Рішення № 54110837, 02.12.2015, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/7492/15 Справа № 201/12548/13-ц Головуючий у 1 й інстанції - ОСОБА_1 Доповідач - Осіян О.М.

Категорія 20

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 грудня 2015 року м. Дніпропетровськ

Апеляційний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді Осіяна О.М.,

суддів Петешенкової М.Ю., Глущенко Н.Г.,

за участю секретаря Хлус Ю.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Родовід Банк»

на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 03 липня 2015 року по справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Родовід Банк» до ОСОБА_2, ОСОБА_3, Реєстраційної служби Дніпропетровського міського управління юстиції, треті особи приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_4, прокуратура Жовтневого району м. Дніпропетровська, про визнання недійсними договорів купівлі-продажу та зобовязання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ:

ПАТ «Родовід Банк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 та Реєстраційної служби Дніпропетровського міського управління юстиції про визнання недійсними договорів купівлі-продажу та зобовязання вчинити певні дії.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що 01 лютого 2008 року між ВАТ «Родовід Банк», найменування якого було змінено на ПАТ «Родовід Банк», та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № 35.1/11-266.08.1.

Відповідно до п. 1.1 кредитного договору банк надав позичальнику кредит на загальну суму 467 270 доларів США зі сплатою 12% річних, а позичальник зобовязався повернути кредитні кошти не пізніше 31 січня 2033 року включно та сплатити проценти за користування кредитом на умовах, передбачених кредитним договором.

В забезпечення виконання зобовязань позичальника перед позивачем 01 лютого 2008 року був укладений договір іпотеки № 35.1/11-266.08.1, посвідчений приватним нотаріусом ДМНО ОСОБА_5 за реєстровим № 1098, предметом якого є обєкт інвестування а саме: житлове приміщення, загальною площею 135,8 кв. м., за будівельним № 9.1.1 на девятому поверсі у житловому будинку з приміщеннями торгово комерційного призначення та автопаркінгом по пр. Карла Маркса вул. Сімферопольській у м. Дніпропетровську, яке стане власністю іпотекодавця в майбутньому на підставі Інвестиційного договору № 83-СГР на придбання житлового приміщення, укладеного між ТОВ «Ратібор» та іпотекодавцем 14 січня 2008 року, та договору купівлі продажу облігацій, укладеного між ТОВ «БГ Ратібор» та іпотекодавцем 14 січня 2008 року; житлове приміщення, загальною площею 122,78 кв. м., за будівельним № 9.1.2 на девятому поверсі у житловому будинку з приміщеннями торгово комерційного призначення та автопаркінгом по пр. Карла Маркса вул. Сімферопольській у м. Дніпропетровську, яке стане власністю іпотекодавця в майбутньому на підставі Інвестиційного договору № 83-СГР на придбання житлового приміщення, укладеного між ТОВ «Ратібор» та іпотекодавцем 14 січня 2008 року, та договору № Б 26/08 купівлі продажу облігацій, укладеного між ТОВ «БГ Ратібор» та іпотекодавцем 14 січня 2008 року.

На виконання п. 2.3.8 договору іпотеки після завершення будівництва та введення в експлуатацію обєкту будівництва між банком та іпотекодавцем було укладено договір іпотеки від 15 червня 2010 року, посвідчений приватним нотаріусом ДМНО ОСОБА_5 за реєстровим № 93, яким в іпотеку банку передано вже введену в експлуатацію квартиру № 16 на девятому поверсі двадцяти двох поверхового будинку, загальною площею 119 кв. м., житловою площею 102,7 кв. м., за адресою м. Дніпропетровськ, пр. Карла Маркса, 3.

