Рішення № 54121375, 30.11.2015, Солом'янський районний суд міста Києва

справа № 760/13513/15-ц

провадження № 2/760/5811/15

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 листопада 2015 року м. Київ

Соломянський районний суд м. Києва у складі судді Шевченко Л. В.,

за участю секретаря судового засідання Бугайчука О. Р.,

за участю представника позивача ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» ОСОБА_2 до ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості, ухвалив таке рішення.

Позиції осіб, які беруть участь у справі:

17.07.2015 позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 (відповідач-1), ОСОБА_4 (відповідач-2) про стягнення заборгованості.

Позовні вимоги позивач обґрунтував тим, що 28.01.2008 ВАТ «Комерційний банк «Надра» (правонаступником якого є ПАТ «Комерційний банк «Надра») та ОСОБА_3 (відповідач-1) і ОСОБА_4 (відповідач-2) уклали договір «Автопакет» №25/РП/39/2008-840.

За умовами цього договору, банк надав відповідачу-1 у тимчасове користування грошові кошти у сумі 12980,80 дол. США, зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 12,9% з терміном погашення до 15.01.2015. Відповідач-2 зобовязався перед позивачем у повному обсязі солідарно відповідати за належне виконання відповідачем-1 взятих на себе зобовязань щодо повернення суми кредиту, сплати процентів за користування кредитом, відшкодування збитків завданих позивачу невиконанням або неналежним виконанням відповідачем-1 умов договору.

Відповідач-1 порушив свої зобовязання в частині повернення кредиту та сплати процентів, що призвело до виникнення заборгованості, розмір якої станом на 10.06.2015 складає 12248,12 дол. США та 113332,59 грн.

Зважаючи на те, що зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог закону, позивач просив суд стягнути солідарно з відповідачів заборгованість у сумі 12 248,12 дол. США та 113332,59 грн.

У судовому засіданні представник позивача позов підтримав у повному обсязі та просив його задовольнити.

Відповідачі у судове засідання не зявилися, хоча про дату, час і місце судового розгляду були повідомлені належним чином.

Відповідно до частини першої статті 224 ЦПК «у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності або якщо повідомлені ним причини неявки визнані неповажними, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи».

Враховуючи ці обставини та зважаючи на думку представника позивача, який не заперечував проти розгляду справи у відсутність відповідачів, суд визнав можливим провести заочний розгляд справи та ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів.

Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, зясувавши обставини справи, всебічно, повно, обєктивно та безпосередньо дослідивши наявні у справі докази, суд

встановив:

28.01.2008 ВАТ «Комерційний банк «Надра» (правонаступником якого є ПАТ «Комерційний банк «Надра») та ОСОБА_3 (відповідач-1) і ОСОБА_4 (відповідач-2) уклали договір «Автопакет» №25/РП/39/2008-840 (а.с. 5-8).

За умовами цього договору, банк надав відповідачу-1 у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості та платності грошові кошти у сумі 12 980,80 дол. США на придбання автотранспортного засобу, зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 12,9% з терміном погашення до 15.01.2015.

Відповідно до пункту 3.2. цього договору з метою забезпечення виконання відповідачем-1 зобовязання ОСОБА_4 (відповідач-2) зобовязалася перед позивачем у повному обсязі солідарно відповідати за належне виконання відповідачем-1 взятих на себе зобовязань щодо повернення суми кредиту, сплати процентів за користування кредитом, відшкодування збитків завданих позивачу невиконанням або неналежним виконанням відповідачем-1 умов кредитного договору.

Відповідач-1 порушив свої зобовязання в частині повернення кредиту та сплати процентів, що призвело до виникнення заборгованості, розмір якої станом 10.06.2015 складає 12248,12 дол. США та 113332,59 грн., з яких:

9451,72 дол. США заборгованість за кредитом;

2796,40 дол. США заборгованість по сплаті процентів;

85853,15 грн. пеня за прострочення сплати кредиту;

27479,44 грн. штраф за порушення умов кредитного договору.

Встановивши усі обставини справи та здійснивши загальну оцінку доказів, суд дійшов висновку, що позовні вимоги належить задовольнити частково з таких підстав.

Частина перша статті 1054 ЦК передбачає, що «за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти».

Суд встановив факт укладення кредитного договору та надання позивачем відповідачу-1 грошових коштів.

Згідно з статтею 526 ЦК «зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться».

Відповідно до частини першої статті 527 ЦК «боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту».

Одним із видів забезпечення виконання зобовязання є неустойка (частина перша статті 546 ЦК).

Згідно з частиною першою статті 549 ЦК «неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобовязання».

Стаття 610 ЦК встановлює, що «порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання)».

Відповідно до частини першої статті 612 ЦК «боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом».

Суд зазначає, що відповідач-1 порушив свої зобовязання за договором щодо повернення кредиту, сплати процентів, внаслідок чого виникала заборгованість. Розмір заборгованості підтверджується розрахунком заборгованості, складеним та завіреним позивачем (а.с. 3-4).

Суд зауважує, що вимоги позивача про стягнення заборгованості у доларах США ґрунтуються на вимогах закону. Так, згідно з статтею 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня. Вказана стаття визначає правовий статус, але не встановлює сферу її обігу, а статтею 192 ЦК передбачено, що іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Отже, банк як фінансова установа, отримавши у встановленому законом порядку (статті 19, 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність») банківську ліцензію № 21 від 23.08.2002 на здійснення валютних операцій та письмовий дозвіл № 21-2 від 04.11.2005 на здійснення операцій із валютними цінностями, який до переоформлення Національним банком України відповідних ліцензій на виконання вимог пункту 1 розділу II Закону України від 15 лютого 2011 року № 3024-VI «Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання діяльності банків» є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій, має право здійснювати операції з надання кредитів у іноземній валюті (пункт 2 статті 5 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.1993 № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»).

