показів засобів обліку електричної енергії» (Додаток 3) та «Порядок розрахунків за перетікання реактивної електричної енергії (Додаток 4), які з третьою особою не погоджені (а.с. 119 122 том 1).

Пунктом 10.6. цього договору встановлено, що він укладається на строк до 31.12.2013 року. При цьому строк набрання ним чинності не зазначений, однак передбачено, що він вважається продовженим на наступний календарний рік, якщо за місяць до закінчення строку не буде заявлено однією із сторін про відмову від цього договору або його перегляд.

По закінченні 2014 року сторони строк дії вказаного договору не продовжили.

Відповідач договору на постачання електроенергії з третьою особою як з енергопостачальною організацією не уклав, споживає електроенергію за рахунок потужностей позивача, що на думку останнього за вказаних обставин є неправомірним і з огляду на відсутність у нього ліцензії на передачу та постачання електроенергії є підставою для визнання недійсним укладеного між ним та відповідачем договору № 468/Э від 01.09.2002 року на поставку, переробку та передачу електроенергії транзитом.

Відповідач не погоджується з правовою позицією позивача, що і є причиною виникнення спору.

Згідно зі статтею 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права або інтересу, зокрема шляхом визнання правочину недійсним.

За змістом частини другої статті 20 Господарського кодексу України кожний субєкт господарювання має право на захист своїх прав і законних інтересів, у тому числі шляхом визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом.

Відповідно до частини третьої статті 215 Цивільного кодексу України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Недійсною може бути визнано також нікчемну умову господарського зобов'язання, яка самостійно або в поєднанні з іншими умовами зобов'язання порушує права та законні інтереси другої сторони або третіх осіб (частина друга статті 207 Господарського кодексу України).

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України (частина перша статті 215 Цивільного кодексу України).

За частиною першою статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до частин другої, третьої, пятої та шостої статті 203 цього Кодексу: особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з частиною першою статті 227 Цивільного кодексу України правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

Отже, з урахуванням викладеного та підстав позову для вирішення спору у цій справі юридичне значення має вирішення питання щодо відповідності спірного договору чинному законодавству, в тому числі щодо необхідності позивачеві мати ліцензію для перебування у договірних відносинах із відповідачем.

Згідно з пунктом 1.10. Правил користування електричною енергією (далі ПКЕЕ), затверджених постановою Національною комісією з питань регулювання електроенергетики України № 28 від 31.07.1996 року) та чинних на час укладення спірного договору, основні споживачі, які передають та постачають електричну енергію субспоживачам, укладають з електропостачальною організацією договір на загальний (сумарний) обсяг електроенергії. Взаємини споживачів та субспоживачів, у тому числі їх взаємна відповідальність, регулюються договорами про постачання електроенергії та про надання послуг з передачі електричної енергії, що укладаються між ними.

Субспоживач, який уклав договір про постачання електроенергії із електропостачальною організацією, повинен укласти із основним споживачем договір про послуги з передачі електричної енергії.

Основні споживачі не мають права відмовити субспоживачам в укладанні договорів про послуги з передачі електричної енергії, якщо щодо субспоживачів вони є монополістами з передачі електричної енергії.

За змістом пункту 1.1. вказаних Правил споживачем електричної енергії є субєкт господарської діяльності та фізичні особи, що використовують енергію для власних потреб на підставі договору про її продаж та купівлю.

Зокрема, основний споживач - споживач електричної енергії, мережі якого приєднані до електромереж електропередавальної організації та якими частина електроенергії передається субспоживачам.

Субспоживач - споживач, якому електрична енергія постачається електропостачальною організацією через мережі електропередавальних організацій та основного споживача, до мереж якого він приєднаний.

При цьому під електропостачальною організацією (ліцензіатом-постачальником) розуміється суб'єкт підприємницької діяльності, який отримав ліцензію НКРЕ на право здійснення підприємницької діяльності з постачання електричної енергії за регульованим або нерегульованим тарифом. (На перехідний період електропостачальною організацією є Державна акціонерна електропостачальна компанія та(або) незалежні постачальники електроенергії, які працюють на договірних умовах).

Пунктом 1.8. цих Правил було встановлено, що договір на постачання електричної енергії укладається споживачем з електропостачальною організацією за наявності в неї ліцензії НКРЕ на право здійснення підприємницької діяльності з постачання електричної енергії.