Житлове приміщення, загальною площею 135,8 кв. м. за будівельним № 9.1.1, згідно рішення виконкому Дніпропетровської міської ради від 12 грудня 2012 року, було зареєстровано за № 17 за адресою м. Дніпропетровськ, пр. Карла Маркса, 3, однак ОСОБА_2 для переукладання договору іпотеки не зявився, документів щодо переоформлення квартири до банку не надав. Згодом позивачу стало відомо, що 17 вересня 2013 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було укладено договори купівлі продажу нерухомого майна, а саме: квартир № 16 та № 17 по пр. Карла Маркса, 3 у м. Дніпропетровську.

Позивач на підставі ст. ст. 203, 215 ЦК України вважав ці договори купівлі - продажу незаконними, оскільки майно, яке продав відповідач, було в іпотеці у банка, згоди на його відчуження банк не надавав, тому просив суд визнати договори купівлі продажу недійсними, зобовязати РС ДМУ скасувати державну реєстрацію на спірні квартири, накласти обтяження на квартиру АДРЕСА_1 та зобовязати ОСОБА_2 передати зазначену квартиру в іпотеку.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 03 липня 2015 року у задоволенні позовних вимог ПАТ «Родовід Банк» - відмовлено.

Ухвала Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 26 грудня 2013 року про забезпечення позову шляхом заборони ОСОБА_3 провадити будь-які дії, спрямовані на відчуження квартир № 16 та № 17 в будинку № 3 по пр. Карла Маркса у м. Дніпропетровську та накладення арешту на ці квартири - скасована.

Стягнуто із ПАТ «Родовід Банк» на користь держави судовий збір по справі в розмірі 243 грн. 60 коп.

В апеляційній скарзі позивач просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм матеріального права.

Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, суд вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити, а рішення суду скасувати із наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 01 лютого 2008 року між ВАТ «Родовід Банк», найменування якого 17 червня 2010 року на виконання вимог закону України «Про акціонерні товариства» було змінено на ПАТ «Родовід Банк», та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № 35.1/11-266.08.1.

Відповідно до п. 1.1 кредитного договору банк надав позичальнику кредит на загальну суму 467 270 доларів США, а позичальник зобовязався повернути кредит не пізніше 31 січня 2033 року та сплатити проценти за користування кредитом на умовах, передбачених кредитним договором.

Відповідно п. 1.3 кредитного договору процентна ставка встановлюється в розмірі 12% річних (а.с. 7-10 том 1).

В забезпечення виконання зобовязань позичальника перед позивачем щодо сплати кредиту, відсотків та інших платежів від 01 лютого 2008 року між сторонами був укладений договір іпотеки № 35.1/11-266.08.1, посвідчений приватним нотаріусом ДМНО ОСОБА_5 за реєстровим № 1098, предметом якого є обєкт інвестування, а саме: житлове приміщення, загальною площею 135,8 кв. м., за будівельним № 9.1.1 на девятому поверсі у житловому будинку з приміщеннями торгово комерційного призначення та автопаркінгом по пр. Карла Маркса вул. Сімферопольській у м. Дніпропетровську, яке стане власністю іпотекодавця в майбутньому на підставі Інвестиційного договору № 83-СГР на придбання житлового приміщення, укладеного між ТОВ «Ратібор» та іпотекодавцем 14 січня 2008 року, та договору купівлі продажу облігацій, укладеного між ТОВ «БГ Ратібор» та іпотекодавцем 14 січня 2008 року; житлове приміщення, загальною площею 122,78 кв. м., за будівельним № 9.1.2 на девятому поверсі у житловому будинку з приміщеннями торгово комерційного призначення та автопаркінгом по пр. Карла Маркса вул. Сімферопольській у м. Дніпропетровську, яке стане власністю іпотекодавця в майбутньому на підставі Інвестиційного договору № 83-СГР на придбання житлового приміщення, укладеного між ТОВ «Ратібор» та іпотекодавцем 14 січня 2008 року, та договору № Б 26/08 купівлі продажу облігацій, укладеного між ТОВ «БГ Ратібор» та іпотекодавцем 14 січня 2008 року (а.с. 23-25 том 1).

