Ухвала суду № 54094229, 03.12.2015, Апеляційний суд Донецької області (м. Маріуполь)

11-кп/775/348/2015(м)

241/1333/14-к

Категорія: ч.2 ст. 121 КК України Суддя 1-ої інстанції: Трегубенко С.В.

Доповідач: Преснякова А.А.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 грудня 2015 року Колегія суддів судової палати у кримінальних

справах Апеляційного суду Донецької області

у складі: головуючого судді Преснякової А.А.

суддів Бєдєлєва С.І., Куракової В.В.

при секретарі Багірової П.А.

за участю прокурора Даниліна О.Е.

потерпілого ОСОБА_1

обвинувачених ОСОБА_2, ОСОБА_3

захисників ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6

розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження №12014050710000391 від 31.07.2014 року за апеляційними скаргами обвинувачених ОСОБА_2 та ОСОБА_3, захисника обвинуваченого ОСОБА_3 адвоката ОСОБА_7, заступника прокурора Першотравневого району Донецької області ОСОБА_8 на вирок Першотравневого районного суду Донецької області від 06.07.2015 року, яким ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с.м.т. Мангуш Першотравневого району Донецької області, громадянина України, проживаючого за адресою: с.м.т.Мангуш Першотравневого району Донецької області, вул. Мурзи, 46

ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, уродженця с.м.т. Мангуш Першотравневого району Донецької області, громадянина України, зареєстрованого за адресою: Донецька область, с.м.т. АДРЕСА_1, проживаючого за адресою: Донецька область, с.АДРЕСА_2, визнано винними за ч. 2 ст. 121 КК України та призначено покарання у виді 7 років позбавлення волі кожному, -

ВСТАНОВИЛА:

Відповідно до вироку суду, 30.07.2014р. приблизно о 09.00год., ОСОБА_2 та ОСОБА_3, групою осіб, знаходячись біля домоволодіння № 16-а по вулиці Кірова в с.м.т. Мангуш Першотравневого району Донецької області, після сварки з ОСОБА_1, яка сталася перед цим на грунті раптово виниклих неприязних відносин, вчинили з ним бійку, в процесі якої умисно нанесли потерпілому: ОСОБА_2 - два удари ногою в область грудної клітини ліворуч, а ОСОБА_3 - один удар також в область грудної клітини ліворуч, внаслідок чого, в результаті їх сукупних дій, ОСОБА_1 були заподіяні тілесні ушкодження у вигляді закритих переломів 2,3,4,5 ребер ліворуч, що ускладнились лівостороннім пневмотораксом, які за ступенем тяжкості відносяться до категорії тяжких тілесних ушкоджень, небезпечних для життя в момент заподіяння.

Не погодившись з вироком суду першої інстанції, обвинувачені ОСОБА_2 та ОСОБА_3, захисник обвинуваченого ОСОБА_3 адвокат ОСОБА_7, заступник прокурора Першотравневого району Донецької області ОСОБА_8 подали апеляційні скарги.

Захисник обвинуваченого ОСОБА_3 адвокат ОСОБА_7 просить вирок суду скасувати у зв`язку з невідповідністю висновків суду фактичним обставинам справи, неповнотою судового розгляду та постановити новий вирок, яким ОСОБА_3 за ч.2 ст. 121 КК України виправдати.

Захисник вважає, що суд помилково визнав показання потерпілого послідовними, логічними, правдивими та такими, що відповідають дослідженим обставинам кримінального провадження, оскільки його показання з приводу спричинення механізму тілесних ушкоджень, надані у судовому засіданні, різняться з протоколом слідчих експериментів від 08.08.2014р. та 30.09.2014р. Суд не надав критичної оцінки цьому факту, а також тому, в яке саме місце тулуба наносив удари ногою ОСОБА_3

Також, на думку захисника, суд безпідставно залишив без задоволення клопотання про проведення слідчого експерименту за участю потерпілого, обвинувачених, судмедексперта, оскільки обставини падіння потерпілого з мосту висотою 0,5-1,0м та наслідки цього судмедекспертом не досліджувались.

Апелянт звертає увагу, що суд надав перевагу показанням свідка ОСОБА_9 і не взяв до уваги показання свідків ОСОБА_10 і ОСОБА_11, але не навів, з яких підстав.

Сторона захисту вважає, що всі свідки надали суперечливі показання і різняться між собою щодо фактичних обставин.