Крім того, Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у своїй постанові № 5 від 30.03.2012 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних відносин» розяснив, що «у разі якщо кредит правомірно наданий в іноземній валюті та кредитодавець (позивач) просить стягнути кошти в іноземній валюті, суд у резолютивній частині рішення зазначає про стягнення таких коштів саме в іноземній валюті, що відповідає вимогам частини третьої статті 533 ЦК» (пункт 12).

Проте, положення частини другої статті 192 ЦК, частини третьої статті 533 ЦК, Декрет Кабінету Міністрів України від 19.02.1993 № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» можуть бути застосовані тільки при вирішенні питання про стягнення основної заборгованості за кредитом та стягнення процентів за користування валютним кредитом, та не підлягають застосуванню при вирішенні питання про стягнення пені, як фінансової санкції.

Тому нарахування позивачем пені у національній одиниці гривні також є правомірним.

Суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні вимог до відповідача-2, як солідарного боржника, з таких підстав.

Відповідно до частини першої статті 546 ЦК «виконання зобовязання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком».

Частина перша статті 553 ЦК передбачає, що «за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку.

Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником».

Відповідно до статті 554 ЦК «у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки».

Порядок припинення поруки урегульований статтею 559 ЦК, частина четверта якої передбачає, що «порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки».

Отже, порука це строкове зобовязання, і незалежно від того, установлений строк її дії договором чи законом, його сплив припиняє субєктивне право кредитора на задоволення його вимог. Це означає, що строк поруки належить до преклюзивних строків, основна властивість яких, крім того, що їх сплив, на відміну від строків позовної давності, припиняє субєктивне право, полягає в тому, що вони не можуть бути призупинені, перервані чи відновлені. Такі строки також не можуть бути змінені за домовленістю сторін договору та їх настання припиняє права кредитора та обовязок боржника за договором.

У договорі поруки, що є предметом розгляду, строк дії поруки не встановлений, а тому порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Пред'явленням вимоги до поручителя є як направлення/вручення йому вимоги про погашення боргу (залежно від умов договору), так і пред'явлення до нього позову. При цьому в разі пред'явлення вимоги до поручителя кредитор може звернутися до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання.

Строк виконання зобовязання, передбачений договором, - 15.01.2015. Представник позивача у судовому засіданні підтвердив, що досудові вимоги до поручителя не направлялися. Позивач звернувся до суду з цим позовом 17.07.2015, що підтверджується відбитком печатки вхідної кореспонденції суду на позовній заяві, пропустивши шестимісячний строк для предявлення вимоги до поручителя. Таким чином, порука є припиненою.

Припинення поруки зі спливом строку означає, що кредитор позбавляється можливості звернутись із вимогою до поручителя про виконання його зобовязання за договором поруки у звязку з припиненням такого зобовязання поручителя, тобто обовязку поручителя нести солідарну відповідальність перед кредитором разом із боржником за основним зобовязанням.

Зазначений правовий висновок зроблений Верховним Судом України у постанові від 17.09.2014 у цивільній справі № 6-170цс13 та відповідно до вимог статті 360-7 ЦПК враховується судом при вирішенні цієї справи.

Таким чином, у задоволенні позовної вимоги до відповідача-2 належить відмовити у звязку з припиненням зобовязання поручителя.

Зважаючи на обставини справи, досліджені у судовому засіданні докази та системний аналіз положень чинного законодавства України, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.

Позивач був звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 22 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», в редакції, що діяла на день подання позову.

Розподіляючи судові витрати відповідно до статті 88 ЦПК, суд зазначає, що з відповідача належить стягнути на користь держави судовий збір в розмірі 3654 грн.

Керуючись статтями 16, 192, 526, 527, 533, 546, 549, 553, 554, 559, 610, 612, 1054 ЦК, Законом України «Про банки і банківську діяльність», Декретом Кабінету Міністрів України від 19.02.1993 № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», статтями 1, 4-11, 18, 57-66, 74, 79, 88, 157-196, 208, 209, 212-215, 218, 223, 224-226, 360-7 ЦПК, суд

вирішив:

Позов Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» ОСОБА_2 до ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_3 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1, місце реєстрації: м. Київ, вул. Ушинського, 34, гурт.) на користь Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» (код ЄДРПОУ 20025456, адреса місцезнаходження: 04053, м. Київ, вул. Артема, 15) заборгованість за договором № 25/РП/39/2008-840 від 28 січня 2008 року у розмірі 12248,12 дол. США (дванадцять тисяч двісті сорок вісім доларів США 12 центів) та 113332,59 грн. (сто тринадцять тисяч триста тридцять дві гривні 59 копійок).

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1, місце реєстрації: м. Київ, вул. Ушинського, 34, гурт.) на користь держави 3 654 грн. (три тисячі шістсот пятдесят чотири гривні) судового збору.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом десяти днів з дня отримання його копії.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене відповідачем у загальному порядку.

Рішення може бути оскаржене позивачем до Апеляційного суду міста Києва через Соломянський районний суд м. Києва шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя Л. В. Шевченко