Рішення № 54116691, 07.12.2015, Апеляційний суд Рівненської області

РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 грудня 2015 р. м. Рівне

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Рівненської області в складі

головуючий суддя: Хилевич С.В.

судді: Максимчук З.В., Оніпко О.В.

секретар судового засідання: Демчук Ю.Ю.

за участі: представників сторін,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Гощанського районного суду від 29 жовтня 2015 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

в с т а н о в и л а:

Рішенням Гощанського районного суду від 29 жовтня 2015 року позов задоволено: стягнуто з відповідача на користь Публічного акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" (далі ПАТ КБ "Приватбанк" або банк) 60875, 95 доларів США та 3 654 гривень судового збору.

У поданій на рішення апеляційній скарзі ОСОБА_1 покликалась на неповне зясування обставин справи, невідповідність висновків суду обставинам справи і недодержання норм процесуального та матеріального права.

На її обґрунтування зазначала, що суд на порушення вимог ст. 127 ЦПК України не направив їй ухвалу про відкриття провадження у справі, а також копії позовної заяви з додатками. В звязку з цим їй не було відомо про суму спірної заборгованості.

Не заперечувала, що 27 вересня 2007 року між сторонами було укладено кредитний договір, відповідно до умов якого вона отримала кредитні кошти в розмірі 13 000 доларів США на споживчі цілі, однак судом залишено поза увагою те, що вона виконувала належним чином кредитні зобовязання та сплачувала кредитні кошти. Тому є незрозумілим нарахування заборгованості за тілом кредиту в розмірі 13 021,18 доларів США, який перевищує розмір одержаного нею кредиту.

Лише після обєктивного унеможливлення виконання своїх зобов'язань за кредитним договором з банком було погоджено припинення існуючих зобов'язань за рахунок нерухомого майна предмету іпотеки, що оцінено на суму отриманого кредиту. Предметом прав і обов'язків був житловий будинок № 44 по вулиці Маяковського в смт. Гоща Рівненської області, загальною площею 36,5 кв. м. З цієї підстави 4 грудня 2008 року нею видано довіреність на розпорядження іпотечним майном для позивача, що посвідчена приватним нотаріусом Рівненського районного нотаріального округу ОСОБА_2 У звязку з видачею довіреності банком у примусовому порядку було знято з реєстрації ОСОБА_3, що була зареєстрована в даному будинку. Правовстановлюючі документи на нерухомість знаходяться в банку.

В оскаржуваному рішенні не зазначено про передачу позивачу права розпорядження майном та не вказано суму коштів, яка була отримана від продажу переданого майна.

На її думку, заборгованість за кредитним договором погашена за рахунок зазначеного предмету іпотеки. Вважала, що її доводи стверджуються тим фактом, що своїм правом на звернення до суду банк скористався тільки через сім років після того, як було здійснено останній платіж.

Посилаючись на вимоги ст.ст. 572, 589-590 ЦК України, ст. ст.19. 20 Закону України "Про заставу", ст.ст. 24, 26 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень", зазначала, що відповідно до оцінки проведеної КП "Рівненське обласне бюро технічної інвентаризації" отриманих коштів від реалізації нерухомості повинно було вистачити для погашення заборгованості, яка існувала на момент передачі майна. У разі, коли виручені від реалізації будинку кошти не покривали би всю заборгованість, банк повинен був звернутись до неї з заявою про необхідність сплати залишкової суми. Однак позивачем такого зроблено не було.

З наведених міркувань просила рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким в позові банку відмовити.

У поданих запереченнях на апеляційну скаргу ПАТ КБ "Приватбанк", вважаючи оскаржуване рішення законним і обґрунтованим, просив залишити його без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, думку осіб, які беруть участь у справі і з'явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи відповідача, колегія суддів прийшла до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги.

Задовольняючи вимоги позивача, суд першої інстанції виходив із доведеності та обґрунтованості позову, оскільки внаслідок порушення позичальником своїх зобовязань утворилася спірна заборгованість за кредитним договором, яка підлягає стягненню на користь банку.

Проте з такими висновками погодитися можна лише частково.

З матеріалів справи вбачається, що 27 вересня 2007 року між ПАТ КБ "Приватбанк" та відповідачем укладено кредитний договір №ROG0GA0000000016, за умовами якого банк зобов'язався надати ОСОБА_1 13 000 доларів США кредитних коштів на термін до 27 вересня 2020 року у вигляді непоновлювальної лінії на споживчі цілі зі сплатою за користування кредитом 0, 92% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, винагороди за надання фінансового інструменту в розмірі 3% від суми виданого кредиту у момент його надання, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 0, 20% від суми виданого кредиту щомісяця в період сплати, а також відсотків за дострокове погашення кредиту відповідно до п. 3.11 договору. Крім того, позичальник сплачує на користь кредитодавця відсотки за користування кредитом у подвійному розмірі на місяць, що нараховані від суми непогашеної в строк заборгованості за кредитом (а.с. 8-10, зв.).