Апелянт вказує, що судово-медична експертиза № 393 від 17.09.2014р. проведена з порушенням ч. 4 ст. 69 КПК України та п. 4.3 «Методичних вказівок до Правил судово-медичного визнання ступеня тяжкості тілесних ушкоджень», оскільки експерт за власною ініціативою залучив до проведення вказаної експертизи міського рентгенолога для консультації рентгенівських знімків потерпілого та встановлення остаточного діагнозу, тому судово-медична експертиза не є допустимим доказом.

З порушенням законодавства проведена і судово-медична експертиза № 393/205 від 09.10.2014р., оскільки її висновки грунтуються тільки на медичних документах без обстеження потерпілого.

Вважає, що експерти помилково визначили пневмоторакс тяжким тілесним ушкодженням, дослідження механізму нанесення ударів були проведені по показанням потерпілого, які він надавав на досудовому слідстві, але у судовому засіданні останній змінив показання в частині механізму спричинення тілесних ушкоджень, що не було предметом експертних досліджень.

Також, суд безпідставно відмовив у проведенні повторної комісійної судово-медичної експертизи.

Обвинувачений ОСОБА_3 просить скасувати вирок суду першої інстанції у зв`язку з невідповідністю висновків суду фактичним обставинам справи, неповнотою судового розгляду, вважає, що суд обрунтував висновки на суперечливих показаннях потерпілого та свідка ОСОБА_12, які первинно пояснювали, що потерпілого били невідомі, що зафіксовано в рапортах № 1086, № 1398 від 30.07.2015р., а вже 31.07.2015р. свідок ОСОБА_12 дає показання слідчому, що бив потерпілого ОСОБА_3

Апелянт вважає, що слідчі дії щодо нього були проведенні з порушенням законодавства, його прізвище потерпілому повідомили працівники міліції, а свідок ОСОБА_12 взагалі є батьком дільничного інспектора Дегерменджи, який викликав його на допит; повідомлення про підозру за ч. 2 ст. 121 КК України вручено без дати та підписів; відповідно до протоколу огляд місця події проводився 31.07.2014р. за участю понятих ОСОБА_13 з 10.52год. до 11.20год., ОСОБА_14 з 11.00год. до 12.00год. і в цей же час поняті допитуються іншим слідчим як свідки: ОСОБА_13 з 10.40год. до 11.05год., ОСОБА_14 з 11.00год. до 12.00год.

Крім того, апелянт зазначає, що слідчий при направлені матеріалів для проведення судово-медичної експертизи, не надав експерту відомості у що він був обутий, а саме у літні капці «в`єтнамки» з відкритими пальцями, у зв`язку з чим не міг завдати потерпілому тілесні ушкодження.

Потерпілий неодноразово змінював показання у судовому засіданні, які різняться з його первинними показаннями на досудовому слідстві, він проживає на орендованій квартирі у свідка ОСОБА_12 та працює у нього, що свідчить про заінтересованість вказаного свідка, який є батьком дільничного інспектора Дегерменджи, який брав участь при проведенні слідчого експерименту 30.09.2014р.

Апелянт вказує, що суд не надав критичної оцінки суперечливим показанням свідків та не вказав у вироку, чому надав перевагу показанням одних свідків і не взяв до уваги показання інших.

Обвинувачений ОСОБА_2 просить вирок суду першої інстанції скасувати у зв`язку з неповнотою судового розгляду та виправдати його, вважає, що обвинувальний вирок грунтується на суперечливих показаннях потерпілого та свідків. Суд не з`ясував можливість отримання тяжких тілесних ушкоджень потерпілим під час падіння на лівий бік з мостика з висоти один метр над рівнем землі, під час падіння біля будинку 16а по вулиці Кірова у с.м.т. Мангуш на лівий бік та падіння на асфальтовану дорогу.

При постановленні вироку суд не врахував, що в матеріалах кримінального провадження є розписка потерпілого про отримання від ОСОБА_2 4000 грн. та про відсутність у потерпілого до нього претензій матеріального характеру та не визнав цю обставину такою, що пом`якшує покарання.

Заступник прокурора Першотравневого району Донецької області ОСОБА_8, не оскаржуючи висновків суду щодо доведеності вини та кваліфікації дій обвинувачених, просить судове рішення скасувати у зв`язку з невідповідністю призначеного покарання ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі обвинувачених внаслідок м`якості та ухвалити новий вирок, яким визнати обвинувачених винними за ч.2 ст. 121 КК України і призначити їм покарання у виді: ОСОБА_2 8 років позбавлення волі, ОСОБА_3 8 років 6 місяців позбавлення волі.