На виконання п. 2.3.8 договору іпотеки після завершення будівництва та введення в експлуатацію обєкту будівництва між банком та іпотекодавцем було укладено договір іпотеки від 15 червня 2010 року, посвідчений приватним нотаріусом ДМНО ОСОБА_5 за реєстровим № 93, яким в іпотеку банку передано вже введену в експлуатацію квартиру № 16 на девятому поверсі двадцяти двох поверхового будинку, загальною площею 119 кв. м., житловою площею 102,7 кв. м., за адресою: м. Дніпропетровськ, пр. Карла Маркса, б. 3 (а.с. 26-28 том 1).

Відповідно до витягу про реєстрацію в Єдиному реєстрі заборони відчуження обєктів нерухомого майна 15 червня 2010 року зареєстровано обтяження квартири АДРЕСА_2 (а.с 31-32 том 1).

Відповідно до витягу про реєстрацію в Єдиному реєстрі заборони відчуження обєктів нерухомого майна 01 лютого 2008 року зареєстровано обтяження на житлове приміщення, загальною площею 135,8 кв. м., за будівельним № 9.1.1 на девятому поверсі у житловому будинку з приміщеннями торгово комерційного призначення та автопаркінгом по пр. Карла Маркса вул. Сімферопольській у м. Дніпропетровську, та житлове приміщення, загальною площею 122,78 кв.м., за будівельним № 9.1.2 на девятому поверсі у житловому будинку з приміщеннями торгово комерційного призначення та автопаркінгом по пр. Карла Маркса вул. Сімферопольській у м. Дніпропетровську (а.с. 33 том 1).

Житлове приміщення, загальною площею 135,8 кв. м. за будівельним № 9.1.1, згідно рішення виконкому Дніпропетровської міської ради від 12 грудня 2012 року, було зареєстровано за № 17 за адресою: м. Дніпропетровськ, пр. Карла Маркса, 3.

17 вересня 2013 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було укладено договори купівлі продажу нерухомого майна, а саме квартири: № 16 в будинку № 3 по пр. Карла Маркса у м. Дніпропетровську, та квартири АДРЕСА_3 (а.с. 75, 77 том 1).

До вказаних правовідносин суд застосував положення ст. 12, 203, ч. 1 ст. 207, ч. 1 ст. 215, ст. 626, 638 ЦК України.

Посилаючись на те, що на момент укладення договорів купівлі продажу квартира № 16 та квартира АДРЕСА_1 належали на праві власності ОСОБА_2, а згідно даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно заборона на відчуження спірних квартир була відсутня, арешт не накладено, обтяження нерухомого майна іпотекою було відсутнє, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог товариства про визнання недійсними договорів купівлі-продажу та зобовязання вчинити певні дії.

Суд посилався на те, що листом від 05 вересня 2013 року ПАТ «Родовід Банк» звернулося до РС ДМУЮ з проханням зняти заборону в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, а саме: на квартиру АДРЕСА_2, накладену на підставі іпотечного договору від 15 червня 2010 року (а.с. 150-154 том 2).

Державним реєстратором речових прав на нерухоме майно було вирішено провести державну реєстрацію припинення обтяження на квартиру АДРЕСА_2 (а.с 13 том 2).

Доказів на підтвердження того, що в Єдиному реєстрі заборони відчуження обєктів нерухомого майна було зареєстровано обтяження на квартиру АДРЕСА_3, суду не надано.

Доводи представника позивача про те, що станом на липень 2015 року прокуратурою Дніпропетровської області проводилася перевірка за зверненням позивача по факту надання у вересні 2013 року до РС ДМУЮ завідомо недостовірних відомостей від імені товариства щодо згоди на зняття заборони та іпотеки на обєкти нерухомості (за вказаним фактом 02 квітня 2014 року було внесено відомості до ЄРДР про вчинення кримінального правопорушення а.с. 139 том 3), суд не прийняв до уваги, пославшись на те, що станом на липень 2015 року обвинувальний вирок або висновок почеркознавчої експертизи документів відсутні, по кримінальному провадженню тільки проводяться слідчі дії (а.с.140 том 3).