Отже, на час укладення сторонами спірного договору, за чинними на той час ПКЕЕ для забезпечення відповідача (субспоживача) електроенергією від електричних мереж позивача (основного споживача) мали бути укладені наступні договори:

між позивачем та електропостачальною ліцензованою організацією, якою за обставинами справи є третя особа у справі, - договір на постачання електричної енергії;

між позивачем та відповідачем договір про надання послуг з передачі електричної енергії;

між відповідачем та електропостачальною ліцензованою організацією, якою за обставинами справи є третя особа у справі, - договір на постачання електричної енергії.

Договір на постачання електричної енергії відповідач з енергопостачальною організацією не уклав. Строки його укладення та черговість дій усіх субєктів, задіяних у процесі забезпечення відповідача-субспоживача електроенергією (енергопостачальна організація, основний споживач, субспоживач) чинними на час укладення сторонами спірного договору ПКЕЕ чітко не визначені.

За статтею 165 Цивільного кодексу Української РСР, чинного на час укладення спірного договору, якщо строк виконання зобовязання не встановлений або визначений моментом витребування, кредитор вправі вимагати виконання, а боржник вправі провести виконання в будь-який час.

Боржник повинен виконати таке зобовязання в семиденний строк з дня предявлення вимоги кредитором, якщо обовязок негайного виконання не випливає із закону, договору або із змісту зобовязання.

Доказів на підтвердження предявлення вимог до відповідача у період із моменту укладення сторонами спірного договору і до 17.10.2005 року щодо укладення ним договору на постачання електричної енергії з третьою особою, як із електропостачальною організацією сторони суду не надали.

17.10.2005 року Національною комісією регулювання електроенергетики України прийнята постанова № 910 (зареєстрована в Міністерстві юстиції України 18.11.2005 року за № 1399/11679) «Про внесення змін до Правил користування електричною енергією» за пунктом 1 якої вказані Правила викладені в новій редакції. Крім того суб'єкти господарювання, на яких поширюється дія цих Правил, були зобовязані протягом трьох років від дати набрання чинності цією постановою привести взаємовідносини між собою у відповідність до вимог Правил.

Таким чином, у строк до 17.10.2008 року сторони у справі мали привести свої взаємовідносини до вимог ПКЕЕ у новій редакції.

Так, сторони замість спірного договору мали укласти договір про технічне забезпечення електропостачання.

За змістом пункту 1.2. ПКЕЕ у новій редакції договір про технічне забезпечення електропостачання споживача - це домовленість двох сторін (споживач та електропередавальна організація або основний споживач), яка є документом певної форми, що встановлює зміст та регулює правовідносини між сторонами під час технічного забезпечення постачання електричної енергії.

При цьому під технічним забезпеченням електропостачання споживача (субспоживача) розуміється забезпечення власником електричних мереж технічної можливості передачі (транзиту) електричної енергії в точку приєднання електроустановок споживача (субспоживача) в певних обсягах у межах дозволеної потужності споживача (субспоживача) з показниками параметрів якості електричної енергії в точці приєднання електроустановок споживача (субспоживача) відповідно до умов договору.

Відповідно до пункту 5.17. ПКЕЕ договір про технічне забезпечення електропостачання споживача має містити такі умови, що є істотними та обовязковими для цього виду домовленостей:

1) найменування сторін;

2) місце і дату укладення договору;

3) обсяг передачі електричної енергії та договірної граничної величини електричної потужності;

4) режими постачання;

5) гарантований рівень надійності електропостачання (за категорією надійності електропостачання);

6) величини дозволеної та приєднаної потужності електроустановок субспоживача;

7) порядок обліку перетікання реактивної енергії, порядок розрахунків за перетікання реактивної електроенергії (за необхідності);

8) порядок обліку споживання електричної енергії та вимірювання величини потужності, споживання та генерування реактивної електроенергії, контролю показників якості електричної енергії (у тому числі у випадку пошкодження або тимчасової відсутності відповідних розрахункових засобів обліку);

9) порядок надання даних щодо використаної субспоживачем електричної енергії;

10) умови дії договору у разі відсутності у споживача договору про постачання або про купівлю-продаж електричної енергії та/або у разі відключення споживача за борги чи з інших причин;

11) строк дії договору;

12) умови та порядок розірвання договору;

13) місцезнаходження, банківські реквізити сторін.

Пунктом 5.19. ПКЕЕ передбачено, що у разі укладення між основним споживачем та субспоживачем договору про технічне забезпечення електропостачання споживача цей договір та зміни до нього узгоджуються з електропередавальною організацією у частині режимів споживання електричної енергії, приєднаної потужності, режимів перетікання реактивної електроенергії та дотримання показників якості електричної енергії.

Спірний договір зазначеним вимогам не відповідає, що з огляду на частину першу статті 203 Цивільного кодексу України є підставою для визнання його недійсним.

Відповідно до статті 236 Цивільного кодексу України правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Якщо за недійсним правочином права та обовязки передбачались лише на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється.

Можливість припинення господарського зобов'язання лише на майбутнє передбачена також і частиною третьою статті 207 Господарського кодексу України.

Згідно з пунктом 2.7. постанови пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 року "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" якщо зі змісту господарського договору випливає, що зобов'язання за цим договором може бути припинено лише на майбутнє, оскільки неможливо повернути усе одержане за ним (наприклад, вже здійснене користування за договором майнового найму (оренди), користування електроенергією, спожиті послуги, зберігання, здійснене за відповідним договором, тощо), то господарський суд одночасно з визнанням господарського договору недійсним (за наявності підстав для цього) зазначає в резолютивній частині рішення, що зобов'язання за договором припиняється лише на майбутнє.

При цьому слід враховувати, що зобов'язання припиняються на майбутнє не на підставі відповідної вказівки в рішенні суду, а в силу закону, тому при визнанні недійсним правочину (господарського договору) зобов'язання його сторін припиняються на майбутнє з моменту набрання чинності рішення суду про визнання правочину (договору) недійсним, хоча б у судовому рішенні й не було зазначено про таке припинення.

Підписаний сторонами договір про технічне забезпечення електропостачання споживача № 297/ОГЕ від 24.07.2013 року внаслідок неузгодження з третьою особою визначених пунктом 10.4. цього договору додатків, а саме «Графіку зняття показів засобів обліку електричної енергії» (Додаток 3) та «Порядку розрахунків за перетікання реактивної електричної енергії (Додаток 4), а також через закінчення строку його дії не породжує для сторін у розумінні статті 11 Цивільного кодексу України обовязкових до виконання зобовязань.

Згідно з пунктом 5.1. ПКЕЕ договір про постачання електричної енергії є основним документом, який регулює відносини між постачальником електричної енергії за регульованим тарифом, що здійснює свою діяльність на закріпленій території, і споживачем та визначає зміст правових відносин, прав та обовязків сторін.

Споживання електричної енергії без договору не допускається.

При укладенні договору про постачання електричної енергії cторони визначають його зміст на основі типового договору (пункт 5.2. ПКЕЕ).

Пунктом 5.3. ПКЕЕ встановлено, що постачальник електричної енергії за регульованим тарифом зобов'язаний надати на розгляд проект договору про постачання електричної енергії протягом 7 робочих днів для споживачів із приєднаною потужністю до 150 кВт та протягом 14 робочих днів для споживачів із приєднаною потужністю 150 кВт та більше від дати прийняття від споживача документів, зазначених у пункті 5.4. цих Правил.

За змістом пункту 5.4. ПКЕЕ для укладення договору на постачання електричної енергії cубспоживач має надати електропостачальній організації такі документи:

1) заяву щодо укладення відповідного договору із зазначенням роду виробничої діяльності, місцезнаходження та банківських реквізитів заявника;

2) акти про розмежування балансової належності та експлуатаційної відповідальності сторін (у разі укладення відповідного договору щодо об'єктів, які вводяться в експлуатацію вперше);

3) однолінійну схему електропостачання об'єкта (у разі укладення відповідного договору щодо об'єктів, які вводяться в експлуатацію вперше);

4) відомості щодо розрахункових засобів обліку (тип, марка, технічні характеристики тощо) (у разі укладення відповідного договору щодо об'єктів, які вводяться в експлуатацію вперше);

5) заявку на очікуваний обсяг споживання електричної енергії та величини споживання електричної потужності у години контролю максимального навантаження енергосистеми (за необхідності), довідку про укладені державні контракти (за наявності), відомості про величину приєднаної потужності і категорії надійності електропостачання струмоприймачів;

6) акти екологічної, аварійної та технологічної броні споживача (за наявності);

7) копію свідоцтва про державну реєстрацію та виписку з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (для юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців);

8) копію документа, яким визначено право власності чи користування на об'єкт (приміщення) або копію документа, що підтверджує право власності чи користування на земельну ділянку (у разі відсутності на відповідній земельній ділянці об'єкта);

9) копію належним чином оформленої довіреності на право укладати договори особі, яка уповноважена підписувати договори;

10) копію акта допуску про підключення електроустановки та у визначених законодавством випадках - сертифіката відповідності, що видається Держархбудінспекцією та її територіальними органами відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08.10.2008 № 923 "Про Порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів" (із змінами) (для новозбудованих та реконструйованих електроустановок);

11) паспортні дані силових трансформаторів, кабельних та/або повітряних ліній передачі електричної енергії (для споживачів, у яких розрахункові засоби обліку встановлені не на межі балансової належності) (у разі укладення відповідного договору щодо об'єктів, які вводяться в експлуатацію вперше);

12) довідку про перелік субспоживачів (у разі їх наявності), дані (зазначені у підпункті 4 цього пункту) розрахункових засобів обліку субспоживачів (у разі укладення відповідного договору щодо об'єктів, які вводяться в експлуатацію вперше).