Прокурор вказує, що суд, призначаючи обвинуваченим покарання в мінімальних межах санкції ч.2 статті 121 КК України, не в повній мірі врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винних, мотив вчинення злочину, відсутність обставин, що пом`якшують покарання, а також конкретні обставини, які характеризують винних, їх поведінку після вчинення злочину, що вони не працюють, не одружені, дітей не мають, вчинили тяжкий злочин, вину не визнали, не розкаялись у вчиненому, а також те, що ОСОБА_3 лише 19.06.2014р. звільнився з місць позбавлення волі, де відбував покарання за аналогічний злочин, і вже 30.07.2014р. знову вчинив злочин, що свідчить про те, що останній не зробив для себе належних висновків, є особою схильною до вчинення злочинів, вказане свідчить про його підвищену суспільну небезпечність.

Крім того, всупереч вимогам ст.374 КК України у вироку не зазначено номер кримінального провадження, а у резолютивній частині порядок отримання копій вироку.

Заслухавши суддю-доповідача, обвинувачених та їх захисників, які підтримали свої апеляційні вимоги, не визнали апеляційні вимоги прокурора, потерпілого, який не визнав апеляційні скарги обвинувачених, захисника та прокурора, думку прокурора, який підтримав доводи апеляційної скарги прокурора та не визнав апеляційні скарги обвинувачених та захисника, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційних скарг в їх межах, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню, з таких підстав.

Як встановлено судом першої інстанції, в ході бійки, сукупними діями обвинувачених ОСОБА_2 та ОСОБА_3 потерпілому ОСОБА_1 були заподіяні тяжкі тілесні ушкодження, небезпечні для життя в момент заподіяння, а саме у вигляді закритих переломів 2,3,4,5 ребер ліворуч, що ускладнились лівостороннім пневмотораксом.

Допитаний в апеляційній інстанції обвинувачений ОСОБА_2 вину свою визнав частково та показував, що між ним та потерпілим була сварка, в ході якої він вдарив його кулаком по обличчю, але ударів руками чи ногами по тулубу він потерпілому не наносив. Вважає, що наявні у потерпілого тілесні ушкодження могли утворитися, коли вони разом впали з мосту висотою біля одного метру або коли ОСОБА_1 сам падав.

Допитаний в апеляційній інстанції обвинувачений ОСОБА_3 вину свою не визнав та наполягав на тому, що конфлікт між ОСОБА_2 та потерпілим мав місце, але він не приймав в ньому участі, ударів потерпілому ні руками, ні ногами не наносив.

Незважаючи на невизнання обвинуваченими ОСОБА_2 та ОСОБА_3 своєї вини в інкримінованому їм кримінальному правопорушенні, висновки суду про доведеність їх винуватості в умисному заподіянні потерпілому ОСОБА_1 тяжких тілесних ушкоджень, небезпечних для життя в момент заподіяння, вчиненні групою осіб, за обставин та в обсязі, встановленому в судовому засіданні та наведеному в мотивувальній частині вироку, підтверджується сукупністю досліджених в судовому засіданні узгоджених між собою, стосовних, допустимих, достовірних та достатніх доказів.

Так, потерпілий ОСОБА_1 як у суді першої інстанції, так і в ході апеляційного розгляду показував, що раніше між ним та ОСОБА_2 був конфлікт, тому 30.07.2014 року йому здалося, що ОСОБА_2 показав йому непристойний жест, він образився, перший підійшов до нього зясувати стосунки та розпочав сварку, яка переросла в бійку. З мосту вони падали разом з ОСОБА_2, він впав на останнього зверху, а потім вони на землі продовжили бійку, в ході якої зверху був то він, то обвинувачений. В ході конфлікту він падав тричі, другий раз на дорозі впав на коліна, а втрете - на клумбу біля будинку на правий бік, коли ОСОБА_2 наніс йому два удари ногою в область грудної клітини ліворуч, а ОСОБА_3 один удар ногою також в область грудної клітини ліворуч, ближче до області серця. ОСОБА_3 був обутий в літні капці, до цієї події він не був з ним знайомий.

На своїх показаннях потерпілий наполягав при проведенні слідчого експерименту та виклав обставини заподіяння йому обвинуваченими ОСОБА_2 та ОСОБА_3 тілесних ушкоджень, що зафіксовано у протоколі проведення слідчого експерименту від 08.08.2014р. ( а/п 59-71).