Судом також встановлено, що згідно витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 17 вересня 2013 року право власності на квартиру № 16 та квартиру АДРЕСА_3 було зареєстровано за ОСОБА_3 (а.с. 76, 78 том 1).

Суд виходив з того, що моментом виникнення майнових прав є загальноприйнятий момент набуття права власності, визначений ст. 328 ЦК України, на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Кожна із сторін договорів купівлі-продажу від 17 вересня 2013 року виконала свої зобовязання, а тому ОСОБА_3 набув право власності на квартири № 16 та № 17 в будинку № 3 по пр. Карла Маркса у м. Дніпропетровську.

Суд зазначив, що положення ст. 12 Закону України «Про іпотеку» та відповідні розяснення п. 34 постанови Пленуму ВССУ № 5 від 30.03.2012 р. «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» відносно того, що окремі правочини щодо іпотечного нерухомого майна, вчинені без згоди іпотекодержателя, можуть бути визнані недійсними за позовом іпотекодержателя, не можуть розглядатися у відриві від положень ч. 5 ст. 12 ЦК України, згідно якої добросовісність набувача презюмується.

Згідно ч. 5 ст. 12 ЦК України якщо законом встановлені правові наслідки недобросовісного або нерозумного здійснення особою свого права, вважається, що поведінка особи є добросовісною та розумною, якщо інше не встановлено судом.

Щодо наявності заборгованості ОСОБА_2 за кредитним договором № 35.1/11-266.08.1. від 01 лютого 2008 року, суд виходив з того, що заочне рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 19 липня 2013 року про стягнення з ОСОБА_2 суми заборгованості за кредитним договором № 35.1/11-266.08.1. від 01 лютого 2008 року скасовано 15 квітня 2015 року, розгляд справи триває, а отже сума заборгованості ОСОБА_2 оскаржується, рішення суду, яке б набрало законної сили, про стягнення суми заборгованості з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Родовід Банк» за кредитним договором № 35.1/11-266.08.1. від 01 лютого 2008 року, не ухвалено (а.с. 185 том 3).

Суд також зазначив, що за домовленістю між ПАТ «Родовід Банк» та ОСОБА_2 останній 15 жовтня 2009 року надав додаткову заставу і замість квартири АДРЕСА_1 банку було передано додаткову ліквідну заставу, а саме: домоволодіння та земельну ділянку за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Робоча, 3 (а.с. 117-119 том 3).

Щодо зняття обтяження з квартири АДРЕСА_4 та заміни її рівноцінною ліквідною заставою, суд вказав на те, що банку було передано баштовий кран МК 110.087.2 вартістю 2 932404 грн., що в еквіваленті складає 580 674 доларів США, та 29 серпня 2008 року ще й депозит в сумі 75 000 доларів США (а.с. 123-125, 126, 134-135 том 3).

Суд критично поставився до позиції ПАТ «Родовід Банк» відносно того, що банк, знаючи про прострочену заборгованість ОСОБА_2 за кредитним договором № 35.1/11-266.08.1. від 01 лютого .2008 року принаймні з січня-лютого 2011 року, не предявив позовних вимог про звернення стягнення на декілька ліквідних застав за цим кредитним договором.

Посилаючись на недоведеність позовних вимог ПАТ «Родовід Банк», суд відмовив у їх задоволенні.

При цьому суд, виходячи з вимог ч. 3 ст. 154 ЦПК України, дійшов висновку про скасування і заходів забезпечення позову, вжитих ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 26 грудня 2013 року, щодо заборони ОСОБА_3 провадити будь-які дії, спрямовані на відчуження квартир № 16 та № 17 в будинку № 3 по пр. Карла Маркса у м. Дніпропетровську та накладення арешту на квартири № 16 та № 17 в будинку № 3 по пр. Карла Маркса у м. Дніпропетровську (а.с. 25-27 том 2).

