Постанова № 54080139, 23.09.2014, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" вересня 2014 р. Справа№ 910/7042/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Ткаченка Б.О.

суддів: Шевченка Е.О.

Синиці О.Ф.

За участю секретаря судового засідання Ворони В.В.

представників сторін:

від позивача - Гриньок О.А., дов. № 14-126 від 15.05.2014 року;

від відповідача - Демченко М.М., дов. б/н від 22.09.2014 року.

розглянувши матеріали

апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Газторг

Україна»

на рішення Господарського суду міста Києва

від 30.07.2014 року

у справі № 910/7042/14 (суддя Літвінова М.Є.)

за позовом Публічного акціонерного товариства «Національна

акціонерна компанія «Нафтогаз України»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Газторг

Україна»

про стягнення 53 246 226,69 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 30.07.2014 року по справі № 910/7042/14 провадження в частині позовних вимог про стягнення 6 000 000,00 грн. припинено.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Газторг Україна» на користь Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» суму основного боргу - 43 293 523,60 грн., пеню - 487 780,38 грн., 3 % річних - 112 564,70 грн., інфляційні - 1 325 938,32 грн. та 62 063,81 грн. судового збору.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю «Газторг Україна» звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 30.07.2014 року по справі № 910/7042/14 скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 26.08.2014 року апеляційну скаргу було прийнято до провадження в наступному складі колегії суддів: головуючий суддя Ткаченко Б.О., судді: Синиця О.Ф., Шевченко Е.О. та призначено до розгляду на 23.09.2014 року.

Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що судом першої інстанції було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права, що призвело до прийняття невірного рішення по суті спору.

Представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Газторг Україна» у поясненнях, наданих у судовому засіданні, підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, просив суд рішення Господарського суду міста Києва від 30.07.2014 року по справі № 910/7042/14 скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Представник Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» у поясненнях, наданих у судовому засіданні, заперечував проти доводів апелянта, викладених в апеляційній скарзі, просив суд відмовити в задоволенні скарги та залишити без змін оскаржуване судове рішення місцевого господарського суду як таке, що прийняте з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

15.01.2014 року між Публічним акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (далі - продавець, позивач, ПАТ «НАК «Нафтогаз України») та Товариством з обмеженою відповідальністю «Газторг Україна» (далі - покупець, відповідач, ТОВ «Газторг Україна») укладено Договір № 173/14-ПР(Т) купівлі-продажу природного газу (далі - Договір).

Пунктом 1.1 Договору передбачено, що продавець зобов'язується передати покупцеві у 2014 році природний газ, (за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, ввезеного на митну територію України ПАТ «НАК «Нафтогаз України», далі - газ), а покупець зобов'язується прийняти та оплатити газ на умовах цього Договору.

Як передбачено п. 1.2 Договору, покупець не є кінцевим споживачем природного газу, що передається за цим договором.

Згідно з п. 3.3 Договору, приймання-передача природного газу у відповідному місці продажу оформлюється актом приймання-передачі газу.

Відповідно до п. 4.2 Договору, до сплати за 1 000 тис. куб.м. природного газу, який передається, вартість складає 3 129,50 грн., крім того ПДВ - 20 % - 625,90 грн., всього з ПДВ - 3 755,40 грн.

На виконання умов договору, а саме пункту 2.1, позивач поставив, а відповідач прийняв у лютому 2014 року природний газ об'ємом 35 731,000 тис. куб.м. на загальну суму 133 476 723,60 грн., що підтверджується актом приймання-передачі природного газу від 28.02.2014 року (а.с. 13).

Пунктом 5.1 Договору встановлено, що оплата за газ, здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14 числа, наступного за місяцем поставки газу.

Відповідач обов'язок по сплаті заборгованості виконав частково, у зв'язку з чим 25.03.2014 року позивач звернувся до відповідача з вимогою № 26/2-57-14 про сплату боргу у розмірі 51 293 523, 60 грн. та штрафних санкцій, яка направлена 26.03.2014 року, згідно опису вкладення від 26.03.2014 року та фіскального чеку № 7852 від 26.03.2014 року (а.с. 17-19).

У зв'язку з невиконанням вимог Договору та вимоги, позивач звернувся з позовом про стягнення боргу у розмірі 51 293 523,60 грн., пені - 509 246,38 грн., 3 % річних - 117 518,39 грн., інфляційних втрат - 1 325 938,32 грн.

Відповідно до ст. ст. 11, 629 ЦК України договір є однією з підстав виникнення зобов'язань та є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 655 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) - п. 1 ст. 530 ЦК України.

Згідно ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів до нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідач, після надіслання йому претензії, здійснив часткове погашення боргу у розмірі 8 000 000,00 грн.:

11.04.2014 року у розмірі 2 000 000,00 грн.;

13.05.2014 року - 1 000 000,00 грн.;

15.05.2014 року - 1 000 000,00 грн.;

29.05.2014 року - 2 000 000,00 грн.;

04.06.2014 року - 2 000 000,00 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач направив позовну заяву 11.04.2014 року, що підтверджується відтиском поштового штемпеля на конверті, 2 000 000,00 грн. були сплачені також 11.04.2014 року, тому в цій частині позовних вимог слід відмовити.

У частині стягнення заборгованості в розмірі 6 000 000,00 грн. сплаченої в період з 13.05.2014 року по 04.06.2014 року, позовні вимоги підлягають припиненню, у зв'язку з відсутністю предмету спору, на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України.

Враховуючи вказане, провівши повторний арифметичний розрахунок, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про стягнення з відповідача на користь позивача 43 293 523,60 грн. (51 293 523,60 грн. - 8 000 000,00 грн.) несплаченої заборгованості.

Слід звернути увагу, що сам позивач визначив аналогічну суму боргу в останніх розрахунках, поданих до суду першої інстанції (а.с. 90).

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача пені в сумі 509 246,38 грн., колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Приписами ст. 549 Цивільного кодексу України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

У відповідності до ст. 230 Господарського кодексу України, передбачено, зокрема, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Статтею 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» встановлено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, що передбачено ст. 3 даного Закону.

Частиною 6 ст. 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно положень п. 6.2 Договору, передбачена сплата пені за порушення п. 5.1 Договору у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

Враховуючи наявність заборгованості, вірний період розрахунку, зміну суми основного боргу, провівши повторний арифметичний розрахунок, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, про стягнення з відповідача на користь позивача пені у сумі 487 780,38 грн.

Стосовно вимоги позивача про стягнення з відповідача 117 518,39 грн. 3 % річних та 1 325 938,32 грн. інфляційних втрат колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до п. 4.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Колегія суддів, враховуючи вірний період розрахунку, зміну суми основного боргу, провівши повторний арифметичний розрахунок, погоджується з висновком суду першої інстанції, про стягнення з відповідача на користь позивача 112 564,70 грн. 3 % річних та 1 325 938,32 грн. інфляційних втрат.

Щодо вимоги апелянта про розстрочення виконання рішення, колегія судів зазначає наступне.

Відповідно до п.1 ст. 233 Господарського кодексу України суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступень виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Згідно із ч.3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. При цьому відсутність чи невеликий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника.

Стаття 83 Господарського процесуального кодексу України надає господарському суду право, приймаючи рішення, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Правовий аналіз наведених норм свідчить про те, що зменшення розміру штрафу це право суду, а не його обов'язок, при якому повинні враховуватись певні обставини, які в своїй сукупності утворюють винятковість.

Заявник під час вирішення питання про можливість розстрочки виконання рішення суду не надав належних та допустимих доказів, які підтверджують обставини викладені у поясненнях від 09.07.2014 року.

Посилання на відсутність коштів, тяжкий фінансовий стан боржника, форс мажорні обставини, на які посилається відповідач у поясненнях, у даному випадку не є винятковими обставинами, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим та не є підставою для відстрочки або розстрочки виконання рішення. Оскільки обидві сторони знаходяться під впливом даних обставин.

З огляду на вказане, розстрочка виконання судового рішення можлива лише у виняткових випадках, при наявності доказів обставин, що ускладнюють або роблять неможливим виконання рішення суду.

Колегія суддів дійшла висновку, що належними та допустимими доказами суду не було доведено наявність таких обставин, а отже, підстави для задоволення клопотання про розстрочку виконання рішення відсутні.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу у розмірі 43 293 523,60 грн., пені - 487 780,38 грн., 3 % річних - 112 564,70 грн., інфляційних втрат - 1 325 938,32 грн. та судового збору - 62 063,81 грн.

Згідно ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини справи, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обставини, викладені в апеляційній скарзі, не знайшли підтвердження під час розгляду даної справи.

Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду міста Києва від 30.07.2014 року по справі № 910/7042/14 прийнято з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Газторг Україна» задоволенню не підлягає.

У зв'язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на Товариство з обмеженою відповідальністю «Газторг Україна» (апелянта).

Керуючись ст.ст. 32-34, 43, 49, 83, 99, 101-103, 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Газторг Україна» залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 30.07.2014 року по справі № 910/7042/14 залишити без змін.

2. Матеріали справи № 910/7042/14 повернути до Господарського суду міста Києва.

3. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.

Головуючий суддя Б.О. Ткаченко

Судді Е.О. Шевченко

О.Ф. Синиця

Повний текст рішення складено 29.09.2014 року.