Надання ПАТ КБ "Приватбанк" коштів у сумі 13 000 доларів США на користь відповідача підтверджується заявою на видачу готівки №1 від 28 вересня 2007 року і сторонами не заперечується (а.с. 11).

Вважаючи, що позичальник порушує права банку тим, що припинив сплачувати кошти на виконання кредитного зобовязання, у серпні 2015 року позивач звернувся до суду з позовом про стягнення із ОСОБА_1 60 875, 95 доларів США, з яких: 13 021, 18 доларів США склала заборгованість за кредитом (тіло кредиту), 14 615, 19 доларів США заборгованість за процентами за користування кредитом, 2 054 долари США заборгованість за комісією за користування кредитом, 28 275, 82 долари США пеня за несвоєчасність виконання зобовязання, 11, 45 доларів США штраф (фіксована частина) і 2 898, 31 доларів США пеня (процентна складова).

Відповідно до ст.ст. 1050, 526, 527, 530 ЦК України якщо договором встановлений обовязок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. Зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобовязаний виконати свій обовязок, а кредитор прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобовязання чи звичаїв ділового обороту. Якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Не заперечуючи проти існування факту кредитної заборгованості позичальника перед ПАТ КБ "Приватбанк", колегія суддів не згодна із її розміром.

Так, позивач надав до суду дані про те, що заборгованість ОСОБА_1 за наданим кредитом (тілом кредиту) становить 13 021, 18 доларів США, що є помилковим, оскільки сторони самі визнали, і це підтверджено змістом кредитного договору №ROG0GA0000000016 від 27 вересня 2007 року, що наданий кредит становив меншу суму 13 000 доларів США.

Відповідно до ч.ч. 1 і 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобовязання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.

Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобовязання.

Оскільки розмір боргу за тілом кредиту не може перевищувати розмір коштів, що надані банком позичальнику за кредитним договором, а ОСОБА_1 не спростувала вимог позивача і не довела існування іншого розміру заборгованості за тілом кредиту, тому до стягнення підлягає 13 000 доларів США боргу за тілом кредиту.

В звязку з цим колегією суддів не враховуються заперечення позивача на апеляційну скаргу про законність нарахування заборгованості за тілом кредиту, який перевищує розмір одержаної позики, оскільки в спірне тіло кредиту включено і 2 145 доларів США, отриманих позичальником на сплату страхових платежів.

Так, згідно з ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитними договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобовязується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Тобто закон не передбачає включення страхових платежів в тіло кредиту, адже за своєю правовою природою ці суми є різними.

Про ці обставини також зазначено і самим банком пред'явленні позову до ОСОБА_1, де вказується лише про отримані кошти за тілом кредиту 13 000 доларів США і заборгованість, яка виникла саме з тіла кредиту, однак зовсім не згадано про заборгованість за страховими платежами.

Частина 1 ст. 303 ЦПК України визначає, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

З розрахунку заборгованості за договором №ROG0GA0000000016 від 27 вересня 2007 року, який доданий банком до позовної заяви, видно, і ця обставина сторонами визнається, що останній платіж за процентами позичальником сплачено 2 грудня 2008 року, а за пенею у вересні 2009 року (а.с. 4, зв.).

Згідно зі ст. 616 ЦК України якщо порушення зобовязання сталося з вини кредитора, суд відповідно зменшує розмір збитків та неустойки, які стягуються з боржника.

Суд має право зменшити розмір збитків та неустойки, які стягуються з боржника, якщо кредитор умисно або з необережності сприяв збільшенню розміру збитків, завданих порушенням зобов'язання, або не вжив заходів щодо їх зменшення.

З розяснень, даних пленумом Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в абз. третьому п. 27 своєї постанови від 30 березня 2012 року №5 "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин" (із змінами, внесеними згідно з Постановою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №7 від 07.02.2014 року), вбачається, що положення статті 616 ЦК передбачають право суду за певних умов зменшити розмір збитків та неустойки, які стягуються з боржника. Зазначене стосується цивільно-правової відповідальності боржника, а не сплати ним основного грошового боргу за кредитним договором, що суд на підставі вказаної норми закону змінити не може.

Встановлено, що право на дострокове стягнення боргу за кредитом відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України виникло у кредитора у січні 2008 року після першого прострочення ОСОБА_1 чергової частини платежу, а банк звернувся до суду з позовом лише 6 серпня 2015 року. Тому є очевидним, що за 7 років 8 місяців з початку виникнення у ПАТ КБ "Приватбанк" права на стягнення коштів з позичальника значно збільшилися суми заборгованості за процентами за користування кредитом, за комісією за користування кредитом, пені за несвоєчасність виконання зобовязання за договором, а також штрафів (фіксованої частини і процентної складової) в сукупності до 47 854, 77 доларів США.