Але із такими висновками суду погодитись не можна, оскільки вони зроблені на неповно зясованих обставинах та із неправильним застосуванням норм матеріального права.

Відмовляючи у задоволенні позову ПАТ «Родовід Банк», суд першої інстанції виходив із того, що на час укладення договорів купівлі-продажу спірних квартир заборона відчуження квартир була відсутня, обтяження нерухомого майна іпотекою відсутнє, а правочин був направлений на реальне настання правових наслідків, тому підстави для визнання його недійсним відсутні.

Проте погодитись із такими висновками суду не можна, оскільки вони зроблені з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Згідно зі ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Судом установлено та підтверджується матеріалами справи, що за кредитним договором, укладеним 01 лютого 2008 року між ПАТ «Родовід Банк» та ОСОБА_2, останній отримав кредит у розмірі 467 270 доларів США зі сплатою 12% річних до 31 січня 2033 року. Цього ж дня на забезпечення виконання зобовязань за цим договором між цими ж сторонами було укладено договір іпотеки на обєкти інвестування: житлові приміщення, загальною площею, 135,8 кв.м та 122,7 кв. м, за будівельним № 9.1.1 на девятому поверсі у житловому будинку з приміщеннями торгово-комерційного призначення та автопаркінгом по пр. Карла Маркса - вул. Сімферопольській у м. Дніпропетровську, на які сторони домовились переукласти нові договори іпотеки після завершення будівництва та введення обєкту будівництва в експлуатаціїю.

Указані приміщення після завершення будівництва та введення в експлуатацію обєкту будівництва були зареєстровані за ОСОБА_2 як квартири № 16 та № 17 у будинку № 3 по пр. Карла Маркса у м. Дніпропетровську.

15 червня 2010 року між ПАТ «Родовід Банк» та ОСОБА_2 на виконання умов укладеного ними попереднього договору іпотеки на обєкти інвестування було укладено договір іпотеки на квартиру АДРЕСА_5, яку останній передав в іпотеку банку, а переукласти договір іпотеки на указану квартиру № 17 ОСОБА_2 відмовився.

17 вересня 2013 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 були укладені договори купівлі-продажу спірних квартир.

За положеннями чч. 1, 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені чч. 1 - 3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Тобто вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину. При цьому банк не просить повернути квартири йому, а повернути сторони договору до первісного стану.

Згідно зі ст. 575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Відповідно до ч. 2 ст. 586 ЦК України заставодавець має право відчужувати предмет застави, передавати його в користування іншій особі або іншим чином розпоряджатися ним лише за згодою заставодержателя, якщо інше не встановлено договором.

Згідно з ч. 3 ст. 9 Закону України «Про іпотеку» іпотекодавець має право виключно на підставі згоди іпотекодержателя відчужувати предмет іпотеки

Відповідно до п. 1.7 спірного договору іпотеки іпотекодавець немає права без письмової згоди іпотекодержателя відчужувати предмет іпотеки.

Усупереч указаним положенням матеріального права й договору іпотеки ОСОБА_2 відчужив майно, яке перебувало в іпотеці банку.

Закон прямо покладає на заставодавця обов'язок запитати згоду заставодержателя на відчуження обтяженого майна; цей обов'язок презюмується і йому кореспондує право заставодержателя на захист шляхом визнання правочину недійсним у разі відчуження майна без його згоди.

Відповідно до положень чч. 1, 2 ст. 12 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень взаємні права та обов'язки за правочином, на підставі якого виникло обтяження, виникають у відносинах між обтяжувачем і боржником з моменту набрання чинності цим правочином, якщо інше не встановлено законом. Реєстрація обтяження надає відповідному обтяженню чинності у відносинах з третіми особами, якщо інше не встановлено цим Законом.