Судово-медичний експерт ОСОБА_15 при судовому та апеляційному розгляді підтвердив висновки СМЕ, детально розяснив їх та показав, що обидві експертизи проведені у відповідності з вимогами діючого законодавства. Конкретизуючи висновки показав, що наявні у потерпілого ОСОБА_1 тілесні ушкодження могли бути спричинені ударами як ногою обутою у літні капці, так і босою ногою та не могли утворитися при падінні як з висоти його росту, так і з висоти біля метру, мотивуючи тим, що утворені при падінні тілесні ушкодження мають бути розташовані по одній лінії, у ОСОБА_1 це не спостерігається. Вказані тяжкі тілесні ушкодження утворилися від сукупних дій обвинувачених ОСОБА_2 та ОСОБА_3 Потерпілий в ході апеляційного розгляду показав місце нанесення удару ОСОБА_3, що відповідає наявному у нього тілесному ушкодженню, а саме перелому 2-го ребра в області серця.

Отже, показання потерпілого ОСОБА_1 узгоджені з іншими доказами у справі, а саме з висновками судово-медичних експертиз № 393 від 17.09.2014 року та № 393/205 від 09.10.2014 року (а/п 73-74, 81-82), показаннями свідків ОСОБА_12, ОСОБА_13, які бачили, як двоє чоловіків бють третього та іншими письмовими доказами та повністю спростовують доводи обвинувачених ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про те, що вони не спричиняли потерпілому тяжких тілесних ушкоджень.

Оскільки вказані докази у своїй сукупності узгоджуються, суд першої інстанції цілком обґрунтовано поклав їх в основу обвинувального вироку.

На думку колегії суддів, висновки суду першої інстанції не містять протиріч, за встановленими судом фактичними обставинами кримінального провадження, виходячи з сукупності вказаних та інших досліджених в судовому засіданні доказах, які отримали відповідну правову оцінку у вироку, в межах висунутого обвинувачення, суд першої інстанції обґрунтовано та правильно кваліфікував дії обвинувачених ОСОБА_2 та ОСОБА_3 за ч.2 ст. 121 КК України.

Апеляційні доводи обвинувачених та захисника про проведення судово-медичних експертиз з порушенням законодавства, суперечливих показаннях потерпілого про механізм спричинення йому тілесних ушкоджень, зацікавленість свідка ОСОБА_12, необґрунтованість не врахування свідчень свідків ОСОБА_10 та ОСОБА_11 не знайшли підтвердження в ході апеляційного розгляду та спростовуються матеріалами справи та добутими по кримінальному провадженню доказами.

Стосовно апеляційних вимог прокурора про невідповідність призначеного обвинуваченим ОСОБА_2 та ОСОБА_3 покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинувачених внаслідок мякості, то колегія суддів не може з ними погодитися.

До такого висновку колегія суддів дійшла виходячи з того, що суд першої інстанції правильно, відповідно кримінального закону призначив вид і розмір покарання обвинуваченим, врахував ступінь тяжкості скоєного ними правопорушення і дані про їх особи і правильно прийшов до висновку про призначення їм покарання необхідного та достатнього для виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень, у виді позбавлення волі на певний строк в мінімальних межах санкції частини кримінального закону, який передбачає відповідальність за вчинене ними кримінальне правопорушення.

Крім того, колегією суддів враховується думка потерпілого, який просив не призначати обвинуваченим суворого покарання, конкретні обставини справи, що сам потерпілий розпочав конфлікт, підійшов до ОСОБА_2 та розпочав сварку, роль кожного з обвинувачених, наявність помякшуючих покарання обставин добровільне відшкодування ОСОБА_2 потерпілому матеріальних збитків, відсутність обставин, які обтяжують покарання, не знайшовши підстав для призначення більш суворого покарання, ніж призначив суд першої інстанції.

Враховуючи наведене, колегія суддів не знаходить апеляційних підстав для задоволення апеляційних вимог обвинувачених ОСОБА_2 та ОСОБА_3, захисника ОСОБА_7 та прокурора. Судом першої інстанції матеріальний закон застосований правильно, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону при постановленні вироку не встановлено, апеляційних підстав для зміни або скасування вироку колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст. 404, 405, 407 КПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційні скарги обвинувачених ОСОБА_2 та ОСОБА_3, захисника обвинуваченого ОСОБА_3 адвоката ОСОБА_7, заступника прокурора Першотравневого району Донецької області залишити без задоволення.

Вирок Першотравневого районного суду Донецької області від 06.07.2015 року щодо ОСОБА_2 та ОСОБА_3 залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом трьох місяців з дня проголошення ухвали.

Судді:

ОСОБА_16 ОСОБА_17 ОСОБА_18