Ініціатором укладення відповідного договору може бути будь-яка із сторін такого договору.

Всупереч викладеному відповідач договору на постачання електричної енергії з третьою особою у справі не уклав і до цього часу продовжує споживати електричну енергію за рахунок потужностей позивача неправомірно.

Нормативними приписами пункту 5.15. ПКЕЕ передбачено, що відносини сторін у разі передачі (транзиту) електропередавальною організацією електричної енергії технологічними мережами власника електричних мереж (споживача, основного споживача) регулюються договором про спільне використання технологічних мереж, який електропередавальна організація зобовязана укласти з відповідним власником технологічних електричних мереж.

Укладені позивачем із третьою особою у справі договір про спільне використання технологічних мереж № 12 ЦС від 24.02.2011 року з метою забезпечення відповідача електричною енергією, а також договір про постачання електричної енергії № 641/ОГЭ-160/11/10 від 28.01.2011 року є недостатніми для законного споживання відповідачем електричної енергії.

Посилання позивача на відсутність у нього ліцензії для постачання електроенергії як на підставу визнання спірного договору недійсним є безпідставним з огляду на наступне.

За частинами першою, другою статті 13 Закон України «Про електроенергетику» у редакції як на час укладення спірного договору, так і на час вирішення спору, діяльність з виробництва, передачі та постачання електричної енергії в Україні базується на дозвільному принципі.

Спеціальний дозвіл (ліцензія) на здійснення діяльності з виробництва, передачі та постачання електричної енергії видається Національною комісією регулювання електроенергетики України.

За змістом статті 1 цього Закону передача енергії це транспортування енергії за допомогою мереж на підстав договору, а постачання електричної енергії надання електричної енергії споживачу за допомогою технічних засобів передачі та розподілу електричної енергії на підставі договору.

З урахуванням викладеного та у розумінні Правил користування електричною енергією позивач у взаємовідносинах із відповідачем не є ні передавачем, ані постачальником електричної енергії, що потребує ліцензії. Надаючи свої електричні мережі для приєднання електроустановок відповідача, він лише забезпечує останньому споживання електричної енергії, що не є ліцензованою діяльністю.

Заявлене відповідачем клопотання про визнання судом недійсним за власною ініціативою на підставі статті 83 Господарського процесуального кодексу України другого абзацу (п. 7.2.) розділу 7 спірного договору задоволенню не підлягає.

Зазначений пункт договору передбачає за можливе бути продовженим щорічно, якщо за місяць до закінчення строку не надійде заяви від будь-якої із сторін про відмову від цього договору.

За частиною першою статті 48 Цивільного кодексу України, чинного на час укладення спірного договору, а також за змістом частини першої статті 203 Цивільного кодексу України недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону.

За наявності правових підстав для визнання недійсним спірного договору в цілому, не може бути визнаний недійсним окремий його пункт. Достатнього законодавчого обгрунтування для задоволення заявленого клопотання відповідач не навів.

Не підлягає задоволенню також і клопотання представника відповідача про залучення до участі у справі у якості третьої особи виконавчого комітету Самарської районної ради у місті Дніпропетровську.

Так, згідно з частиною першою статті 27 Господарського процесуального кодексу України треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до прийняття рішення господарським судом, якщо рішення з господарського спору може вплинути на їх права або обовязки щодо однієї із сторін.

Обгрунтовуючи заявлене клопотання, представник відповідача посилається на бездоговірне споживання житловими будинками Самарського району міста Дніпропетровська електричної енергії за рахунок потужностей позивача та через мережі відповідача.

Жодних доказів на підтвердження наявних у виконавчого комітету районної ради прав і обовязків в частині спірного споживання електричної енергії як відповідачем так і мешканцями житлових будинків Самарського району за рахунок потужностей позивача представник відповідача не надав.

Стосовно поданих відповідачем та третьою особою заяв про застосування строку позовної давності до позовних вимог позивача і про відмову з цих підстав у позові суд зазначає таке.

За змістом пункту 2.8. постанови пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 року "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" щодо вимог, пов'язаних з визнанням правочинів недійсними, застосовується загальна позовна давність (стаття 257 ЦК України, з урахуванням водночас наведеного в підпунктах 2 і 3 пункту 5 Перехідних та прикінцевих положень Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства" від 20.12.2011 № 4176-VI). Перебіг позовної давності починається, за загальним правилом, від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України), за винятком випадків, зазначених у частинах другій і третій цієї статті.

Необхідно мати на увазі також припис пункту 7 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, за змістом якого до позовів про визнання оспорюваного правочину недійсним, а також про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину правила ЦК України про позовну давність застосовуються за умови, коли право на подання відповідного позову виникло після 1 січня 2004 року; до позовів же, право на подання яких виникло до зазначеної дати, застосовується попереднє законодавство про позовну давність, тобто відповідні норми Цивільного кодексу Української РСР 1963 року.

Приймаючи до уваги, що з урахуванням встановлених обставин у справі приведення взаємовідносин сторін до вимог чинного законодавства мало бути здійснено у строк до 17.10.2008 року, саме з цього часу у позивача і виникло право звернення до суду з позовом до відповідача про визнання недійсним оспорюваного ним правочину за правилами Цивільного кодексу України.

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Отже, строк позовної давності за вимогами позивача закінчився 17.10.2011 року.

Згідно з частиною 3 статті 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Однак, частиною четвертою статті 267 цього Кодексу встановлено, що якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Обставини у справі дозволяють дійти висновку про наявність правових підстав для захисту інтересів та прав позивача.

Так, з метою врегулювання відносин з відповідачем позивач неодноразово звертав увагу відповідача на необхідність укладення між ним та третьою особою договору про постачання електричної енергії, що є обов'язковою умовою існування між сторонами у справі законних правовідносин в частині отримання відповідачем електричної енергії за рахунок потужностей позивача. Це підтверджується наступними листами: № 782/28 від 07.02.2007 року, № 28-282 від 29.01.2008 року, № 28-1025 від 20.05.2010 року, № 28-1342 від 25.06.2010 року, № 28-2569 від 16.11.2010 року, № 28-1926 від 21.10.2013 року, № 28-1821 від 17.11.2014 року, № 02-261 від 11.02.2015 року (а.с. 46 - 54 том 2).

Аналогічні звернення мали місце з боку позивача і до третьої особи, що підтверджується його листами № 28-632 від 06.03.2008 року, № 28-103 від 23.01.2013 року, № 28-649 від 05.04.2013 року, № 28-2035 від 12.11.2013 року, № 28-230 від 11.02.2014 року, №28-557 від 07.04.2014 року, № 36-227 від 04.02.2015 року, № 28-2454 від 17.08.2015 року, № 36-2523 від 26.08.2015 року (а.с. 55 - 72 том 2).

Відповідач і третя особа протягом тривалого часу не виконують вимог позивача, проявляють бездіяльність і ставлять позивача в ситуацію вимушеного порушення законодавчих норм, що регулюють питання енергопостачання, що є неприпустимим.

Існування спірного договору без приведення його у відповідність до типового договору, яким є договір на технічне забезпечення електропостачання споживача та за відсутності обов'язкового для існування останнього договору між відповідачем і третьою особою про постачання електричної енергії суперечить Правилам користування електричною енергією.

Отже, позивач самостійно не зміг врегулювати спір із незалежних від нього причин, оскільки однієї його волі для цього недостатньо.

З огляду на зазначене, враховуючи, що за статтею 1 Конституції України держава Україна є правовою державою у якій згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року кожен має право на справедливий суд, господарський суд визнає причини пропущення позивачем строку позовної давності поважними, а його законні права та інтереси у спорі такими, що підлягають захисту.

Враховуючи викладене, позовні вимоги підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у справі підлягає стягненню з відповідача на користь позивача у сумі 1 218,00 грн.

Керуючись статтями 4, 32-34, 36, 43-44, 49, 75, 82-85, 115-117 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати недійсним договір на поставку, переробку і передачу електроенергії транзитом № 468/Э від 01.09.2002 року, укладений між Відкритим акціонерним товариством "Дніпропетровський стрілочний завод" і Колективним підприємством "Комбінат виробничих підприємств" з моменту набрання чинності рішенням суду.

Стягнути з Колективного підприємства "Комбінат виробничих підприємств" (49022, м. Дніпропетровськ, вул. Повітряна, 5, ідентифікаційний код № 01373246) на користь Публічного акціонерного товариства Дніпропетровський стрілочний завод" (49000, м. Дніпропетровськ, вул. Білостоцького, 181, ідентифікаційний код №14367980) судовий збір у сумі 1 218,00 грн.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено 07.12.2015 року.

Головуючий суддя ОСОБА_5

Суддя І.В. Мілєва

Суддя В.О. Татарчук