Згідно вимог ст. 9 цього Закону предмет обтяження, право власності на який належить боржнику, може бути відчужений останнім, якщо інше не встановлено законом або договором. Якщо законом або договором передбачена згода обтяжувача на відчуження боржником рухомого майна, яке є предметом обтяження, така згода не вимагається в разі переходу права власності на рухоме майно в порядку спадкування, правонаступництва або виділення частки у спільному майні.

Зазначена правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові № 6-64 цс 12 від 06 червня 2012 року, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обовязковою для судів.

Згідно наданих розяснень у п. 34 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року №5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» відповідно до прямої вказівки закону (ст. 12 Закону України «Про іпотеку») окремі правочини щодо іпотечного нерухомого майна, вчинені без згоди іпотекодержателя, можуть бути визнані недійсними за позовом іпотекодержателя. Так, правочин щодо відчуження іпотекодавцем переданого в іпотеку майна без згоди іпотекодержателя є недійсним.

Оскільки п. 1.7 спірного договору іпотеки іпотекодавець немає права без письмової згоди іпотекодержателя відчужувати предмет іпотеки, суд помилково відмовив банку в захисті права, посилаючись на те, що це право не порушено.

У порушення вимог ст. ст. 212-214, 315 ЦПК України суд не прийняв до уваги зазначені вимоги закону та дійшов до неправильного висновку про відмову у позові з тих підстав, що на час укладення спірного договору заборона відчуження спірних квартир була відсутня, обтяження нерухомого майна іпотекою відсутнє.

Оскільки майно вибуло із власності іпотекодавця, і на це майно припинено обтяження, а тому підлягають задоволенню і позовні вимоги до реєстраційної служби про зобовязання вчинити дії щодо скасування права власності ОСОБА_3 та припинення обтяження на це нерухоме майно, а також поновлення обтяження, та зобовязання передати в іпотеку, оскільки майно підлягає поверненню первісному власнику іпотекодавцю, відповідно до вимог п.5.ч.1 та п.2 ч.2 ст.19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Отже, наведені в апеляційній скарзі доводи спростовують висновки суду першої інстанції, а із матеріалів справи вбачається, що наявні підстави для скасування судового рішення, передбачені ст. 309 ЦПК України.

.

Керуючись ст.ст. 307, 309, 316 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Родовід Банк» задовольнити.

Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 03 липня 2015 року скасувати.

Позов Публічного акціонерного товариства «Родовід Банк» задовольнити.

Визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 17 вересня 2013 року, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_4, зареєстрований в реєстрі за №1954.

Визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_3, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 17 вересня 2013 року, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_4, зареєстрований в реєстрі за №1959.

Зобовязати Реєстраційну службу Дніпропетровського міського управління юстиції скасувати державну реєстрацію перенесення відомостей про обтяження речових прав на нерухоме майно квартиру АДРЕСА_2 з Державного реєстру іпотек та Єдиного реєстру заборон відчуження обєктів нерухомого майна до Державного реєстру речових прав.

Зобовязати Реєстраційну службу Дніпропетровського міського управління юстиції скасувати державну реєстрацію припинення обтяження на квартиру АДРЕСА_2.

Зобовязати Реєстраційну службу Дніпропетровського міського управління юстиції скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_3 на квартиру АДРЕСА_2.

Зобовязати Реєстраційну службу Дніпропетровського міського управління юстиції скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_3 на квартиру АДРЕСА_3.

Зобовязати Реєстраційну службу Дніпропетровського міського управління юстиції накласти обтяження (іпотека) на квартиру АДРЕСА_3.

ЗобовязатиОСОБА_2 (код ІПН НОМЕР_1) передати в іпотеку квартиру АДРЕСА_3.

Стягнути з ОСОБА_2 (код ІПН НОМЕР_1) та ОСОБА_3 (код ІПН НОМЕР_2) на користь Публічного акціонерного товариства «Родовід Банк» витрати по сплаті судового збору по 118,25 грн. (сто вісімнадцять гривень двадцять пять копійок) з кожного.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржене у двадцятиденний строк у касаційному порядку.

Судді: