Постанова № 54083406, 19.01.2015, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19.01.2015 р. Справа № 814/3608/14

м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Середи О.Ф. розглянувши в порядку письмового провадження справу за

адміністративним позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «СТИЛЛКРАФТ», м. Миколаїв

до відповідача: Державної податкової інспекції у Корабельному районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області, м. Миколаїв

Суть спору: визнаня протиправними дії, визнання протиправним та скасування податкового повідомлення рішення від 20.11.2014 року № НОМЕР_1, зобов»язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

Товариство з обмеженою відповідальністю «СТИЛЛКРАФТ» (надалі позивач) звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Корабельному районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області (надалі - відповідач) визнання протиправними дії відповідача з призначення та проведення перевірки, про скасування податкового повідомлення рішення від 20.11.2014 року № НОМЕР_1 про збільшення суми грошового зобов»язання ТОВ «СТИЛЛКРАФТ» та заборонити органам Міндоходів і зборів України використовувати отриману в результаті проведення перевірки інформацію та висновки, як доказ порушення податкового законодавства ТОВ «СТИЛЛКРАФТ» та його контрагентами.

Позов обґрунтований тим, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийнято із порушенням вимог податкового законодавства, а тому підлягає скасуванню.

Відповідач проти позову заперечує з підстав викладених в письмових запереченнях.

Представник сторін подали клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження.

За приписами частини 4 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи. Які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Суд дослідив матеріали і обставини справи, якими обґрунтовуються позовні вимоги та заперечення, і встановив наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю СТИЛЛКРАФТ як платник податків перебуває на обліку в ДПІ у Корабельному районі м. Миколаєва Головного управління Міністерства доходів і зборів у Миколаївській області.

В період з 27.10.2014 по 29.10.2014 відповідачем проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ПП «ВКФ «Авента» та ПП «Ексида» за липень 2014 року.

В ході перевірки відповідач дійшов висновку про порушення суб'єктом господарювання податкового законодавства (п. 198.1, п.198.2, п.198.3, п. 198.6 ст.198, Податкового кодексу України), в результаті чого позивачем завищено податковий кредит з податку на додану вартість за дипень 2014 року на 77 365, 71 грн. (надалі - акт).

На підставі зазначеного акту перевірки 20 листопада 2014 року ДПІ прийняте податкове повідомлення-рішення № НОМЕР_1 про збільшення суми грошового зобовязання ТОВ СТИЛЛКРАФТ з податку на додану вартість у сумі 77 365 грн. - основного зобовязання та 38 683 грн. - за штрафними санкціями.

Підставою прийняття оспорюваного податкового повідомлення-рішення слугував висновок ДПІ про безтоварність господарських операцій між позивачем та ТОВ СПЕЦКОНСАЛТ, що ґрунтується на припущеннях про вчинення операцій без мети реального настання правових наслідків, незнаходження ТОВ СПЕЦКОНСАЛТ за адресою реєстрації. На обґрунтування умовиводів відповідач посилається на акт ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 05.08.2014 року № 22274/26-55-22-07/38925651 Про неможливість проведення зустрічної звірки ПП «ВКФ «Авента» щодо підтвердження господарських відносин за період з 01.01.2014 по 31.07.2014 року.

Відповідно до ст.1 ЗУ Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобовязань, власному капіталі підприємства. Таким чином визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Первинним документом є документ, якій містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Статтею 9 ЗУ Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обовязкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до п.187.1 ст.187 ПК України датою виникнення податкових зобовязань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Приписами п.198.1 ст.198 ПК України визначено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 ПК України).

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у звязку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п. 201.1 ст. 201 ПК України платник податку зобовязаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну.

Податкова накладна складається у двох примірниках у день виникнення податкових зобовязань продавця. Один примірник видається покупцю, а другий залишається у продавця. Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобовязаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту (п.201.4, п. 201.6, п. 201.10 ст. 201 ПК України).

Системний аналіз правових норм, якими регулюються правовідносини, що є предметом судового дослідження, вказує, що визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Не можуть бути включені до складу валових витрат та податкового кредиту витрати на придбання товарів (робіт, послуг) не підтверджені дійсними розрахунковими, платіжними та іншими документами. Документом, який підтверджує сплату покупцем податку на додану вартість в ціні товару, зокрема є податкова накладна.

Для віднесення відповідних сум до складу валових витрат та податкового кредиту в розумінні ПК України не передбачається умова відслідкування та контролю платником податку (добросовісним набувачем товару, послуг та ін.) реальної сплати цих сум до бюджету контрагентом, а тим більше контрагентів безпосереднього контрагента субєкта господарювання. Чинним законодавством на сторону в господарському зобов'язанні не покладено обов'язок з'ясування обставин сплати податків та зборів контрагентом.

До того ж суб'єкт господарювання (добросовісний учасник угод та господарських операцій) не наділений можливістю контролю (навіть за власною ініціативою) за сплатою податків іншими суб'єктами підприємницької діяльності. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання як платник податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, оскільки юридична відповідальність особи має індивідуальний характер (ст.61 Конституції України). Зазначена обставина (недобросовісність учасника угоди щодо сплати податків та зборів) не є підставою для позбавлення платника податку права на відображення в складі валових витрат та податкового кредиту понесені витрати на придбання товарів (послуг), якщо останній виконав усі передбачені законом умови та має всі документальні підтвердження понесених витрат та фактичного здійснення господарських операцій.

Чинним законодавством України не встановлено обов'язку покупця сплачувати ПДВ ще й безпосередньо до бюджету, коли такий податок не буде сплачений продавцем або іншою особою, з урахуванням суми податку, отриманого від покупця в ціні товару. Якщо контрагент не виконав свого зобовязання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність з негативними наслідками саме щодо такого субєкта господарювання. Зазначена правова позиція, зокрема, викладена у постановах Верховного Суду України від 01.06.2010 за позовом ПП Армавір до ДПІ у Печерському районі м. Києва, від 19.11.2010 у справі за позовом ВАТ Кременчуцький завод технічного вуглецю до Кременчуцької ОДПІ, від 31.01.2011 за позовом ЗАТ Мукачівський лісокомбінат до Мукачівської ОДПІ, а також у Рішенні Європейського суду з прав людини від 22.01.2009 по справі Булвес проти Болгарії. Отже, Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагентів.

При розгляді справи встановлено, що між ТОВ СТИЛЛКРАФТ та ПП «Ексида» укладено договір поставки № 01/07/2014 від 01.07.2014 року, відповідно до умов якого ПП «Ексида» (постачальник) зобовязується надати ТОВ СТИЛЛКРАФТ (покупець) металопродукцію, зварювальні та інші матеріали (товар), а покупець зобовязується прийняти товар та оплатити його вартість відповідно до специфікацій або рахунків-фактури. 26.06.2014 між ТОВ СТИЛЛКРАФТ та ПП «ВКФ «Авента» укладено договір поставки № 26/06/2014, за умовами якого ПП «ВКФ «Авента» (продавець) зобовязується надати ТОВ СТИЛЛКРАФТ (покупець) металопродукцію, зварювальні та інші матеріали (товар), а покупець зобовязується прийняти товар та оплатити його вартість відповідно до специфікацій або рахунків-фактури.

За наслідками виконання цивільно-правових зобов'язань та господарських операцій сторонами складалися первинні документи - податкові накладні, платіжні документи (платіжні доручення), що підтверджують реальність господарських операцій.

Наявність вказаних документів, які були досліджені контролюючим органом в ході перевірки, відповідачем не оспорюється, як і не оспорюється правильність їх оформлення.

На момент видачі податкових накладних постачальник послуг (товарів) був зареєстрований платником ПДВ, а отже, мав право їх виписувати. В свою чергу, покупець послуг мав правові підстави включити суму сплаченого в ціні товару (послуг) ПДВ по таким податковим накладним до податкового кредиту. Позивач в повному обсязі задекларував свої податкові зобовязання з ПДВ та сплатив податки до бюджету.

Отже, оскільки відповідачем (субєктом владних повноважень), на якому в адміністративному судочинстві лежить тягар доказування правомірності своїх дій, не надано спростувань реального характеру здійснюваних позивачем господарських операцій, що були обумовлені діловою метою, доводи ДПІ про безтоварність здійснених господарських операцій між позивачем та ПП «ВКФ «Авента» та ПП «Ексида» є бездоказовими.

Посилання відповідача на акт ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у м.Києві від 05.08.2014 року № 22274/26-55-22-07/38925651 Про неможливість проведення зустрічної звірки ПП «ВКФ «Авента» щодо підтвердження господарських відносин за період з 01.01.2014 по 31.07.2014 року. Крім того, законодавець не визначає незнаходження підприємства за місцем реєстрації умовою визнання господарських операцій такими, що не відбулися (відсутній причинно-наслідковий звязок).

Як зазначає відповідач, ще однією з підстав прийняття оспорюваного податкового повідомлення-рішення слугував висновок ДПІ про безтоварність господарських операцій між позивачем та ПП «Ексида», що ґрунтується на припущеннях про вчинення операцій без мети реального настання правових наслідків, порушення платником ПП «Ексида» податкового законодавства. На обґрунтування умовиводів відповідач посилається на інформаційний лист від ДПІ у м. Херсоні ГУ Міндоходів у Херсонській області від 31.10.2014 року № 284/21-03-22-06/38992047 Про неможливість проведення виїзної перевірки по ПП «Ексида» за липень 2014 року.

За приписами частини 2 статті 19 Конституції України органи державно влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийнятті (вчинені) вони відповідно до вимог статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними до суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта субєктів владних повноважень, обовязок доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, висновки контролюючого органу про безтоварність господарських операцій базуються на припущеннях, які не доведені належними та допустимими доказами, а відповідач при прийнятті оспорюваних податкових повідомлень-рішень діяв не на підставі, не в спосіб, що передбачені законами України, та без врахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.

Висновком про визнання протиправними і скасування Рішення суд надав оцінку і діям відповідача. Дії контролюючого органу можуть бути предметом судового розгляду за умови, що порушення прав, свобод та інтересів особи є наслідком саме цих дій. В даному випадку права позивача були порушені рішенням субєкта владних повноважень, тому підстави для задоволення позовних вимог про визнання протиправними дій відповідача відсутні.

За таких обставин, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Керуючись статтями 11, 71, 94, 122, 158 163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «СТИЛЛКРАФТ» - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 20.11.2014 року № НОМЕР_1 про збільшення суми грошового зобов»язання з податку на додану вартістю у сумі 77 365, 00 грн. основного зобов»язання та 38 683, 00 грн. за штрафними санкціями, що прийняте Державною податковою інспекцією у Корабельному районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області.

В задоволенні інших позовних вимог відмовити.

Постанова набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня проголошення/отримання постанови, якщо протягом цього часу не буде подано апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили постанови за наслідками апеляційного провадження.

Порядок та строки апеляційного оскарження визначені ст. 186 КАС України.

Апеляційна скарга подається до Одеського апеляційного адміністративного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Одеського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Апеляційна скарга, подана після закінчення встановлених строків залишається без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку/

Головуючий суддя О. Ф. Середа