З огляду на правила ч. 2 ст. 616 ЦК України збільшення кредитної заборгованості (крім тіла кредиту) було зумовлено саме винною бездіяльністю банку, оскільки в разі своєчасного і належного звернення до суду з вимогою про стягнення заборгованості її розмір був би істотно меншим.

Відповідно до ч. 3 ст. 22 ЦК України збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Якщо особа, яка порушила право, одержала у звязку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.

З урахуванням викладених обставин та вимог виваженості, розумності і справедливості колегія суддів прийшла до висновку про зменшення суми заборгованості за процентами за користування кредитом, за комісією за користування кредитом, за пенею за несвоєчасність виконання зобовязання за договором, а також штрафів (фіксованої частини і процентної складової) із 47 854, 77 доларів США до суми тіла кредиту, тобто 13 000 доларів США.

За таких обставин з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ "Приватбанк" слід стягнути 26 000 доларів США (13 000 доларів США тіла кредиту + 13 000 доларів США зменшеної суми процентів, комісії, пені, штрафів (фіксованої частини і процентної складової)).

Колегія суддів не згодна з посиланнями ОСОБА_1 про порушення судом ст. 127 ЦПК України і ненаправлення їй ухвали про відкриття провадження у справі, а також копії позовної заяви з додатками.

Оскільки зазначені порушення норм процесуального права не потягли ухвалення помилкового рішення, тому доводи про це є необґрунтованими.

Згідно із ч. 3 ст. 309 ЦПК України порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Матеріалами справи спростовуються і покликання відповідача на те, що їй не було відомо про розмір кредитної заборгованості, що унеможливило його належне оспорювання в суді першої інстанції.

Так, на а.с. 26 міститься її письмова заява з проханням розглянути справу за її відсутності, а за спірними зобовязаннями перед банком відповідатиме майновий поручитель ОСОБА_3

Тобто відповідач, скориставшись своїм процесуальним правом, добровільно самоусунулася від участі в судовому розгляді справи.

Не заслуговують на увагу і доводи апеляційної скарги про те, що в рахунок заборгованості за кредитним договором майновим поручителем передано банку іпотечне майно житловий будинок №44 по вулиці Маяковського в смт. Гоща Рівненської області.

Так, з витребуваної колегією суддів інформаційної довідки №48990458 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження обєктів нерухомого майна щодо обєкта нерухомого майна вбачається, що станом на 3 грудня 2015 року зазначений житловий будинок жилою площею 20, 3 кв.м, загальною 36, 5 кв.м, належить ОСОБА_3; форма власності приватна; нерухомість перебуває під обтяженням відповідно до договору іпотеки №2491 від 27.09.2007 року; розмір основного зобовязання 13 000 доларів США.

Тобто будь-якого переходу права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до іпотекодержателя з метою припинення (повного чи часткового) виконання кредитного зобов'язання не відбулося, а будинок №44 по вулиці Маяковського в смт. Гоща Рівненської області продовжує належати на праві власності ОСОБА_3

В звязку з цим необґрунтованими вбачаються і покликання ОСОБА_1 про хибність незастосування ст.ст. 572, 589-590 ЦК України, ст.ст.19. 20 Закону України "Про заставу", ст.ст. 24, 26 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень".

Не можна погодитися і з її доводами про існування довіреності на право банку розпоряджатися нерухомим майном предметом іпотеки, оскільки ці обставини не підтверджуються жодними доказами.

Згідно зі ст.ст. 10 і 60 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Більше того, в засіданні апеляційного суду сторони визнали те, що довіреність видавалася на строк у три роки, а тому термін її дії закінчився ще у грудні 2011 року. Тобто ПАТ КБ "Приватбанк" свого права на розпорядження майном не реалізував.

Як убачається, суд першої інстанції при вирішенні спірних правовідносин уваги на наведені обставини не звернув, що призвело до ухвалення рішення, яке не може залишатися чинним.

Підставою для скасування оскаржуваного рішення і ухвалення нового про часткове задоволення позову відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України є незастосування норм матеріального права, які підлягали застосуванню.

На підставі ст.ст. 1054, 1050, 526, 527, 530, 614, 616 ЦК України, абз. третього п. 27 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року №5 "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин" (із змінами, внесеними згідно з Постановою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №7 від 07.02.2014 року), керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 313-314, 316, 324-325 ЦПК України, колегія суддів

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Гощанського районного суду від 29 жовтня 2015 року скасувати.

Позов задовольнити частково.

Стягнути із ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь Публічного акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" (код ЄДРПОУ: 14360570, рах. №29092829003111, МФО: 305299) 26 000 (двадцять шість тисяч) доларів США заборгованості за кредитним договором №ROG0GA0000000016 від 27 вересня 2007 року і 3 654 (три тисячі шістсот пятдесят чотири) гривні судового збору.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий: Судді: