Рішення № 54088236, 02.12.2015, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №490/14091/14-ц 02.12.2015 02.12.2015 02.12.2015

Провадження №22-ц/784/2870/15

Справа490/14091/14-ц Головуючий першої інстанції: Черенкова Н.П.

Провадження № 22-ц/784/2870/15 Суддя-доповідач апеляційного суду: ОСОБА_1

Категорія: 27

УХВАЛА

Іменем України

02 грудня 2015 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області у складі:

головуючого: Колосовського С.Ю.,

суддів: Локтіонової О.В., Ямкової О.О.,

за участю секретаря судового засідання Горенко Ю.В., відповідача ОСОБА_2, представників відповідача ОСОБА_3, ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на заочне рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 30 квітня 2015 року по цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» (далі ПАТ «УкрСиббанк») до ОСОБА_2, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

в с т а н о в и л а :

В листопаді 2014 року ПАТ «УкрСиббанк», яке є правонаступником АКІБ «УкрСиббанк», предявило позов до ОСОБА_2, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В обґрунтування своїх вимог позивач вказував, що 22 лютого 2007 року уклав з ОСОБА_2 кредитний договір № 11121337000, за умовами якого надав останньому кредит в сумі 19660 швейцарських франків, що еквівалентно 80228, 37 грн. на строк не пізніше 22 лютого 2017 року, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 9, 99 % річних.

З метою забезпечення виконання кредитних зобовязань 22 лютого 2007 року між Банком та ОСОБА_5 був укладений договір поруки, відповідно до якого поручитель зобовязався відповідати перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, за всіма зобовязаннями останнього за основним договором, включаючи повернення основної суми боргу, сплату процентів, комісій відшкодування можливих збитків, сплату пені та інших штрафних санкцій, передбачених умовами основного договору.

Посилаючись на вказані обставини, а також на те, що ОСОБА_2 неналежним чином виконує зобовязання за вказаним договором, внаслідок чого заборгованість за договором станом на 25 лютого 2015 року складає 24040,96 швейцарських франків (15779,94 швейцарських франків заборгованість за кредитом, 8261,02 швейцарських франків заборгованість по процентам за користування кредитом) та 108916,09 грн. пені за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитним договором (60530,94 грн. пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом, 48385,15 грн. - пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за процентами за користування кредитом) Банк, просив суд стягнути солідарно з відповідачів вказану заборгованість.

Заочним рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 30 квітня 2015 року позов ПАТ «УкрСиббанк» задоволено частково.

Постановлено стягнути з ОСОБА_2, ОСОБА_5 в солідарному порядку на користь ПАТ «УкрСиббанк» 15779,94 швейцарських франків заборгованості по кредиту, 8261,02 швейцарських франків заборгованості по процентам за користування кредитом, 30265,47 грн. пені за несвоєчасне погашення заборгованості по кредиту та 24182,57 грн. пені за несвоєчасне не погашення

В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_2, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права просив рішення суду, скасувати та ухвалити нове, яким у задоволені позову відмовити.

Апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та відсотки.

За змістом ст. ст. 526, 530, 612 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в установлений сторонами строк, відповідно до вказівок договору та вимог Цивільного Кодексу, одностороння відмова від виконання або одностороння зміна його умов не допускається. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Відповідно до ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обовязку.

Як вбачається з матеріалів справи, 22 лютого 2007 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 укладено кредитний договір № 11121337000, за умовами якого Банк надав позичальнику кредит в сумі 19660 швейцарських франків, що еквівалентно 80228, 37 грн. на строк не пізніше 22 лютого 2017 року, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 9, 99 % річних.

Додатковою угодою №1 від 22 лютого 2009 року було змінено розмір ануїтетного платежу.

З метою забезпечення виконання кредитних зобовязань 22 лютого 2007 року між Банком та ОСОБА_5 був укладений договір поруки, відповідно до якого поручитель зобовязався відповідати перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, за всіма зобовязаннями останнього за основним договором, включаючи повернення основної суми боргу, сплату процентів, комісій відшкодування можливих збитків, сплату пені та інших штрафних санкцій, передбачених умовами основного договору.

В порушення закону та умов договору ОСОБА_2 не виконував належним чином, взятих на себе зобовязань. В звязку з чим, станом на 25 лютого 2015 року виникла заборгованість, яка за розрахунком позивача становить 24040,96 швейцарських франків (15779,94 швейцарських франків заборгованість за кредитом, 8261,02 швейцарських франків заборгованість по процентам за користування кредитом) та 108916,09 грн. пені за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитним договором (60530,94 грн. пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом, 48385,15 грн. - пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за процентами за користування кредитом).

Отже, суд першої інстанції дійшов до правильного висновку щодо солідарного стягнення з відповідачів заборгованості за кредитним договором.

Посилання ОСОБА_2 в апеляційній скарзі на сплив позовної давності і незастосування його судом першої інстанції щодо стягнутих сум заборгованості є безпідставними з таких підстав.

Так, відповідно дост. 256 ЦК Українипозовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого права або інтересу. Тобто протягом часу дії позовної давності особа може розраховувати на примусовий захист свого цивільного права чи інтересу судом.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (ч.4 ст. 267 ЦК України).

Чинне цивільне законодавство передбачає два види позовної давності - загальну і спеціальну.

Загальна позовна давність встановлена тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Спеціальна позовна давність встановлена законом для окремих видів вимог. Так, спеціальна позовна давність тривалістю в один рік передбачена, зокрема, для вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) п. 1 ч.2 ст. 258 ЦК України.

Нормою ч. 3ст. 267 ЦК Українивстановлено, що суд застосовує позовну давність лише за заявою сторони у спорі, зробленою до ухвалення судом рішення.

Тлумачення ч 3 ст. 267 ЦК України, положення якої сформульовано із застосуванням слова «лише» (аналог «тільки», «виключно»), та відсутність будь-якого іншого нормативно-правового акта, який би встановлював інше правило застосування позовної давності, дає підстави для твердження про те, що із цього положення виплаває безумовний висновок, відповідно до якого за відсутності заяви сторони у спорі, позовна давність судом не застосовується.

Тобто цією нормою встановлені суб'єктивні межі застосування позовної давності, а саме передбачені випадки, до яких позовна давність не застосовується судом у зв'язку з відсутністю відповідної заяви сторони у спорі.

Отже, позовна давність, як загальна, так і спеціальна є диспозитивною, а не імперативною в застосуванні.

В матеріалах справи відсутня заява ОСОБА_2 про застосування строків позовної давності, яка подана до винесення місцевим судом рішення, згідно вимог ч.3ст. 267 ЦК України. Хоча про розгляд справи відповідач був належним чином повідомлений, а його інтереси представляв ОСОБА_4, який діяв на підставі нотаріально посвідченої довіреності від 22 грудня 2014 року та приймав участь у судових засіданнях та навіть подавав заяви про розгляд справи без його участі (а.с.83,88,95,109,150,153). До того ж, і до суду апеляційної інстанції відповідач з заявою про застосування строків позовної давності не звертався.

Виходячи з основних засад цивільного права, які характеризуються загальним підходом до певної групи цивільних правовідносин, принципу рівності правового регулювання окремого виду правовідносин і аналізуючи нормирозділу V ЦК України«Строки та терміни. Позовна давність» у їх сукупності, слід дійти висновку про поширення норми ч. 3 ст.267 ЦК Українияк на загальну, так і спеціальну позовну давність.

Отже, без заяви сторони у спорі ні загальна, ні спеціальна позовна давність застосовуватися не може за жодних обставин, оскільки можливість застосування позовної давності пов'язана лише з наявністю про це заяви сторони.

Таким чином, суд за власною ініціативою не має права застосувати позовну давність.

Відповідно до ч. 1ст. 303 ЦПК Українипід час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд апеляційної інстанції при розгляді справи здійснює перевірку і оцінку фактичних обставин справи та їх юридичну кваліфікацію в межах доводів апеляційної скарги, які вже були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Так як ст. 267 ЦІК України є нормою матеріального права, то суд апеляційної інстанції не вправі розглядати заяву про застосування строків позовної давності.

Посилання апелянта щодо відсутності вимоги про використання позивачем права на дострокове повернення всієї суми кредиту є безпідставними, оскільки останнім таке повідомлення надсилалось 22 липня 2013р. (а. с. 54,56,57).

Оскільки суд ухвалив рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, то апеляційна скарга в силу ч.1 ст.308 ЦПК України підлягає відхиленню.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 315 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити, а заочне рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 30 квітня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий: Судді: